Крім того, слід зазначити надмірну стислість законодавства у такому важливому питанні, як регулювання контролю нотаріальної діяльності з боку адміністративних органів: не визначені чітко об’єкт контролю, форми, строки, процедура, наслідки.

Ці питання частково регулюються Положенням про Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції, затвердженим наказом Міністерства юстиції від 30.08.2000 р. та Правилами здійснення перевірки законності виконання приватними нотаріусами своїх обов’язків, затвердженими наказом Міністерства юстиції від 14.09.2004 р. Слід зазначити, що деякі положення цих документів викликають серйозні зауваження з точки зору їх відповідності Закону «Про нотаріат».

Так, у Положенні про Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції (пп. 30 п. 4) вказано, зокрема, що управління юстиції... здійснює контроль за законністю вчинення нотаріальних дій державними і приватними нотаріусами... (а не за законністю виконання своїх обов’язків, як сказано у ст. 33 Закону).

Зазначена, на перший погляд, термінологічна неточність трансформується й у деякі більш серйозні недоліки Правил здійснення перевірки законності виконання приватними нотаріусами своїх обов’язків. Наприклад, п. 5 Правил зазначає, що Мінюстом чи відповідним управлінням юстиції може бути перевірено відповідність до вимог законодавства вчиненої приватним нотаріусом конкретної нотаріальної дії, щодо якої до зазначених установ надійшла скарга. При цьому не враховується положення ст. 50 Закону, де сказано, що заінтересована особа, яка вважає неправильною вчинену нотаріальну дію або відмову у вчиненні нотаріальної дії, вправі подати про це скаргу до суду, тобто передбачений судовий порядок оскарження незаконності нотаріальної дії чи відмови у її вчиненні.

Пункт 9 зазначених Правилодним з основних елементів комплексної перевірки роботи приватного нотаріуса називає перевірку додержання нотаріусом норм чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій, знову ж таки не зважаючи при цьому на той факт, що визнати незаконними дії нотаріуса при вчиненні нотаріальної дії може тільки суд у своєму рішенні. Ігноруються при цьому і ще більш важливі аспекти: це й ініціатива заінтересованої особи (адже визнати незаконними дії нотаріуса означає визнати автоматично і одночасно незаконним нотаріальний акт – результат цієї дії – який, можливо, і не оскаржувався), це й незалежність нотаріуса та підкорення його виключно вимогам закону, яка, на превеликий жаль, не закріплена у Законі як один з принципів нотаріального процесу, але витікає і з тексту присяги, що приноситься нотаріусом, і зі змісту ст. 7 Закону, і з аналізу правової сутності нотаріату як органу безспірної цивільної юрисдикції, як інституту превентивного правосуддя.

Цей аналіз можна було б продовжувати, але більш доцільним уявляється усвідомлення того, що необхідність контролю зумовлюється такими причинами: появою у реальній юридичній практиці нових проблем, які за допомогою контролю мають виявлятися та вирішуватися найефективнішим способом; а також попередженням та вирішенням можливих конфліктних ситуацій. Отже, можна визнати, що метою перевірок діяльності нотаріусів зокрема і здійснення контролю за нотаріальною діяльністю взагалі насправді є не стільки виявлення порушень нотаріусами законодавства (для цього існує суд), скільки більш важливіші та шляхетні цілі: передбачається, що завдяки контролю виявляється й позитивний досвід, узагальнення та розповсюдження якого надасть практичну допомогу нотаріусам (неважливо: державним чи приватним) у їх становленні як висококваліфікованих спеціалістів, що охороняють та захищають права та інтереси фізичних і юридичних осіб. За результатами цільових і комплексних перевірок складаються відповідно акти та доповідні записки, в яких відображаються характерні помилки та упущення в роботі нотаріусів; випадки неправильного тлумачення або застосування законодавчих норм; надані відповідні пропозиції та рекомендації щодо усунення виявлених недоліків. Доповідні записки подаються до відому та відповідного реагування керівнику управління. Форми і методи реагування за матеріалами перевірок спрямовуються в першу чергу на усунення можливих порушень законодавства при виконанні нотаріусами своїх обов’язків і посилення попереджувальної та профілактичної роботи.

Значна кількість упущень усувається під час проведення перевірок або у строки установлені управлінням юстиції. В місячний строку після проведення перевірки нотаріуси подають до управління юстиції опрацьовану інформацію про проведену роботу.

Виявлені в процесі перевірок помилки узагальнюються, аналізуються і з метою уникнення їх в майбутньому обговорюються на оперативних нарадах та колегіях, а також у формі узагальнень за півріччя та рік розповсюджуються серед нотаріусів області.

Результати перевірок організації роботи та законності вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами та діяльності приватних нотаріусів є предметом розгляду на засіданнях колегії Миколаївського обласного управління юстиції та оперативних нарадах.

Ціна помилки нотаріуса в практичній діяльності може бути дуже високою, а у цілій низці випадків – наслідки її можуть бути необоротними. Тому при здійсненні функцій кон-тролю, управлінням юстиції значну увагу приділяється вивченню, аналізу та узагальненню практики судового контролю за діями та актами нотаріусів.

Особливо актуальною також є функція управління юстиції щодо проведення аналітично-методичної роботи, вивчення узагальнення та керування нотаріальної практики, підготовка роз’яснення для нотаріуса.

