Курсовая работа: Бюджетна політика України

Видатки Державного бюджету — це витрати держави на загально державному рівні, які необхідні для виконання державою її функцій. Ці витрати виражають економічні відносини, на основі яких здійснюється використання централізованих коштів за напрямами, визначеними законом.

Напрями використання бюджетних видатків обумовлюються такими основними факторами:

-  необхідність утримання державних установ;

-  рівень розвитку регіонів держави;

-  зв'язки видатків із загального державного бюджету з видатками з місцевих бюджетів;

-  форми надання бюджетних коштів;

-  інші фактори, які можуть мати вагоме значення залежно від конкретної економічної і політичної ситуації в державі.

У статті 30 Бюджетного кодексу України передбачено, що з Державного бюджету здійснюються видатки на:

1) державне управління: законодавчу владу, виконавчу владу,

Президента України;

2) судову владу;

3) міжнародну діяльність;

4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;

5) національну оборону;

6) правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;

7) освіту:

-  загальну середню освіту: спеціалізовані школи (в тому числі школи-інтернати), засновані на державній формі власності;

-  загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

-  професійно-технічну освіту (навчальні та інші заклади освіти, засновані на державній формі власності);

-   вищі навчальні заклади, засновані на державній формі власності;

-  післядипломну освіту;

-  позашкільні навчальні заклади та заходи з позашкільної роботи з дітьми, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

-  інші заклади та заходи в галузі освіти, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

8) охорону здоров’я:

-  первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (багато профільні лікарні та поліклініки, що виконують специфічні загальнодержавні функції, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

-  спеціалізовану, високо спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (клініки науково-дослідних інститутів, спеціалізовані лікарні, центри, лепрозорії, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, спеціалізовані медико-санітарні частини, спеціалізовані поліклініки, спеціалізовані стоматологічні поліклініки, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

-  санаторно-реабілітаційну допомогу (загальнодержавні санаторії для хворих на туберкульоз, загальнодержавні спеціалізовані санаторії для дітей та підлітків, спеціалізовані санаторії для ветеранів Великої Вітчизняної війни);

-  інші програми в галузі охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

9) соціальний захист та соціальне забезпечення:

-  державні спеціальні пенсійні програми (пенсії військово-службовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їхніх сімей, пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, пенсії, призначені за іншими пенсійними програмами);

-  державні програми соціальної допомоги (грошова допомога біженцям; компенсації на медикаменти; програма протезування; програми і заходи із соціального захисту інвалідів, у тому числі програми і заходи Фонду України соціального захисту інвалідів; заходи, пов'язані з поверненням в Україну кримськотатарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України; щорічна разова грошова допомога ветеранам Великої Вітчизняної війни; довічна стипендія для учасників бойових дій; кошти, що передаються до Фонду соціального страхування на випадок безробіття; часткове покриття витрат на виплату заборгованості з регресних позовів шахтарів);

-  державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських;

-  державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

-  державну підтримку молодіжних громадських організацій на виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, сім'ї;

-  державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;

10) культуру і мистецтво:

-  державні культурно-освітні програми (національні та державні бібліотеки, музеї і виставки національного значення, заповідники національно-го значення, міжнародні культурні зв'язки, державні культурно-освітні заходи);

-  державні театрально-видовищні програми (національні театри, національні філармонії, національні та державні музичні колективи й ансамблі та інші заклади і заходи мистецтва);

-  державну підтримку громадських організацій культури і мистецтва, що мають статус національних;

-  державні програми розвитку кінематографії;

-  державну архівну справу;

11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;

12) фізичну культуру і спорт:

-  державні програми підготовки резерву та складу національних команд і забезпечення їх участі у змаганнях державного і міжнародного значення (утримання центральних спортивних шкіл вищої спортивної майстерності, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, формування національних команд, проведення навчально-тренувальних зборів і змагань державного значення з традиційних та нетрадиційних видів спорту, підготовка і участь національних збірних команд в Олімпійських та Параолімпійських іграх, у тому числі фінансова підтримка баз олімпійської підготовки);

-  державні програми з інвалідного спорту та реабілітації (центр «Інваспорт», участь у міжнародних змаганнях з інвалідного спорту, навчально-тренувальні збори до них);

-  державні програми фізкультурно-спортивної спрямованості;

13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;

14) програми реставрації пам'яток архітектури державного значення;

15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики;

16) державні інвестиційні проекти;

17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження і ліквідації надзвичайних ситуацій, та стихійного лиха;

18) створення та поповнення державних запасів і резервів;

19) обслуговування державного боргу;

20) проведення виборів та референдумів;

21) інші програми, які мають виключно державне значення.

