3.1 Особливості побудови вітчизняного фінансового ринку 63
3.2 Місце України у світовому фінансовому середовищі 77
3.3 Пряме іноземне інвестування як рушій інтеграції України у світове фінансове середовище 88

ВИСНОВОК 100
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 104
ДОДАТКИ 111

ВСТУП

Дослідження сучасних тенденцій розвитку світової фінансової системи обумовлено новітніми процесами як у світовому господарстві в цілому, так і у його фінансовому секторі, зокрема. Сама фінансова діяльність стає дедалі інтегрованішою. Поряд із цим уже заявив про своє існування ще один процес - глобалізація, що характеризується формуванням більш зрілого порівняно з інтернаціоналізацією рівня міжнародних економічних зв'язків та інших форм і способів людського спілкування та співіснування.

Відмітною рисою сучасного світового господарства є “самоорганізація” еконо-мічної системи, де перебудова чи рекомбінація притаманних їй організаційних чи інституційних форм поєднується із створенням абсолютно нових. Формується нова архітектура світової системи економіки і політики, який характеризується певними зрушеннями: стирається грань між внутрішнім і зовнішнім середовищем діяльності, між внутрішньою і зовнішньою політикою; при цьому стрімко набирає силу економізація політики, а геофінансовий простір стає основним; традиційні зовнішньо-економічні доктрини втрачають свою силу, події відбуваються вже не просто на світовому ринку, а у глобальному фінансовому середовищі/просторі. Усе це вимагає реформування, реструктуризації принципів, механізмів та методології функціонування міжнародних фінансових інституцій та ін. Глобальна фінансова реформа, з огляду на вищезазначені трансформаційні та структурні перетворення, є одним із пріоритетних та актуальних питань сьогодення.

Важливу роль у теоретичному та емпіричному дослідженні проблематики трансформації та формування світової фінансової системи відіграють праці зарубіжних вчених: Бансала В., Валерштейна І., Вільямсона Дж., Гільфердінга Р., До-льфюса О., Дорнбуша Р., Камдессю М., Кругер А, Кругмана П., Кьоллера Х., ЛіппаЕ., МакКіннона Р., Манделла Р., Маршалла Дж., Медоуза Д., Месаровича М., МецлераА., Оме К., Сакса Дж., Сороса Дж., Стігліца Дж., Тінбергена Я., Тобіна Дж., Трахтенберг-га І., Фішера Ст., Флемінга Дж.М., Фрідмена М.

Різні аспекти функціонування світового фінансового середовища розкриті у роботах сучасних вітчизняних науковців Андрущенка В., Білоруса О., Боринця С., Будкіна В., Гаврилюка О., Гальчинського А., Геєця В., Даниленка А., Кістерського Л., Клочка В., Лук'яненка Д., Новицького В., Пахомова Ю., Плотнікова О., Поручника А., Рогача О., Румянцева А., Сікори В., Степаненка В., Федосова В., Філіпенка А., Шаро-ва О., Шниркова О., Юрія С.

Значний внесок у розробку фундаментальних питань реформування світово-го фінансового середовища зробили російські вчені: Афонцев С., Валова Т., Делягін М., Ділігенський Г., Доронін І., Іноземцев В., Коллонтай В., Кочетов Е., Красавіна Л., Кузнєцов В., Макушкін А., Матюхін Г., Могилевкін І., Моісеєв С., Неклесса О., Осіпов Ю., Рамзес В., Рашковський Є., Чешков М., Шенаєв В., Шишков Ю.

Однак слід зазначити, у вітчизняній та зарубіжній фінансово-економічній літе-ратурі все ж бракує ґрунтовних наукових комплексних досліджень щодо функціону-вання світового фінансового середовища та формування світової фінансової архітек-тури в умовах глобалізації. Більшість робіт висвітлює лише окремі аспекти дослі-джуваної проблематики, такі як функціонування фінансових ринків, рух капіталу, проблеми координування валютних співвідношень, золотовалютних резервів, ліквід-ності чи функціонування міжнародних фірм, транснаціональних банків, злиття та укрупнення капіталів, роль світових фінансових організацій. Практично відсутні наукові розробки, які б аналізували комплексно механізм функціонування усіх скла-дових світової фінансової системи з урахуванням трансформаційних змін, що прохо-дять у зв'язку із глобалізацією. Саме тому, з урахуванням вимог сучасного етапу, вкрай необхідною є активізація теоретичних та прикладних досліджень щодо проблем сучасної парадигми світової фінансової системи. Вагомість зазначеної проблеми, необхідність її вирішення та актуальність зумовили вибір теми магістерського дослідження та окреслили коло питань, які в ньому вивчаються.

Метою магістерської роботи є наукове дослідження сучасних тенденцій розвитку фінансової системи, окреслення шляхів збалансова-ності у взаємодії усіх її складових; з'ясування суперечностей та парадоксів функціо-нування діючої фінансової архітектури і реформування діяльності її структурно-координацій-них ланок.

Комплексний підхід до реалізації поставленої мети окреслив коло завдань, які передбачалося вирішити при підготовці магістерської роботи:

· дослідити теоретичні основи глобальної фінансової архітектури у її взаємозв'язку із світовою фінансовою системою та світовим фінан-совим середовищем;

· визначити передумови, закономірності та фактори функціонування світового фі-нансового середовища й етапи його еволюційної трансформації в умовах глобалізації;

· дослідити структурні зрушення на міжнародному фінансовому ринку;

· проаналізувати динаміку, структуру, причинно-факторні зміни прямого іно-земного інвестування в системі факторів фінансової еволюції;

· відстежити інтеграційні процеси у фінансовому середовищі;

· окреслити стратегічні цілі та концептуальні засади формування світової фінансової архітектури.

Об'єктом дослідження є світова фінансова система в умовах сучасної зміни її парадигми під впливом глобалізації.

Предметом дослідження є концептуально-методологічні засади еволюції світової фінансової системи вияв та аналіз внутрішніх протиріч, тенденцій та стратегічної ролі структурно-координаційних ланок у її функціонуванні.

Методи дослідження. Методологічною базою дисертаційного дослідження є теоретичні напрацювання світової фінансової думки, концептуальні положення су-часної економічної теорії, монографічна на наукова література, роботи відомих віт-чизняних і зарубіжних вчених з питань валютно-фінансової системи, міжнародних фінансових інституцій. Методологічний апарат дослідження складають: загально-наукові методи дослідження (діалектичний метод пізнання, наукова індукція та де-дукція, системний, метод порівняння і синтезу та спеціальні економічні методи (структурного, дисперсійного, факторного аналізу).