Так, відділом нотаріату управління проводяться узагальнення щодо діяльності органів нотаріату, зокрема в напрямку організаційних засад та законності діяльності приватних нотаріусів; щодо накладання заборон та арештів; щодо запровадження і функціонування Державних реєстрів обтяжень рухомого майна та державного реєстру право чинів та з інших питань. За результатами узагальнень направляється інформація, рекомендації нотаріусам та запити до установ, що задіяні у регулюванні відносин [52, с.113].

Управлінням юстиції організується проведення семінарів для державних та приватних нотаріусів області ]. Тематика семінарів, в основному стосується новел законодавства та розробці єдиної нотаріальної практики. Результатом спільної праці стала єдина нотаріальна практика в багатьох аспектах правозастосування.

Основна і пріоритетна позиція і Міністерства юстиції України, науковців, самих нотаріусів базується на визначенні нотаріату як правозахисного інституту, що гарантує дотримання законності прав та інтересів громадян. Тому як тільки Закон набуває чинності, нотаріуси зобов’язані його поважати, застосовувати, роз’яснювати громадянам.

При усунені ряду об’єктивних та суб’єктивних причин взаємодію управління юстиції з нотаріусами можна було б виконувати повніше та якісніше.

При величезному обсягу роботи щодо регулювання діяльністю установ нотаріату, що здійснюється управлінням юстиції, слід зауважити, що на даний час існує диспропорція між чисельністю посадовців відділу нотаріату – 2 особи та кількістю нотаріусів – 106 осіб.

Таким чином, розглядаючи питання взаємодії нотаріусів та Міністерства юстиції України і його місцевих органів, слід виходити зі статусу самого нотаріуса, який, як незалежний носій публічної посади є незалежним від державної влади. З іншого боку, державна влада виконує по відношенню до нотаріуса певні функції.

Нотаріус, який є учасником " профілактичного правосуддя", метою якого є попередження виникнення судового спору, сприяє справедливому, надійному і мирному врегулюванню цивільних правовідносин. Тобто він діє в тих галузях права, які відносяться до добровільної, договірної юрисдикції. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус встановлює права та обов’язки учасників нотаріального процесу, посвідчені нотаріусом документи переважно мають довготривалий характер та виключне значення для надійного захисту прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

Задля уникнення можливих порушень закону при виконанні нотаріусом своїх обов’язків важливим є збереження державного регулювання нотаріальної діяльності.

Однак здійснення контрольних функцій органів юстиції відносно порядку вчинення нотаріусами нотаріальних дій, виходячи з того, що останній є самостійним суб’єктом в системі правозастосування, повинно носити, перш за все, профілактичний та попереджувальний характер і мати на меті забезпечення захисту інтересів осіб, які звертаються до нотаріуса.

Крім того, контрольні функції органів юстиції здійснюються також і в інтересах самого нотаріуса, оскільки виявлення характерних помилок при вчиненні нотаріальних дій запобігає уникненню їх в майбутньому і, як наслідок, виключає в перспективі можливість пред’явлення нотаріусу вимог про відшкодування шкоди, завданої внаслідок його незаконних дій або недбалості.

В окремих випадках, зокрема при виявленні недостатньої кваліфікації нотаріуса, шкоди, завданої ним інтересам осіб, які до нього зверталися, тощо наслідками контрольної функції органів юстиції є розгляд питання про неможливість подальшого здійснення таким нотаріусом нотаріальної діяльності та анулювання виданого йому свідоцтва про право на заняття цією діяльністю. Зазначені повноваження на сьогоднішній день є дієвими в межах існуючого правового поля.

На завершення спроби проведення аналізу питання державного регулювання нотаріальної діяльності все ж хочеться зауважити, що одним з ключових у процесі формування громадянського суспільства сучасній Україні має стати впровадження системи латинського, або вільного, нотаріату. Латинський нотаріат – це нотаріат, здійснюваний у формі вільної професії, і в той же час від здійснює привселюдну соціально-правову функцію, отримавши делеговані йому державою публічні повноваження [52, с.113]. Зазначені процеси логічно зумовлюють відповідний розвиток державного регулювання нотаріальної діяльності, орієнтований на основні стандарти латинського нотаріату, поширені в усіх країнах Європи.

3.2 Основні напрями удосконалення державного контролю за нотаріальною діяльністю в Україні

Визначення основних шляхів реформування інституту державного контролю за нотаріальною діяльністю та вдосконалення законодавства у зазначеній галузі суспільних відносин тісно пов’язане з питаннями формування найбільш оптимальної його організаційно-правової моделі, яка б забезпечувала максимальну ефективність і результативність такого контролю. Як правильно зазначено С. Фурсою, проблема ефективності контролю не може зводитися до розгляду лише її критеріїв і показників, велику роль відіграє також виявлення та вивчення умов, що забезпечує ефективність контролю [51]. Отже, до вивчення питання вдосконалення державного контролю за нотаріальною діяльністю потрібно підходити комплексно, з урахуванням усіх факторів, що можуть впливати на прогресивний розвиток даного правового інституту, серед яких одним із найважливіших постає правове регулювання, яке повинно постійно підтримувати адекватний діалог із існуючим станом суспільних відносин у сфері, що зазнає відповідного регулювання, враховуючи основні тенденції їхнього розвитку.

