Являючи собою неперевершений інструмент вилучення частини приватних доходів на користь суспільних союзів, податки вважаються однією з основних рис сучасної цивілізації. За своїм первинним призначенням слугуючи забезпеченню фінансових основ діяльності держави через перерозподіл створеного у суспільстві продукту, вони апріорі є знаряддям впливу на поведінку окремих індивідів та господарюючих суб’єктів, напрямки розвитку та ефективність функціонування економічних систем цілих країн. Саме наявність такої особливості, розвиненої у ході тривалого історичного процесу становлення та розвитку перерозподільних відносин, об’єктивно дозволила податкам зайняти одне з чільних місць у системі державного регулювання економіки. Нині держава може за їх допомоги стимулювати бажані та обмежувати небажані соціально-економічні явища і тенденції, спрямовувати економічний розвиток у обране русло, управляти ринковими подіями.[10]

Вагомим фінансовим регулятором економічних процесів виступають прямі податки. Вони є не тільки суттєвим джерелом доходів бюджету, але й важливим інструментом державного регулювання доходів юридичних і фізичних осіб, еластичним важелем впливу на їх поведінку. [11]

Метою курсової роботи є дослідження та аналіз прямих податків в Україні .

Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі задачі:

§ дослідження історичних передумов виникнення і розвитку податків;

§ дослідження теоретичних основ прямого оподаткування, визначення його об’єктивної необхідності та ролі в економічній системі держави;

§ уточнення змісту категорії “прямі податки”, визначення їх місця і значення в системі фінансових категорій;

§ аналіз прямих податків.

Сучасні проблеми прямого оподаткування знайшли відображення у наукових працях українських вчених-економістів В. Андрущенка, С. Буковинського, О. Василика, В. Вишневського, А. Гальчинського, В. Геєця, А. Даниленка, М. Дем’яненка, В. Кравченка, І. Лукінова, В. Опаріна, С. Осадця, Б. Панасюка, А. Поддєрьогіна, Д. Полозенка, Г. П’ятаченка, І. Радіонової, М. Савлука, А. Соколовської, В. Суторміної, І. Ткачук, В. Федосова, Л. Шаблистої, С. Юрія та інших.

Об’єктом дослідження курсової роботи є податкова система України.

Предметом дослідження є прямі податки з населення.

Реалізація поставлених завдань ї здійснюється за допомогою аналізу й синтезу, конкретного й абстрактного, індукції та дедукції, порівняльних характеристик, а також економіко-статистичних і економіко-математичних методів.

Розділ І. Теоретичні аспекти оподаткування

1.1 Історичні передумови виникнення і розвитку податків

В країнах з розвинутою ринковою економікою податки використовуються як ефективне знаряддя державного регулювання соціально-економічних процесів у суспільстві. На сьогодні податки є безальтернативним джерелом формування доходів бюджету держави та багатофункціональним інструментом перерозподілу ВВП у соціальному, віковому, територіальному та галузевому аспектах. Податки впливають на розміщення ресурсів, заохочення до бізнесу, інвестиційної активності, мотивацію до праці, визначають рівень забезпечення суспільними благами та є еластичним важілем антициклічного регулювання економіки, підтримання рівня зайнятості, стабілізації ринкової кон’юнктури.

Виникнення податків на початковому етапі розвитку людської цивілізації пов’язане з найпершими людськими потребами, які могли задовольнятися через усуспільнену діяльність. Окремі риси сучасної державності зародилися у Давньому Римі.

Основними податками у Стародавньому Римі був земельний та подушний, оподатковувався товарний оборот та спадщина. Необхідність сплати податкових зобов’язань у грошовій формі стимулювала розвиток товарно-грошових відносин, що поглиблювало процес поділу праці.[19, c.5]

Багато давньоримських традицій перейшли до Візантії, де у VI ст. н.е. вже існував 21 регулярний податок, серед яких земельний, подушний, податки на оснащення армії, на рекрутів, мита. Широко використовувалися і тимчасові податки на будівництво флоту, утримання найманої армії та ін. Проте посилення податкового тягаря підірвало фінансову базу і призвело до падіння Імперії.

До середини ХVII ст. податки вважалися необхідним злом, до якого доводилось вдаватися тимчасово, за особливих умов, при скрутному становищі держави, коли інших способів покриття видатків не виявлялося.

Маються на увазі доходи від доменів, казенних підприємств, регалій, різноманітні мита (у т.ч. судове). Ще у ХVIIІ ст. деякі англійські економісти-теоретики до звичайних та значущих доходів держави відносили не податки, а доходи від доменів і лісів, конфіскації майна, від прав на окремі об’єкти (загублених тварин, на майно, що залишилось після загибелі кораблів). До іншої групи відносилися так звані екстраординарні доходи — різні види податків та мита.

У східних слов’ян відправною точкою в оподаткуванні також були добровільна допомога і данина, що збиралася з підкорених племен. Населення «підносило» князю, що приймав владу, «дари» і «поклони». З часом ці відносини перетворюються в обов’язкові і такі, що мають періодичний характер сплати.