Витрати Державного бюджету України за 2002 – 2006 рр. наведені в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2. Витрати Державного бюджету України за 2002 – 2006 рр. (млн. грн.)

Видатки бюджету здійснюються через бюджетне фінансування. Під бюджетним фінансуванням розуміють певну систему надання коштів підприємствам, установам і організаціям на виконання заходів, передбачених бюджетом.

Бюджетне фінансування базується на наступних принципах:

1. Цільовий характер бюджетних асигнувань. Бюджетні асигнування мають використовуватися виключно за призначенням. Для установ доводяться спеціальні кошториси, де вказуються конкретні напрями використання бюджетних коштів.

2. Отримання максимального ефекту при мінімумі витрат. Це дося-гається при оптимальному фінансуванні завдань як економічного, так і соціального розвитку держави та зворотного притоку коштів від вирішення цих завдань.

3. Безповоротність бюджетних асигнувань.

4. Безоплатність бюджетних асигнувань. За користування бюджетними коштами, які передбачені затвердженими в установленому законодавством порядку, або кошторисом установа чи організація не сплачує будь-яких процентів.

1.4 Бюджетний дефіцит

Бюджет є важливим інструментом регулювання соціально-економічних процесів у державі, тому його стан визначає фінансовий стан держави і значною мірою рівень суспільного добробуту в цілому. Стан бюджету може характеризуватися трьома показниками: балансом доходів і видатків, перевищенням доходів над видатками (профіцитом) або, навпаки, видатків над його доходами, тобто бюджетним дефіцитом.

Нормальним явищем є збалансованість доходів і видатків. Перевищення доходів над видатками означає економічну і фінансову стабільність у державі. Найскладнішим явищем є бюджетний дефіцит, який притаманний бюджетам більшості країн гніту, в тому числі й високорозвиненим.

Сьогодні в більшості країн світу дефіцит бюджету становить від 2 до 15 відсотків валового національного продукту при середньосвітовій його величині 4,5 відсотка. Спостерігається тенденція до стабілізації бюджетного дефіциту в середньосвітовому вимірі в розмірі 3—5 відсотків. Слід зауважити, що розмір бюджетного дефіциту, який перевищує 3 відсотка валового національного продукту, призводить до зниження інвестиційної активності, розвитку інфляції.

Бюджетний дефіцит як економічна категорія відображає співвідношення між доходами і видатками бюджету з перевищенням видатків. Бюджетний дефіцит є наслідком певного стану економічних відносин, які виникають між учасниками суспільного виробництва в процесі використання фінансових ресурсів понад їх наявну величину. Для покриття витрат понад наявну масу фінансових ресурсів застосовують грошову емісію, внутрішні й зовнішні позики.

У зарубіжній економічній літературі розрізняють три види дефіциту бюджету.

1. Наочно-реальний. При цьому виді дефіциту його обсяг дорівнює загальним доходам від федеральних податків за вирахуванням на державні закупівлі та трансфертні платежі. Під трансфертними платежами у західних країнах розуміють фінансові ресурси, що передаються з бюджету центрального уряду до бюджетів місцевого самоврядування, а також із бюджетів територіальних одиниць вищого адміністративного рівня до бюджетів одиниць нижчого адміністративного рівня.

2. Структурний. Цей вид дефіциту являє собою різницю між федеральними доходами: витратами при діючій фіскальній політиці (рівень оподаткування і поточних витрат) та базовому рівні безробіття. Коли економічна система переживає період спаду, а рівень безробіття підвищується понад базовий, наочно-реальний дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту, оскільки має місце виплата допомоги на випадок безробіття та за іншими соціальними програмами, а також у зв'язку з частковим падінням доходів населення.

3. Циклічний. Вираховується як різниця між наочно-реальним і структурним дефіцитами бюджетів. Циклічний дефіцит — це результат недонадходження бюджетних доходів внаслідок циклічних коливань в економіці. В загальному вираженні циклічний дефіцит є різницею між фактичним і структурним дефіцитом.

Прийняття Державного бюджету України або бюджету Автономної Республіки Крим, міського бюджету на відповідний бюджетний період з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету з урахуванням особливостей, визначених Бюджетним кодексом.

У ст. 15 Бюджетного кодексу визначені джерела фінансування дефіциту бюджету. Такими джерелами є:

―  державні внутрішні та зовнішні запозичення;

―  внутрішні запозичення органів влади Автономної Республіки Крим;

―  внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого само-врядування з дотриманням умов, визначених Бюджетним кодексом.

Бюджетний дефіцит, який планувався в Україні й був затверджений Законами про Державний бюджет у 2002-2006 рр. наведено в табл. 2.1.