Наукова новизна одержаних результатів. У дипломній роботі комплексно розкрито і систематизовано ключові теоретичні та прикладні питання трансформаційних проце-сів, що відбуваються у світовому фінансовому середовищі, сформульовано теоретичні засади та методологічні підходи щодо реформування світової фінансової системи.

Структура роботи. Дипломна робота складається із вступу, основної частини (три розділи) та висновків. У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету, предмет, об'єкт, завдання, методи дослідження та наукову новизну роботи. Основна частина присвячена розкриттю поставленої проблеми. У висновках сформульовано основні результати дослідження.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ

1.1. Світова фінансова система: понятійно-категорійна сутність

Для розуміння сутності поняття „світова фінансова система” розглянемо по-перше поняття „фінансова система” спочатку звернемося до поняття системи взагалі. Термін „система” походить від грецького, що в перекладі означає ціле, складене з частин; сполучення. Поняття система - це сукупність елементів, що знаходяться у відношеннях і взаємозв'язку один з одним і створюють певну єдність, цілісність. Поняття „фінансова система”, як і будь-яка система, являє собою сукупність взаємозв'язаних елементів, що мають однорідні ознаки [64, c.132].

В науковій літературі немає єдиної думки щодо визначення фінансової системи. Вона розглядається в залежності від теоретичного погляду на такі категорії як „фінанси”, „фінансові ресурси”, „фінансові відносини” тощо. Крім того, визначення фінансової системи не закріплено законодавством України. Так, російські вчені Дробозіна Л.А., Родіонова В.М. визначають фінансову систему як сукупність різних сфер фінансових відносин, в процесі яких створюються і використовуються фонди грошових коштів. У відповідності до цього визначення фінансова система будується за блоками фінансових відносин: централізованих і децентралізованих [21, c.77].

Сабанті Б.М. не застосовує поняття „фінансова система”, а „ланки фінансів”, необхідність відокремлення яких зумовлена відмінністю в формах, методах та мети їх створення [58, c.21]. Вітчизняні науковці та практики визначають фінансову систему, виходячи з її ролі в суспільному відтворенні. Наприклад, Опарін В.М. називає фінансовою системою сукупність відокремлених певних складових фінансів, які мають свої характерні ознаки й особливості і відображають специфічні форми та методи розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту [49, c.111]. Василик О.Д. свідчить, що фінансова система держави-це різноманітні види фондів, сконцентрованих у її розпорядженні, а також в господарських суб'єктів й інших фінансових інститутів з метою використання економічного і соціального розвитку [14, c.58]. Башнянин Г.І. у складі фінансової системи виділяє: фінанси домогосподарств, фінанси підприємств, державні фінанси [8, c. 324].

У найбільш загальному вигляді визначення фінансової системи наступне - це сукупність різноманітних фондів фінансових ресурсів, які створюються і використовуються в місцях їх акумулювання з певними намірами економічного і соціального розвитку. У теоретико-практичному плані важливою є проблема типологізації фінансових систем. Існує думка, що можливе виділення двох типів фінансових систем. А саме:

· чисті фінансові системи, які у відповідності до поняття "чистих фінансових фондів" поділяються на свої типи;

· реальні фінансові системи, в яких у відповідності до формування чистих фінансів, квазічистих фінансів, фіскальних фінансів, поділяються на сектори.

Така типізація фінансових систем вимагає чіткого визначення поняття „чисті фінанси”, „квазічисті фінанси”, „чисті фінансові фонди”, „фіскальні фінанси” і можливості їх застосування з метою управління напрямками грошових потоків. Найбільш відома у практичному плані типізація фінансових систем за наступними видами:

· світові;

· регіональні;

· національні.

Світові та регіональні фінансові системи характеризують фінансові відносини групи країн, чи всього світу. Вони мають два рівні:

· фінансові системи окремого регіону;

· фінансові системи, що відображають централізовані фінансові ресурси на світовому рівні.

В роботах вітчизняних та зарубіжних вчених дослідженню світових фінансів завжди відводилося почесне місце. Дослідження Рогача О.І., Філіпенка А.С., Красавіної Л.Н., Міхайлова Д.М., Мовсесяна А.Г., Огнівцева С.Б., Шенаєва В.Н., присвячені міжнародним і національним ринкам позикового капіталу, показують, що в їх структурі можна виділити декілька самостійних секторів: короткострокові, середньо- і довгострокові кредитні ринки, іпотечні ринки, фінансові ринки. Не так давно стали виділяти як окремий елемент євровалютний ринок. За визначенням Філіпенка А.С. євровалютний ринок - „це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж іноземних валют на основі попиту та пропонування” [44, c.57]. Шенаєв В.Н. визначає євровалютний ринок як «універсальний міжнародний ринок, що поєднує в собі елементи валютних, кредитних і комісійних операцій» [70, c.14].

Красавіна Л.Н. вважає, що «світові валютні, кредитні, фінансові і страховки ринки є специфічною сферою ринкових відносин, де об'єктом операції служить грошовий капітал... З функціональної точки зору -- це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл світових фінансових потоків в цілях безперервності і рентабельності відтворювання. З інституційної точки зору - це сукупність банків, спеціалізованих фінансово-кредитних установ фондових бірж, через які здійснюється рух світових фінансових потоків» [32, c.327] . Об'єктивна основа розвитку світових валютних, кредитних, фінансових ринків, на думку Л.Н. Красавіной, - це «закономірності кругообігу функціонуючого капіталу» [32, c.332] . Капітали на одних ділянках, що тимчасово звільняються, перетікають на ті ділянки, де виникає на них попит. Бездіяльність капіталу суперечить його природі і законам ринкової економіки. На рівні всесвітнього господарства цю суперечність вирішують світові валютні, кредитні і фінансові ринки.

Рогач О.І. визначає фінансові ринки як „сферу економічних відносин, які виникають при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти і цінних паперів, деномінованих в іноземній валюті, а також операцій з інвестування капіталу в іноземній валюті” [46, c.123].