Найдавнішими податками були мита та винні акцизи. У середині ХVIІ ст. вводиться єдине мито з торгових операцій у розмірі 10 грошей (5 коп. з карбованця обороту). Система управління податками того часу відзначалась складністю та невизначеністю. Більшість прямих податків надходили до Наказу великого приходу, місцеві до територіальних наказів, царські землі оподатковувалися Наказом великого палацу, міські промисли — Наказом великої скарбниці, церковні та монастирські землі — Казенним патріаршим наказом. Крім того, збором податків і мит займались друкарський, стрілецький, ямський і посольський накази.

Новий період у формуванні податкової системи Росії розпочав Петро І. Ведення війн, велике будівництво, державні реформи потребували додаткових фінансових ресурсів, а отже, й нових об’єктів оподаткування.

В цей час вводиться гербовий збір, подушний збір з візників, податки з постоялих дворів, печей, човнів, кавунів, горіхів, продажу харчів, а також на бороди, вуса та інші.

В Україні Запорозьке військо також мало свою систему оподаткування. Це було мито, що накладалося на шинки та купців за провіз товару, «мостове» — за провіз товару через річки, плата за охорону та конвоювання, «димовий податок» — на так званих «сиднів», тобто жонатих козаків і посполитих, які селилися біля Січі і вважалися підданими коша), «військовий оклад» — грошовий податок з посполитих). Ці податки використовувались на потреби церкви і, переважно, військової організації.

Зв’язок податків з необхідністю утримувати армію відобразився на теорії оподаткування. Спочатку вона формує уявлення про податки як засіб, до якого вдаються у разі небезпеки. Вони трактуються як плата, що вноситься кожним на захист країни. [19,c.7]

Отже, у розвитку форм і методів оподаткування можна виділити три основних етапи. На початковому етапі — від Стародавнього світу до Середньовіччя держава не розглядає податки як основне джерело доходів і не має фінансового апарату для збору податків. Податки вводяться не системно, збір їх доручається місту або громаді. На другому етапі (XVI —початок XIХ ст.) у ряді країн виникає мережа фінансових установ, і держава бере частину функцій на себе. Вона встановлює ставки, базу оподаткування, слідкує за збором податків. На третьому, сучасному, етапі держава встановлює і збирає податки, визначає правила оподаткування, відносини між центральною і місцевою владою. Відповідно, податки пройшли довгий шлях від тимчасового екстраординарного засобу до постійного джерела доходів держави.

1.2 Економічний зміст та функції податків

Одним із найважливіших питань фінансової науки є визначення змісту економічної категорії «податок». Для цього виявимо специфічні риси, які відрізняють її від інших.

Податки — це обов’язкові платежі юридичних і фізичних осіб, що стягуються до бюджету держави (державного і місцевих) та державних цільових фондів. На відміну від зборів та інших обов’язкових платежів, які стягуються до фондів загальнообов’язкового соціального страхування (наприклад, пенсійного фонду, фонду соціального страхування на випадок безробіття), податки не мають конкретного цільового призначення.

Використовувати збори не за призначенням не дозволяється.

Податки — це обов’язковий вид платежу. Обов’язковість виражається у тому, що за порушення встановленого терміну сплати, розміру платежу, ухилення від сплати передбачена відповідальність платника, тобто існує необхідність примусового виконання даного платежу, що відрізняє його від добровільної пожертви.

При сплаті податку частина коштів переходить з власності окремих платників у власність держави. Іншими словами, податкові надходження мають односторонній характер і пов’язані з перерозподілом частини вартості ВВП, доходів юридичних та фізичних осіб. Такого переходу не існує при внесенні до бюджету обов’язкових платежів державними підприємствами. Такі платежі будуть податками лише за формою, а не за змістом, бо зміни форм власності при цьому не відбувається.

Для податку характерна регулярність його стягнення, а це означає, що даний платіж вноситься періодично, в чітко встановлені законодавством строки.

Податки є невід’ємним атрибутом держави, які встановлюються для фінансового забезпечення виконання покладених на неї функцій і вирішення соціально-економічних завдань.

Таким чином, логіка аналізу характерних ознак податків дає можливість визначити дану категорію. Податки — це об’єктивна економічна категорія, яка відображає фінансові відносини, що складаються між органами державної влади, юридичними та фізичними особами з приводу мобілізації до бюджетів та цільових фондів частини вартості ВВП, визначеної на законодавчому рівні щодо забезпечення громадян суспільними благами та послугами.

Головною функцією податків, яка найбільш послідовно реалізується, є фіскальна. За її допомоги здійснюється головне суспільне призначення податків — формування централізованого фонду фінансових ресурсів держави, необхідних для виконання власних функцій та проведення соціально-економічної політики.

Поширеним є трактування регулюючої функції податків. Дійсно, на перший погляд, регулююча функція є об’єктивним явищем, тобто не залежить від волі держави. Але держава, використовуючи її, може здійснювати регулювання соціально-економічного розвитку суспільства за допомогою податків.