Таблиця 1.3. Бюджетний дефіцит в Україні в 2002 – 2006 рр

Існують глибинні, загальні причини бюджетного дефіциту, що властиві будь-якій державі, в якій видатки бюджету перевищують доходи, і конкретні, особливі причини, що мають місце в окремій країні. Глибинними причинами бюджетного дефіциту в Україні є спад виробництва, зниження ефективності функціонування галузей економіки і підприємств, невиражена соціально-економічна політика в державі.

Конкретними особливостями розвитку економіки України, що зумовлюють дефіцит бюджету, є:

—  структурна розбалансованість економіки та несвоєчасне і неефективне проведення структурних перетворень;

—  збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств, що одержують дотації;

—  неефективний механізм оподаткування суб'єктів господарювання;

—  значний обсяг тіньової економічної діяльності;

—  невідповідна наявним фінансовим можливостям держави структура бюджетних витрат;

—  нецільове і неефективне використання бюджетних коштів;

—  втрати, розбазарювання виробленої продукції, крадіжки, приписки тощо, що не стало об'єктом ефективного державного фінансового контролю.

Існування бюджетного дефіциту вимагає постійного пошуку шляхів його подолання і, в ідеалі, збалансування доходів і витрат бюджету. Конкретні заходи держави в цьому напрямі можуть бути різними, але в результаті зводяться до створення можливостей зростання доходів та скорочення видатків бюджету.

Основними шляхами подолання бюджетного дефіциту є:

1)  удосконалити податкову систему, забезпечити оптимальний рівень податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів і створення сприятливих умов для підприємницької діяльності;

2)  посилити відповідальність суб'єктів господарювання та їхніх керівників, зокрема особисту майнову і кримінальну, за дотримання вимог податкового законодавства, своєчасність і повноту розрахунків з бюджетом та державними позабюджетними фондами;

3)  удосконалити інструменти залучення до інвестиційної сфери особистих заощаджень населення;

4)  забезпечити фінансову підтримку малого та середнього бізнесу шляхом розроблення й виконання цільових програм розвитку малого і середнього підприємництва;

5)  запровадити жорсткий режим економії бюджетних коштів;

6)  перейти від бюджетного фінансування до системи надання субсидій, субвенцій, інвестиційних позик суб'єктам господарювання;

7)  запровадити науково обґрунтовану систему прогнозування показників, що беруться за основу формування доходів і видатків бюджету, використовувати при бюджетному плануванні нормативи бюджетної забезпеченості.

Розділ 2. Державний борг

2.1 Сутність державного боргу

Державний борг — це сукупність усіх боргових зобов'язань держави перед своїми кредиторами. Величина держаного боргу, динаміка й темпи його зміни відображають стан економіки і фінансів держави, ефективність функціонування державних структур. На стан державного боргу суттєво впливають щорічні операції у сфері державного кредиту — одержання позик і умов їх надання, з одного боку, величина погашення і виплачуваних процентів, з другого.

Головними причинами створення і збільшення державного боргу є:

―  трансформаційний спад виробництва і звуження на цій основі податкової бази;

―  циклічні спади в економіці;

―  несприятливий інвестиційний клімат;

―  збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

―  впилив політичних циклів — надмірне збільшення бюджетних видатків у виборчий період.

Економічна суть державного боргу виявляється через такі його функції: 1) фіскальну — залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків;

2) регулювальну — коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів національним банком країни.

Державний борг складається з двох частин залежно від сфери розміщення: внутрішнього боргу і зовнішнього.

Державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов'язання уряду України у грошовій формі. До складу державного внутрішнього боргу України входять позики уряду і позики, здійснені за безумовної гарантії уряду для забезпечення фінансування загальнодержавних потреб. Державний внутрішній борг України складається з заборгованості минулих років та заборгованості, що виникає знову за борговими зобов'язаннями уряду.

До боргових зобов'язань уряду належать випущені ним цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані урядом, а також одержані ним кредити. Визнання інших зобов'язань державним боргом встановлюється лише законом.

Державний зовнішній борг — це боргові зобов'язання держави перед нерезидентами щодо повернення позичених коштів (основна сума боргу) та відсотків за ними. Іноземні запозичення дають змогу країні інвестувати і споживати більше, ніж виробляє національна економіка. За продуктивного використання таких запозичень як інвестицій країна може прискорити своє економічне зростання. І навпаки, нераціональне їх використання загострює проблему повернення боргів.

До державного зовнішнього боргу України належать:

1) Заборгованість за позиками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку.

