Рефераты

Сучасні тенденції розвитку світової фінансової системи

На рубежі ХХІ століття внесок сфери послуг у міжнародний поділ праці приблизно у 3,5 рази менший, ніж у світовий валовий продукт, у той час як внесок сектора товарного виробництва економіки (добувної і обробної промис-ловості, сільського господарства) в експорт більш ніж у 2,5 рази перевищує його внесок в економіку в цілому. Цей “автаркічний” феномен третинної сфери відомий уже досить давно. У міжвоєнні роки у зростанні сектору послуг вбача-ли одну із причин занепаду міжнародної торгівлі. Згідно “закону спадного зна-чення зовнішньої торгівлі”, по мірі того, як економіка “обростає” сферою послуг, частка зовнішньої торгівлі у національному доході знижується [29].

Хоча існує певна пропорція між промисловим, торговим і позичковим капіталом, в останні десятиліття спостерігається негативна тенденція відриву фінансового, позичкового капіталу від матеріально-речової основи товарів, послуг і капіталів. Так, із щоденного обсягу валютних угод, який перевищує 1трлн.150 млрд. доларів, лише 10% справді опосередковують рух реальних товарів і капіталів. Щорічна різниця між брутто і нетто обсягами міжбанківських операцій у 1980-х роках становила понад 880 млрд. дол. США. Річний обсяг міжнародних фінансових операцій у 10-15 разів перевищує масштаби світової торгівлі, тобто сягає приблизно 150 трлн. дол. Зростання фіктивного капіталу і спекулятивні дії в цій сфері істотно ускладнюють дотримання рівноваги між найважливіши-ми сферами світового господарства. Зазначені тенденції та диспропорції, мож-на зобразити схематично (див. Рис.2.6). Свідченням є ланцюг взаємопов'язаних вогнищ фінансово-економічної кризи у Південно-Східній Азії (1997 р.), Росії та Бразилії (1998 р.).

Питання економічної рівноваги є одним із ключових як на мікро- так і на макро- та мегарівні. Ще в ХІХ - першій половині ХХ ст. західні економісти А.Ку-рно, Л.Вальрас, В.Джевонс, А.Маршалл, К.Менгер, В.Парето сформулювали кон-цептуальні засади теорії економічної рівноваги (що розкривають закономірності розвитку господарства на макрорівні і в національному і світовому масштабі). Сучасні інтерпретації економічної рівноваги дали американські автори Дж.Хікс, Д.Тобін, П.Самуельсон, француз Ж.Дебре, щоправда, найдосконалішим вченням вважається вчення М.Кондратьєва про часткову і загальну економічну рівновагу [31]. Ще у 1920-ті роки російський вчений О.Богданов вжив терміни “гранична” рівновага та “рухлива” рівновага. Адже сутність економічної рівноваги полягає в дотриманні відповідності між матеріально-речовою і вартісною частинами суспільного продукту між попитом і пропозицією на ринку праці, послуг, технічному тощо [10]. Член Римського клубу Е.Пестель дав визначення глобальної економічної рівноваги і виділяє три головні її умови. Щоправда, це - одна з перших спроб визначення глобальної економічної рівноваги стосується (здебіль-шого) національного господарства. Оскільки, вищезазначене, передбачає вплив відповідних економічних та інших засобів на динаміку та структуру економіч-ного розвитку через механізм державних інституцій. На світовому рівні поки що не створено відповідних інституційних структур, які могли б регулювати світову економічну систему. Таким чином, на нинішньому етапі глобальна економічна рівновага світу формується, з одного боку, як справедливо зазначає професор А.С.Філіпенко, на основі взаємодії національних господарських комплексів, з іншого - за допомогою імпульсів, які надходять із світового ринку. Глобальну ж економічну рівновагу визначають як такий стан, коли чисельність населення та обсяг капіталу залишаються незмінними, а між силами, що впливають на їхні збільшення або зменшення, підтримується стійкий баланс. У математичному виразі спрощено світова економічна рівновага подається як:

ФКС = ?ВС + ?РЗ,

де ФКС - фонд кінцевого споживання;

С - сумарне виробництво світу;

З - сумарні економічні резерви і запаси.

Це рівняння відображає головну мегапропорцію світового господар-ства - співвідношення між виробництвом і споживанням. Із нього виводиться низка похідних рівнянь, що характеризують рух інвестиційних і трудових ресурсів, амортизаційні фонди і демографічні зрушення, конкурентну рівновагу тощо [59, c.47].

У результаті, якщо провести детальний аналіз внутрішнього змісту й сутності валового продукту світу, структури глобального боргу, сукупного обсягу різноманітних фінансових операцій (особливо угод з похідними фінан-совими інструментами), а потім спробувати зіставити між собою ці параметри “номінальної” та “реальної” активності, з'єднати в єдиний простір і проаналі-зувати взаємозв'язки та взаємовпливовість реального сектору, тіньового клас-теру, віртуальної економіки та квазі “грошей” у широкому розумінні цього слова, то, не виключено, що ми отримаємо дещо аналогічне доповіді Медоуза про межі зростання, але вже у фінансовому середовищі [59, c.48]. Тому нині не те що доцільно, але й конче необхідно змоделювати й розрахувати критичні межі самодостатності фінансового сектору та всіх його складових, зокрема площини не лише фінансових бульбашок, а точніше кажучи площини “квазі - грошей” (у широкому розумінні слова “гроші” як цінності), площини, хочемо ми цього чи ні, віртуальної економіки та тіньового кластеру. Найважче розрахувати прог-нозний мінімуму “стиснення” питомої ваги реального сектору, обсяг вихідних (грошового, кредитного, інвестиційного), циркулюючих потоків у світовий фі-нансовий сектор, а з нього - у віртуальну площину та площину “квазі - гро-шей”, швидкість їх обертання, частку рециклювання у реальний сектор з етап-ним живленням тіньового кластеру. Модель повинна також враховувати спів-відношення питомої ваги реального сектора, темпи та межі розширення власне фінансового сектора, сектора “квазі - грошей” (цінностей) зводячи це не тільки у тандемність, а окреслюючи вимоги до нової фінансової архітектури. Вона мусить забезпечити не лише ефективне функціонування, а й подальший розви-ток світового фінансового середовища з урахуванням уже існуючих глобальних змін економічного сектора, оскільки глобалізація як тенденція веде до розши-рення критичних розмірів [59, c.48].