Проте регулююча функція не охоплює всіх економічних процесів у суспільстві. Зокрема, за допомогою податків здійснюється певний перерозподіл частки ВВП між населенням. Ці процеси характеризують скоріше соціальні відносини, тому другу функцію податків краще визначити як соціально-економічну.

Загальні принципи побудови податкових систем визначаються в елементах податку, які враховують суб’єкт, об’єкт, джерело, одиницю оподаткування, ставку, пільги та податковий період.

Суб’єктом податку є платник (фізичні і юридичні особи), який несе юридичну відповідальність за сплату податку, або носій податку чи кінцевий його платник, який формально не несе юридичної відповідальності, але є фактичним платником через законодавчо прийняту систему перекладання податку.

Об’єктом, або предметом, оподаткування є різні форми доходів, товари і послуги, а також різні форми накопиченого багатства чи майна.

Предмет оподаткування пов’язується з джерелом податку — ВВП, тому що всі предмети оподаткування визначають ту чи іншу його форму. Водночас окремі форми цього доходу (заробітна плата, прибуток, відсоток, рента) мають самостійне значення, звідси предмет оподаткування і джерело податку не завжди співпадають.

Одиниця оподаткування залежить від предмета оподаткування і може бути як в грошовій, так і в натуральній формі.

Податок стягується у трьох формах:

• з джерела (стягування податку до отримання доходу);

• за декларацією (стягування податку після отримання доходу);

• за кадастром (перелік типових об’єктів оподаткування, що класифікуються за зовнішніми ознаками, з урахуванням середньої прибутковості об’єкта).

Стягування податків з джерела застосовується при оподаткуванні заробітної плати та інших фіксованих доходів. Оподаткування за декларацією здійснюється, як правило, для оподаткування доходів при множинності джерел. Кадастровий спосіб застосовується при оподаткуванні землі, житла, промислу.

В цілому система побудови окремих видів податків формується, як правило, з урахуванням уникнення подвійного оподаткування на різних рівнях адміністративного управління.

1.3 Класифікація податків

Актуальними залишаються питання класифікації податків. Починаючи з Ж. Бодена (кінець XVI ст.) і до сьогодні існує поділ податків на прямі і непрямі. Прямі податки виходять з прямої, а непрямі — з посередньої (менш точної) оцінки платоспроможності платника, виходячи з його споживання. Якщо прямий податок — дохідний, майновий, то непрямий — витратний, залежить від обсягу споживання. Цей розподіл залежить від взаємовідносин держави і платника об’єкта оподаткування.

Прямі податки справляються безпосередньо з доходу та майна платника податку. Класичним прикладом є прибутковий податок з громадян. До непрямих податків відносяться податки на товари та послуги, що сплачуються в ціні. Платником виступає споживач товару або послуг.

Можна класифікувати податки відповідно до природи доходів і видатків.

Податки можуть справлятися:

• на ринку товарів і факторів виробництва (праця та капітал);

• з продавців товарів або покупців;

• з домашніх господарств або компаній;

• з джерела доходу або зі статті видатків.

Рис1.1. Класифікація податків

Залежно від органу, який вводить податок і в розпорядження якого вони надходять, податки поділяють на загальнодержавні (центральні) і місцеві. Перші стягуються центральним урядом і направляються в бюджет, другі збираються і використовуються місцевими органами самоуправління.[20, c.63]

В сучасних умовах з’явився особливий вид міжурядових податків. У країнах Європейського Союзу податок на імпорт сільськогосподарської продукції надходить до міжурядового фонду — бюджету ЄС.

В сучасних системах оподаткування країн–учасниць ОЕСР (OECD)

податки класифікуються за укрупненим об’єктом оподаткування:

1. Податки на прибутки, доходи:

— прибутковий податок з громадян;

— податки на прибуток корпорацій;

— інші прямі податки корпорацій.

2. Внески до фонду соціального страхування:

— з роботодавців;

— з найманих робітників;

— із само зайнятих осіб.

3. Внутрішні податки на товари і послуги:

— ПДВ;

— акциз.

4. Податки на зовнішньоекономічну діяльність.

5. Платежі за використання природних ресурсів.

6. Інші податки і збори.

Податки залежно від впливу на доходи платника поділяються на пропорційні, прогресивні і регресивні. Вони пропорційні, якщо частка податку не змінюється від розміру доходу платника, хоча сума податкового платежу збільшується зі зростанням доходу. Прогресивні, якщо частка в доході збільшується із зростанням доходу, регресивні, якщо — зменшуються.

Непрямі податки стягуються по твердих або пропорційних ставках, проте вони є регресивними, тому що із зростанням доходу платника їх частка в доході скорочується. З точки зору рівності і справедливості оподаткування, вони найбільш уражають людей з меншими доходами.

Прямі податки, в свою чергу, можна поділити на дві підгрупи: особисті та реальні. Вони розрізняються у визначенні співвідношення між платником і об’єктом оподаткування. Якщо первинне місце займає платник, а вторинне об’єкт оподаткування, такий податок називається особистим. При реальних податках в першу чергу визначається об’єкт оподаткування.