2) Заборгованість за позиками, наданими іноземними органами управління.

3) Заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками.

4) Зовнішня заборгованість, не віднесена до інших категорій.

Залежно від отримувача кредитних ресурсів державний борг може бути прямий та умовний (гарантований). Прямий державний борг — це борг, що відображає обсяги позичених ресурсів, що надійшли у розпорядження уряду країни. Умовний (гарантований) державний борг — це зобов'язання держави як гаранта повернення ресурсів кредитору у разі неплатоспроможності позичальника.

Залежно від типу кредитора виділяється державний борг перед внутрішніми і перед зовнішніми кредиторами. Внутрішні кредитори: борг перед юридичними та фізичними особами; борг перед банківськими установами; борг перед іншими органами управління; борг, не віднесений до інших категорій; борг, що виникає внаслідок коригування вартісних оцінок. Зовнішні кредитори: борг перед міжнародними організаціями економічного розвитку; борг перед іноземними державами, в тому числі під гарантію уряду; борг перед іноземними комерційними банками; борг перед іноземними постачальниками; борг, пов'язаний з коригуванням вартісних оцінок.

Таблиця 2.1. Державний бор України станом на 30 червня 2007 року

Залежно від ступеня охоплення державних боргових зобов'язань державний борг поділяється на капітальний та поточний. Капітальний державний борг — це вся сума випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи нараховані проценти, що повинні бути виплачені за цими зобов'язаннями. Поточний державний борг — це сума витрат поточно періоду з виплати відсотків кредиторам за всіма борговими зобов'язаннями держави і за погашенням зобов'язань, строк сплати яких настав.

Залежно від позиції уряду держави щодо накопичення державного боргу борг може бути активним і пасивним. Активний державний борг виникає внаслідок дискретних заходів уряду щодо залучення додаткових ресурсів. Пасивний державний борг створюється при виникненні пасивного бюджетного дефіциту.

Залежно від типу боргового зобов'язання розрізняється: заборгованість за довгостроковими облігаціями; заборгованість за середньостроковими облігаціями; заборгованість за короткостроковими облігаціями і векселями; заборгованість за кредитами, отриманими для фінансування дефіциту бюджету; заборгованість за іншими зобов'язаннями.

Відповідно до термінів користування боргові зобов'язання поділяються на: короткотермінові (до 1 року), середньо-термінові (від 1 до 5 років), довготермінові (більше 5 років).

2.1 Управління державним боргом

Існування державного боргу, його значний вплив на економіку і фінансове становище держави зумовлюють потребу чіткої системи управління ним. Управління державним боргом — це сукупність заходів держави з виплати процентних доходів кредиторам і погашення позик, зміни умов уже випущених позик, визначення умов і випуску нових позик. Проблема управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, реальних джерел його погашення. Для капітального боргу важливо встановити терміни погашення і виплати процентних доходів за наявності відповідних для цього джерел.

Виплата процентних доходів за позиками та їх погашення звичайно здійснюються за рахунок бюджетних коштів. Однак в умовах зростання державного боргу і обмеженості бюджетних коштів держава може здійснити рефінансування державного боргу. Рефінансування державного боргу — це погашення державного боргу шляхом залучення коштів від випуску нових позик.

Методами управління державним боргом є:

1)  Конверсія — це зміна дохідності позики. Держава найчастіше знижує розмір виплачуваних процентів за позикою. Однак не виключається і підвищення дохідності позики.

2)  Консолідація — це зміна умов позики, пов'язана з їх строками (як у бік збільшення строку уже випущених позик, так і в бік зменшення). Можливе поєднання консолідації з конверсією.

3)  Уніфікація позики — це об'єднання кількох позик в одну. Уніфікація може проводитися разом з консолідацією, але ми же бути проведена і поза нею.

4)  Обмін за регресивним співвідношенням цінних паперів попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки він означає часткову відмову держави від своїх боргів.

5)  Відстрочка погашення — це перенесення строків виплат боргу. Вона відрізняється від консолідації тим, що під час від строчки не лише переносяться строки погашення, а й припиняється виплата процентних доходів.

6)  Реструктуризація — це використання у комплексі повністю чи частково згаданих методів.

7)  Анулювання державного боргу — це заходи, внаслідок яких держава повністю відмовляється від своїх боргових зобов'язань.

В умовах зростання боргового навантаження Україна повинна запроваджувати нові механізми активного управління державним боргом, зокрема започаткувавши обмін боргових зобов'язань держави на акції підприємств, які перебувають у державній власності, погашення боргів товарними поставками, викуп державних облігацій на вторинному ринку за гроші, застосування спеціальних знижок до вартості боргових зобов'язань, що враховують котирування цінних паперів на вторинному ринку.