Інший вчений Михайлов Д.М. проводить дослідження світового фінансового ринку з позиції інструментів, що обертаються на ньому і вважає, що в сучасних умовах світовий ринок позикових капіталів і світовий фінансовий ринок є «тотожним з понятійною точки зору категоріями, при більшій функціональності використовування останнього поняття»[42, c.13].

При цьому предметом торгівлі на світовому фінансовому ринку є позиковий капітал, боргові інструменти і похідні контракти. З функціональної точки зору, на думку Михайлова Д.М., під міжнародним фінансовим ринком слід розуміти сукупність і взаємне переплетення національних і міжнародних ринків, що забезпечують напрям, акумуляцію і перерозподіл грошових капіталів між суб'єктами ринку за допомогою банківських і інших фінансових установ для мети відтворювання і досягнення нормального співвідношення між попитом і пропозицією на капітал. А по економічній сутності, це -- система певних відносин і своєрідний механізм збору і перерозподілу на конкурентній основі кредитних ресурсів між країнами, регіонами, галузями, економічними агентствами. Михайлов Д.М. вважає, що в результаті швидкого зростання ринків похідних фінансових інструментів в сучасній структурі світового фінансового ринку можна виділити такий елемент, як світовий ринок деривативів (похідних фінансових інструментів) [42, c.15-16].

Слід зазначити, що проблеми світових фінансів досліджуються в роботах таких зарубіжних учених, як Енга М., Лисиця Ф., Мауера Л., Роуз П..

Особливо хотілося б виділити концепцію світових фінансів, запропоновану ученими Університету Сент Джон Нью-Йорка, яка припускає аналіз фінансової сфери у світовому масштабі, охоплюючи світове фінансове середовище, міжнародні фінансові ринки, міжнародну банківську діяльність, міжнародні фінанси корпорацій, управління портфелями цінних паперів і зв'язку між ними. Ця концепція світових фінансів представлена на рис. 1.1.

107

Рис. 1.1 П'ять основних складових світових фінансів [79]

Термін „світова фінансова система” досить легко ввій-шов у науковий обіг, однак юридично світова фінансова система ніколи, ніким і ніде не була оформлена. У зв'язку з цим доцільно згадати справедливе заува-ження професора В.Андрущенка, що “якщо фінансова практика має справу з фактами, тобто платежами, фондами, грошовими операціями, зумовленими існуванням і діяльністю держави, то фінансова думка віддзеркалює певний тип ментальності та оперує науково-теоретичними уявленнями про фінанси”. І не зайвим є знати, що “наукова думка - не лише сума знань, але й процес історич-но, ідейно, методологічно, теоретично зумовлених способів їх одержання, що має за мету пошук істини й забезпечення успішного функціонування фінансо-вої системи.” [4, c.5].

Така легкість пояснюється лише аналогією до звичного, але юридично оформленого терміну і поняття “світова валютна система”. Підтвердженням цього можуть бути визначення, запропоновані деякими вченими [28, c.315], в яких йде проста підміна валютної системи валютно-фінансовою. Так часто можна зустріти визначення світової валютно-фінансової системи, як закріп-леної в міжнародних угодах форми організації валютно-фінансових відносин, що функціонують самостійно або ж обслуговують міжнародний рух товарів і факторів виробництва. Однак автори видають бажане за дійсне. Оскільки, як ми уже зазначали, ніякого юридичного оформлення на рівні міжнародних угод у фінансовій сфері не було, на міждержавному рівні - так. Окрім того, прослідковується просте механічне долучення фінансової частини до валютної, чого робити не слід.

Таке вільне використання терміну “фінансова система” і утворення у комбінації з ним словосполучень та похідних для означення явищ і процесів, зовні схожих за змістом, але принципово відмінних за природою, формою та механізмом реалізації часто призводить до термінологічної плутанини. Воно підміняє та неправильно трактує поняття, видає бажане за дійсне щодо світово-го фінансового середовища та процесів, що відбуваються в ньому в сучасних умовах глобалізації. Проведений системний аналіз та наукові спостереження дають можливість зауважити, що такий термінологічний хаос та наукові “вольності” почалися з кінця 1990-х років і, як правило, молодшим поколінням науковців, як зарубіжних, так і вітчизняних [53, c.36].

Щодо визначень, що ж таке світова фінансова система, то крім пошире-ного поняття, що використовується в науці для означення сукупності інститу-цій іншого не має. Ми й ніде і не знайдемо, оскільки можна говорити лише про міждержавні фінанси, міжнародні фінанси, міжнародні фінансові відносини, але ні в якому разі не про світову фінансову систему. Оскільки фінансова сис-тема це сукупність урегульованих фінансово-правовими нормами окремих ла-нок фінансових відносин і фінансових установ, за допомогою яких держава формує, розподіляє і використовує централізовані й децентралізовані грошові фонди [22, c.420]. Виходячи з цього, можна говорити лише у першому наближенні про світову фінансову систему у вузькому розумінні - як про су-купність світових фінансових установ. У широкому ж розумінні, світову фінан-сову систему слід розглядати за внутрішньою будовою та організаційно-інсти-туційною структурою. Щоправда, за внутрішньою будовою глобальної фінан-сової системи не існує, вона не є саморегульованою і без повного набору ін-струментів і принципів існування фінансової системи. На сьогодні це лише сукупність фінансових систем окремих національних економік в межах якої кожна держава виробляє і реалізує фінансову політику, за допомогою власного фінансового механізму. А як такої глобальної (чи світової) фінансової системи не існує, а є світове фінансове середовище у якому ці функціональні ланки є відокремленими і створюють архітектурний “ансамбль”, а не взаємозв'язаними і функціональними на єдиних принципах і засадах; відсутні відповідні уніфіко-вані фінансові інститути, є світові фінансові центри, але функціонують вони за своїми правилами; не існує єдиних правил та механізмів; відсутня єдина база розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів, фіскальна політика, контроль-ні органи, єдині принципи побудови бюджетних систем [45, c.371].

