Орган державної реєстрації веде облік суб'єктів, підприємницької діяльності починаючи з дня державної реєстрації або дня узяття їх на облік органом державної реєстрації по новому місцезнаходженню відповідно до дійсного Положення.

У випадку зміни назви, організаційно-правової форми підприємства, а також форми власності юридична особа в місячний термін із моменту наступу за-

- 24 -

значених змін зобов'язаний подати документи для перереєстрації з підтвердженням опублікування інформації про зміни в друкарських засобах масової інформації. Перереєстрація підприємств проводиться в порядку встановленому для їхньої державної реєстрації.

Положенням передбачені порядок і умови видачі дубліката свідчення про державну реєстрацію. Він видається у випадку втрати (знищення) свідчення про державну реєстрацію підприємства.

Також у випадку втрати (знищення) оригіналів установчих документів засновник зобов'язаний звернутися в орган державної реєстрації з проханням про зняття копій з оригіналів, що зберігаються в цьому органі.

У Положенні про реєстрацію підприємств деталізовані підстави і порядок скасування державної реєстрації.

Скасування державної реєстрації підприємства може бути добровільним (за заявою підприємства) або примусовим, на підставі рішення суду, арбітражного суду у випадках:

а) визнання недійсним або такими, що суперечать чинному законодавству, установчих документів;

б) здійснення діяльності, що суперечить установчим документам чи чинному законодавству України;

в) разі несвоєчасного повідомлення підприємством про зміни його місцезнаходження.

Скасування державної реєстрації підприємства припиняє підприємницьку діяльність і є юридичною підставою для його ліквідації як господарюючого правового суб'єкта. Статусу. юридичної особи підприємство позбавляється після здійснення всіх заходів щодо ліквідації його як суб’єкта підприємницької діяльності.

Таким чином, на сьогоднішній день в Україні процедура державної реєстрації підприємств являє собою складний процес, у ході якого виникає безліч непорозумінь і проблем, що уповільнюють створення нових юридичних осіб.

- 25 -

Більшості правознавців сходяться на тому, що реєстрацію підприємств повинний здійснювати єдиний орган - Державна реєстраційна палата з регіональними відділеннями на місцях. Багатьох проблем у процесі створення підприємств можна уникнути, якщо законодавчо встановити процедуру реєстрації підприємств, як-от, внесення юридичних осіб у торговий реєстр, на прикладі практики західноєвропейських країн. У торговий реєстр вносяться основні дані про підприємство і згодом будь-які зміни, про що підприємства зобов'язано доводити до відома орган, що реєструє.

Порядок державної реєстрації підприємств в Україні, шляхом змін і перетворень законодавства України з питань, пов'язаних з створенням нових юридичних осіб, може бути набагато полегшений. Неврегульованість багатьох проблем, пов'язаних з реєстрацією підприємств, на законодавчому рівні, стримує хід ринкових відносин в Україні.

- 26 -

РОЗДИЛ ІІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ПРАВА КОЛЕКТИВНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ.

Суб'єкти права колективної власності.

Суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

Суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Підстави виникнення права колективної власності.

Право колективної власності виникає на підставі:

- добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду;

- викупу колективами трудящих державного майна;

- перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства;

- безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших

- 27 -

державних сільськогосподарських підприємств, землі садівницьких товариств — за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств.

О`бєкти права власноісті колективу орендарів

Об'єктами права власності колективу орендарів є вироблена продукція, одержані доходи та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

2.1. Власність кооперативів.

Кооперативом визнається основана на членстві громадян організація для спільного ведення господарської та іншої діяльності шляхом особистої трудової участі та об'єднання майна його членів. Слід зазначити, що п. 1 ст. 12 Закону України "Про кооперацію в СРСР" поряд з членством громадян допускає можливість членства в кооперативах і юридичних осіб, якщо це прямо передбачено законом або статутом кооперативу.

Кооператив як первинне об'єднання громадян виступає суб'єктом виробничих відносин, які складаються між конкретним кооперативом і державними організаціями, а також між кооперативом і його членами з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання відповідних матеріальних благ і послуг.

Урегульовані нормами права ці відносини набувають форми правових. Кооператив виступає власником певних матеріально-фінансових ресурсів (засобів виробництва, обміну або предметів споживання), які становлять економічну основу його діяльності.

Майно, що оформлене, придбане за рахунок внесків громадян, тобто за рахунок приватної власності, належить на праві власності кооперативу як юридичній особі.. Отже, власність кооперативу як юридичної особи — це власність приватна.

Суб'єктом права власності в цьому разі виступає не громадянин, не пайовик, за рахунок майна яких оформлена власність кооперативу, а кооператив, товариство в цілому, які в товарно-грошових відносинах чи інших цивільно-правових,майнових відносинах виступають від свого імені як юридичні особи.