Одним із сучасних методів управління державним боргом є викуп боргу, тобто надання державі-боржникові можливості викупити свої боргові зобов'язання на вторинному ринку цінних паперів, з дисконтом за іноземну валюту. Для цього можуть використовуватися як офіційні валютні резерви держави, так і кредити міжнародних фінансових організацій.

2.3 Шляхи подолання державного боргу України

Невідкладним завданням для України є зменшення боргового навантаження та вдосконалення системи управління державним боргом. Необхідно вжити заходів щодо вдосконалення управління борговими ризиками, поліпшення прогнозування боргової політики та її координації з бюджетною, податковою та грошово-кредитною політикою.

Шляхами подолання державного боргу України є:

—  вдосконалення законодавчого забезпечення формування і обслуговування державного боргу, зокрема прийняття Закону України "Про державний борг України";

—  розроблення обґрунтованої стратегії залучення позик як внутрішніх, так і зовнішніх;

—  проведення інвентаризації державного боргу;

—  зміни структури державного боргу і переведення його на довгостроковіше обслуговування;

—  зменшення вартості позикових коштів і, відповідно, вартості обслуговування державного боргу;

—  розвиток повноцінного сектору муніципальних цінних паперів (місцевих облігацій) з метою диверсифікації напрямів вкладення капіталу на боргових ринках;

—  продовження практики заборони надання державних гарантій при одержанні кредитів суб'єктами підприємницької діяльності, заборони реструктуризації або списання заборгованості за кредитами, залученими під державні гарантії;

—  моніторинг і прогноз стану, підготовка проектів політичних рішень щодо обсягу, структури, вартості та інших параметрів державного боргу.

Розділ 3. Бюджетна політика України

3.1 Бюджетна політика як важлива сфера діяльності держави

Бюджетна політика — сукупність заходів держави щодо організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального розвитку. Вона знаходить своє вираження у формах і методах мобілізації бюджетних ресурсів й використання їх на різні потреби держави, у розвитку економіки і соціального захисту населення, у бюджетному законодавстві, практичних діях у галузі бюджету різних державних структур.

Бюджетна політика включає такі найважливіші ланки:

— розроблення науково обґрунтованої концепції розвитку бюджету як важливого інструменту регулювання соціально-економічних процесів. Вона формується на основі вивчення потреб сучасного стану суспільного розвитку, всебічного аналізу стану розвитку економіки і соціальної сфери, глобальних тенденцій соціально-економічного розвитку та стратегічних пріоритетів держави;

— визначення основних напрямів мобілізації й використання бюджетних ресурсів на перспективу і поточний період; при цьому виходять із шляхів досягнення поставлених цілей, передбачених економічною політикою, враховуються зовнішні і внутрішні чинники, можливості зростання бюджетних ресурсів;

— здійснення практичних дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей.

Залежно від тривалості періоду і характеру завдань, що вирішуються, бюджетна політика поділяється на бюджетну стратегію і бюджетну тактику.

Бюджетна стратегія — довготривалий курс бюджетної політики, розрахований на перспективу, що передбачає вирішення глобальних завдань, визначених економічною стратегією.

У процесі її розроблення прогнозуються основні тенденції розвитку бюджетного механізму, формуються концепції створення і використання бюджетних ресурсів, окреслюються принципи організації бюджетних взаємовідносин. Вибір довготривалих цілей і складання загальнодержавних цільових програм у бюджетній політиці необхідні для концентрації бюджетних ресурсів на стратегічних напрямах економічного й соціального розвитку.

Бюджетна тактика спрямована на вирішення завдань конкретного етапу розвитку суспільства шляхом своєчасної зміни способів організації бюджетних взаємовідносин, переорієнтації бюджетного механізму, перерозподілу фінансових ресурсів. Бюджетна стратегія повинна бути відносно стабільною, тоді як бюджетна тактика має бути гнучкою, що визначається зміною повсякденних економічних і соціальних умов.

Правову основу і конкретні напрями реалізації бюджетної політики становить бюджетне законодавство. У ньому повинна бути точно визначена компетенція всіх суб'єктів економічної системи щодо повноважень і відповідальності у бюджетній сфері. На основі чинного законодавства органи виконавчої влади видають нормативні акти для успішного втілення бюджетної політики. Ці акти покликані конкретизувати механізм її виконання. Виконавча влада постійно здійснює заходи щодо вдосконалення механізму реалізації бюджетної політики.

3.2 Завдання бюджетної політики

Бюджетна політика – форма свідомої діяльності владних структур, але її основні засади формуються відповідно до того, яка модель економічної системи прийнята в даній державі і яку визначено кінцеву мету економічної діяльності.