На сьогодні такі категорії як “світовий фінансовий простір”, “світова фінансова площина” чи “світове фінансове середовище” можна вважати сино-німами. Винятком може бути термін “світовий фінансовий сектор” чи “світова фінансова сфера”, оскільки мова йде як про один із секторів світового госпо-дарства. Виходячи з вищезазначеного, ми можемо говорити лише про розробку методологічних принципів, або ж як їх характеризував І.Кант - “архітектоніку - мистецтво [побудови] системи. Позаяк [саме] систематична єдність є тим, що вперше перетворює звичайне знання на науку, тобто з простого агрегату знань на систему, то архітектоніка є вчення про Наукове в нашому пізнанні взагалі, і, отже, вона необхідно належить до методології” [26, c.470]. Очевидним є те, що в найближчий час не вдасться досягти суттєвих і кардинальних змін у функціонуванні світового фінансового простору, однак виникнення полеміки з таких глибинних питань говорить про необхідність нових підходів у фінансо-вому середовищі, але, в свою чергу, викликає і необхідність оперування нови-ми категоріями. Тому, на сьогодні, щодо фінансового середовища/простору ми можемо вести мову про його архітектуру, як принцип побудови, організації його функціонування. Але вже зараз відчуваються особливі методологічні тру-днощі входження категорії “фінансова архітектура” у вітчизняну економічну науку, незважаючи на її широке використання в міжнародних економічних та політичних колах.

Виходячи з цього спробуємо окреслити наше розуміння категорії “фінан-сова архітектура” в економічному сенсі. Отже, фінансова архітектура - це сукупність окремих найбільш інтегрованих сфер і ланок національних фінансо-вих систем, функціональних форм організації валютних відносин та світових фінансових організацій, що забезпечує наднаціональне регулювання з метою підвищення стійкості світових фінансових ринків, ринків національних валют на основі принципів і механізмів ринкового і позаринкового розподілу і перероз-поділу світових фінансових ресурсів і капіталу [29, c.43].

З позицій ЮНКТАД міжнародна фінансова архітектура - це введення (запровадження) певних принципів наднаціонального регулювання, які дозво-лили б підвищити стійкість ринків, національних валют, основних (хоча б резервних) валют до яких прив'язана більшість валют, і тим самим запобігати більшості фінансових криз [78]. Таке визначення є більше ніж програма дій в розрізі орга-нізаційно-регулюючих та управлінських заходів. Це більше не фінансовий під-хід, а управлінський, але при глибшому його трактуванні чи розшифруванні з позицій менеджменту в цілому, і фінансового менеджменту, зокрема у ньому є і сенс і дієве раціональне зерно.

1.2. Етапи розвитку світової фінансової системи

Останніми роками у світовому господарстві в цілому і в його фінансово-му секторі, зокрема, відбуваються дещо нетрадиційні та новітні процеси. Сама фінансова діяльність стає дедалі інтегрованішою. Ті фінансові сфери, які рані-ше відзначались чіткою індивідуальністю (фінансові ринки, банківська справа, управління фінансовою діяльністю корпорацій, портфельне інвестування), все більш стають інтегрованими, завдяки введенню нових фінансових інструмен-тів, інноваційної фінансової техніки і багатонаціонального, багатодисциплінар-ного підходу до прийняття рішень із питань фінансового управління.

У результаті сучасних глобалізаційних процесів, зростання ринку єврова-лют, розвитку спільного європейського ринку, посилення ролі транснаціональ-них корпорацій, низки фінансових та нафтових криз, міжнародної кризи забор-гованості, розпаду комуністичної системи в СРСР (а відтак - і самого СРСР) і країнах Східної Європи та їх переходу до ринкового господарства змінилося саме фінансове середовище [18, c.298]. У світі посилився рух міжнародних капіталів (частково ці зміни стали результатами коливань темпів зростання окремих держав), багато країн, що розвиваються, усувають свої обмеження, які регулю-ють фінанси й торгівлю, надаючи можливість фінансовим структурам, ринкам і інструментам впливати на їх економіку (вільні економічні зони, податкові кані-кули, спільні підприємства та ін.). Ці зміни проходили разом із зміною всього економічного середовища. Перша хвиля змін у світовому фінансовому середо-вищі прокотилася ще після “Великої депресії” 1930-х років і Другої світової війни; друга - у повоєнні роки (в період з 1950-х до 1980-х), третя з 1990-х.

Велика економічна криза 1929-1933 років та Друга світова війна зруйнували світову економічну систему та різко похитнули віру країн, що роз-виваються (а особливо країн Латинської Америки), у торгівлю як рушійну силу економічного зростання. За своєю природою ця криза була дуалістичною, оскільки в собі вона поєднала не лише циклічні, але й трансформаційні харак-теристики. Як ніколи, нагальною стала необхідність укладення міжнародних угод у сфері валют і торгівлі. Конференція з валютно-фінансових проблем, що відбулася у липні 1944 року у Бреттон-Вудсі за участю країн-членів ООН та держав, що приєдналися до них мала на меті “створити світ, у якому країни не закривали б очей на наслідки їхніх дій для інших” [18, c.316]. У результаті роботи Конференції було створено нові правила та структури у сфері міжнародних валютних відносин (в рамках МВФ), довготермінового кредитування на потреби реконструкції та розвитку (в рамках Світового банку), а також міжнародної торгівлі (в рамках Генеральної угоди по тарифах і торгівлі - ГАТТ). Було введено в дію план Маршалла, який мав на меті підтримку економічної відбудови країн Західної Європи у повоєн-ний період. Із США до Європи та Японії було відряджено місії з питань продуктивності, які допомагали у розвитку торговельних відносин та поширю-вали інформацію в галузі технологій [18, c.317].

В рамках плану Маршалла було підтримано створення Європейського Платіжного Союзу, що дало змогу сформувати структурну базу для вільної тор-гівлі в межах Західної Європи. ГАТТ (1945 р.) прискорила перехід до більш широких багатосторонніх угод з питань торгівлі. Тій самій меті послужили створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) у 1957 році, Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) та подальші успішні раунди переговорів по угодах ГАТТ. Бажаючи наздогнати США за рівнем технологій, країни Європи та Японія досягли рекордних обсягів капіталовкладень.

У 1950-х роках промислові корпорації створювали та відтворювали внутрішні ринки. У 1960-х внаслідок інтенсифікації міжнародної торгівлі і розвитку закордонних ринків фірми, задіяні у сфері виробництва і торгівлі, стали розширюватися. У 1970-х роках підприємства різних форм організації бізнесу, вкладаючи кошти у виробничі потужності і розподільчі центри за кордоном, стали багатонаціональними [18, c.318].