Таким чином, ці ознаки реальних і особистих прямих податків свідчать про те, що між ними існує різниця у пріоритетності платника податку і об’єкта оподаткування. Отже, прямими податками виступають ті, що стягуються державою безпосередньо з доходів чи майна платників, які є власниками цих доходів або майна. Тобто, розмір прямих податків для окремого платника визначається величиною його доходів. Більше платять ті члени суспільства, які мають вищі доходи.

1.4 Переваги і недоліки прямих податків

Оцінюючи прямі і непрямі податки за ступенем їх відповідності основним принципам оподаткування та те, наскільки і як вони стосуються інтересів різних верств населення, як виконують своє фіскальне призначення, з’ясуємо переваги та недоліки прямих податків перед непрямими.

До переваг прямих податків, на наш погляд, можна віднести те, що:

– прямі податки дають реальну можливість встановити пряму залежність між доходами платника та його платежами в бюджет;

– прямі податки є важливим дійовим фінансовим регулятором економічних процесів (інвестицій, нагромадження капіталу, сукупного споживання, ділової активності, підприємництва і т.д.), а також регулюють доходи юридичних і фізичних осіб, на відміну від непрямих, які впливають на ціну товарів;

– прямі податки сприяють розподілу податкового тягаря таким чином, що значні податкові витрати несуть ті члени суспільства, які мають більш високі доходи;

– прямі податки справляють значний вилив на саму державу, яка повинна забезпечити сприятливі умови для ефективного розвитку виробництва, адже якщо обсяг вітчизняного виробництва продукції зростає, то більшими стають надходження до бюджету;

– при прямому оподаткуванні податкові служби вступають у безпосередні взаємовідносини з платниками податку, що спонукає до розвитку економічної та політичної самосвідомості: виникають запитання, на які цілі спрямовуються кошти та чи раціонально їх використовують. При непрямому оподаткуванні сплата податку не так помітна, тому платники інертні щодо податкової політики держави;

– історія розвитку прямих податків свідчить про те, що вони призводять до сильної зміни як структури виробництва, так і споживання.

У разі, якщо держава привласнює весь прибуток або більшу його частину, поступово виникає ситуація, коли споживання зменшується, а підприємства зупиняються. У свою чергу, доходи господарських одиниць, які зростають при помірних прямих податках, стають одним із основних джерел інвестицій в економіку, зростання ділової активності, а значить, і обсягу споживання.

Механізм прямого оподаткування має і певні недоліки. До цього переліку відносять такі позиції:

— при формуванні державного бюджету пряме оподаткування не може бути стабільним джерелом його доходів, оскільки, наприклад, податок на прибуток та особисті прибуткові податки — це результат ефективної діяльності вітчизняного виробника. І навпаки, непрямим податкам властиве більш швидке надходження. Перерахування податків до бюджету здійснюється після реалізації продукції. Крім того, фіскальна ефективність непрямих податків пов’язана з тим, що вони охоплюють величезну кількість людей, які їх сплачують при придбанні кожної одиниці оподаткованого товару, через що вони дають більш стабільний доход;

— оскільки прямими податками охоплюються прибутки та доходи підприємств і населення, то досить низькою є ймовірність їх повного чи майже повного надходження. Більш надійнім об’єктом оподаткування є товари і послуги, процес споживання яких зупинити важко;

— прямі податки є досить поширеними для платників, ніж непрямі, де одразу вимагається сплата значної суми. Непрямі ж податки менш помітні для споживачів, оскільки вони сплачуються невеликими частками, шляхом включення їх до ціни товарів, що купуються. Крім того, перевага цих податків полягає ще й у тому, що їх стягнення не пов’язане з неприємним для платника втручанням податкових органів у його приватне життя. Тому протидія непрямим податкам з боку платників значно менша, ніж прямим;

— пряма форма оподаткування потребує складного механізму стягнення податків, оскільки пов’язана з досить складного методикою проведення бухгалтерського обліку та звітності;

— контроль за сплатою прямих податків також досить складний, оскільки податкова адміністрація має справу з великою групою платників прямих податків. А це в свою чергу вимагає розширення податкової служби і розробки різноманітних методів обліку та контролю доходів громадян і підприємств. Недосконалість законодавства і відсутність належного контролю за сплатою податків створюють сприятливі умови для ухилення від їх сплати.[19, c.27]

Розділ 2.Аналіз прямих податків

2.1 Прибутковий податок з громадян

Основною формою прямого оподаткування є прибутковий податок.

1 січня 2004 року набув чинності Закон України від 22.05.2003 № 889-

IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон № 889). [1]

З 1 січня по 31 грудня 2006 року основну ставку податку з доходів фізичних осіб встановлено на рівні 13 відсотків незалежно від розміру та місця отримання доходу. З 1 січня 2007 року ця ставка — 15 відсотків.

Доходи фізичних осіб, отримані за місцем основної роботи, до 1 січня 2004 року підлягали оподаткуванню за прогресивною шкалою ставок прибуткового податку з громадян (від 10 до 40 відсотків). Доходи, отримані громадянами не за основним місцем роботи, оподатковувались за єдиною ставкою — 20 відсотків.