З аналізу вищезазначеного випливає, що нова модель економіки світу - досить динамічна, але, водночас, достатньо нестійка. У світовому економічно-му середовищі, образно кажучи, вийшов на волю, фінансовий джин - важкокерований, недостатньо прогнозований, і з небезпечними наслідками не лише для якоїсь однієї країни, але як засвідчила азіатська криза 1997-1998 року у сьогод-нішньому глобальному середовищі в економічно інтегрованих регіонах криза проходить як ланцюгова реакція [59, c.49].

Світовий фінансовий сектор нині вийшов за рамки наявно-доступного контролю і перебуває у стані не лише перебудови, а у хаотично-плаваючій структуризації та оновленні, потребуючи перегляду існуючої системи контро-лю із заміною на координуючу архітектуру. В цій архітектурі інституції мають напрацьовувати і здійснювати на міжнародному рівні спільну стратегію з уре-гулювання та координації світового ринку. Йдеться насамперед про розробку загальних правових норм, у рамках яких можна було б контролювати функціо-нування фінансових структур.

Для структурно і якісно зростаючої фінансової глобалізації та роз-витку нової економіки необхідна новітня логістика функціональної діяльності всіх складових цього процесу, яка врахувала б не лише його позитивні аспекти, а й, здебільшого теоретичні прогнози негативних сторін глобалізації (поглиб-лення розшарування суспільства, збільшення відриву між високо- та слабороз-винутими країнами, загострення проблем бідності, посилення проблеми міжна-родної заборгованості та інші) [34, c.40]. Це повинні бути чіткі, логічні та комплексно-узгоджені схеми розвитку всього світового господарства, насамперед на рівні міжнародних фінансових інституцій, зокрема МВФ та Світового Банку, діяль-ність яких повинна бути узгодженою та тандемною, з чітким розподілом функці-ональних обов'язків і стратегічними та короткотерміновими планами-прогнозами щодо ситуації у світовому фінансовому середовищі. При побудові таких схем-планів доцільно було б врахувати специфічні, як для фінансової науки, так і фінансової практики показників густини фінансового потоку та коефіцієнт його в'язкості. На коефіцієнт в'язкості фінансового потоку впливають: облікова став-ка; процентна ставка; коефіцієнт інфляції; дохідність акцій, облігацій [34, c.41].

Це дало б змогу краще і з меншим математичним відхиленням спрогнозу-вати потребу в обсягах фінансових коштів і ресурсів, необхідних для зменшення економічного розшарування світової спільноти, подолання проблем хронічної бідності деяких країн та хронічні проблеми заборгованості. Оскільки, на основі трансверсального зрізу функціонування світового фінансового середовища, гіпо-тетично можна зробити висновок, що густина фінансового потоку є найбільшою у високорозвинених країнах, а коефіцієнт в'язкості на сьогодні найвищий у Європі (тенденції укрупнення, злиттів, аквізування та інші), США, Японії. Відпо-відно меншими ці показники є у нових індустріальних країнах; порогових краї-нах; країнах з перехідною економікою та країнах, що розвиваються.

РОЗДІЛ 2. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ТА ТРАНСФОРМАЦІЯ СВІТОВОГО ФІНАНСОВОГО СЕРЕДОВИЩА

2.1 Чинники глобалізації світових фінансів

Однією з основних ознак сучасного розвитку світового господарства є розгортання процесів глобалізації, які справляють суттєвий вплив на систему міжнародних економічних відносин, трансформують напрями і визначають тенденції розвитку національних економік.

Глобалізація (від англ. “globe” - земна куля) - складний, багатогранний процес, який має безліч проявів та включає багато проблем. Саме це робить проблематичним дати єдине, однозначно сформульоване визначення глобалізації, яке б охопило всі сторони цього вкрай складного явища, що має планетарні масштаби. Існують такі визначення:

Глобалізація - тривалий процес інтеграції національних економік світу з метою розв'язання глобальних проблем людства [18, c.72].

Глобалізація - складне явище взаємозалежності економік, що виникає у зв'язку з обміном товарів і послуг та потоками капіталів[17, c.27].

Глобалізація - процес, завдяки якому досягнення, рішення і діяльність людей в одній частині земної кулі справляють значний вплив на окремих людей і їхні спільноти в усіх частинах світу [65, c.41].

Глобалізація - сукупність викликів і проблем сьогодення [80, c.35].

Під глобалізацією світового господарства розуміють процес посилення взаємозв'язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні і домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів принципово нових і універсальних ліберально-демократичних цінностей тощо.