Водночас є загальні засади бюджетної політики для держав із ринковою економікою, розвиненими демократичними засадами суспільного життя. За таких обставин бюджетна політика має спрямовуватися на створення сприятливих фінансових умов для розвитку виробництва тих галузей економіки, які мають вирішальне значення для задоволення потреб населення. Цього можна досягти шляхом як вишукування додаткових інвестицій у ці галузі, стимулюючи залучення додаткових коштів самих підприємницьких структур, так і створення сприятливих фінансових можливостей для іноземних інвесторів.

Перше завдання бюджетної політики можна сформулювати як постійне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності, підвищення рівня зайнятості населення.

Звичайно, в умовах ринкової економіки діють саморегулювальні чинники, які забезпечують приплив і перерозподіл капіталу у сфері виробництва. Механізм ринку робить усіх учасників виробничого процесу зацікавленими у збільшенні виробництва й одержанні доходу на капітал. Ринок дає можливість успішніше розв'язувати головні проблеми економіки порівняно з іншими господарськими системами і насамперед з тими, що засновані на централізованому плануванні. Проте все ж можливості ринкової економіки обмежені. Особливо в умовах змішаної економіки або економіки перехідного періоду недооцінювати роль держави в проведенні бюджетної політики є великою помилкою.

Іншим важливим завданням бюджетної політики держави є мобілізація і використання бюджетних ресурсів на забезпечення соціальних гарантій. Можливості ринкової економіки обмежені. Ці обмеження особливо чітко виявляються при розв'язанні соціальних проблем суспільства. Більшість соціальних гарантій має загальнодержавне значення, їх неспроможні вирішити підприємницькі структури і навіть цілі компанії. Але потребу в них відчувають усі. Такими соціальними гарантіями є освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне управління, єдині енергетичні й комунікаційні системи то що. Не менш важливе значення мають соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомоги.

Сьогодні надання цих гарантій населенню є однією з найважливіших функцій держави в економіці вільної конкуренції, а фінансування їх здійснюється з державного і місцевих бюджетів. Величина соціальних гарантій значною мірою визначає розміри перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет. У зв'язку з цим у бюджетній політиці держави питання фінансового забезпечення соціальних гарантій посідає одне з центральних місць. Це завдання можна сформулювати як пошук і постійне вдосконалення форм і методів мобілізації й використання фінансових ресурсів на цілі соціальних гарантій та інших видів загальних потреб громадян.

Третє завдання бюджетної політики — вплив за допомогою бюджетного механізму на раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що несуть загрозу здоров'ю людини. З одного боку, держава домагається від підприємницьких структур відшкодування витрат на відновлення природного середовища, а з другого, використовуючи фінансові важелі, — закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозберігаючих технологій. Цими інструментами є податки, штрафи та інші санкції.

Тобто бюджетна політика держави має спрямовуватися на забезпечення права людини на життя в умовах здорового навколишнього середовища, яке постійно порушується в умовах планової і ринкової економіки.

Бюджетна політика повинна мати головну мету — підвищення добробуту народу. Цього можна досягти шляхом стабілізації фінансового становища в державі, прийняття бездефіцитного бюджету, скорочення зовнішнього і внутрішнього боргу, розмежування повноважень і фінансових ресурсів між приватним сектором і державою, між центральними і місцевими органами виконавчої влади і на цій основі зниження рівня інфляції.

Необхідно виходити з того, що бюджет — це форма обслуговування громадян за їхнім власним вибором. Тому підвищення бюджетними методами добробуту одних людей має здійснюватися без погіршення добробуту інших. У цьому зв'язку всі заходи у сфері бюджету, які не супроводжуються поліпшенням умов життя населення, є безперспективними й економічно недоцільними. Будь-які спроби окремих політичних сил ігнорувати спрямованість бюджетної політики на зростання матеріального добробуту рівнозначні їх політичному самогубству.

3.3 Напрями бюджетної політики на сучасному етапі

Утвердження України як високорозвиненої, соціальної за своєю сутністю демократичної правової держави, її інтегрування у світовий економічний простір потребує нових концептуальних підходів до напрямів та механізмів реалізації бюджетної політики.

Основна мета стратегії макроекономічної політики – забезпечення умов стійкого довготривалого зростання, яке сприяло б структурно-інноваційній та соціальній переорієнтації економіки, формування сприятливого інвестиційного середовища. Це потребує збереження принципу пріоритетності макроекономічної стабілізації. Треба враховувати і зворотній зв'язок — залежність макроекономічної збалансованості від результативності політики економічного зростання. Досвід засвідчує, що надійна фінансова, бюджетна та грошова стабілізація без стабільного реального сектору економіки неможлива, вона може бути лише короткотерміновою.