Як єдиний власник належного йому майна, кооператив самостійно відповідає

- 28 -

за зобов'язаннями всім належним йому майном. Він не несе відповідальності за зобов'язаннями своїх членів, а члени кооперативу не несуть відповідальності за його боргами, якщо інше не передбачено законодавством або статутом кооперативу. Так, відповідно до ст. 43 Закону "Про кооперацію в СРСР" додаткову (субсидіарну) відповідальність за боргами кооперативу встановлено для членів кооперативів у сферах виробництва та послуг як додаткову гарантію їх надійної діяльності..

З усього наведеного можна зробити висновок, що право власності кооперативів є одним із видів права приватної власності і розглядається як право юридичних осіб (кооперативу, товариства та їх об'єднань, спілок та створених ними підприємств, організацій) володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм майном. Суб'єктами права власності в системі кооперації можуть бути кооперативи, об'єднання кооперативів (спілки), а також створені ними підприємства, організації, що є юридичними особами.

Згідно із Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" від 17 липня 1977 р., суб'єктами права власності в сільськогосподарській кооперації є сільськогосподарські кооперативи (виробничі та обслуговуючі) (ст. 20) і кооперативні об'єднання (ст. 26). Об'єднання створюється за рішенням установчих зборів уповноважених представників кооперативів за галузевою або територіальною ознакою і має статус юридичної особи.

Об'єднання засновується на засадах членства і добровільності для спільного здійснення будь-якої не забороненої законодавством діяльності, пов'язаної із сільськогосподарським виробництвом та захистом економічних інтересів кооперативів, поданням їм інформаційної, консультативно-методичної та іншої допомоги. Функції та компетенція об'єднань будь-якого рівня встановлюються в межах повноважень, делегованих кооперативами на установчих конференціях, з'їздах, і містяться в їх статутах. Кооперативи, які увійшли до об'єднання, зберігають cтатус юридичної особи та повну господарську самостійність і можуть добровільно вийти з об'єднання за рішенням загальних зборів чи членів кооперативу.

- 29 -

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про споживчу кооперацію" від 10 квітня 1992 р.2 власність споживчої кооперації складається з власності поживчих товариств, спілок,підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Взаємовідносини між споживчими товариствами та їх спілками базуються на засадах членства і договорів.

Члени кооперативу, передаючи у його власність частку майна у вигляді паю, стають суб'єктами майнових прав, зокрема суб'єктами права на майновий пай. Майнові відносини на засадах членства в кооперативі здійснюються за правилами зобов'язального права, яке означає, що член кооперативу має право вимагати частку (пай) у майні кооперативу в разі виходу з нього, а кооператив зобов'язаний компенсувати йому цю частку грішми або ж видати на розмір паю частину майна в натурі.. Після того, як частку конкретного майна буде передано членові кооперативу, він стає її власником або власником конкретної суми грошей. Об'єктами права власності кооперативу відповідно до ст. 24 Закону України "Про власність" є будівлі, споруди, грошові та інші майнові внески його членів, виготовлена ним продукція, доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

Закон "Про кооперацію в СРСР" (ст. 7) передбачав, що кооперативу можуть належати будинки, споруди, машини,устаткування, транспортні засоби, продуктивна і робоча худоба, вироблена продукція, товари, грошові кошти та інше майно відповідно до мети діяльності. Закони України "Про сільськогосподарську кооперацію" і "Про споживчу кооперацію" також дають перелік об'єктів, що можуть бути у власності кооперативів, споживчих товариств їх об'єднань та спілок.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України "Про споживчу кооперацію" власністю споживчих товариств є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належать їм і необхідні для здійснення статутних завдань. Споживчим товариствам та їх спілкам можуть належати будинки, споруди,устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей їх діяльності. У

- 30 -

Законі України "Про сільськогосподарську кооперацію" (ст. 20) перелічені ті самі об'єкти права власності кооперативу, що і в Законі України "Про власність".

Об'єднання сільськогосподарських кооперативів (п. 6 ст. 26 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію") є власником майна, добровільно переданого йому членами об'єднання, а також набутого внаслідок своєї діяльності та на інших підставах, не заборонених законом. До складу об'єктів права власності об'єднання не належить майно членів об'єднання. Власністю об'єднання є також майно створених ним підприємств, які не мають права вийти зі складу об'єднання без його згоди.

Об'єкти права власності споживчої кооперації відповідно до п. 5 ст. 9 Закону України "Про споживчу кооперацію", можуть перебувати у спільному володінні споживчих товариств та спілок, їх частка у власності визначається взаємними угодами.