Перші спроби осмислення і оптимізації суспільного розвитку різного рівня тісно пов'язані з появою і розвитком перших релігійних і філософських систем людства. Найбільш конкретними були так звані утопії, починаючи від утопій Платона, Томаса Мора, Томазо Кампанели та закінчуючи утопіями Маркса, Леніна та їх послідовників [41, c.117].

Вже, починаючи з XVII-XVIII ст. повільно, але послідовно йшла робота, спрямована на об'єктивізацію інтуїтивних та суб'єктивних за своєю природою теорій і моделей суспільного розвитку. Велику роль в цьому процесі відіграли розвиток природничих наук, спеціальних математичних та економетричних методів, статистики, демографії і, особливо, прикладної соціології, прогностики та загальної теорії вимірів.

В середині ХХ ст. фактично була завершена розробка засад аналізу і прогнозування основних процесів соціального розвитку регіонального рівня. Футурологічна література цього періоду стимулювала розвиток системного мислення та системного підходу до розгляду процесів глобального і регіонального рівнів [41, c.118].

Якщо в перших глобальних моделях Дж. Форестера (1971) і Медуза зі співавторами (1972), заснованих на спрощенні екстраполяції п'яти параметрів розвитку сучасного світу - росту народонаселення, прискорення індустріалізації, погіршення рівня харчування, вичерпання природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища основна увага надається фізичним, демографічним і екологічним чинникам розвитку, а соціально-політичні, культурні і навіть науково-технічні чинники практично ігнорувалися, то для наступних розробок був характерний набагато об'єктивніший підхід до опису глобальних і регіональних процесів.

Вже в другій доповіді Римського Клубу “Людство біля поворотного пункту” (1974) її автори М. Месарович і Е. Пестель зробили спробу врахування специфіки соціально-політичного розвитку різних регіонів. У зв'язку з цим світ було поділено умовно на 10 регіонів. Ієрархічна система моделей складається з 3-х рівнів: причинного, організаційного та рівня формування норм, цінностей і цілей суспільства. Підхід Месаровича і Пестеля виявився дуже продуктивним і був покладений в основу значної кількості інших моделей і розробок, зокрема моделі, спрямованої на дослідження проблем урбанізації Мехіко, моделі “Китай-2000” і модельного комплексу “Форкаст” [41, c.118].

Багаторівнева ієрархічна структуризація моделі відтворення світу як сукупності взаємопов'язаних регіонів, а головне, введення факторів управління за рахунок перебирання альтернативних сценаріїв розвитку надійно увійшли до методичного арсеналу розробників моделей і стратегій глобального і регіонального розвитку і використовувалися, зокрема, при розробці великого класу економетричних і макроекономічних моделей останніх десятиліть. Серед них слід назвати моделі ООН В. Леонтьєва “майбутнє світової економіки”, Л. Клейна “УОРТОН”, моделі японського центру економічних досліджень, моделі ЮНКТАД та інші, Департаменту ООН з міжнародних, економічних і соціальних питань, періодичні моделі ОЕСР, “Чейз Манхеттен Бенк”, Світового банку тощо. Сьогодні ці моделі і розробки є важливим інструментом аналізу і формування регіональної і світової політики не тільки в галузі економічних, але й більш широких міжнародних питань [47, c.123]. Проте саме успіхи в розробці досить адекватних моделей економічних і екологічних процесів зробили цілком очевидним штучність і безпорадність спроб формалізації політичних і соціальних процесів.

Цілком об'єктивним є виникнення та формування в останнє десятиліття минулого століття нової галузі наукового знання, яка отримала назву “глобалістика”. Вона намагається систематизувати і узагальнено представити сукупність досліджень з даної проблематики. Глобалізація як одна з самих молодих соціологічних конструкцій потребує ґрунтовного її осмислення щодо всіх галузей життєдіяльності людської спільноти. В науковий обіг термін “глобалізація” була введена Р.Робертсоном, який вперше його застосував в 1983р.; в 1985р. він дав детальне його тлумачення, а в 1992р. виклав основи цієї концепції у спеціальному дослідженні.

На думку А. Неклесса, в сучасному глобальному світі формуються світова конструкція - мета інфраструктура - в якій “перерозподіляється увесь сукупний світовий дохід між геоекономічними персонажами, тісно пов'язаними різними видами господарської діяльності. На засадах останнього класу технологій формується домінуюча глобальна інфраструктура, сприйнятлива для певного класу економічних суб'єктів і набагато менш дружня по відношенню до інших. Інфраструктура, сутність якої не виробництво, а розподіл і перерозподіл ресурсів, доходів, прибутку. Такий перерозподіл зорієнтований на країни півночі ... є своєрідним глобальним податком на економічну діяльність”[48, c.31].

На думку М. Кастельса, “архітектура глобальної економіки відображає асиметрично взаємозалежний світ, що організований навколо трьох головних економічних регіонів і все більше поляризується по осі протистояння між продуктивними, процвітаючими, багатими інформацією галузями і галузями знедоленими, економічно і соціально знеціненими” [27, c.98]. Глобалізація набуває різного значення залежно від того, чи йдеться про окрему компанію, галузь, країну, чи про світове господарство. Для окремої компанії глобалізація визначається тим, наскільки компанія розширила географію надходження своїх доходів і в яких масштабах і пропорціях розподілила свої активи у різних країнах, а також тим, наскільки вона залучена до експорту капіталу, товарів та ноу-хау через структури, що їй належать.