З метою вдосконалення законодавства в галузі нотаріальної діяльності до Верховної Ради України за останні роки було внесено ряд законопроектів, серед яких потрібно відзначити проект, внесений І. Коліушко , який розглядався протягом 1999−2002 років Верховною Радою, але був відхилений у третьому читанні. Досить тривалий час дискутувався і проект, внесений на розгляд до Верховної Ради 12.01.2004 р. групою народних депутатів В. Мусіякою, В. Онопенко, Ю. Кармазіним та В. Мойсиком. Серед останніх законодавчих ініціатив – проект Закону України „Про внесення змін до Закону України "Про нотаріат" внесений Кабінетом Міністрів України від 20.01.2007р. за № 3025 , та остаточний (станом на теперішній час) проект Закону України “Про нотаріат”, внесений народними депутатами України Тарасовим В.В., Потаповим В.І., Артеменко Ю.А., Пінчуком А.П. та Потимковим С.Ю від 05.02.2007 р. № 2278, що перебуває на розгляді Верховної Ради України .

Аналізуючи останні законопроектні положення, потрібно погодитися із висловленими в літературі критичними зауваження щодо недостатності уваги до зазначеної проблеми, наприклад, визначаються лише форма контролю – перевірка органами юстиції законності діяльності нотаріуса, однак, деталізації порядку такого контролю так і не відбувається, не збереглося також позитивне закріплення методологічного характеру перевірок у попередніх редакціях законопроектів, більш детальне врегулювання підстав проведення контрольних заходів тощо. Взагалі аналіз майже всіх законопроектів, що у різний час були внесені на розгляд до вищого законодавчого органу країни, свідчить, на жаль, про відсутність системного та уважного підходу до такої важливої складової державного управління нотаріальною діяльністю, як контроль.

Однією із найважливіших новел, запропонованих усіма законопроектами, і взагалі, за визначенням Г. Гулєвської, основною тенденцією розвитку організаційно-правових засад державного регулювання нотаріальної діяльності в Україні є орієнтація українського законодавства на входження до латинського нотаріату та перехід до єдиної форми нотаріальної діяльності [23, с.66] із скасуванням бюджетного нотаріату. Зазначимо, що питання переходу повністю до приватного нотаріату (яке обґрунтовується більшістю вчених-юристів і практичних працівників) має велике значення для вдосконалення взагалі інституту нотаріату, а в ракурсі контролю за нотаріальною діяльністю його потрібно розглядати саме через призму об’єкта та предмета державного контролю за нотаріальною діяльністю, структурні зміни в якому впливають у кінцевому випадку на всю концепцію контрольної діяльності держави у цій сфері. Враховуючи стійкість тенденції переходу до єдиного нотаріату, що відображена і в нормативних джерелах перспективного характеру, і в юридичний науковій та публіцистичній літературі, при розгляді основних напрямів удосконалення державного контролю за нотаріальною діяльністю, вважаємо доцільним виходити із презумпції необхідності такого переходу, запровадження позабюджетного нотаріату.

Однак, у будь-якому випадку суттєвою умовою досягнення результатів контролю держави за нотаріальною діяльністю є правильний вибір і формулювання поняття, мети та завдань такого контролю із обов’язковим їхнім закріпленням на рівні закону.

Важливого значення набуває також дотримання в практичній діяльності контролюючих суб’єктів визначених у попередньому розділі принципів державного контролю за нотаріальною діяльністю, які потребують відображення і в новому законодавстві про нотаріат та максимального забезпечення їхньої реалізації та виконання. Як уже зазначалося, одним із принципів контролю є компетентність. У зв’язку з цим необхідно підвищити вимоги до кваліфікації працівників спеціалізованих контролюючих суб’єктів. Важливими є також питання забезпечення контролю матеріальною та інформаційною базою, оскільки, як правильно зазначено О. Лукашовим, кращими методами контрольної діяльності є глибоке та систематичне вивчення ситуацій ... дуже важливою є обробка та використання достовірної інформації – статистичної, тематичної, забезпечення достовірних „зворотних зв’язків” [33, с.107].

Зазначимо, що питання формування системи суб’єктів, наділених контрольними повноваженнями, займає центральне місце в оновленні організаційно-правового механізму контролю за нотаріальною діяльністю. Особливої актуальності воно набуває за умов остаточного переходу до не бюджетної форми організації нотаріальної діяльності, запровадження по суті латинської системи нотаріату, що передбачає статус нотаріуса як представника незалежної професійної діяльності (так звані особи вільної професії). Як свідчить проаналізований нами історичний та зарубіжний досвід, за цих умов необхідним елементом функціонування такої системи є професійне самоврядування та підвищена роль корпоративного контролю, тобто контролю, який здійснюються на підставі делегованих від держави повноважень органами професійного самоврядування із закріпленням обов’язкового членства у таких організаціях (структурованих у єдину ієрархічно побудовану організаційно-правову систему) усіх представників нотаріальної професії. Такий підхід сприйнято і перспективним законодавством у сфері нотаріату. Удосконалення законодавчого врегулювання питань державного контролю за нотаріальною діяльністю повинно бути комплексним і охоплювати напрями, що, в цілому відповідають таким видам, як спеціалізований контроль (за організацією нотаріальної діяльності, контроль за законністю вчинення нотаріальних дій (здійснення професійних обов’язків), судовий контроль, податковий контроль.