Основними джерелами утворення кооперативної власності є доходи від виробничої діяльності. Кооператив — самоокупне підприємство. Він не може існувати, якщо його робота буде збитковою або нерентабельною. Закон встановив для кооперативів досить сприятливі господарські умови: відсутність жорсткого планування, застосування, як правило, договірних цін, відсутність обмежень з оплати праці, право виходу на зовнішні економічні зв'язки та ін. Це дає можливість успішно реалізовувати завдання, поставлені перед кооперацією у цілому.

Закон "Про кооперацію в СРСР" (ст. 7) та Закон України "Про власність" (ст. 25) поряд з доходами від реалізації продукції та іншої діяльності розглядають як джерело формування власності кооперативів грошові і матеріальні внески його членів, кредити банку, а також надходження від продажу акцій та інших цінних паперів.

Цінний папір (у тому числі й акція) — це документ встановленої форми, без пред'явлення якого неможливо здійснити закладене у ньому майнове право. Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими. Чинне законодавство передбачає спеціальний порядок випуску акцій. Право випускати

- 31 -

акції надано і кооперативам. Загаль на вартість акцій, як правило, має не перевищувати розміру валового доходу за рік і забезпечується всім майном кооперативу. Вони випускаються для продажу членам кооперативу,особам, які працюють у ньому за трудовим договором, і підприємствам (організаціям). Члени кооперативу користуються пільговим правом придбання акцій (ст. 22 Закону України "Про кооперацію в СРСР").

Самостійним джерелом утворення власності кооперативу є грошові та інші майнові внески кооперативних і державних підприємств та організацій, а також громадян, які не є членами кооперативу, але працюють у ньому за трудовим договором.

Майно кооперативу, до якого у вартісному вираженні входять основні і оборотні фонди в період його створення, становить статутний фонд кооперативу. У процесі кооперативної діяльності статутний фонд може збільшуватися або зменшуватися залежно від збільшення чи зменшення обсягів діяльності. .

Особливістю правового режиму майна кооперативів та їх об'єднань є те, що в ньому визначається пайовий фонд, який формується за рахунок пайових внесків членів кооперативу. Пайові внески — це грошові кошти та матеріальні ресурси у вартісному вираженні, що їх вносять громадяни та юридичні особи для створення і діяльності кооперативів та їх об'єднань, які створюються на засадах членства.

Обов'язкові розміри паю встановлюють загальні збори членів-засновників кооперативу. Розмір паю для вступників у кооператив у процесі його функціонування визначається статутом кооперативу. Так, у ст. 7 Закону України "Про споживчу кооперацію" передбачено, що загальні збори як вищий орган управління споживчого товариства приймають статут і визначають розміри вступного та обов'язкового пайового внеску .

Характерною рисою правового режиму пайового фонду є те, що на обов`язкові та додаткові пайові внески нараховуються відсотки з доходів у розмірах, які визначаються зборами пайовиків у порядку, встановленому статутом кооперативу.

Член кооперативу має право на пай, тобто на частку в майні кооперативу у ва-

- 32 -

ртісному вираженні. Член кооперативу не є суб`єктом права власності на конкретне майно кооперптиву чи на його частку,оскільки власникорм виступає кооператив як юридична особа.

Між кооперативом і пайовиком існують засновані на членстві забов`язальні майнові відносини . В разі виходу з кооперативу пайовик має право вимагати повернення йому пайового внеску і сплати всіх кооперативних виплат, нарахованих на розмір паю. У деяких випадках пай може повертатися не тільки грішми, цінними паперами, а й натурою, майном на розмір паю. Термін та інші умови отримання паю встановлює статут кооперативу. Право власності членів кооперативу — фізичних осіб на пай є спадковим (ст. 25 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію").

У порядку та на умовах, передбачених статутом, у кооперативі створюється неподільний фонд, до якого зараховується у вартісному вираженні частина майна, що не розподіляється між членами кооперативу, а використовується на загальнокооперативні цілі.

Відповідно до пунктів 2 і 3 ст. 21 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію", майно кооперативу поділяється на пайовий і неподільний фонди.

Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків та майна кооперативу. Пайові внески членів кооперативу до нього не включаються.

Порядок формування та розміри неподільного фонду встановлюються статутом. Особливістю неподільного фонду кооперативу є те, що в разі ліквідації кооперативу майно цього фонду за рішенням загальних зборів членів кооперативу направляється на здійснення основних цілей кооперативної системи.

Резервні фонди створюються для забезпечення відновлення зношених основних фондів або для поповнення оборотних фондів і забезпечення коштів на розвиток виробництва .