Але згідно вище зазначеного закону є випадки, коли ставка податку зменшено.

Ставка податку становить 5 відсотків від об'єкта оподаткування, нарахованого податковим агентом як:

 процент на поточний або депозитний (вкладний) банківський

рахунок (у тому числі картковий рахунок);

 процентний або дисконтний дохід за іменним ощадним

(депозитним) сертифікатом;

 процент на вклад (внесок) до кредитної спілки, створеної

відповідно до закону;

 інвестиційний дохід, який виплачується компанією, що управляє

активами інституту спільного інвестування, відповідно до закону;

 дохід за іпотечним сертифікатом участі, іпотечним

сертифікатом з фіксованою дохідністю, відповідно до закону;

 дохід, який виплачується управителем фонду фінансування

будівництва;

 дохід учасника фонду банківського управління.

Рис.2.1.Види ставок.

Ставка податку становить 10 відсотків від об'єкта оподаткування з доходів шахтарів-працівників, які видобувають вугілля, залізну руду, руди кольорових і рідкісних металів, марганцеві та уранові руди, працівників шахтобудівних підприємств, які зайняті на підземних роботах повний робочий день, та працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань) у вугільній промисловості - за Списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах .

Ставка податку становить подвійний розмір ставки, від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому виразі) на користь резидентів або нерезидентів, та від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб.

Законом № 889 чітко визначено платників податку з доходів фізичних осіб, об’єкти оподаткування та перелік доходів, які включаються та не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу.

Платниками податку є фізичні особи незалежно від віку, громадянства та iнших ознак, які мають самостійне джерело доходів.

Об’єктом оподаткування є:

— у громадян, що постійно проживають в Україні, — сукупний річний дохід, одержаний з різних джерел на території України та за її межами;

— у громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, — дохід, отриманий з джерел в Україні.

Важливою особливістю для громадян, визначеною в законі, є встановлення права платника податку на податковий кредит за наслідками звітного податкового року, який є сумою витрат, фактично понесених платником податку у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів — фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору). На суму податкового кредиту дозволяється зменшення суми загального річного оподатковуваного доходу. Підстави для нарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум відображаються у річній податковій декларації.

Платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу. Існує поняття «податкової соціальної пільги». Вона застосовується до доходу, отриманого платником податку як заробітна плата протягом звітного податкового місяця, якщо його розмір не перевищує суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень.

Податкова соціальна пільга надається:

звичайна — у розмірі, що дорівнює 50% мінімальної заробітної плати, для працездатної особи, встановленої на 1 січня звітного податкового року — будь-якому платнику податку;

підвищена — у розмірі, що дорівнює 150% звичайної пільги, — платнику податку, який:

- є самотньою матір’ю або самотнім батьком (опікуном, піклувальником) — у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років;

- утримує дитину — інваліда I або II групи — у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років;

- має троє чи більше дітей віком до 18 років — у розрахунку на кожну таку дитину;

- є вдівцем або вдовою до моменту укладання нового шлюбу;

- є особою, віднесеною законом до 1-ої або 2-ої категорії осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, включаючи осіб, нагороджених грамотами Верховної Ради УРСР у зв’язку з їх участю в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;

- є учнем, студентом, аспірантом, ординатором, ад’юнктом, військовослужбовцем строкової служби;

- є інвалідом I або II групи, у тому числі з дитинства;

- є особою, якій присуджено довічну стипендію як громадянину, що зазнав переслідувань за правозахисну діяльність, включаючи журналістів;

подвійна — у розмірі, що дорівнює 200% звичайної пільги — платнику податку, який є:

- особою, що є Героєм України, Героєм Радянського Союзу або повним кавалером ордена Слави чи Трудової Слави;

- учасником бойових дій під час Другої світової війни або особою, яка у той час працювала в тилу і має відповідні державні відзнаки;

- колишнім в’язнем концтаборів, гето та інших місць примусового утримання під час Другої світової війни або особою, визнаною репресованою чи реабілітованою;

- особою, яка була насильно вивезена з території колишнього СРСР під час Другої світової війни на територію держав, що перебували у стані війни з колишнім СРСР або були окуповані фашистською Німеччиною та її союзниками;

- особою, яка перебувала на блокадній території колишнього Ленінграда (Санкт-Петербурга, Російська Федерація) у період з 8 вересня 1941 року по 27 січня 1944 року.

Порядок нарахування податку з доходів фізичних осіб висвітлює наступна схема:

2.2 Земельний податок

Плата за землю в Україні справляється у вигляді земельного податку чи орендної плати, у залежності від того, чи знаходиться земельна ділянка у власності або передана у користування на умовах оренди. Розмір плати за землю встановлюється у розрахунку на рік у вигляді платежів за одиницю земельної площі і залежить від якості і місцезнаходження ділянки, виходячи з кадастрової оцінки землі. Законодавчо стягнення плати за землю регулюється Земельним кодексом України, Законом України «Про плату за землю» від 3 липня 1992 р. в редакції від 19.09.96 № 378/96-ВР, нормами щорічних законів про Державний бюджет (вони вносять зміни щодо розміру платежів).[2]

Рис. 2.2.Цільове призначення впровадження плати за землю.