Глобальна трансформація різних сторін життя людського суспільства є найважливішою рисою сучасного світового розвитку. Світова спільнота дедалі виразніше постає як функціонально взаємопов'язана цілісна система.

Нова ситуація у світі, що склалася наприкінці XX ст., відкриває перед народами широкі перспективи для співпраці, доступ до здобутків світової цивілізації. Разом з тим глобальна трансформація світової економіки ставить перед країнами і нові складні проблеми адаптації до динамічного процесу соціально-економічної модернізації.

Глобалізація світової економіки, глибокі структурні зрушення, спричинені розгортанням інноваційного процесу і діяльності транснаціональних корпорацій, потребують не тільки граничної мобілізації всіх ресурсів і можливостей країн, а й максимального використання переваг міжнародного поділу праці, відмови від автаркічного розвитку, інтеграції у світове господарство [62, c.378].

Як зазначається у щорічному звіті Міжнародного валютного фонду за 2005 р., "глобалізація в її економічному контексті означає зростання інтегрованості економік країн світу, особливо по лінії торгівлі та фінансових потоків. Це поняття також охоплює рух людей (робочої сили) та знань (технології) через національні кордони" [24].

Глобальні ринки створюють нові можливості для зростання ефективності бізнесу. Вони відкривають доступ до величезних ресурсів капіталу, технології, більш дешевого імпорту та містких експортних ринків. Але вигоди глобалізації не розподіляються нарівно між усіма. Звідси -- неоднозначність оцінок цього явища. З одного боку, у глобалізації бачать рушійну силу світового розвитку, з іншого - чинник зростання нерівності всередині країн та між ними, загрозу зайнятості та життєвим стандартам. Наприклад, деякі дослідники прямою причиною низки фінансових криз у 90-х роках XX ст. (Мексика, Таїланд, Індонезія, Росія, Бразилія) вважають саме глобалізацію. Справді, фінансові кризи в цих країнах, мабуть, не сталися б, коли б вони були ізольовані від глобальних ринків капіталу. Разом з тим очевидно й те, що більшість із цих країн ніколи не досягли б відчутних темпів зростання, якщо б не мали припливу фінансових потоків з цих глобальних ринків [6, c.65].

Глобалізація світової економіки, прискорювана зростанням конкуренції, розвитком технологій, лібералізацією економічної політики та іншими факторами, спричинює відносне зменшення значення національних держав як основної ланки економічної діяльності. В ситуації динамічної транснаціоналізації, виникнення глобальних фірм і глобальних за характером галузей створюються нові умови, за яких формування багатогалузевих господарських комплексів навіть у найбільших країнах з самого початку має орієнтуватися на участь у міжнародному поділі праці. Змінюючи характер економічного зростання і напрями використання порівняльних переваг, глобалізація веде до того, що розвиток окремої галузі виходить за межі окремих країн.

Взаємозалежність країн стає однією з найістотніших рис процесу глобалізації світової економіки. Така взаємозалежність дедалі більшою мірою зумовлює координацію діяльності держав у вирішенні не тільки політичних, екологічних або економічних проблем, а й інших глобальних проблем, передусім гуманітарних, пов'язаних із загальнолюдськими цінностями і правами людини [6, c.66].

Глобалізація світової економіки створює нове "навколишнє середовище" для економічного зростання країн, визначаючи нові орієнтири їхньої економічної політики. Динамічні зміни у світовому господарстві являють собою "глобальні виклики " багатьом країнам.

Одним із таких "викликів" світової економіки, що трансформується, є глобалізація світових ринків. Успішне завершення Уругвайського раунду багатосторонніх переговорів з питань лібералізації міжнародної торгівлі створює нову ситуацію в цій сфері. Незважаючи на певну суперечливість підсумкових документів, включення в них таких питань, як торгівля послугами, проблеми інтелектуальної власності, торговельні аспекти інвестицій, означає не тільки подальшу глобалізацію найдинамічніших сегментів світового ринку -- ринків послуг і технології, а й уніфікацію інвестиційного клімату для ТНК, усунення бар'єрів для їхніх операцій, необхідність для більшості країн переглянути свої національні законодавства, погоджуючи їх із загальносвітовими нормами. Все це потребує подальшого збільшення "відкритості" економік і ставить перед країнами цілу низку нових складних проблем [6, c.67].

Глобалізація світової економіки пов'язана з різким зростанням активності ТНК, які створюють регіональні й глобальні виробничі мережі. Тенденція формування транснаціональними фірмами інтегрованих систем міжнародного виробництва відкриває нові можливості для економічного зростання, але водночас ставить і нові вимоги щодо переваг розміщення, які динамічно змінюються. За умов нової стратегії "комплексної інтеграції", яка визначає взаємозамінність окремих ланок ТНК та їхню мобільність, країни, що приймають, змушені постійно "доводити" свої переваги розміщення з метою залучення інвестицій транснаціональних фірм, а це виявляється зовсім непростою справою навіть для найуспішніших із них -- нових індустріальних країн [46, c. 328].

Зростання транснаціоналізації світової економіки ставить на порядок денний ще один "глобальний виклик" -- реалізацію ініціативи з формування правил і процедур вільного руху іноземних капіталовкладень (створення "ГАТТ для інвестицій"). Його завданням має стати не тільки значне зменшення наявних обмежень на діяльність ТНК, а й усунення конфліктів між країнами (і навіть окремими їх частинами), шо конкурують за отримання зарубіжних інвестицій у новому світі глобального виробництва.