В кооперативах за рішенням уповноважених органів утворюються страхові та інші фонди. На рівні об`єднань кооперативів за рішенням повноважних органів управління (конференцій, з`їздів , рад) відповідно до їх статутів утворюються

- 33 -

централізовані фонди. У спілках споживчіх товариств централізовані фонди формуються за рахунок певних внесків споживчих товариств, або ж з фондів спілок нижчого до фондів вищого рівня.

Джерелом формування централізованих фондів є також доходи від власної діяльності та від діяльності створених спілками підприємств.

Зміст права кооперативної власності , як і будь-якого іншого права власності, становить перед усім тріада правомочностей: володіння, користування і распорядження майном у межах, встановлених законом (ст. 86 ЦК України). Право володіння передбачає закріплену в законі можливість фактичного утримання майна у сфері господарювання кооперативу. Право користування означає закріплену у законі можливість добувати від майна його корисні споживчі якості.. Право розпорядження — це основана на законі можливість визначати фактичну та юридичну долю майна — продати, передати у тимчасове користування іншим особам, переробити або просто знищити його. Розпорядження, як правило, здійснюється власником шляхом укладення угод: цивільно-правових договорів купівлі-продажу, підряду, поставки, майнового найму (оренди) тощо.

Оскільки суб'єктами права власності в кооперації є кооператив (товариство) чи об'єднання кооперативів (їх спілки), то кожний з цих суб'єктів як юридична особа має право вчиняти щодо майна, яке йому належить на праві власності, будь-які дії, що не суперечать закону.

Згідно із Законом України "Про споживчу кооперацію" споживче товариство, спілки використовують належне їм майно на цілі, передбачені у ст. 1, тобто для ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Разом з тим забороняється відволікати майно споживчих товариств на цілі, не пов'язані з їх статутною діяльністю. В цьому виявляється спеціальний (або статутний) характер правосуб'єктності кооперативу як юридичної особи.

Відповідно до ст. 10 цього Закону, майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано, передано, здано в оренду, надано в позичку і безоплатне тим-

- 34 -

часове користування членам споживчих товариств, державним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим колективам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з'їздів відповідних спілок або уповноважених ними органів.

Правомочності власника щодо майна, належного споживчим товариствам (спілкам), сільськогосподарським кооперативам (об'єднанням), здійснюють органи управління цих юридичних осіб відповідно до компетенції, визначеної певними статутами.

Обсяг господарської діяльності, наявність матеріально-фінансових ресурсів, інші об'єктивні і суб'єктивні фактори дають можливість кооперативу та його об'єднанню створити власні підприємства, організації, установи з правами юридичної особи. Згідно з п. З ст. 5 Закову України "Про власність", власник засобів виробництва та іншого майна має право створити у встановленому порядку підприємство, організацію, що є юридичною особою.

Таке право споживчих товариств та їх спілок передбачено Законом України "Про споживчу кооперацію" (п. 2 ст. 11), а сільськогосподарських кооперативів та їх об'єднань — Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію (п. 9 ст. 2). Майно створеним підприємствам, установам, організаціям передається кооперативами (об'єднаннями) на праві повного господарського відання або оперативного управління.

У разі ліквідації споживчого товариства його майно, що залишилося після сплати членам товариства пайових та інших внесків і дивідендів на них, розрахунків з оплати праці, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами, розрахунків зі спілкою, розподіляється між членами, що входили до складу споживчого товариства (п. 1 ст. 18 Закону України "Про споживчу кооперацію"). Майно сільськогосподарського кооперативу, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу пропорційно вартості їх паю (п. 4 ст. 37 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). У разі ліквідації об'єднання (спілки) майно, що за-

- 35 -

лишилося після розрахунків з оплати праці, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами об'єднання (спілки) (п. 2 ст. 18 Закону України "Про споживчу кооперацію"; п. 5 ст. 37 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію").

2.2. Власность господарських товариств.

Господарські товариства є організаційно-правовою формою об'єднання на засадах угоди майна та підприємницької діяльності суб'єктами цивільного права (фізичними і юридичними особами) для спільної діяльності з метою одержання прибутку.

Відповідно до ст. 68 Закону України "Про господарські товариства" ведення справ повного товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства.

В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначається дорученням, яке має бути підписано рештою учасників товариства. Учасники, яким було доручено ведення прав повного товариства, зобов'язані надавати решті учасників на їх вимогу повну інформацію про дії, що виконують від імені та в інтересах товариства.

Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю (повними товаришами).

Якщо в товаристві є тільки один такий учасник, упрашііння справами він здійснює самостійно. Вкладники не мають права перешкоджати діям повних товаришів з управління справами товариства (ст. 81 Закону України "Про господарські товариства").

Одним із видів підприємств є господарське товариство.