Аналізуючи останні публікації з досліджуваної тематики, потрібно відзначити тенденцію зростання ролі та значення судового контролю в сфері нотаріальної діяльності. В. Комаров та В. Баранкова навіть висловлюють припущення, що “на органи юстиції може бути покладено лише контроль за організацією нотаріальної діяльності, тоді як функції контролю за законністю вчинюваних нотаріальних дій може виконувати лише суд, що може визнати нотаріальну дію незаконною у результаті розгляду або скарги на дії нотаріуса, або справи що виникла з нотаріальної дії, у порядку позовного провадження” [28, с.63].

На цьому етапі важливим елементом позасудової цивільної юрисдикції та судової реформи має стати створення єдиного професійного та відповідального нотаріату з урахуванням найдосконаліших зразків світового досвіду та основоположних принципів Міжнародного Союзу Нотаріату.

Існуюча законодавча база щодо організації та діяльності нотаріату не завжди вчасно відповідає змінам, що відбуваються у правовій, економічній і соціальній сферах.

На сьогодні залишається непритаманний розвиненим суспільствам поділ нотаріусів на державних і приватних нотаріусів та відмінності в оплаті їх послуг. Потребує законодавчого уточнення визначення нотаріату як публічно-правового інституту, закріплення принципів нотаріальної діяльності, врегулювання порядку оплати нотаріальних дій та інших послуг нотаріусів, визначення основних засад допуску громадян до здійснення нотаріальної діяльності та забезпечення прозорості цих механізмів, визначення статусу та повноважень професійної самоврядної організації нотаріусів.

Потребують вдосконалення положення щодо нотаріальної таємниці, гарантій нотаріальної діяльності, державного контролю за законністю нотаріальної діяльності, статусу помічника і стажиста нотаріуса, підстави й порядку зупинення і припинення нотаріальної діяльності тощо.

Одночасно із створенням єдиного нотаріату підлягає законодавчому врегулюванню питання професійного самоврядування нотаріусів, встановлення нотаріальних округів, граничної чисельності нотаріусів, заміщення нотаріуса тощо.

Зазначені вище питання організації та діяльності нотаріату в Україні передбачається вирішити шляхом прийняття Закону України про внесення змін до Закону України “Про нотаріат” (нова редакція), що поєднує позитивні напрацювання за період існування нотаріату в нових умовах незалежної держави та міжнародний досвід.

Тому пропонуємо: - створення єдиного нотаріату в Україні, що діє на єдиних принципах, здійснюється нотаріусами, наділеними однаковими правами, обов’язками та гарантіями їх діяльності; - створення нового для вітчизняного законодавства інституту професійного самоврядування нотаріусів, що функціонуватиме на засадах законності, незалежності, демократичності, обов’язковості членства та загальнообов’язковості рішень органів професійного самоврядування, рівності можливостей доступу нотаріусів до участі у професійному самоврядуванні;

- прийняти Проект Нотаріального процесуального кодексу розроблений задля правового забезпечення процесу реформування нотаріату в Україні як інституту попереджувального правосуддя та розвитку нотаріальної діяльності за стандартами європейського нотаріату;

Прийняття та реалізація Нотаріального процесуального кодексу в якості своїх наслідків передбачає зменшення навантаження на судову систему України, забезпечення стабільності та безконфліктності цивільно-правових правочинів, підвищення престижу нотаріату і нотаріальної діяльності у суспільстві, запобігання можливих правопорушень і зловживань у сфері нотаріальної діяльності.

- визначення нотаріату як публічно-правового інституту та принципів його діяльності, поняття нотаріальної діяльності;

- уточнення визначення нотаріуса, змісту його прав та обов’язків;

- вдосконалення механізму допуску громадян до нотаріальної діяльності, зокрема, шляхом чіткого визначення пов’язаних з допуском процедур на законодавчому рівні, посилення вимог до рівня кваліфікації осіб, що мають намір займатися нотаріальною діяльність (помічника та стажиста нотаріуса);

врегулювання питання оплати за вчинення нотаріусами нотаріальних дій та надання інших послуг, нові підходи до забезпечення страхування відповідальності нотаріуса та збільшення розміру страхової суми; - пропонується передати функцію кваліфікаційних комісій нотаріату при Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управліннях юстиції в областях, містах Києві та Севастополі Вищій кваліфікаційній комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України (далі - ВККН).

За ВККН закріпити наступні повноваження:

- проведення кваліфікаційного (та повторного) іспиту на право зайняття нотаріальною діяльністю;

- розгляду питання і прийняття рішення про анулювання свідоцтва на право зайняття нотаріальною діяльністю;

- прийняття рішення про видачу Міністерством юстиції України свідоцтва на право зайняття нотаріальною діяльністю.

Прийняття зазначених пропозицій дозволить завершити процес реформування нотаріату шляхом створення єдиного нотаріату та самоврядної професійної організації нотаріусів із значним колом повноважень щодо внутрішнього регулювання нотаріату, представництва і захисту інтересів спільноти нотаріусів у відносинах із державою, фізичними та юридичними особами. Реалізація пропозицій забезпечить поступове та планове здійснення заходів, спрямованих на реалізацію його положень, що дозволить досягти максимальної ефективності при його реалізації, підвищення якості нотаріального обслуговування та належний захист інтересів фізичних і юридичних осіб, у тому числі нотаріуса.