Вагомі проблеми постають перед країнами у зв'язку з інформаційною революцією і створенням глобальних інформаційних систем, а також глобальних електронних мереж освіти, що формують новий вид організації освіти і НДДКР, так званий "глобальний електронний лекційний зал". Оперативність обміну знаннями, інформацією становить на сучасному етапі найважливіший чинник зростання економіки, який визначає уніфікацію освіти і підготовки робочої сили, орієнтацію цього процесу на найвищі світові стандарти [46, c.329].

Ще один "виклик" породжується так званою фінансовою глобалізацією. Величезні фінансові ресурси ТНК і ТНБ, небачені за рівнем інтенсивності транскордонні фінансові трансакції цих суб'єктів, поява нових механізмів та інструментів міжнародних фінансових операцій і формування глобального фінансового ринку, через який здійснюється перерозподіл колосальних фінансових ресурсів, -- ці та інші ознаки фінансової глобалізації створюють нову ситуацію у світовій економіці [5, c.108].

Фінансова глобалізація, з одного боку, дає змогу країнам отримати більше потрібних їм ресурсів грошей та капіталу, а корпораціям -- здобути додаткові прибутки від ефективного інвестування вільних ресурсів. З іншого боку, вона приховує потенційну небезпеку збільшення глобальної фінансової нестабільності, а отже -- значних втрат для всіх суб'єктів, що оперують у глобальному фінансовому середовищі.

Одним із найважливіших чинників формування глобального фінансового середовища стала інтернаціоналізація господарського життя. Інтенсифікація економічних зв'язків між країнами, національними компаніями та активізація міжнародного виробництва ТНК потребували нового фінансового середовища. Це викликало, по-перше, якісні перетворення в міжнародних валютно-кредитних відносинах; по-друге, переплетіння та доповнення національних ринків позичкових капіталів; по-третє, інтеграцію та глобалізацію фондових ринків; по-четверте, величезні темпи зростання міжнародних банківських операцій, створення всесвітньої мережі філій транснаціональних банків [29, c.45].

Другим чинником, що зумовив глобалізацію світових фінансів, стало активне поширення науково-технічних досягнень. Комп'ютеризація фінансової сфери, динамічний прогрес телекомунікацій привели до форсованого розвитку світової фінансової системи. Поширення новітніх технологій викликало справжню "банківську революцію". Воно дало змогу значно підвищити якість обробки фінансової інформації, забезпечити надзвичайну швидкість здійснення міжнародних операцій та переміщення ресурсів між окремими сегментами фінансового ринку. Технічні вдосконалення у сфері електронного зв'язку знизили вартість виконання міжнародних трансакцій. Електронні платежі витіснили чеки як головний засіб платежу.

Інформаційна революція на базі мікроелектроніки викликала перетворення широкого спектра банківських послуг, дала змогу ефективно впроваджувати новітні фінансові інструменти та забезпечити транснаціональний характер банківської діяльності. Це відкрило можливості для надзвичайного зростання обсягу міжнародних фінансових трансакцій, пришвидшило транскордонні потоки капіталу [36, c.164].

Третім чинником глобалізації сучасного фінансового середовища стала лібералізація міжнародних валютно-кредитних, відносин та фінансових ринків. Тенденція до зменшення втручання держави у фінанси проявилася в останні десятиріччя в різних за рівнем розвитку групах країн. Це стосується і промислове розвинутих країн з ринковою економікою (передусім США, Японії, Великої Британії), і країн, що розвиваються (наприклад, нових індустріальних країн Азії або латиноамериканських країн), і країн з перехідною економікою (приміром, країн Балтії або країн Східної Європи).

Фінансова конкуренція між країнами посилює тенденцію лібералізації. Цей процес охоплює, по-перше, дедалі більшу кількість країн, які переглядають свої режими системи міжнародних економічних відносин, відмовляються від протекціонізму та жорстких заходів регулювання світогосподарських зв'язків. По-друге, він поширюється на нові, складніші сфери економічних відносин (від товарних ринків до ринків послуг, капіталів, фондових ринків). Свідченням цього є підписання країнами--членами СОТ угоди про лібералізацію з 1999 р. ринку фінансових послуг, поступове зменшення бар'єрів на ринках позичкових капіталів [29, c.43].

За останнє десятиріччя уряди багатьох промислове розвинутих країн значно зменшили своє втручання в операції на внутрішніх фінансових ринках. У Великій Британії, наприклад, було послаблено контроль над ринком капіталу, проведено суттєву реформу ринку акцій, у Японії здійснено серйозні кроки з лібералізації ринку іноземної валюти та внутрішнього фінансового ринку [37].

Дерегулювання ринку капіталу дало можливість власникам фінансових активів швидко переводити їх з однієї країни в іншу і, таким чином, оперувати по суті у глобальному фінансовому середовищі.

Четвертим чинником процесу глобалізації світових фінансів стало зростання інтеграції національних ринків грошей та капіталу. Прискорення темпів такої інтеграції, своєю чергою також зумовлених процесами інтернаціоналізації, інформаційної революції та лібералізації, поступово дало нову якість -- виникла глобальна фінансова архітектура. Прогресуюче взаємопереплетіння національних фінансових ринків, зменшення бар'єрів між внутрішніми та міжнародними фінансовими ринками дало змогу величезним ресурсам грошей та капіталу вільно рухатися між різними сегментами світової фінансової системи. В результаті обсяг транскордонних фінансових трансакцій сягнув небачених масштабів [29].