У період з кінця Другої світової війни до початку 1970-х років еконо-мічний розвиток відбувався досі небаченими темпами. Світова економічна система зростала. За підтримки цієї міжнародної системи у світі майже трид-цять років відбувалося безпрецедентне економічне зростання та поглиблення інтеграції. Попри відродження протекціонізму у 1970-ті роки, світова економі-ка залишається високоінтегрованою. Останнє ставить країни під загрозу зов-нішніх стосунків, які у 1970-ті та 1980-ті роки були дуже значними. Розпад Бреттон-Вудської системи, стрімке зростання цін на продукти харчування та інші товари, різкі підвищення цін на нафту у 1973-1974 та 1979-1980 роках мали негативний вплив на економіку майже всіх країн. Як наслідок другої нафтової кризи, на початку 1980-х років у США було впроваджено суміш монетарних та бюджетних заходів, які привели до підвищення процентних ставок по кредитах у цілому світі. Для тих країн, що розвиваються, які імпорту-ють нафту, масштаби потрясінь у 1970-ті роки були різними, але переважно не перевищували 10% внутрішнього валового продукту (ВВП). Втім зміна умов торгівлі та кредитних ставок у 1980-ті роки мала дедалі більший вплив на економіку цих країн. Сукупний вплив усіх чинників на економіку країн Південної Африки та Латинської Америки за оцінками складав 10% ВВП, що є більшим, ніж в інших регіонах [18, c.318].

Заходи, вжиті розвиненими країнами після нафтової кризи 1973-1974 років сприяли швидкому подоланню економічного спаду, але водночас уже до кінця 1970-х років призвели до високих рівнів інфляції. Багато які з цих держав дотримувались політики “дружнього” кредитування, внаслідок чого реальні кредитні ставки у 1970-х роках були низькими, а у деяких країнах навіть від'ємними. Значні міжнародні переміщення капіталу у цей період здійснюва-лися завдяки перерозподілу надлишкових фінансових ресурсів нафтодобувних країн. Утім друга нафтова криза 1979 - 1980 років поклала край цим процесам та змусила індустріальні країни перейти до більш суворої монетарної політики. У період від кінця 1970-х до початку 1980-х років ставка пропозиції долара на міжбанковому ринку депозитів у Лондоні (ЛІБОР) піднялася з -1 до 6%, еконо-мічне зростання та обсяг торгівлі різко скоротилися, а ціни на нафту та інші товари зменшились [18, c.319].

У 1970-ті роки багато країн, що розвиваються, використовували отримані позики та кредити для збільшення споживання, вкладення коштів у непевні проекти та оплату імпорту нафти (на що пізніше виділялися субсидії).

Економічний спад у світі, високі реальні процентні ставки та погіршення міжнародних торговельних відносин на початку 1980-х років викликали у країн - найбільших боржників важкі проблеми з обслуговуванням боргів. За період від 1980 по 1983 рік сума відсотків, невиплачених країнами, що розвиваються, по отриманих позиках та кредитах досягла 64 мільярдів доларів, що складало близько 3,2% їх валового національного продукту (ВНП). Лише за кілька років до того ця сума складала менше 1% ВНП. У 1982 році Мексика проголосила мораторій на виплату боргу, а багато інших країн були змушені піти на угоди з офіційними кредиторами та комерційними банками про реструктуризацію (перегляд термінів) виплати боргів [25].

Завдяки інтенсивнішій інтеграції обсяг торгівлі та переміщень капіталу у 1980-ті роки зростав швидше, ніж виробництво, в тім, це десятиріччя також було схильним до економічних потрясінь, які несли з собою додаткові пробле-ми для країн, що розвиваються. Відбувалися значні коливання валютних кур-сів; процентні ставки по кредитах на міжнародному ринку були непостійними. У 1981 році поточний баланс США мав активне сальдо у 7 мільярдів доларів. У 1986 році країна вже мала дефіцит у 162 мільярди доларів, який поступово зменшувався і в1989 році складав близько 110 мільярдів доларів (у 1989 році майже 23% всього експорту продукції з країн, що розвиваються, відправлялися до США - більше, ніж до Японії, Німеччини та Франції взятих разом). Згідно з оцінками, Світового банку за останній час цей дефіцит щороку поглинав у середньому 4-5% заощаджених ресурсів світу. Тим часом, унаслідок надмірної суми боргів та різкого скорочення припливу коштів до країн, що розвиваються, поточний дефіцит цих країн зменшився від близько 70 мільярдів доларів у 1980 році до 50 мільярдів доларів у 1989 році [25].

Відбувається заміна кількісних торговельних обмежень митними тарифа-ми та реформування структури тарифів. У результаті було досягнуто різкого скорочення дефіциту платіжного балансу. Втім, попри цей значний успіх зали-шається певна нерівновага у податковій та бюджетній сфері, оскільки часто дефіцит скорочувався не шляхом утримання видатків на поточному рівні або реформ податкової системи, спрямованих на збільшення надходжень, а за допомогою зменшення державних капіталовкладень [25].

Нові економічні умови ставлять проблеми й перед розвиненими країна-ми. У 1970-ті та на початку 1980-х років жорсткі структурні рамки, контроль за цінами на енергоносії, невідповідність обмінних курсів та перепони на шляху торгівлі у цих державах заважали адаптації до нових умов та уповільнили вихід з економічного спаду. У наступні роки політика індустріальних держав пішла іншим шляхом. У галузі макроекономічного управління головну увагу було приділено боротьбі з інфляцією (оскільки у другій половині 1980-х років, коли ця проблема стала не такою гострою монетарна політика дещо пом'якшилась). У податковій та нормативній політиці наголос було зроблено на стимули для виробника; податки було знижено як на персональні доходи, так і на прибутки підприємств. У переважній частині країн почалося зменшення державного сектора в економіці. Відбулися суттєві структурні реформи, що включали приватизацію приватних підприємств та лібералізацію ринку продуктів, робочої сили та фінансів [33, c.6].

У 1980-ті роки на тлі швидкого технологічного поступу ринкових країн Азії та Заходу очевидним стало відставання держав з командною економікою. Економічний стан Радянського Союзу та інших країн Східного блоку погір-шився. Деякі з цих країн, насамперед колишня НДР та Польща, розпочали досить сміливі реформи. Економічні умови майже в усіх країнах Східного бло-ку були дуже складними.