Висновки

Проведене на підставі аналізу наявних наукових, науково-публіцистичних і нормативно-правових джерел, дослідження проблематики державного контролю за нотаріальною діяльністю в Україні, дозволило отримати відповідно до поставленої мети та завдань основні результати дослідження, в яких певною мірою відображається наукова новизна та актуальність обраної теми, зокрема:

Державний контроль за нотаріальною діяльністю є різновидом державного контролю, який поєднує як ознаки загального характеру (оперативність, повсякденність, спрощеність, здійснення державними органами або службовими особами, багатоаспектність спрямованості, яка включає профілактичну та каральну складові), так і специфічні властивості, а саме: 1) об’єкт – нотаріальну діяльність, що характеризується особливою публічно-правовою природою та є ускладненим, змішаним, оскільки поєднує, як складові, діяльність державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, державних нотаріальних архівів, а також квазінотаріальних органів (діяльність останніх поширюється на територію України і за її межами, що також свідчить про певну специфічність територіального розповсюдження державного контролю за нотаріальною діяльністю); 2) наявність цілої системи суб’єктів державного контролю за нотаріальною діяльністю (Міністерство юстиції України, органи державної податкової служби України, суди та ін.), які взаємодоповнюють контрольні повноваження один одного за рахунок внутрішніх горизонтальних, вертикальних і зовнішніх зв’язків, 3) специфічна методологічна спрямованість, яка передбачає: по-перше, надання допомоги нотаріусам у разі потреби, усунення прогалин, помилок у їхній роботі, у разі ж систематичних грубих порушень ними законодавства – притягнення до юридичної відповідальності, по-друге, захист прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, щодо яких суб’єкти нотаріальної діяльності реалізують свої повноваження; 4) регламентація правових засад у численних нормативно-правових актах різної юридичної сили, переважно підзаконного характеру, положення яких інколи мають дещо узагальнений, а інколи й суперечливий характер, що істотно ускладнює практичну реалізацію відповідного різновиду державного контролю.

Державний контроль за нотаріальною діяльністю має багатоаспектний, самостійний, поліструктурний характер, що дозволяє розглядати його як окремий правовий інститут із суттєвим превалюванням адміністративно-правової складової та визначити і закріпити на законодавчому рівні його поняття як „сукупність дій уповноважених державних органів (Міністерства юстиції України, органів державної податкової служби України, судів тощо) по спостереженню за нотаріальною діяльністю, що здійснюється державними нотаріальними конторами, державними нотаріальними архівами, приватними нотаріусами, “квазінотаріальними” органами з метою отримання об’єктивної та достовірної інформації про стан справ у відповідній діяльності, надання допомоги суб’єктам нотаріальної діяльності, усунення прогалин, помилок у їхній діяльності, виявлення причин та умов, що сприяють порушенню ними вимог правових норм, а у разі систематичних порушень з їхнього боку – притягнення винних осіб до юридичної відповідальності, забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, щодо яких здійснюється нотаріальна діяльність”.

З метою узагальненої характеристики генезису державного контролю за нотаріальною діяльністю в Україні, визначення повторюваності певних його процесів, а також рівня впливу на нього соціальних, економічних і політичних факторів, доцільно виділити шість етапів відповідного процесу його історичного розвитку, а саме: перший (“початковий” з сер. ХІV ст. до судової реформи ХІХ ст.) із номінальним державним контролем за нотаріальною діяльністю; другий (“реформаторський” з 1866 року до 1917 року), який характеризується формуванням змістовної правової бази державного контролю за нотаріальною діяльністю, посиленням контролю з боку держави на початковій стадії нотаріальної діяльності та формуванням системи суб’єктів відповідного контролю за рахунок судових та адміністративних органів; третій (“радянський” 1917 – 1941 р.р.) із стрибкоподібністю розвитку державного контролю за нотаріальною діяльністю – від його скасування у період “воєнного комунізму” й до поступового відновлення за часів НЕПу, посиленням вимог щодо процедури вчинення нотаріальних дій, остаточним формуванням системи адміністративно-судових органів контролю, розподілом між ними відповідних повноважень, уніфікацією та нормативною регламентацією засад державного контролю за всіма суб’єктами нотаріальної діяльності; четвертий (“воєнний” 1941 – 1945 р.р.) із новим перерозподілом контрольних повноважень у системі державних органів із наданням пріоритетного становища судам; п’ятий (“стабільного розвитку” 60 – 90 р.р. ХХ ст.) із посиленням відомчого контролю в особі Міністерства юстиції, істотною зміною джерельно-правової бази, а саме: переходом від підзаконного до законодавчого регулювання засад здійснення відповідної діяльності, остаточним визначенням елементів організаційно-правового механізму державного контролю; шостий (“новітній”), який поділяється на два підетапи: перший (з 1993 року до початку ХХІ ст.) із поширенням державного контролю не тільки на діяльність державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, а також приватних нотаріусів, посиленням засад відомчого державного контролю з боку Міністерства юстиції України та його органів на місцях, активізацією державного контролю на різних етапах здійснення нотаріальної діяльності й другий (з початку ХХІ ст.) із активізацією роботи щодо розробки перспективного законодавства, акумулюванням засад учених-юристів у напрямі формування ґрунтовної наукової бази для нормотворчого процесу.

Загальним об’єктом державного контролю за нотаріальною діяльністю потрібно вважати безпосередньо нотаріальну діяльність як публічно-правовий інститут, особливості якої як об’єкта державного контролю проявляються, в тому, що вона за своєю правовою природою є: а) публічно-правовою, оскільки виконує делеговану від держави функцію контролю в сфері цивільно-правових відносин та забезпечення ефективних умов для розвитку цивільного обігу; б) правозахисною та правоохоронною; в) процесуальною із чітко регламентованою процедурою, недотримання якої призводить до недійсності нотаріального акта; здійснюється в формі державної та приватної діяльності.