Відповідно до Закону України “Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 року № 1576-ХІІ на Україні можуть діяти такі форми господарських товариств:

- 36 -

· акціонерні товариства;

· товариства з обмеженою відповідальністю;

· товариства з додатковою відповідальністю;

· повні товариства;

· командитні товариства

Форми господарських товариств відрізняються між собою способом, умовами створення, та мірою відповідальності.

Перелічені форми господарських товариств поділяються на договірні та статутні. До перших відноситься товариство з повною відповідальністю та командитне товариство . До статутних відносяться акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю,товариства з додатковою відповідальністю.

Проведемо аналіз створення, діяльності та характеру відповідальності видів товариств.

Серед господарських товариств найбільшого розповсюдження набули статутні товариства, що хоча і засновані на установчому договору, але є і мають статут:товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства та товариства з додатковою відповідальністю. В умовах підвищених економічних ризиків, частої зміни законодавства, особливо податкового, перші дві організаційно-правові форми максимально гарантують інтереси засновників і надають їм можливість одержати прибуток, а при несприятливих ситуаціях мінімізувати свої втрати.

Акціонерне товариство.

Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

Акціонери відповідають за зобов`язаннями товариства тільки в межах належних їм акцлй. У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов`язаннями товариства також у межах несплаченої вчасно суми своїм власним майном. Таким чином акціонерні товариства по своїй суті - це союз залучених від засновників та інших його членів

- 37 -

капіталів через розповсюдження чи продаж акцій - цінних паперів, що посвідчують право її утримувача (акціонера) на одержання частини прибутку акціонерного товариства у формі дивідендів, на участь в управлінні справами акціонерного товариства, та на частину майна, що залишилось після його ліквідації . Своє право на вихід з акціонерного товариства акціонер може реалізувати лише шляхом продажі чи уступки належних йому акцій.

Зазначені підприємницькі структури є найбільш складними у відношенні керування, що передумовлено полярністю майнових інтересів акціонерів (інвесторів),керівництва, трудового колективу, реєстраторів та інших осіб. Так, в залежності від приналежності акцій,акціонери можуть бути стратегічними (великими) та дрібні.Великі інвестори, наприклад, інвестиційні компанії володіють контрольними пакетами акцій, що дозволяє їм мати переваги при прийнятті стратегічних рішень, бо вони зацікавлені отримати левову частку прибутку та оправдати витрати на утримання свого власного управлінського апарату. Дрібні інвестори володіють незначними акціями і заінтересовані максимально отримати прибуток. Тому ця категорія інвесторів непостійна і схильна проводити операції з відчудження акцій малоприбуткових акціонерних товариств та придбання прибуткових і надприбуткових. На перереєстрацію (реєстрацію) таких інвесторів витрачаються значні кошти. Керівництво акціонерного товариства стоїть на розподілі його фінансових джерел і заінтересоване хоча б за рахунок надвисоких посадових окладів, не говорячи вже про корисливі зловживання, частину отриманого прибутку звернути на свою користь. Тому значна кількість акціонерних товариств, як між іншим і підприємств інших видів, банкрутує саме через некомпетентність чи зловживання їх керівництва. Трудовий колектив заінтересований отримати левову частину прибутку через високі заробітні плати, преміальні винагороди та соціальні пільги і програми. До того ж по психологічним мотивам рахує інвесторів інородним тілом, що експлуатує працю.Окрім цього, акціонерне товариство має ряд непрямих витрат , пов'язаних з обов'язковим аудитом, реєстрацією акціонерів та його цінних паперів тощо.

- 38 -

Основними характеристиками акціонерних товариств є :

· обов'язкова наявність статутного фонду, мінімальний розмір якого повинен бути не менш суми, еквівалентної 1250 мінімальних заробітних плат, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства;

· розподіл статутного капіталу на частини, рівні за номінальною вартістю (акції);

· відповідальність акціонерного товариства за своїми обов'язками тільки майном, що належить йому на праві власності;

· відсутність у акціонерів субсидіарної майнової відповідальності, за виключенням акціонерів, що повністю не виконали свої майнові зобов'язання , відносно товариства;

· демократичний характер управління, що проявляється у можливості мати пропорційну вартості належних акціонеру акцій кількість голосів, наявність трьохрівневого управління: вищий керівний орган - загальні збори акціонерів чи їх представників, виконавчий - правління, контрольні – ревізійна комісія (за фінансово-господарчою діяльністю товариства), наглядова рада (за діяльністю правління);

· участь акціонерів у керуванні в залежності від кількості акцій, що належать їм на праві власності;