Глобалізація - це об'єктивний процес планетарного масштабу, який має як прогресивні наслідки, так і негативні. До позитивних ми можемо віднести: поширення нових інформаційних технологій та пов'язаних з ними переваг (скорочення часу і витрат на трансакції, поліпшення умов праці та життя); перехід на ресурсозаощаджуючі технології; посилення уваги до важливих проблем людства та інші [40, c.51].

Однак, глобалізація економіки - це не лише вигоди від зростанні участі країни в світових економічних процесах, але й висока ймовірність втрат, зростання ризиків. Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними з причини формування системи міжнародного інтегрованого виробництва, зростання обсягів світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, інтенсифікації руху технологічних нововведень тощо, але й більш вразливими щодо негативного впливу світогосподарських зв'язків. Світова практика доводить, що виграш від глобалізації розподіляється далеко не рівномірно між країнами та суб'єктами економічної діяльності.

Отже, до негативних наслідків глобалізації відносяться: посилення нерівномірності розвитку країн світу; нав'язування сильними країнами своєї волі, нераціональної структури господарства, політичної та економічної залежності.

Саме тому, глобалізація як суперечливий процес, потребує регулювання на національному та міждержавному рівнях [40, c.52].

Головне протиріччя глобальної економічної системи пов'язане з формуванням в рамках провідних західних держав замкненої господарської системи. Цей процес можна прослідкувати за такими напрямками: 1) концентрація в постіндустріальному світі більшої частини інтелектуального і технологічного потенціалу людства; 2) зосередження основних торговельних потоків в межах співдружності розвинених держав; 3) замикання інвестиційних потоків та 4) спрямованість міграційних потоків з країн “третього світу” в розвинені регіони планети.

2.2 Трансформація світової фінансової архітектури

Світова фінансова архітектура еволюціонує під впливом інтеграції національних фінансових ринків та поступового створення загальних умов їхнього функціонування.

Фінансова глобалізація руйнує ізольованість національних ринків і породжує складні взаємозв'язки різних сегментів єдиної світової фінансової системи [55, c.423].

Перші ознаки глобального ринку капіталу з'явилися ще в 50-- 60-х роках XX ст., коли почав формуватися ринок євровалют. У 70--80-х роках минулого сторіччя зростання міжнародного руху капіталу та інтеграція національних ринків капіталу та ринку євровалют значно посилилися. Нарешті в 90-ті роки ІІі тенденції набрали особливо великого розмаху. Обсяг євровалютного ринку перевищив 2 трлн дол. Потоки облігаційних, банківських позик, інтенсивний рух прямих та портфельних інвестицій між країнами перетворили ринки цінних паперів та позичкових капіталів з локальних на глобальні. Саме завдяки таким міжнародним фінансовим ринкам тимчасово вільні ресурси максимально ефективно і швидко перерозподіляються між країнами та секторами світової економіки.

Незважаючи на такі швидкі, динамічні зрушення, що свідчать про об'єднання "оншорних" (національних) та "офшорних" (євровалютних) ринків капіталу, процес глобалізації світової фінансової системи ще далекий від свого завершення. Національним ринкам грошей та капіталу притаманна певна специфіка. Оскільки країни світу мають свої власні валюти, фінансова інтеграція є неповною. Міжнародний ринок капіталу лишається сегментованим на сфери різних національних валютних систем, тому існують відмінності у процентних ставках між країнами. Хоча інституційні бар'єри на шляху міжнародного руху капіталу значно зменшуються, валютні ризики переміщення фінансових активів між локальними ринками зберігаються, а отже має місце розходження в національних процентних ставках [55, c.424].

Інформаційна революція і нові фінансові технології полегшують доступ до міжнародних ринків капіталів широкому колу інвесторів. Однак міжнародна диверсифікація активів інвесторів провідних країн з ринковою економікою відбувається відносно повільно. Наприклад, переважна частина пакетів цінних паперів інвесторів США, Японії, Британії, Німеччини має форму національних цінних паперів. Це стосується і найбільших пенсійних та інвестиційних фондів.

Слід також зазначити, шо фінансові ринки перехідних країн та країн, що розвиваються, відносно менш інтегровані у світову фінансову архітектуру, ніж фінансові ринки промислове розвинутих ринкових економік [68, c.311]. Лібералізація контролю, який обмежує міжнародні потоки капіталу, та дерегуляція ринків цінних паперів у цих країнах тільки розпочалися. Це свідчить про проміжний характер сучасного етапу формування глобальної фінансової системи. Водночас події останніх років яскраво демонструють посилення процесу глобалізації фінансової сфери. Ця тенденція, очевидно, становитиме одну з головних рис світової економіки XXI ст.

Могутній імпульс подальшій глобалізації фінансів дає успішне функціонування валютного союзу країн ЄС. Введення єдиної валюти евро, створення наднаціонального Європейського центрального банку, скасування всіх обмежень на вільний рух капіталів усередині Європейського Союзу, а також між Європейським Союзом і третіми країнами, проведення країнами-- членами Євросоюзу єдиної грошово-кредитної політики -- все це сприяє динамізації міжнародних валютних, кредитних, фондових ринків і формуванню на Європейському континенті надпотужного сегмента глобальної фінансової архітектури [68, 312].