Суттєві зміни у світовому економічному і фінансовому середовищі були спричинені, на нашу думку, такими подіями:

виникнення ринку євродоларів у кінці 1950-х років;

створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) у 1958р., (відоме як Спільний ринок, а з 1 листопада 1993 р. Європей-ський Союз (ЄС));

прагнення американських корпорацій розширити закордонну діяль-ність (з середини 50-х років); посилена орієнтація японських і європей-ських корпорацій на світовий ринок, а також активізація конкуренції між американськими і іноземними багатонаціональними корпораціями як на міжнародній арені, так і в США;

поява нових ділових можливостей для бізнесу на Далекому Сході, викликана швидким економічним зростанням Японії починаючи з 60-х років;

світові фінансові кризи в 1971 і 1973 рр. що призвела до краху Брет-тон-Вудської системи, і формальний перехід від системи фіксованих валютних курсів до плаваючих валютних курсів;

серйозний тиск на світову економічну систему чинили перша й друга нафтові кризи в 1974 р. і 1979 р., викликані суттєвим підвищенням цін на нафту;

банківська криза в США у 1979 р. спричинила загальне підвищення процентних ставок і поставила на межу банкрутства багато країн, що розвиваються - одержувачів приватних банківських кредитів;

світова боргова криза, яка розпочалася в 1982, спричинена проблемами обслуговування боргу країнами, що розвиваються;

перетворення Японії на провідну міжнародну фінансову силу і джерело світового капіталу (1980-ті роки);

підписання у лютому 1987 р. сімома країн (“Велика сімка”) Луврських угод у Парижі. Було запропоновано підтримку долара США шляхом штучного підтримування обмінних курсів своїх валют щодо долара у вузьких межах коливання. Оголошено також про наміри проводити узгоджену економічну політику у своїх країнах;

прийняття 1987 р. Європейським економічним співтовариством єди-ного Європейського акта, що передбачав створення уніфікованого європейського ринку в 1992 році,

у 1989 - 1992 рр. крах комуністичних режимів у східноєвропейських країнах та їх перехід від комуністичного тоталітарного до багато-партійного демократичного правління, від централізовано-планової економіки до побудови ринкової економіки. Ці зміни внесли суттєво-вагомі корективи у міжнародній політиці, економіці в цілому та фінансах, зокрема;

поява уніфікованого європейського ринку після 1992 року;

набуття чинності в листопаді 1993 р. Північно-Американською уго-дою про вільну торгівлю (НАФТА). Прискорення регіонального роз-витку після Конференції з питань азіатсько-тихоокеанського еконо-мічного співробітництва у США;

в 1994 р. - прийняття рішення на Уругвайському раунді переговорів у рамках ГАТТ (1986-1994 рр.) про створення Світової організації торгівлі (СОТ - WTO- World Trade Organization);

в 1994-1995 рр. - фінансова криза в Мексиці, яка поставила країну на межу суверенного дефолту і загрожувала поширення на інші країни Латинської Америки. (Дефолту вдалося запобігти завдяки надопера-тивній і потужній фінансовій допомозі з боку МВФ і США);

1997-1998 рр. - глибока фінансова криза сколихнула Південно-Східну Азію, Росію, Бразилію та інші країни. Більшість національних валют азіатського регіону девальвувала (в Індонезії, Південній Кореї, Малай-зії, Таїланді, на Філіппінах). “Фінансова пожежа” від Волл-Стріт до Токіо спричинила значний вплив на кон'юнктуру валютних і фондових ринків;

1999 р. - запровадження країнами Європейського Союзу спільної валю-ти - євро та проведення комунітарної грошової політики;

наприкінці березня 2000 року - злиття Паризької, Амстердамської та Бельгійської фондових бірж - створення Euronext - найбільшого у Єврозоні за обсягами торгового фондового ринку; 26 квітня 2000 р. - оприлюднення намірів про злиття двох найпотужніших європейських бірж - Лондонської та Франкфуртської у “IX” (“Ай-Ікс”);

“чорна п'ятниця” 14 квітня 2000 - обвал індексу NASDAQ Composite.

“чорний вівторок” 11 вересня 2001 р. - терористичний акт в США. Шок охопив весь світ. Чотири дні не працювала Нью-Йоркська фон-дова біржа - найтриваліше закриття з часів Першої світової війни.

Ситуація змінилася після трагічних подій 11 вересня 2001 р. Глобальна економіка вже декілька місяців знаходилася на спаді, що стався слідом за депресією у США. Однак “чорний вівторок” заставив про багато що задуматися і на багато що подивитися іншими очима та й з іншого боку. (Спеціалісти висловлювали побоювання, що терористичні атаки на Нью-Йорк і Вашингтон будуть посилювати негативні тенденції). Шок охопив увесь світ, однак фінансове середовище світу витримало удар, але водночас і викрило ще один специфічний бік своєї вразливості - зв'язок, який у ті дні виявився найслабшим місцем, показавши банкам, що їх залежність від стану телефонних і електронних мереж стала занадто великою. На думку фахівців, підвищена вразливість фінансових інститутів у цьому відношенні може створити немало проблем і в менш трагічних обставинах, однак для пошуку рішень у даній сфері необхідно час [81, c.805].

Нині світова фінансова мережа охоплює сотні тисяч транснаціональних і міжнародних фінансово-промислових груп, транснаціональні банки і страхові компанії, ринки цінних паперів, електронні системи банківських розрахунків - як традиційні, так і віртуальні. Схематично складові світового фінансового середовища зображено на рис. 1.3.

107

Рис. 1.3 Складові фінансового середовища [39]

Глобальна сітка Інтернет-торгівлі та розра-хунків перетворила світовий фондовий і валютний ринок на єдиний глобаль-ний фінансовий простір. Ділові операції у цьому просторі здійснюються цілодо-бово (у змінному режимі).

Інформаційні технології ще сильніше вплинули на фінансове середовище. За рівнем глобалізації фінансова сфера сьогодні випереджає всі сфери реальної економіки.

Як зауважують американські вчені Енг М.В., Ліс Ф.А. та Лоуренс Дж. М., - “фінанси - це “клей”, який з'єднує багато різноманітних внутрішніх і міжна-родних видів діяльності і процесів” [72, c.520]. Світові фінанси, в свою чер-гу, прагнуть інтегрувати фінансову діяльність, тенденції і нововведення в єдине ціле. Для виконання даного завдання основна увага приділяється ключовим концепціям, аналітичному підходу і практичному застосуванню.