· визначення обсягу прав акціонерів у залежності від типу акції (привілейовані або прості)„ що належать їм на праві власності, вихід акціонера із товариства шляхом відчуження акцій.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про господарські товариства» акціонерні товариства поділяються на відкриті та закриті. Відкрите акціонерне товариство (ВАТ) поширює свої акції шляхом відкритої підписки та купівлі-продажі на біржах . Відповідно акції таких відкритих товариств –прості, на їх подавача. Це відкривас дорогу до їх вільного обігу . У формі відкритих акціонерних товариств створюються фінансово-промислові гру пи – акціонерні товариства, що діють на

- 39 -

основі об`єднання виробничого, банківського, торговельного, страхового капіталу з метою виробничої, науково-технічної та інвестиційної кооперації як на території України так і за й межами. У закритому акціонерному товаристві (ЗАТ) акції розподіляються між засновниками і не можуть поширюватися шляхом підписки, купівлі-продажі на біржах. При цьому закрите акціонерне товариство за рішенням його загальних зборів може бути реорганізоване у відкрите шляхом реєстрації його акцій у передбаченому законом порядку. Якщо контрольний пакет акцій з метою контролю та управління діяльністю повністю належать іншому товариству чи підприємству останні називаються холдинговими компаніями, а якщо держава повністю володіє всіма акціями, то такі акціонерні товариства із стовідсотковою приналежністю акцій державі прийнято називати чи державними акціонерними товариствами. Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.

В формі акціонерних товариств створюються комерційні банки та страхові товариства (компанії), їх правове положення заслуговує спеціального розгляду.

Як це зазначено вище, між відкритим та закритим акціонерними товариствами існують відзнаки, основний зміст яких зводиться до наступного: в акціонерному товаристві відкритого типу акції розподіляються шляхом підписки і вільного продажу серед невизначеної кількості осіб, в акціонерному товаристві закритого типу – акції розміщаються серед засновників, при цьому рух таких акцій обмежений учасниками даного товариства. На момент скликання установчих зборів мінімальний розмір оплати акцій неоднаковий (в ВАТ не менш 30%, в ЗАТ - 50% номінальної вартості акцій), крім того, об'єм обов'язків і відповідальності засновників відкритого товариства більш значний, що пов`язано з необхідністю проведення підписки на акції . Закрите акціонерне товариство може випускати тільки іменні акції.

Засновниками акціонерних товарисч в можуть бути фізичні та юридичні особи. Вони укладають між собою засновницький договір, яким визначають порядок

- 40 -

здійснення спільної діяльності у створеннсжу акціонерному товариству, його форму, відповідальність осіб, що підписалися на акції та перед третіми особами. Засновники несуть солідарну відповідальність лише ло зобов`язанням, що виникли до моменту реєстрації акціонерного товариства. До створення акціонерного товариства засновники повинні письмово сповістити про свій намір, здійснити підписку на акції, провести засновницькі збори, а після цього державну реєстрацію товариства.

Разом з тим слід відзначити, що законом в якості засновників вказані лише громадяни. Але це не означає, що громадяни інших країн, апатриди та біженці, що легальне перебувають на території України не можуть бути акціонерами.

Випуск цінних паперів акціонерного товариства здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства та Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Це означає, що випущені в обіг акції, чи передані учасникам закритого акціонерного товариства акції повинні бути зареєстровані.. Якщо вони не реєструються, то додатковий випуск акцій неможливий в силу того, що всі договори їх купівлі-продажі є нікчемними. Не пізніше чим через шість місяців після реєстрації випуску акцій вони повинні бути роздані акціонерам.

Учасниками акціонерного товариства акції придбаються відповідно до установчого договору, а при збільшенні статутного фонду та додатковому випуску - на підставі договору із самим товариством. Проста акція може продаватись її власником чи утримувачем за цінами, що склались на фондовому ринку, переходити при спадкуванні чи правоприємстві при реорганізації юридичних осіб.

Акції можуть розповсюджуватись і шляхом організованої засновниками ВАТ відкритої підписки. При цьому самі засновники повинні бути утримувачами акцій на суму не менше 25 відсотків статутного фонду протягом не менше 2 років. При такому порядку розповсюдження акцій засновники ВАТ (емітенти) повинні опублікувати інформацію про випуск акцій, та вказати строк для підписки . Такий строк не може перевищувати б місяців і по його завершенні підписка припиняється . Якщо до цього моменту не підписано 60 відсотків акцій, акціонерне товарист-

- 41 -

во вважається незаснованим і особам, що зробили підписку, повертаються внесені ними суми або інше майно не пізніше чим у 30-ти денний термін. При невиконанні цього обоввязку засновники несуть солідарну відповідальність. В тому, разі коли кількість підписаних на акції осіб перевершує межу статутного фонду, засновники можуть рішенням зборів зайву підписку відхилити або її прийняти і цей фонд збільшити.В першому випадку суми лиш-ньої підписки повертаються в вищезазначеному порядку та термін. До дня скликання установчих зборів особи, що підписалися на акції, повинні внести не менше 30 відсотків їх номінальної вартості. При виконанні такого обов'язку їм видається тимчасове свідоцтво .

