Будь-яка нація пишається плодами діяльності своїх підприємців. Але будь-яка нація і кожен її окремий представник пишаються і своєю причетністю до втілення якої-небудь конкретної підприємницької ідеї. Підприємництво як одна з конкретних форм прояву суспільних відносин сприяє не тільки підвищенню матеріального і духовного потенціалу суспільства, не тільки створює сприятливий ґрунт для практичної реалізації здібностей і талантів кожного індивіда, але і веде до єднання нації, збереженню її національного духу і національної гордості.

Зараз ми усі є свідками кризового стану нашої економіки, знецінення національної валюти і падіння життєвого рівня населення. За роки незалежності уряд не зміг активізувати діяльність приватних підприємців, створити сприятливі умови для їхнього росту. Недавно один відомий політик сказав, що ця криза відкинула Україну і Росію на 3 роки тому, що приблизно стільки знадобиться, для того щоб досягти рівня 17 серпня 1998 року. Це означає, що ми практично заново стаємо перед проблемою розвитку підприємництва. Значить усі перераховані вище риси підприємництва не знайшли відображення в конкретних діях ні з боку держави, ні з боку населення, що і привело до даної кризи.

Об’єктом дослідження є підприємництво, його сутність, форми та види. Вивчаються функції підприємств.

Предметом дослідження являється визначення ролі підприємств у ринковій економіці України, його зв'язок з економікою, державна підтримка підприємництва, зокрема малого.

Діяльність підприємств регулюється Законами України “Про власність”, “Про підприємництво”, “Про господарські товариства”, Указ Президента України “Про державну підтримку малого підприємництва”.

Проблему розвитку підприємництва в Україні, зокрема малого, досліджується в працях вчених: З. Варналія, Л. Воротіної, Я. Жаліла, В. Кредісова, Д. Ляпіна, І. Манцурова, В. Найдьонова, С. Соболя. Визначення проблем цього сектору економіки, розробка обґрунтованих рекомендацій щодо підвищення ефективності його діяльності мають базуватися на загальних засадах теорії підприємництва та його ролі в економічній еволюції.

Метою дослідження є визначення ролі та функцій підприємництва в Україні. Досягнення мети дослідження передбачає вирішення наступних завдань:

- вивчення теоретико-методичних питань підприємництва та

- визначення його соціально-економічної сутності;

- вивчення системи регулювання підприємницької діяльності;

- аналіз та оцінка сучасного рівня розвитку підприємств в Україні.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

1.1 Поняття “підприємництва” та еволюція його теоретичного осмислення

Уява про підприємництво формувалося протягом тривалого часу еволюції і змінювалося залежно від рівня продуктивних сил, відносин власності, поширення в суспільстві певних форм організації виробництва. Кожний виток розвитку суспільства істотно доповнював зміст підприємництва новими гранями, суттєво збагачуючи його [19, с. 9].

Розуміння підприємництва і підприємця як посередника (підприємець-“антрепренер”) панувало в середні віки і вжилося в подвійному значенні: як організатор масових видовищ чи як керівник певного виробничо-будівельного проекту. Особлива риса підприємця того часу – організаторський хист, тобто організація конкретної справи в межах виділених ресурсів [19, с. 9].

Як науковий термін поняття “підприємець” було присутнє у роботах англійського економіста початку XVIII ст. Річарда Кантильйона. Він розробив першу концепцію підприємництва, а під підприємцем мав на увазі людину, котра діє в умовах ризику, коли торговці, фермери, ремісники та інші дрібні власники купували товар за певною ціною, а продавали – за невідомою. підприємництво ринковий економіка україна

Француз К. Бодо пішов далі Річальда Кантильйона. Він відмітив, що підприємець повинен мати певні здібності, володіти інформацією та знаннями.

Французький економіст Тюрго вважав, що підприємець повинен володіти не тільки певною інформацією, але й мати певний капітал. Він зазначав, що капітал слугує основою усієї економіки, прибуток – мета успіху підприємця, основа розвитку виробництва [5, с. 9].

Основними мотивами підприємницької діяльності американський вчений П. Дракер називає привласнення грошей (підприємницького доходу), набуття влади, визнання, допитливість, створення нових цінностей і т. д. [15, с. 181-182].