Міжнародне валютно-фінансове середовище функціонує як цілісність і розглядається одночасно у двох площинах: валютній та фінансовій. Валютна площина характеризується такими складовими як національні та резервні валюти, міжнародні лічильні грошові одиниці, умови взаємної конвер-тованості і оборотності, валютний паритет, валютний курс і національні та між-народні механізми його регулювання. Фінансовими елементами є міжнародні фінансові ринки і механізми торгівлі конкретними фінансовими інструментами - валютою, цінними папера-ми, кредитами.

Самостійним елементом міжнародного фінансового середовища виступа-ють міжнародні розрахунки, які обслуговують як рух товарів і факторів вироб-ництва, так і фінансових інструментів. Механізми міжнародного фінансування є ключовими елементами макроекономічного корегування, яке здійснюють країни у відкритій економіці [73, c.11].

Світова фінансова сфера стала практично незалежною від державного контролю і регулювання. Відбулася принципова зміна моделі взаємодії цієї сфери з державними регуляторами. Протягом століть національні фінансові системи функціонували переважно всередині країни і контролювалися держав-ними інститутами. Тепер, коли формується світовий фінансовий простір як органічна єдність світових валютних, фондових, кредитних і страхових ринків, національні держави зі своїми регуляторами стали, за словами російського еко-номіста Ю.В.Шишкова, як “острови в глобальному фінансовому океані” [71, c.8]. Сьо-годні вони не в змозі поодинці не лише регулювати потоки припливу та відпли-ву в цьому океані, а й контролювати у колишньому обсязі власну внутрішню фінансову сферу.

1.3 Особливості міжнародних фінансів на рубежі ХХІ ст.

Розвиток економічного співробітництва між державами привів до розгалуження різних за своїм змістом видів господарських зв'язків. Зокрема, за останні роки значно розширилися міждержавні фінансові, кредитні і валютні відносини. Будучи однією з форм економічного, науково-технічного і культурного співробітництва між державами, ці відносини разом з тим мають специфічні особливості. В XX ст., особливо після другої світової війни, у зв'язку з розвитком міжнародного обміну, а також розширенням і диференціацією форм співпраці різних країн в політичній, економічній і культурній областях виникла необхідність подальшого розширення міжнародних фінансових відносин [59, c.215]. З'явилися численні міжнародні організації, члени яких - суверенні держави - приймають на себе певні фінансові зобов'язання. Були створені спеціалізовані міжнародні фінансові організації (Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку і ін.). Основними видами міжнародних фінансових відносин є [59, c.216]:

· міжнародні фінансові відносини, що виникають при передачі однією державою іншій грошових коштів з метою поповнення її офіційних валютних резервів (надання валютних позик);

· міжнародні кредитні відносини, які складаються при русі в міжнародному плані певної вартості на умовах повернення і, як правило, із сплатою відсотків;

· міжнародні валютні відносини, що виникають при здійсненні державами заходів, направлених на підтримку на певному рівні курсового співвідношення їх валют, а також на організацію системи грошових відносин між ними;

· міжнародні податкові відносини, що складаються між державами при здійсненні ними заходів, направлених на врегулювання порядку оподаткування.

Об'єктом всіх видів фінансових відносин служать гроші або грошові зобов'язання. Але міжнародного характеру вони набувають лише тоді, коли складаються в процесі зовнішньої діяльності держави, виконання її зовнішніх функцій і задач.

Особливість міжнародних фінансів полягає в тому, що вони представлені безліччю суб'єктів, тобто спочатку це багатосуб'єктна категорія. Це означає, що немає єдиного міжнародного фонду грошових коштів, зосередженого в конкретному місці і є власністю конкретного суб'єкта світової економіки. Фінансові ресурси світу знаходяться переважно в обігу, утворюючи світовий фінансовий ринок. Як будь-яка багатосуб'єктна категорія міжнародний фінансовий ринок постійно потребує реформування [59, c.230]. Так, проблеми зміцнення міжнародної фінансової системи стали широко обговорюватися після мексиканської кризи кінця 1994 р. Щорічний самміт лідерів країн групи G-7, проведений в 1995 р. в Галіфаксі, послужив стимулом для розвитку досліджень по ряду напрямів. Серед них важлива роль відводилася вивченню способів організованого вирішенню фінансових криз. З представників центральних банків і міністерств фінансів країн G-10 (G-7 + Бельгія, Голландія, Швеція і Швейцарія) була сформована робоча група, яка до травня 1996 р. підготувала відповідний доклад (Rey Report). В ньому було відзначено, що ні країни-позичальники, ні кредитори не зможуть уникнути негативних наслідків кризи [29, c.231]. Доклад закликав до вдосконалення ринковий орієнтованих процедур вирішенню боргових проблем держави і приватного сектора, що знаходиться в умовах кризи. Було запропоноване внести певні зміни в договори купівлі-продажу облігацій (bond contracts) для забезпечення взаємодії і співпраці власників облігацій в період реструктуризації умов їх випуску емітентом (державою або приватними корпораціями), що зазнає фінансові труднощі. В докладі була виказана ідея розширення можливостей МВФ по застосуванню політики "кредитування в умовах заборгованості" (lending into arrears). Процес зміцнення фінансової системи, що почався, виявився в наступних аспектах:

· розвиток міжнародних стандартів публічного розкриття економічної інформації (Special Data Dissemination Standard);

· створення міжнародних стандартів банківського нагляду (Basle Core Principles for Banking Supervision);

· розширення фінансових можливостей МВФ в рамках New Arrangement to Borrow (NAB) 25 країн, що беруть участь в NAB, погодилися надавати МВФ кредити для попередження погіршення світової фінансової системи або у разі існування загрози для її стабільності, а також для подолання кризових явищ.;

· створення в МВФ нового механізму кредитування, Supplemental Reserve Facility (SRF), покликаного допомогти членам фонду справлятися з несподіваним і руйнівним впливом втрати довір'я інвесторів. Умови надання засобів по лінії SRF повинні забезпечувати їх переважне (первинне) повернення при зниженні можливих конфліктів інтересів [59].