Якщо всі акції розподіляються між засновниками ЗАТ до дня скликання установчих зборів, вони повинні внести не менше 50 відсотків їх номінальної вартості.

Акціонерне товариство вправі само викупити у акціонера виплачені ним акції за рахунок коштів, що перевищують статутний фонд, а в подальшому їх перепродати чи розповсюдити серед своїх працівників . Надлишкові акції можуть бути анульовані і тим самим збільшується номінальна вартість залишених акцій. Акції підлягають анулюванню на протязі одного року.

Відповідно за цей період вони не враховуються при розподілі прибутків та голосуванні.

Акціонер в установлені засновницьким товариством строки, але не пізніше одного року з моменту реєстрації акціонерного товариства, повинен оплатити повну вартість акцій . При невиконанні такого обов`язку від повинен сплатити додатково за час прострочки 10 відсотків від суми простроченого платежу. Статусом акціонерного товариства може бути передбачена інша неустойка. Якщо ж прострочка несплати вартості акцій перевищує 3 місяці ,акціонерне товариство вправі їх реалізувати у встановленому порядку.

Акціонерне товариство може збільшувати свій статутний фонд лише після оплати раніше випущених акцій по ціні не нижче номінальної. Збільшення статутного фонду проводиться з дотримання вимог Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку шляхом випуску нових акцій чи збільшення номінальної вартос-

- 42 -

ті акцій попередньої емісії. При збільшенні статутного форду акціонерне товариство вправі провести вторинну, третинну та більше емісій акцій. Але емісія акцій з метою покриття збитків від господарської діяльності забороняється. Рішення про додаткову емісію акцій приймається загальними зборами, а якщо статутний фонд збільшується лише па третину, то за умови делегування таких повноважень самим правлінням.

Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів. В їх роботі мають право приймати участь всі акціонери в незалежності від кількості та класу (виду) належних їм акцій. 3 правом дорадчого голосу в загальних зборах можуть приймати участь члени виконавчих органів – неакціонери. Акціонери можуть делегувати свої повноваження по участі в загальних зборах своїм представникам. Останні повинні мати завірені реєстратором чи правлінням акціонерного товариства довіренності. Безпосередньо перед зборами проводиться у встановленому порядку виконавчим органом акціонерного товариства чи незалежними реєстраторами реєстрація акціонерів (представників акціонерів). У спеціальному реєстрі вказується кількість належних їм голосів. Сам реєстр підписується головою зборів та секретарем. Реєстрація власників акцій на подавача здійснюється при пред'явлені цих акцій (сертифікатів акцій) чи виписок із цінних паперів о Акціонери що в сукупності володіють не менше 10 відсотків акцій, та (або) Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку можуть призначити своїх представників для контролю за реєстрацією акціонерів для їх участі в загальних зборах. Про такий намір до початку реєстрації необхідно письмово повідомити виконавчий орган акціонерного товариства.

Загальні збори акціонерного товариства уповноважені :

- визначати основні напрямки діяльності акціонерного товариства та затверджувати його плани та звіти про їх виконання;

- вносити зміни в статут товариства;

- вибирати та відкликати членів ради акціонерного товариства та наглядової ради;

- 43 -

- вибирати та відкликати членів виконавчого органу та ревізійної комісії;

- затверджувати річні результати діяльності акціонерного товариства, в тому числі його дочірніх підприємств,затверджувати звіти та висновки ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, визначати порядок погашення збитків;

- створювати, реорганізовувати та ліквідовувати дочірні підприємства, філії та представництва, затверджувати статути та положення при них;

- виносити рішення про притягнення до матеріальної відповідальності посадових осіб органів управління товариством;

- затверджувати правила, процедури та інші внутрішні документи товариства, визначати йою організаційну структуру;

- вирішувати питання про придбання товариством своїх власних акцій;

- визначати умови оплати праці посадових осіб акціонерного товариства його дочірніх підприємств, філій та представництв;

- затверджувати договори, що укладені на суму яка перевищує визначену статутом (критичну суму);

- приймати рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії та затверджує ліквідаційний баланс. При цьому ряд повноважень перелічених в п.п. 2, 5, б, 12 відносяться до виключної компетенції загальних зборів і на відміну від інших не можуть делегуватись виконавчим органам.