Особливу роль у розробці теорії підприємництва відігравав відомий німецький соціолог М. Вебер, який відмічав, що підприємництво (бізнес) виступає носієм раціональної поведінки в економіці. У його наукових працях відтворений ідеальний тип підприємця з яскраво вираженими етичними якостями. Підприємцю нового стилю властиві стриманість і скромність, обачність і рішучість, уміння і наполегливість, відданість справі. Водночас йому не властиві показна розкіш і марнотратство. Найвищий критерій визнання для веберівського підприємця – почуття виконаного обов’язку. На думку Вебера, нові підприємці – люди з надзвичайною силою характеру. Серед мотивів підприємницької діяльності відзначилось прагнення до влади й почестей, реально досягти яких можна завдяки багатству [5, с. 9].

Вершиною у розробці теорії підприємництва вважаються праці айстро-американського економіста і соціолога Й. Шумпетера. При вивчені теорії економічного розвитку капіталізму в центр “людського фактора” він поставив підприємця, в якому втілені найкращі соціально-культурні цінності ділової людини, що стала рушієм економічного і науково-технічного прогресу у ХХ ст. Підприємницьку функцію Й. Шумпетер ототожнював із функцією економічного лідерства і новаторства. Сучасне виробництво він розглядав як відповідну комбінацію засобів і працівників [5, с. 10].

Німецький економіст та соціолог В. Зомбарт визначав підприємства таким чином[10, с. 233]:

1. Як завойовника, оскільки він духовно розкріпачений, багато на ідеї, готовий ризикувати, настирливий та має сильну волю.

2. Як організатора, який уміє об’єднати навколо себе людей заради реалізації своїх ідей.

3. Як творця, що вміє переконати покупців купити саме його товар, привернути інтерес до себе та своєї справи, завоювати їхню довіру.

Довгий час поняття “підприємець” ототожнювалось із поняттям “власник”. Однак, із другої половини ХІХ століття появилася необхідність чітко окреслити відмінність між підприємцем і власником-капіталістом, оскільки відбулося відособлення капіталу-власності від капіталу-функції. Процес прийняття рішення все частіше переходив від власника капіталу до капіталіста-управлінця (менеджера). Ця тенденція посилилася із виникненням корпоративної форми підприємств, яка включає строгий зв'язок між підприємцем і власником [19, с. 9].

Цікаво просліджувати еволюцію терміну “підприємець” та “підприємство” [5, с. 10-11]:

- 1725 р. Річард Кантильйон: підприємець – людина, яка діє в умовах ризику;

- 1797 р. Карно Боро: підприємець – це особа, яка несе відповідальність за розпочату справу; той, хто планує, контролює, організує та володіє підприємством;

- 1876 р. Френсіс Уокер: слід розглядати тих, хто надає капітал і одержує за це відсотки, та тих, хто отримує прибуток завдяки своїм організаційним здібностям;

- 1934 р. Йозеф Шумпетер: підприємець – це новатор, який розробляє нові технології;

- 1961 р. Девід Маккеланд: підприємець – це енергійна людина, яка діє в умовах помірного ризику;

- 1964 р. Пітер Друкер: підприємець – це людина, яка використовує нову можливість з максимальною вигодою;

- 1975 р. Альберт Шапіро: підприємець – це людина, яка виявляє ініціативу, впроваджує соціально-економічні механізми. Діючи в умовах ризику, він несе повну відповідальність за можливу невдачу;

- 1985 р. Роберт Хізрич: підприємництво – процес створення чогось нового, що має вартість, а підприємець – це людина, яка витрачає на це необхідний час та сили, бере на себе весь фінансовий, психологічний та соціальний ризик, одержуючи у винагороду гроші та задоволення від досягнутого;

- 1992 р. Енциклопедичний словник підприємця: підприємство – ініціативна самостійна діяльність громадян, спрямована на одержання прибутку або особистого доходу, здійснюється від свого імені, під свою майнову відповідальність або від імені і під юридичну відповідальність юридичної особи. Підприємець може здійснювати будь-які види господарської діяльності, що не заборонені законом, включаючи комерційне посередництво, торговельно-закупівельну, консультативну та іншу діяльність, операції з щінними паперами тощо;

- 1997 р. Анатолій Бусигін: підприємництво – це особлива форма економічної активності (під якою ми розуміємо доцільну діяльність, спрямовану на здобуття прибутку), яка базується на самостійній ініціативі, відповідальності та ініціативній підприємницій ідеї.