В листопаді 1997 р. на зустрічі лідерів країн азіатсько-тихоокеанського регіону, що проводилася у Ванкувері було піднято питання про більш детальне обговорення причин кризи на ринках, що розвиваються. В квітні 1998 р. з країн, що грали системну роль в світовій фінансовій системі, була утворена група G-22. Представники країн, що входили в неї сформували три робочі групи для вироблення пропозицій по наступних напрямах: підвищення прозорості і ступеня відповідальності; зміцнення національних фінансових систем; стимулювання розподілу тягаря витрат по виходу з кризи між державним і приватним сектором. Доклади робочих груп були представлені на щорічному 53-у зборі Ради управляючих МВФ і Всесвітнього банку, що відбувся в жовтні 1998 р. За підсумками обговорення представлених докладів державні діячі країн G-7 30.10.98 р. випустили сумісну заяву. В дискусії, що почалася, найактивнішу участь беруть представники розвинутих країн і міжнародних організацій [59]. Зараз аналіз різних підходів до реформи МФС утруднений через відсутність цілісних програм, які б містили пропозиції по побудові єдиної архітектури світової системи. Враховуючи це, доцільно класифікувати основні напрями передбачуваної реформи, що намітилися. Розглянемо основні причини реформування міжнародної фінансової системи [42, c.516]:

Глобалізація світової економіки, що сприяла виникненню нового класу міжнародних інвесторів, одночасно діючих на декількох ринках, що розвиваються, і здатних дестабілізувати фінансову ситуацію в країнах, де здійснюються інвестиції. Різка невідповідність між високим рівнем розвитку міжнародного фінансового ринку і відсутністю належної інституційної структури його регулювання.

Збільшені побоювання поглиблення світового спаду, що загрожують серйозними наслідками у разі неадекватного регулювання міжнародної фінансової системи.

Стійка повторюваність фінансових і валютних криз в останні роки, підвищення їх глибини і інтенсивності. Масове зростання негативних соціальних наслідків криз, що виявляється в збільшенні безробіття і рівня бідності.

Збільшення чисельності офшорних фінансових центрів, що знижують ефективність державного регулювання фінансових ринків країн, які розвиваються.

Слабкість фінансового сектора в країнах з ринками, що розвиваються, яскраво виявилася в ході останніх криз. Непропорційне використовування державних засобів при вирішенні проблем приватного сектора.

Обмежені можливості міжнародних інститутів в наданні фінансової підтримки країнам, що розвиваються, в порівнянні з розмірами потоку приватного капіталу. Нездатність міжнародних організацій протистояти кризам, що повторюються, і обмежувати сферу їх розповсюдження. Неефективна процедура надання засобів міжнародними інститутами в умовах кризи, що швидко розвивається.

Поглиблення конфліктів інтересів (moral hazard), що виникають в результаті втілення програм фінансування МВФ і інших міжнародних інститутів, і негативно впливаючих на поведінку приватних інвесторів і позичальників в ході фінансових криз.

Різке збільшення кількості інвестиційних інститутів, фінансових інструментів і об'єму операцій на фінансових ринках, особливо на ринку боргових зобов'язань, утрудняюча взаємодія інвесторів в ході подолання криз. Масштаби і диверсифікованість інвестиційних вкладень в країнах з ринками, що розвиваються, що зумовили прискорення розповсюдження криз. Масовий розвиток операцій, у тому числі спекулятивних, з похідними цінними паперами (дериватами), відбиваних на позабалансових рахунках і утрудняючих оцінку фінансовими інститутами ризиків [42, c.517].

Розглянемо основні напрями реформування і розвитку міжнародної фінансової системи.

1. Регулювання фінансових ринків і інвестиційних інститутів [42, c.518]:

· зміцнення фінансової системи і реформування місцевих фінансових інститутів шляхом вироблення і розповсюдження міжнародних принципів і стандартів регулювання і нагляду за банківською системою, фондовим ринком і різними фінансовими інститутами. Зміцнення фінансової інфраструктури через ухвалення більш універсальних стандартів аудиту, бухобліку, процедур банкрутства, платіжних систем. Вдосконалення Базельськіх стандартів розрахунку достатності банківського капіталу;

· визначення шляхів зміцнення пруденциального нагляду як в країнах, що розвиваються, так і в розвинутих країнах;

· створення механізмів ринкового регулювання ринку деривативов і інвестиційної діяльності з активним використовуванням позикових ресурсів (ефект leverage);

· стимулювання введення міжнародних стандартів діяльності в офшорних фінансових центрах.

2. Економічна політика:

· визначення умов лібералізації внутрішнього ринку і введення адекватного валютного режиму в країнах з ринками, що розвиваються, вироблення способів контролю за рухом міжнародного капіталу;

· підвищення ефективності механізмів державної підтримки приватного сектора і розподілу соціальних виплат;

· пошук шляхів мінімізації втрат населення в результаті криз і розробка політики, яка б краще захищала найуразливіші верстви населення;

· розширення прозорості в приватному і державному секторі і в діяльності міжнародних фінансових інститутів.

3. Діяльність міжнародних фінансових інститутів

· реформування системи міжнародного фінансування;

· поліпшення механізмів вирішення криз і розробка шляхів залучення приватного сектора в прогнозування фінансових криз і їх подолання;

· посилення нагляду з боку МВФ за політикою, що проводиться країнами-учасницями, особливо у фінансовому секторі і в області руху капіталу;

· підвищення ефективності макроекономічної політики на міжнаціональному рівні [42, c.519].

Визначальною рисою світового фінансового середовища на сучасному етапі розвитку є глобалізація. Глобалізація стає постійно діючим фактором як міжнародного економічного середовища, так і внутрідержавного економічного життя. Однією з найяскравіших форм прояву процесу глобалізації є вибухоподібне зростання, в останні роки, світового фінансового ринку, фінансових трансакцій, що здійснюються між різними суб'єктами світогосподарських зв'язків. Якщо у 1978 р. щоденний обсяг операцій із купівлі продажу іноземних валют становив 15 млрд.дол. США, у 1992р. - 880 млрд. дол., то у 2006 р. цей показник збільшив-ся до 7,4 трл.дол.США.. За даними Міжнарод-ного валютного фонду приріст сукупного обсягу ВВП у 178 країнах світу в пос-тійних цінах склав у 2006 р. 3,3% (супроти 2,5% у 2005 р., але це значно нижче останнього піку економічного підйому у 1997 р. - 4,1%); приріст обсягу світової торгівлі товарами та послугами збільшився у постійних цінах з 4,2 у 2005 р. до 4,6% у 2006 р. [29]

Страницы: 1, 2, 3, 4