Платниками є юридичні і фізичні особи — власники землі, землекористувачі, орендарі земельних ділянок. Об’єкт оподатковування — земельна ділянка, а також земельна частка (пай), які знаходиться у власності або у користуванні, у тому числі на умовах оренди. У залежності від призначення виділені групи земель сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення.

Плата за землі сільськогосподарського призначення. Ставки земельного податку встановлено з одного гектара сільськогосподарських угідь у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах (на початок 2008 р.):

– для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1;

– для багаторічних насаджень — 0,03.

За земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначається річний розмір плати за одиницю площі оподаткованої земельної ділянки. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі, землекористувачів.

Плата за землі населених пунктів. Ставки земельного податку встановлено в розмірі 1% від грошової оцінки землі.

Плату за землю визначають залежно від грошової оцінки земель, яку здійснює Державний комітет України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з вартості 1 кв. м земель та за допомогою коефіцієнтів.

Якщо грошової оцінки земельних ділянок не проведено, то використовуються середні ставки земельного податку в грошовому вимірі (грн за 1м2). Ці ставки згідно закону диференційовано залежно від розміру населеного пункту і зростають зі збільшенням чисельності населення.

Законодавством передбачені пільги по платі за землю. Зокрема, від плати звільняються заповідники, національні, дендрологічні і зоологічні парки, ботанічні сади, дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю, установи культури, науки і освіти, дитячі санаторно-курортні й оздоровчі установи, громадські організації інвалідів, установи фізкультури і спорту (крім кооперативних і приватних), благодійні фонди і деякі інші організації, а також інваліди І і ІІ груп, ветерани війни, пенсіонери та ін.

2.3 Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

Податок з власників транспортних засобів у відповідності до ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування» відноситься до загальнодержавних податків.

Справляння податку здійснюється на підставі Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» від 11.12.1991 р. № 1963-ХІІ. На протязі дії Закону до нього було внесено зміни іншими 12 законодавчими актами.[3]

Зокрема, слід зазначити, що для сільськогосподарських товаровиробників — платників фіксованого сільськогосподарського податку згідно із Законом України «Про фіксований сільськогосподарський податок» від 17 грудня 1998 року № 320-XIV) дію Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» зупинено.

Законом України «Про податок з власників транспортних засобів таінших самохідних машин і механізмів» встановлюється податок з власників деяких наземних і водних транспортних засобів, самохідних машин і механізмів.

Платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є юридичні особи, а саме: підприємства, установи та організації, іноземні юридичні особи, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію транспортних засобів та/або мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до Закону є об’єктами оподаткування.

Об’єкти оподаткування. В якості об’єктів оподаткування визначаються: трактори колісні; сідельні тягачі; автомобілі, призначені для перевезення не менше 10 осіб, включаючи водія; автомобілі легкові; автомобілі вантажні; автомобілі спеціального призначення, крім тих, що використовуються для перевезення пасажирів і вантажів; мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном, крім тих, що мають об’єм циліндра двигуна до 50 куб.см; яхти та судна парусні з допоміжним двигуном або без нього (крім спортивних); човни моторні і катери, крім човнів з підвісним двигуном (крім спортивних); інші човни (крім спортивних).

Також, Законом визначаються транспортні засоби, що не є об’єктом оподаткування, а саме: трактори на гусеничному ходу; мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном з об’ємом циліндра двигуна до 50 куб. см.; автомобілі спеціального призначення швидкої допомоги та пожежні; транспортні засоби вантажні, самохідні, що використовуються на заводах, складах, у портах та аеропортах для перевезення вантажів на короткі відстані; машини і механізми для сільськогосподарських робіт; яхти, судна парусні і човни спортивні.

Ставки податку з власників транспортних засобів встановлюються:

– в залежності від об’єму циліндрів двигуна — за кожні 100 куб. см., або його потужності — за кожен 1 Квт — для тракторів, автомобілів усіх видів (крім автомобілів з електродвигуном);

– в залежності від потужності — за кожен 1 Квт — для автомобілів з електродвигуном;

– в залежності від довжини транспортного засобу — за кожних 100 см — для яхт, суден парусних з допоміжним двигуном чи без нього, човнів моторних, катерів, морських суден.

Пільги щодо податку. Від сплати податку звільняються:

а) фізичні особи, зазначені у пунктах 1 і 2 частини першої статті 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статтях 4–11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статтях 6 і 8 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», а також інваліди незалежно від групи інвалідності (у тому числі діти-інваліди за поданням органів соціального захисту) — щодо одного легкового автомобіля (мотоколяски) з об’ємом циліндрів двигуна до 2500 куб. см або одного мотоцикла з об’ємом циліндрів двигуна до 750 куб. см чи одного човна моторного або катера (крім спортивного) з довжиною корпусу до 7,5 м;