Формування глобальної фінансової архітектури супроводжується стрімким зростанням світових фінансових потоків, різким збільшенням обсягів міжкраїнного переливу капіталу, гігантським розширенням масштабів міжнародних кредитних та фондових ринків. Для сучасного світового фінансового ринку характерне справді вибухоподібне зростання обсягу операцій у всіх його сегментах. Сумарна вартість міжнародних облігацій уже в середині 90-х років XX ст. перевищила 2 трлн дол., а обсяг міжнародних банківських позик -- 4 трлн дол. Обсяг міжнародного кредитування за останні 20 років збільшився у 20 разів. Щоденний обсяг операцій на світовому валютному ринку підвищився до 1,5 трлн дол., що вдвоє перевищило валютні резерви всіх країн світу. Розмір ринку євровалют збільшився за 80--90-ті роки XX ст. в 4 рази. Обсяг євровалютних депозитів наближається до 10 трлн дол. Неухильно збільшується питома вага акцій корпорацій (переважно транснаціональних), емісія яких здійснюється на глобальному рівні. Тільки в другій половині останнього десятиріччя обсяг таких операцій подвоївся. Капіталізація світового ринку в цей час досягла 20 трлн. дол. [55, c.114].

Стихійні процеси глобалізації не перетворюють світову економіку в інтегральне ціле, а навпаки посилюють її диспропорції. Збільшується контраст між високорозвинутим центром, в якому проживає менше 1/6 населення і Пери-ферією, у якій концентрується основна маса населення всієї планети. Розгортання процесу глобалізації вирізняється суперечливим впливом на національні економіки та на весь перебіг сучасного світового господарсько-го розвитку.

У світі все ж таки відбувається не стільки інтернаціоналізація соціаль-ного простору і економіки (корелянтом якої могли б слугувати політичні і соці-альні об'єднання глобального співтовариства), але, перш за все, уніфікація певних правил гри, широкомасштабна інформатизація, забезпечення транспа-рентності економічного простору, формування світової комунікаційної сітки і т.д. В економіці глобалізація охоплює перш за все фінансову сферу (переваж-но в секторі короткострокових інвестицій і “гарячих грошей”) [55, c.254]. Інтернаціона-лізація ж виробничих і торгових трансакцій у значній мірі зв'язана з внутрі-регіональними процесами, а також з феноменом ТНК і операціями, здійснюва-ними між їх філіям; сучасним процесом корпоративного злиття, поглинання, так званою “корпоративною дипломатією” сучасності, появою глобальних фірм.

Найголовніше - це перебуваюча у стані формування система глобаль-ного управління, по-перше, ресурсами планети і перерозподілом світового доходу, але також і всієї економічної діяльності на ній, у вигляді складнопід-рядної геоекономічної конструкції. Зрозуміло, що завдання і методи подібної структури не можуть обмежуватися лише господарською сферою. Окрім інформаційної і фінансової сфер, глобалізація реалізує себе також як виклики і проблеми, звернені до всього людства.

Світова економічна система вперше прямує до мегаекономіки, яка за сло-вами професора Ю.М.Осипова є ніщо інше, як “сукупна суперекономіка, що складається з національних країнних мікроекономік” [50, c.361]. Зараз вона входить у нове русло глобальної інтеграції й інтернаціоналізації. Інтеграція різних держав вимагає не лише гармонійного поєднання зусиль, але й зрівнова-ження методів та механізмів розвитку. З макроекономічного боку, інтеграція торкається важливих функцій загального порядку (приплив, відплив капіталу); мікроекономічні аспекти вимагають більш тривалого періоду, оскільки слід враховувати численні способи організації праці, управління, відмінності у ме-тодах розрахунків, визначення індикативних показників-орієнтирів економіч-ного розвитку та зростання, недосконалість чи відсутність інтеграційних механізмів. Адже інтеграція, за словами професора Беласси, - це раціональна підбудова, що прямує до узгодження напрямних не порядком диктату, а шляхом домовленості, економічно-політичного спілкування і прагматичного унапрямлення загальних інтересів даного регіону [74]. Виходячи з даного твердження, між системами, що інтегруються повинен утворитися напрямний рівноважний вектор, а точніше кажучи рівноважна площина.

Більш інтегрована глобальна система вимагає також підвищення ступеню цілісності політики, що проводиться та заповнення серйозних прогалин. А міжнародна фінансова архітектура, рівно ж як і режим багатосторонньої торгівлі вимагає зміцнення. Необхідно забезпечити більш тісну узгодженість макроекономічної, торгової політики, політики надання допомоги, фінансової та екологічної політик. З метою забезпечення ефективного функціонування глобальної економіки та формування міцного фундаменту для світової фінансової системи [20, c.33].

Слід забезпечити більш ефективну інтеграцію стратегій відвернення кон-фліктів, надання гуманітарної допомоги й допомоги з метою розвитку, пост-конфліктної побудови миру, спокою. Іншими словами, вкрай важко забезпечи-ти успішний перехід до більш глобального світу спираючись на розрізнені та несумісні елементи політики. Досягнення цього є копітким і тривалим проце-сом з усуненням низки екстернальних та інтернальних перешкод; зрівноважен-ня інтенсивності/ екстенсивності зростання, оптимальне врівноваження обся-гів ринку; вирішення питань концентрації; напрацювання механізмів коорди-нування фінансових потоків; врегулювання проблем зростаючої конкуренції на світових ринках; конвергенційна інвестиційна політика, формування ділових стратегій.