Тому одним із ключових завдань є трансформація бюджетних ресурсів у чинник ефективного, соціально орієнтованого економічного зростання, забезпечення переорієнтації бюджетного механізму, перетворення його в ефективний інструмент соціально-економічної стратегії. Незбалансованість та низька ефективність державних фінансів, зокрема бюджету, що зберігаються і під час економічного зростання, зумовлені системними помилками бюджетної політики, її суто фіскальною спрямованістю.

Основою вирішення фінансових, у тому числі бюджетних проблем держави, головною передумовою соціальної та структурно-інноваційної переорієнтації економіки є першочергове зміцнення фінансів суб'єктів господарювання, інших юридичних осіб та домашніх господарств.

Для створення сприятливих умов розвитку внутрішнього ринку та реального сектору економіки необхідне:

—  поглиблення інституційних перетворень, спрямованих на формування в галузях економіки динамічного і конкурентоспроможного приватного сектору, удосконалення системи корпоративного управління;

—  фіскальне (податкове) стимулювання інновацій та експорту високотехнологічної продукції;

—  застосування сприятливих митних режимів імпорту технологічного устаткування;

—  освоєння механізмів державного довгострокового кредитування;

—  удосконалення системи державних замовлень та закупівель;

—  максимальне використання інвестиційних інструментів приватизації;

—  державне сприяння розвитку фінансового лізингу;

—  застосування додаткових стимулів розвитку малого та середнього бізнесу, венчурних інвестицій;

—  державне сприяння розвитку наукомістких виробництв та галузей, що базуються на використанні інформаційних і комунікативних технологій.

У формуванні інвестиційного потенціалу особливу роль відіграють відновлення інвестиційного потенціалу держави, щорічне виділення централізованих капіталовкладень у розмірі не менше як 1,5—2% від валового внутрішнього продукту, спрямування бюджетних коштів на фінансування державних цільових програм і використання їх лише на конкурсних засадах через механізми кредитування Державного банку реконструкції і розвитку.

Економіка зазнає значних збитків від нецільового використання амортизаційних відрахувань. Майже половина виведених з-під оподаткування сум спрямовувалася не на інвестиції, а на поповнення обігових коштів підприємств. Тому необхідно реформувати систему амортизації з метою її лібералізації, значного розширення прав підприємств у формуванні та використанні власних амортизаційних коштів, виборі методу нарахування та термінів корисного використання основних засобів.

Для стимулювання капіталізації прибутків підприємств та організацій держава повинна запровадити податкове стимулювання інвестиційного, у тому числі інноваційного процесу.

Україна належить до держав з високим науковим потенціалом. Тому треба створити такі умови, які забезпечували б не лише примноження цього потенціалу, а насамперед максимальну його віддачу. Держава має стати безпосереднім провідником інноваційного розвитку, замовником та організатором досліджень і розробок на найсучасніших напрямах науково-технічного прогресу.

Треба кардинально поліпшити фінансування науки шляхом як збільшення бюджетних видатків у межах не менш як 1,5—1,7% від ВВП на першому етапі і до 2,0—2,5% — на другому етапі, так і залучення позабюджетних асигнувань. Першочергової бюджетної підтримки потребує фундаментальна наука, що є основою створення власних високих технологій і важливим чинником оновлення наукового потенціалу.

Найближчими роками треба здійснити цільову програму інформатизації навчальних закладів, комп'ютеризації сільських шкіл. Назріла потреба в запровадженні механізмів пільгового кредитування студентів на період навчання у вищій школі, створенні державного фонду сприяння здібній молоді у здобутті вищої освіти за кордоном.

Вихід української економіки на траєкторію зростання зумовлює необхідність невідкладної перебудови соціальної сфери і насамперед істотного підвищення добробуту людей. Якщо чинна модель бюджетної політики зорієнтована переважно на захист соціально вразливих верств населення, то логіка нової моделі передбачає принципову корекцію політики доходів — перенесення основних акцентів насамперед на працюючу частину населення. Нинішнє заниження вартості робочої сили, як і недостатній рівень соціальних витрат, відчутно гальмує розвиток внутрішнього ринку, динаміку економічних процесів.

Життєво важливою справою є забезпечення випереджального розвитку соціальних інститутів (освіти, медицини, культури) та відповідного зростання соціальних інвестицій, безпосередньо спрямованих на розвиток людини. Найближчими роками за рахунок бюджетних коштів необхідно посилити адресні засади підтримки малозабезпечених сімей, замінивши цим нинішню соціально несправедливу і вкрай неефективну систему пільг, субсидій та компенсацій.