б) фізичні особи, зазначені у пунктах 3 і 4 частини першої статті 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щодо одного легкового автомобіля з об’ємом циліндрів двигуна до 2500 куб. см або одного мотоцикла з об’ємом циліндрів двигуна до 750 куб. см чи одного човна моторного або катера (крім спортивного) з довжиною корпусу до 7,5 м до їх відселення та протягом трьох років після переселення із зони гарантованого добровільного відселення чи зони посиленого радіоекологічного контролю;

в) на 50 відсотків — громадяни, у власності яких знаходяться легкові автомобілі (код 8703) з об’ємом циліндрів двигуна до 2500 куб. см, взяті на облік в Україні до 1990 року включно, та вантажні автомобілі з об’ємом циліндрів двигуна до 6001 куб. см до 1990 року випуску включно, — щодо одного з зазначених автомобілів;

г) особи, які згідно із законодавством є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, — за трактори колісні (крім сідельних тягачів) та вантажні автомобілі.

2.4 Податок на промисел

Податок на промисел включено до переліку загальнодержавних податків. Порядок його сплати встановлений Декретом Кабінету Міністрів України «Про податок на промисел», який був введений в дію з 1 липня 1993 р. [4] Цей податок запроваджувався перш за все з метою поповнення дохідної бази бюджетів місцевого самоврядування.

Платниками податку на промисел є виключно фізичні особи незалежно від їх громадянства і постійного місця проживання :

- не зареєстровані як суб’єкти підприємництва;

- здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів.

Об’єкт оподаткування — сумарна вартість товарів, яка підлягає продажу за ринковими цінами. Для нарахування цієї суми фізична особа повинна подати до податкової інспекції декларацію, в якій зазначається перелік товарів для продажу і їх вартість.

Декларація подається за місцем проживання платника, а громадянином, який не має постійного місця проживання в Україні, — за місцем продажу товарів. Не підлягає декларуванню і оподаткуванню, наприклад, сільськогосподарська продукція, вирощена у особистому підсобному господарстві.

Сума податку на промисел залежить від двох факторів:

- зазначеної в декларації вартості товарів;

- строку продажу товарів.

Якщо зазначені товари підлягають продажу протягом трьох календарних днів, ставка податку складає 10% їх вартості, зазначеної в декларації; якщо ж строк продажу товарів збільшується до семи днів, ставка податку подвоюється. Сума податку не може бути менше розміру однієї мінімальної заробітної плати. Податок на промисел сплачується у вигляді придбання одноразового патенту на торгівлю, вартість якого визначається на підставі вказаної платником сумарної вартості товарів і ставки податку. Мінімальний термін дії одноразового патенту — три календарних дні, максимальний — сім календарних днів. Громадяни, які продають товари, повинні пред’являти на вимогу посадових осіб державних податкових інспекцій та органів внутрішніх справ одноразові патенти. Якщо продаж товарів здійснюється більше чотирьох разів протягом календарного року , така діяльність вважається систематичною і зобов’язує громадян зареєструватися як суб’єкти підприємництва. На фізичних осіб, які здійснюють продаж товарів з порушенням встановленого порядку, посадовими особами органів податкової служби можуть накладатися адміністративні штрафи у розмірі від 1 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2.5 Податок на нерухоме майно (нерухомість)

Згідно статті 14 Закону України «Про систему оподаткування», податок на нерухоме майно (нерухомість) відноситься до загальнодержавних

податків і зборів (обов’язкових платежів). Цього закону в Україні ще немає, але вже існує його проект - „Про податок на нерухоме майно (нерухомість), відмінне від земельної ділянки” від 15 грудня 2008, який знаходиться на сайті державної податкової адміністрації [5] http://www.sta.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=162804&cat_id=45661). Податок на майно є прямим податком. Він накладається безпосередньо на платників і розмір його залежить від розмірів об’єкта оподаткування.

Платниками податку на нерухоме майно пропонується визначити юридичних та фізичних осіб - власників нерухомості, а в окремих випадках - користувачів.

Об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно пропонується визначити будівлі, які є власністю платника податку.

Пропонується не відносити до об'єктів оподаткування будівлі, які перебувають у власності установ і організацій іноземних держав, які користуються дипломатичним імунітетом та привілеями згідно з міжнародними договорами України.

Базою оподаткування будівель, споруд пропонується визначити - площу будівлі, споруди.

Ставки податку пропонується встановити в розрахунку на рік 1 відсоток суми місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, за 1 кв. м загальної площі об’єкту оподаткування.

Від сплати податку звільняються власники будівель – фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей;

Платник податку має право на пільги у вигляді зменшення бази оподаткування по кожному з видів будівель в таких розмірах:

1) 200 м2 загальної площі будівлі (крім садового (дачного) будинку та індивідуального гаражу);

2) 100 м2 загальної площі садового (дачного) будинку;

3) 100 м2 загальної площі індивідуального гаражу та інші господарські будівлі.

Введення в дію податку на нерухоме майно (нерухомість) фізичних осіб та юридичних осіб повинен стати важливим засобом зміцнення бази власних доходів місцевих бюджетів усіх рівнів, а також створити додаткове джерело надходжень до місцевих бюджетів.