Безпосередньо ж об’єктом контролю будуть конкретні дії підконтрольних суб’єктів, пов’язані з їхньою нотаріальною діяльністю. Такими суб’єктами можна визнати: 1) державні нотаріальні контори, приватних нотаріусів, державні нотаріальні архіви та так звані квазінотаріальні органи (консульські установи України, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних і міських рад та інші посадові особи, які посвідчують дії, прирівняні до нотаріальних, лише в певних випадках виключного характеру та встановлених законом; 2) особи що мають намір зайнятися нотаріальною діяльністю (яких можна розподілити на осіб, що мають намір пройти стажування; стажистів державних та приватних нотаріусів; осіб, що мають намір отримати свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю, осіб, що мають намір зареєструвати приватну нотаріальну діяльність тощо). Предметом державного контролю за нотаріальною діяльністю будуть окремі прояви такої діяльності матеріального чи нематеріального характеру, що в цілому характеризують її ефективність. Отже, предмет контролю може мати як матеріальне втілення, зокрема документальне (свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю, нотаріально-процесуальні документи, спеціальні бланки документів інформаційної системи Міністерства юстиції, кошториси, декларації, квитанції, звіти тощо) та недокументальне (відповідність приміщення вимогам до робочого місця нотаріуса, забезпечення оргтехнікою тощо), так і нематеріальне − рівень знань відповідного законодавства, рівень оволодіння практичними навичками, дотримання режиму роботи, культура обслуговування відвідувачів нотаріальних контор, відповідність вимогам складеної присяги нотаріуса тощо.

Фундаментальним елементом організаційно-правового механізму державного контролю постають принципи його здійснення, серед яких: законність, об’єктивність, дотримання професійної етики, гласність, плановість, систематичність і регулярність, дієвість та оперативність, компетентність, методологічна спрямованість, результативність та ефективність. Метою державного контролю за нотаріальної діяльністю можна визнати забезпечення дотримання всіма суб’єктами нотаріальної діяльності вимог чинного законодавства і встановленого порядку організації та здійснення такої діяльності, забезпечення найбільш ефективної реалізації основного призначення нотаріальної діяльності − захисту та охорони прав, свобод та законних інтересів людини у сфері цивільного обігу, створення оптимальних умов для розпорядження власністю.

- уточнення визначення нотаріуса, змісту його прав та обов’язків;

- встановлення більш вимогливого та виваженого підходу до організаційно-правових засад діяльності нотаріусів, посилення контролю за діяльністю нотаріусів, розширення кола підстав для зупинення або припинення нотаріальної діяльності, врегулювання питання оплати за вчинення нотаріусами нотаріальних дій та надання інших послуг, нові підходи до забезпечення страхування відповідальності нотаріуса та збільшення розміру страхової суми; - пропонується передати функцію кваліфікаційних комісій нотаріату при Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управліннях юстиції в областях, містах Києві та Севастополі Вищій кваліфікаційній комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України (далі - ВККН).

За ВККН закріпити наступні повноваження:

- проведення кваліфікаційного (та повторного) іспиту на право зайняття нотаріальною діяльністю;

- розгляду питання і прийняття рішення про анулювання свідоцтва на право зайняття нотаріальною діяльністю;

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28 червня 1996 р.// Відомості Верховної Ради України.−1996.− № 30.− Ст.141( із наступними змінами)

2. Кодекс адміністративного судочинства від 06 липня 2005 р.// Голос України.−2005.−№158

3. Цивільний процесуальний кодекс від 18 березня 2004 р.// Голос України.−2004.−№89

4. Про нотаріат: Закон України від 2 вересня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. − 1993.− № 39.− Ст. 383 (з наступними змінами та доповненнями).

5. Про Державну податкову службу України: Закон України від 04 грудня 1990 року // Відомості Верховної Ради України. − 1991. − № 6. – Ст. 37 (з наступними змінами та доповненнями).

6. Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні: Указ Президента України від 23 серпня 1998 р. № 932 // Офіційний вісник України.−1998.− № 34.− Ст. 3 Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій: Указ Президента України під 10 липня 1998 р. № 762/98 // Офіційний вісник України.−1998.−№28.− Ст.2 Про затвердження Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату: Постанова Кабінету Міністрів України від 08.12.2006 року № 1689 // Всесвітня мережа Інтернет www.rada.gov.ua Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: Наказ Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року за № 20/5 // Офіційний вісник України.− 2004.−№10.−Ст.315. Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України: Наказ Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 р. № 22/5 // Єрух А.М. Круковес Н.В Козьяков Ю.М. Довідник нотаріуса. − Вип. 3:.Нормативні документи.− К.: Видавництво „Істина”, 2001. – 448 с. Про затвердження Порядку проходження стажування громадянами України в державних нотаріальних конторах або в нотаріусів, що займаються приватною нотаріальною практикою, Порядку проведення кваліфікаційного іспиту особами, які пройшли стажування в державній нотаріальній конторі або в нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою: Наказ Міністерства юстиції України від 07.12.2006р. № 89/5 // Всесвітня мережа Інтернет.− www.minjust.gov.ua (із наступними змінами та доповненнями) Про затвердження Положення про кваліфікаційну комісію нотаріату : Наказ Міністерства юстиції України від 01.12.2006 р. № 87/5 // Офіційний вісник України.−2006.− № 49.− Ст.67 Порядок проведення кваліфікаційного іспиту особами, які пройшли стажування в державній нотаріальній конторі або в нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою: Наказ Міністерства юстиції України від 07.12.2006 р. N 89/5 // Офіційний вісник України.−2006.− № 49.− Ст.71 Про затвердження Інструкції про порядок ведення Єдиного реєстру нотаріусів: Наказ Міністерства юстиції України від 27 травня 1999 р. № 26/5 // Офіційний вісник України.− 1999. − № 24. − Ст.199.