Статутом акціонерного товариства можуть бути передбачені і інші питання що підлягають розгляду загальними зборами. Але це приводить до некерованості і тому практика йде до скорочення їх переліку. Загальні збори правомочні за умови, якщо в їх роботі приймають участь акціонери, які в сукупності володіють не менше 60 відсотків голосів . 3 найбільш важливих питань п.п. 2, 6,12 рішення приймається лише кваліфікованою більшістю (не менше 3/4) акціонерів що приймають участь в зборах, а по іншим простою більшістю. Рішення загальних зборів легітимне лише в тому разі, якщо при його скликанні дотримано становлений порядок. Про проведення загальних зборів утримувачі іменних акцій повідомляються

- 44 -

персонально передбаченим статутом способом (шляхом розсипки повідомлень). Крім цього, в обов'язковому порядку таке повідомлення публікується в друкованих засобах масової інформації за місцем знаходження акціонерного товариства та в одному із офіційних друкованих видань Верховної Ради України ("Голосі України"), Кабінету Міністрів України ("Урядовому кур`єрі") чи Державної комісії з цінних патерів та фондового ринку ("Віснику") із вказівкою часу та місця проведення зборів та їх порядку денного. Якщо в останній включаються питання про зміну статутного фонду акціонерного товариства, то публікується інформація про мотиви, спосіб і мінімальний розмір його збільшення чи зменшення сам проект зазначених змін в статут акціонерного товариства, дані про кількість додатково випускаємих чи вилучаємих акцій і їх загальна вартість,відомості про нову номінальну вартість акцій, права акціонерів при їх додатковому випуску чи вилученні, дату початку та закінчення підписки на додаткову емісію акцій чи їх вилучення, порядок відшкодування власникам акцій збитків пов'язаних із зміною статутного фонду збитків. Така міра направлена на захист прав інвесторів (перш за все стратегічних). Шляхом випуску додаткових акцій вони можуть бути усунуті від реального управління акціонерним товариством. Таке повідомлення повинно бути зроблене не менш як за 45 днів до дати скликання зборів. В разі необхідності може бути зроблене повторне повідомлення. Загальні збори проводяться за місцем знаходження акціонерного товариства, не пізніше чим за 30 днів до початку скликання загальних зборів акціонери вправі вносити в денну повістку свої пропозиції.. Рішення про їх включення приймається виконавчим органом товариства. При цьому пропозиції акціонерів, які в сукупності володіють не менше чим 10 відсотками голосів виносяться на розгляд загальних зборів в обов`язковому порядку. В разі внесення змін в порядок денний, про це не менш чим за 10 днів до скликання зборів всі акціонери повинні бути повідомлені письмово.

Загальні збори акціонерного товариства скликаються не рідше одного разу в рік і приурочуються до річного звіту,затвердження його річних балансів та розподілу прибутків.Проте статутом може бути передбачено і інше.

- 45 -

Позачергові збори акціонерів скликаються в екстраординарних випадках: в разі неплатіжездатності товариства та інших вказаних у статуті випадках, коли цього вимагають інтереси акціонерного товариства в цілому. Такі збори можуть бути скликані виконавчим органом за письмовою вимогою ради товариства (наглядової ради) чи ревізійної комісії . Таке рішення повинно бути прийняте у двадцятиденний термін з моменту подання письмової вимоги. Акціонери, що в сукупності володіють не менше чим 10 відсотками голосів вправі скликати позачергові збори в любий час та за будьякою причиною.

Голосування на загальних зборах акціонерного товариства проводиться за принципом одна акція – один голос . Протокол загальних зборів підписується їх головою та секретарем і в трьохденний строк після їх закінчення передається виконавчому органу акціонерного товариства.

В акціонерному товаристві може бути створено такий специфічний орган, як рада акціонерного товариства (наглядова рада). Вона представляє інтереси акціонерів в перерві між проведенням загальних зборів в межах визначених статутом повноважень і в основному контролює та регулює діяльність правління. Якщо товариство нараховує більше 50 акціонерів, створення цього органу є обов`язковим. Рішенням загальних зборів наглядова рада може бути наділена повноваженнями, що становлять компетенцію загальних зборів. Члени наглядової ради не можуть бути одночасно членами виконавчого органу та ревізійної комісії .

Виконавчим органом акціонерного товариства, що здійснює керівництво поточною діяльністю, є його правління або інший передбачений статутом орган. Роботою правління керує назначений чи обраний відповідно до статуту голова. Інколи він іменується президентом. Правління вирішує поточні тактичні питання діяльності акціонерного товариства та підзвітне у своїй діяльності загальним зборам та раді акціонерного товариства. Воно діє від імені товариства у визначених статутом межах, а його роботою керує голова правління. Останній вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства. Таким правом також можуть бути наділені і інші члени правління. Голова акціонерного товариства організує ведення про-

Страницы: 1, 2, 3, 4