Висновки

За найзагальнішим визначенням, прямі податки – це закономірне об’єктивно-суб’єктивне явище, система соціально-економічних та організаційно-правових відносин, які складаються між державою, юридичними і фізичними особами з приводу мобілізації до бюджету держави частини вартості ВВП з метою фінансового забезпечення виконання державою її функцій.[10]

Прямими податками є обов’язкові платежі, що не мають конкретного цільового призначення і стягуються державою безпосередньо з доходів чи майна платників податків – власників цих доходів або майна. Тобто розмір прямих податків для окремого платника визначається величиною його доходів. Порівняно з непрямими прямі податки більш справедливі, оскільки враховують дохідність платника і стягуються саме на стадії отримання доходу. Прямі податки виступають дійовим фінансовим регулятором доходів платників, інвестицій, нагромадження капіталу, ділової активності, сукупного споживання тощо. При цьому вони справляють значний вплив на саму державу, яка повинна забезпечити умови для ефективного розвитку виробництва, адже якщо обсяг вітчизняного виробництва продукції зростає, то більшими стають і надходження до бюджету.

Для поступального розвитку суспільства, забезпечення фінансових потреб держави та матеріального добробуту населення система прямого оподаткування в Україні повинна бути не тільки джерелом доходів держави, а й регулятором прибуткової діяльності суб’єктів національної економіки. Тому визначення прямих податків має базуватися на тому, що це примусовий прагматичний фінансовий компроміс між потребами держави в коштах та інтересами юридичних і фізичних осіб, реалізація якого повинна сприяти соціально-економічному розвитку країни. Основне завдання податкової політики полягає в тому, щоб знайти цей компроміс і забезпечити його правову регламентацію.

Список літератури

1. Закони України ВРУ “Про податок з доходів фізичних осіб” 22.05.03 №889-IV [Електронний ресурс]. Режим доступу http://www.sta.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=252792&cat_id=59095

2. Закони України ВРУ «Про плату за землю» вiд 03.07.1992 № 2535-XII [Електронний ресурс]. Режим доступу http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2535-12

3. Закон України ВРУ “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” 11.12.91 №1963-XII [Електронний ресурс]. Режим доступу http://www.sta.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=79806&cat_id=78220

4. Декрет КМ України “Про податок на промисел”17.03.93 №24-93 [Електронний ресурс]. Режим доступу http://www.sta.gov.ua/control/uk/publish/article;jsessionid=EC478AD91BE8165F5F25C8B9D539C798?art_id=79818&cat_id=78224

5. Проект Закону України „Про податок на нерухоме майно (нерухомість), відмінне від земельної ділянки” електронний ресурс Режим доступу http://www.sta.gov.ua/control/uk/publish/article

6. Катрук Н. Світовий досвід оподаткування доходів громадян і його використання в Україні.// Журнал "Схід" №2 (93) 2009 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=42074

7. Оподаткування в системі факторів макроекономічної рівноваги в умовах ринкової трансформації: автореф. дис... канд. екон. наук: 08.00.01 [Електронний ресурс] / Т.Е. Городецька; Харк. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. — Х., 2008. — 18 с. — укp.

8. Податки в системі державного регулювання економіки: автореф. дис... канд. екон. наук: 08.00.08 [Електронний ресурс] / Микола Миколайович Мельник; НАН України; Інститут регіональних досліджень. — Л., 2009. — 20 с. — укp.

9. Податки та їхній вплив на виробництво: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.04.01 [Електронний ресурс] / В.М. Мельник; НАН України. Ін-т екон. прогнозування. — К., 1999. — 20 с. — укp.

10. Прямі податки в системі державного регулювання доходів юридичних і фізичних осіб: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.04.01 [Електронний ресурс] / Т.О. Дулік; Наук.-дослід. фін. ін-т при М-ві фінансів України. — К., 2001. — 16 с. — укp.

11. Бех Г.В., Дмитрик О.О., Кучерявенко М.П. (ред.) та ін. Податкове право — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 400 с.

12. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. — К.: НІОС — 2000. — 416с.

13. Гега П., Доля Л. Основи податкового права Навч. посіб. — 3-тє вид., випр. і доп. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. — 302 с

14. Довгалюк В.І., Ярмоленко Ю.Ю. Податкова система: Навчальний посібник К.: Центр учбової літератури, 2007. 360с.

15. Калінеску Т.В., Антіпов О.М., Бурлуцька Г.М. Основи оподаткування Навчальний посіб. Луганськ: Вид - во СНУ ім. В. Даля, 2007. – 532c

16. Опарін В. М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. — 2-ге вид., доп. і перероб. — К.: КНЕУ, 2002. — 240 с.

17. Фінанси (теоретичні основи): Підручник / М.В. Грідчина, В.Б.Захожай, Л.Л. Осіпчук та ін.; Під кер-вом і за наук. ред. М.В. Грідчиної, В.Б.Захожая. – 2-ге вид., К., МАУП, 2004. – 312с.

18. Худолій Л.М. Теорія фінансів: Науково-методичний посібник. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003. – 167с.

19. Податкова система: навч. посіб. За ред. І.О. Лютого. — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 456 с.