Інтегрування України в європейські структури потребує вироблення та реалізації нової моделі взаємовідносин з регіонами, яка б сприяла створенню умов для динамічного, збалансованого розвитку територій, усунення основних регіональних диспропорцій. Бюджетна політика у цьому напрямі має забезпечити:

—  формування оптимальної високоефективної структури господарства регіонів, яка б гарантувала їх комплексний розвиток;

—  запровадження системи стратегічного бюджетного планування та фінансового вирівнювання з застосуванням об'єктивних критеріїв, гарантованих державою соціальних стандартів, нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості, законодавчо визначеного переліку завдань місцевого значення;

—  вирішення спільних регіональних та міжрегіональних проблем розвитку шляхом об'єднання фінансових ресурсів місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з розширенням повноважень місцевих органів виконавчої влади й місцевого самоврядування.

Висновки

При виконанні даної курсової роботи я ознайомилася з такими поняттями як Державний бюджет, бюджетний дефіцит і профіцит, бюджетна політика; з'ясувала зміст статей доходів і витрат Державного бюджету, причини утворення державного боргу та виявила завдання і напрями бюджетної політики України.

Державний бюджет є важливим інструментом впливу на розвиток економіки і соціальної сфери. За його допомогою держава, здійснюючи розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту, могла змінювати структуру виробництва, впливати на результати господарювання, здійснювати соціальні перетворення.

Видатки бюджету - кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених вiдповiдним бюджетом. Найбільш пріоритетними є галузі соціального захисту та соціального забезпечення, освіти, економічної діяльності, загальнодержавних функцій.

Доходи бюджету включають усi податкові, неподатковi та iншi надходження на безповоротнiй основi, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти).

Для України, як і більшості країн світу, є характерним значний рівень бюджетного дефіциту, що має негативні наслідки. В різні роки він сягав до 10%. Основними причинами дефіциту є структурна розбалансованість економіки, неефективний механізм оподаткування, значний обсяг тіньової економічної діяльності, нецільове і неефективне використання бюджетних коштів тощо.

Ще одним негативним явищем бюджету є державний борг – сукупність усіх боргових зобов'язань держави перед своїми кредиторами. Сьогодні він становить 15 511 555,07 тис. дол. США. Невідкладним завданням для країни є застосування заходів щодо вдосконалення управління борговими ризиками, поліпшення прогнозування боргової політики та її координації з бюджетною, податковою та грошово-кредитною політикою.

Бюджетна політика — сукупність заходів держави щодо організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального розвитку. Завданнями бюджетної політики є постійне сприяння розвитку виробництва, підвищення рівня зайнятості населення, використання бюджетних ресурсів на забезпечення соціальних гарантій, вплив на раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що несуть загрозу здоров'ю людини.

державний бюджет борг дефіцит

Використана література

1.  Закон України "Про державний бюджет України на 2008 рік"

2.  Бюджетний кодекс України

3.  Базілінська О.Я. Макроекономіка: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 422 с.

4.  Василик О.Д., Павлюк К.В. Бюджетна система України: Навч. посіб. Для студ. Вузів. – К., 2004. – 544 с.

5.  Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д'яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України: Навч. посіб. – К.: Наукова думка, 1997. – 303 с.

6.  Мельникова В.І., Климова Н.І. Макроекономіка: Навч. посіб. 2-е видання, виправлене і доповнене – К.: ВД"Професіонал", 2005. – 400с.

7.  Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2002. – 495 с.

8.  Савченко А.Г. Макроекономічна політика: Навч. посіб. – К., 2001. – 166с.

9.  Україна у цифрах у 2006 році: Статистичний довідник. За ред.. Осауленка О.Г. – К.: Консультант, 2007.

10.  Юрій С.І, Бескид Й.М. Бюджетна система України: Навч. посіб. – К.: НІОС, 2000 – 400с.

11.  Урядовий кур’єр – 2007 26 липня Державний борг у дзеркалі статистики 4

12.  Фінанси України 2004 №4 Дроздовська О.С. Теоретичні засади організації бюджетного устрою України 23-29 с.

13.  Фінанси України 2004 №5 Сова О.Ю. Проблема дефіцитності державного бюджету та шляхи її розв’язання 83-87 с.

14.  Фінанси України 2005 №8 Жибер Т.В. Бюджетна політика України 7-9с.

15.  Фінанси України 2005 №9 Сова О.Ю. Сутність та види дефіциту Державного бюджету 20-24 с.