7. Авер’янов В. Реформування українського адміністративного права: ґрунтовний привід для теоретичної дискусії // Право України. − 2003. − № 5. − С.117 − 120 Авер'янов В.Б. Нова доктрина адміністративного права: концептуальні позиції // Право України. − 2006.− № 5.−С.11−17. Административное право и административный процесс: актуальные проблемы / Отв. ред. Л.П.Попов и М.С. Студеникина. – М.: Юристъ, 2004. – 302с. Административное право Украины. – 2−е изд., перераб. и доп.: Учебник для студентов высших учебных заведений юрид. спец. / Ю.П.Битяк, В.В. Богуцкий, В.Н.Гаращук и др.; Под ред. проф. Ю.П. Битяка. – Харьков: Право, 2003. – 576 с. Административное право Украины: Учебник/ Под общ. ред. С.В. Кивалова. – Х.: «Одиссей», 2004. – 880 с.

8. Баранкова В. О правовом статусе частнопрактикующего нотариуса // Підприємництво, господарство та право. – 2008. – №11.− С. 22−26. Баранкова В. Правова природа нотаріальної діяльності // Вісник Академії правових наук.− 2008. − № 3 (14).− С.137−142. Бондаренко Г. Діяльність нотаріуса // Урядовий кур’єр. − 1999. − 2 груд. − С. 7. Гулєвська Г.Ю. Генезис інституту нотаріату в сфері адміністративно−правового регулювання в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2002. − № 8. – С. 65 – 68.

9. Єфименко Л.В. Правове регулювання нотаріальної діяльності має зазнати змін // Бюлетень Міністерства юстиції України. − 2003. − № 1. − С. 74−79.

10. Калінюк О. Нотаріус не податковий агент з нарахування, утримання та сплати податку з доходів фізичних осіб // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2005.− № 2. − С. 7.

11. Козьяков Ю.М. Нотаріат: історія та сучасність (короткий огляд) // Нотаріат для вас. − 1997.− № 3.− С. 11−15.

12. Комаров В.В., Баранкова В. В. Законодавство про нотаріат: очікувані зміни // Право України. − 2003. − № 11. − С. 60−64.

13. Комаров В.В., Баранкова В. В. Нотариат и нотариальный процесс.− Х.: Консум, − 1999.−240 с.

14. Конин Н.М. Административное право России. Общая и Особенная части: Курс лекций. – М.: Юристъ, 2004. – 560 с.

15. Коренев А.П. Административное право России: Учебник. – М.: Теис, 1996.− 538 с.

16. Косаняк В. Законні нотатки про нотаріальні податки // Нотар.− 2001.− №5.− С.13−15.

17. Круковес Н. Сучасні тенденціїї розвитку нотаріату в Україні // Юридичний вісник України.− 2004.− № 16 .− С. 6.

18. Лукашев О. Проблеми виконання нотаріусами функцій податкового агента // Мала енциклопедія нотаріуса. − 2004.− № 1.− С. 107−110.

19. Медвідь Ф.М., Усенко В.Ф., Медвідь Я.Ф. Нотаріальний процес в Україні : Навчальний посібник / За ред. Ф.М. Медвідя.−К.: Атіка, 2008.−324 с.

20. Мирский К. Перспективы нотариата на Украине // Юридическая практика.− 2008.− № 25.− С. 4.

21. Мілорава М. Нотаріат та нотаріальна діяльність у Сполучених Штатах Америки// Всесвітня мережа Інтернет.− www.fursa.org.ua

22. Нотаріат в Україні: Підручник / За ред. В.В. Комарова.− К.: Юрінком Інтер, 2009.− 320 с.

23. Нотариат России: Курс лекцій: Учебное пособие для вузов/.В Ефимова, А.М. Гатин.− М.: Издательство "Екзамен", 2007.− 222 с.

24. Нотаріат // Нотаріат для вас. – 2006.− № 5.− С. 46.

25. Нотаріат і державно−правові інституції : проблеми, наука, практика // Нотаріат для вас.− 2004.− № 6.− С. 6−7.

26. Орлюк О. Щодо можливості приватним нотаріусам обирати спрощену систему оподаткування // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2009.− № 2.− С. 5−6.

27. Петришин О. Сульженко Ж. Реформування нотаріату в Україні: проблеми і рішення // Мала енциклопедія нотаріуса. − 2009.−№ 1.− С. 93−94.

28. Правила професійної етики нотаріуса. Проект // Нотаріат для вас.− 2006.− № 7−8.− с. 2−4.

29. Радзієвська Л. К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні : Навч.пос.− К. : Юрінком Інтер, 2005.−528 с.

30. Сидоров І. Нотаріус – не податковий агент Мала енциклопедія нотаріуса. – 2010.− № 2.− С. 18 −23.