По мірі формування світового господарства і особливо його глобалізації фінансовий ринок почав, як зазначає академік Абалкін Л.І., зливатися з валют-ним ринком [1], однак на нашу думку, більш точнішим буде цей процес охарактеризувати як зрощення, яке випливає із взаємопереплетеності та взаємопроникненості. Так, у структурі фінансового ринку поряд із численними і традиційними потоками руху капіталу, виникли принципово нові напрями його руху. Поряд із капіталом, який обслуговує (безпосередньо чи опосередко-вано) виробництво та інші комерційні структури, з'явився капітал, здатний із грошей робити гроші. Розміри цього виду капіталу поки що не піддаються чіт-кій та точній оцінці в силу анонімності грошових знаків і їх записів [2].

2.3 Стратегія фінансової інтеграції в умовах сучасного глобалізму

Сучасний період економічного розвитку характеризується фундаменталь-ними змінами. В останнє десятиліття великий вплив на розвиток світової еко-номіки мають явища глобалізації та інтеграції. Це два процеси, які на перший погляд є автономними, але при глибшому дослідженні з'ясовується не лише взаємозв'язок, а й складне підґрунтя нелінійного, часто-густо суперечливого, нерівномірного процесу.

Швидкий розвиток світової цивілізації характеризується активізацією глибинних змін в усіх напрямах: від перегляду політичних та економічних прі-оритетів до усвідомлення зміни самої сутності нового щабля суспільного роз-витку. Світ поступово трансформується у простір глобальної взаємодії усіх його складових. Швидкість розповсюдження та широке використання нових інформаційних та телекомунікаційних технологій стали тепер явищем, загальним для більшості країн, що забезпечує суттєву мобільність їх продуктивних сил та свідчить про безпрецедентну глобальність світу в перспективі. Важливою складовою трансформації сучасної економіки є посилення інтеграційних процесів.

Глобалізація і локалізація-інтеграція світкової економіки та посилення вимог місцевої автономії є двома важливими фаторами, які визначають роз-виток на межі ХХІ століття. Вони, і надалі, впливатимуть на торгівлю, фінан-сові потоки, глобальне навколишнє середовище, на розвиток міст, а тому вима-гатимуть від держав пошуку динамічної рівноваги як на міжнародному так і на субнаціональному рівнях. Сьогоднішньому світу притаманний значний ступінь інтернаціоналізації та інтегрованості, і, зокрема, щодо вивозу, ввозу капіталу, його переливу, руху, обміну в тій чи іншій формі. Зростаюче переплетення еко-номік, інтернаціоналізація фінансових ринків і сучасні тенденції розвитку сприяють процесу економічної інтеграції та глобалізації [29].

Під інтеграцією, за словами американського професора О.Бея розуміють процес економічного об'єднання дотепер роз'єднаних частин однієї держави чи низки самостійних держав в одне ціле - фактичну сукупність відносин. Проце-си інтеграції притаманні як уже існуючій системі - у цьому випадку вони сприяють підвищенню рівня її цілісності й організованості, так і при виникнен-ні нової системи з раніше незв'язаних елементів. Окремі частини інтегрованого цілого можуть мати різний ступінь автономії. В ході процесів інтеграції у системі збільшується обсяг і інтенсивність взаємозв'язків і взаємодій між її елементами, зокрема, надбудовуються нові рівні управління [67, c.215].

З теоретичного боку, інтеграцію поділяють на такі види:

· політичну інтеграцію;

· соціальну інтеграцію;

· економічну інтеграцію.

З функціонального боку, інтеграцію можна поділити на:

· внутрішню інтеграцію (ендогенну);

· зовнішню інтеграцію (екзогенну);

· суцільну інтеграцію (компактну);

· несуцільну інтеграцію.

Під політичною інтеграцією розуміють наднаціональні об'єднання (як правило) регіонального значення створені з метою вироблення сукупності спільності інтересів, оборони чи співзалежності. У вузькому значенні політич-на інтеграція проявляється коли роз'єднані політичними, мовними, релігійними чи культурними відмінностями, частини одного народу відновлюють чи формують одне ціле.

Соціальна ж інтеграція - це ніщо інше, як об'єднання соціальних інститутів, що склалися історично шляхом порозуміння з певними окремими їх частинами з метою подолання соціальних розбіжностей. При цьому об'єдну-ються загальні інтереси, при чому місцеві відмінності, існуючи деякий час, мають тенденцію зливатися у нову соціальну амальгаму.

Коли в сенс політичної інтеграції вкладають високі ідеали єдності, то соціальну інтеграцію можна досягнути лише шляхом “співставлення вартос-тей” і то, лише у тривалому проміжку [67, c.215].

Якісно новим етапом інтернаціоналізації господарського життя є еконо-мічна інтеграція, яка знайшла втілення у розвитку економічних об'єднань держав і репрезентує більш глибокі, проникаючі економічні зв'язки національ-них економік різних країн. У ній відображається ступінь інтернаціоналізації продуктивних сил, досягнень науки й техніки. Ще К.Маркс [50, c.426] вказував, що “національна відокремленість і протилежність народів усе більше й більше зникають уже з розвитком буржуазії, із свободою торгівлі, всесвітнім ринком, з однотипністю промислового виробництва і відповідних до нього умов життя” [50, c. 426]. Беласса, свого часу зазначав, що “економічна інтеграція - явище нове; вона є запереченням постулатів класичного капіталізму з урахуванням ролі особистих інтересів одиниці” [74].

Страницы: 1, 2, 3, 4


© 2010 Реферат Live