31. Трофанчук Г. Історико−правові аспекти зародження та поширення нотаріальної справи в Україні // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІХ регіональної науково−практичної конференції. 13 – 14 лютого 2008 р. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2008. – С. 105 − 107.

32. Фурса Є. Розвиток законодавства України про нотаріат // Юридичний журнал.− 2008.− № 3.− С. 25.

33. Фурса Е. Вопросы к законопроекту о нотариате // Юридическая практика.− 2010.− № 32.− С.16.

34. Фурса С. Правова концепція нотаріальної діяльності щодо охорони прав громадян // Право України.− 2009. − № 6.− С. 100−104.

35. Фурса С.Я. Проблеми формування принципів організації та діяльності нотаріату в Україні // Часопис Київського університету права.− 2009.− № 1.− С. 59−65.

36. Фурса С. Теоретичні передумови створення правил етики нотаріусів // Всесвітня мережа Інтернет.− www.fursa.org.ua

37. Ясінська Л.Е. Виникнення та розвиток інституту нотаріату// Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції (13–14 лютого 2010 р.). – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2010. – С. 113 – 114.

Додаток 1

Стратегічна карта.

Конституційне забезпечення Конституція України - ст 124.

Законодавче забезпечення

1. Цивільний Кодекс України – ст.. 1166, 1221, 18, 78

2. Закон України «Про нотаріат» ст.. 13,18,33,21,27;

3. Постанова Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2006 року № 1689 «Про затвердження Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату»;

4. Наказом Міністерства юстиції України від 19 листопада 1998 року № 63/5 «Про затвердження Положення про Комісію з розгляду питань щодо анулювання свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю»;

5. Наказом Міністерства юстиції України від 27 червня 2008 року № 1094/5 «Про затвердження Порядку проходження стажування в державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса та підготовки стажиста до нотаріальної діяльності»;

6. Наказом Міністерства юстиції України від 10 липня 2008 року № 1168/5 «Про затвердження Порядку проведення кваліфікаційного іспиту для осіб, які пройшли стажування в державній нотаріальній конторі або в приватного нотаріуса»;

7. Наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2009 року № 224/5 «Про затвердження Порядку проведення кваліфікаційного іспиту для осіб, якими протягом трьох років після отримання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю не здійснювалась нотаріальна діяльність»;

Додаток 2

Господарський суд харківської області

Рішення іменем україни

17 жовтня 2008 р. Справа № 2-2648/06/11-51/125-08

вх. № 2915/6-51

Колегія суддів господарського суду в складі:

Головуючий суддя: Бринцев О. В.,

суддя: Присяжнюк О. О.,

суддя: Інте Т. В.,

при секретарі судового засідання: Макаренко К. М.,

за участю представників сторін:

– позивача – ОСОБА 1 відповідача 1: не з’явився;

– відповідача 2 – не з’явився;

– відповідача 3: Мануйло С. М. дов. від 27.12.2005 р. ВСО № 044116,

розглянувши справу за позовом фізичної особи – ОСОБА 1, м. Харків,

до

– відповідача 1 – приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу – ОСОБА 3, м. Харків;

– відповідача 2 – фізичної особи ОСОБА 2, м. Харків;

– відповідача 3: Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Багачанка», смт Високий,

про

– визнання вчинених нотаріальних дій неправомірними,

– визнання протоколу загальних зборів та статуту такими, що не мають нотаріального посвідчення,

– визнання загальних зборів такими, що не відбулися,

– визнання протоколу загальних зборів та статуту товариства недійсними,

Встановила:

У провадженні господарського суду Харківської області перебуває справа за позовом фізичної особи – ОСОБА 1 до приватного нотаріуса ХМНО – ОСОБА 3, фізичної особи – ОСОБА 2, ТОВ фірма «Багачанка». Згідно із заявою про зміну позовних вимог (вх. № 10159 від 24.06.2008 р.) позивач просить визнати дії приватного нотаріуса ХМНО – ОСОБА 3, якими був посвідчений підпис ОСОБИ 2 на протоколі зборів від 01.11.2005 р. та на Статуті ТОВ фірми «Багачанка» в редакції 2005 року, – неправомірними; визнати протокол загальних зборів від 01.11.2005 р. та Статут ТОВ фірми «Багачанка» в редакції 2005 року такими, що не мають нотаріального посвідчення; визнати загальні збори ТОВ фірма «Багачанка» від 01.11.2005 р. такими, що не відбулися; визнати протокол загальних зборів від 01.11.2005 р. та Статут ТОВ фірма «Багачанка» в редакції 2005 року недійсними. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення нотаріусом вимог статей 34, 36, 54, 49, 78 Закону України «Про нотаріат», а також на порушення 2 м та 3 м відповідачами вимог пунктів 6.4, 6.8, 6.9 Статуту ТОВ фірма «Багачанка» та ст. 64 Закону України «Про господарські товариства». Так, позивач стверджує, що оскаржувані протокол загальних зборів і статут є недійсними, а збори, на яких вони затверджені, є такими, що не відбулися. Це випливає з того, що позивач не брав участі у зборах, а без нього збори відбутися не могли, оскільки він володіє 50 відсотками голосів учасників товариства.

Ухвалою заступника голови господарського суду Харківської області Черленяка М. І. від 08.07.2008 р. призначено склад колегії по справі № 51/125-08 у складі: головуючий суддя – Бринцев О. В., судді: Інте Т. В. та Присяжнюк О. О.

Страницы: 1, 2, 3, 4