Підприємництво тлумачать як [6, с. 284]:

- соціально-організовану діяльність, що є різновидом творчості;

- особливу ініціативну економічну діяльність, спрямовану на задоволення потреб суспільства й одержання зиску;

- особливий, творчий вид господарської поведінки, що є основою досягнення економічного успіху;

- вміння організувати власний бізнес;

- спосіб життя або дій;

- особливий вид діяльності, в основі якого лежить інновація;

- різновид господарської активності людей.

Підприємництво – неодмінна ознака ринкової економіки. Немає підприємництва – немає і ринку, і навпаки. Для його існування потрібні економічні, психологічні, політичні та правові передумови.

Економічними передумовами є існування приватних, колективних і державних власників, що сприяє свободі підприємницької діяльності і забезпечує її [6, с. 284]. На цьому ґрунтується свобода підприємницької діяльності, можливість самостійно, на свій страх і ризик приймати рішення про використання майна, продукції, прибутків [3, с. 367-368]. У перехідній економіці України найважливішою передумовою є приватизація власності, демонополізація господарської діяльності.

Політичні передумови – це гарантії суб’єктам, господарюють, щодо збереження їхньої власності. Інститути державної влади повинні створити через податкову, кредитну, митну та іншу політику сприятливий політичний клімат для підприємництва.

Правові передумови підприємництва ґрунтуються на законодавстві та нормативних документах. Чинне законодавство має гарантувати підприємцям, незалежно від організаційних форм діяльності, які вони обрали, рівні права і створити рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, природних, інформаційних та інших ресурсів. Держава повинна законодавчо забезпечити свободу конкуренції [6, с. 284].

Психологічні передумови підприємництва – це створення позитивної суспільної думки щодо розвитку підприємницької діяльності (зайняття бізнесом). Необхідність усунення психологічних перешкод у цій справі надзвичайно велика, оскільки подолання консервативних поглядів і оцінок у частини громадян (що склалися протягом минулих десятиліть) сприятиме поширенню підприємницької діяльності в Україні [3, с. 368].

Відповідно до Господарського кодексу України, підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, яка здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) для досягнення економічний і соціальних результатів і отримання прибутку [1].

Важливе значення для розвитку підприємницької діяльності в Україні має Господарський кодекс України [1], який набув чинності станом на 1 вересня 2004 року. Згідно з цим кодексом підприємництво виступає як особливий вид господарської діяльності, в основі якого лежать такі принципи: вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом [7, с. 309].

Підприємництво – це також стиль і тип поведінки, складові якого: пошук нетрадиційних рішень, масштабність і ризик, ділова хватка. Крім того, підприємництво виконує в економіці важливу функцію – забезпечує розвиток і вдосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки, створення інноваційної сфери.

Для країн з ринковою економікою існують загальні умови розвитку підприємництва [7, с. 310]:

- стабільність державної економічної і соціальної політики, яка є джерелом формування у підприємців й інвесторів упевненість у тому, що вони не стануть жертвами кон’юнктурних політичних рішень або кампаній;

- позитивна громадська думка – ставлення до підприємництва як до одного із престижних занять у суспільстві, терпимість до підприємницьких невдач;

- пільговий податок режим, який забезпечує дійові стимули для відкриття нових підприємств і розширення існуючих;

- наявність розвинутої інфраструктури підприємництва – інноваційних і впроваджуючи центрів, що фінансуються на пайових началах державою і приватним бізнесом, консультативних центрів і центрів з питань підготовки підприємців;

- ефективна система захисту інтелектуальної власності, дія якої охоплює не тільки винахідництво, але й всю продукцію, в тому числі нові ідеї, концепції і методи ділової активності;

- дебюрократизація процедури регулювання господарської діяльності з боку державних органів, зокрема скорочення форм звітності, полегшення правил реєстрації нових фірм.

Отже, підприємницька діяльність – це, насамперед, інтелектуальна діяльність енергійної та ініціативної людини, яка, володіючи повністю чи частково певними комерційними цінностями, використовує їх для організації бізнесу, яким керує [19, с. 10].

1.2 Функції підприємництва

Суть підприємництва розкривається через його головні функції. До них відносяться інноваційна, ресурсна, стимулююча, управлінська, захисна, організаційна та соціальна.

Інноваційна функція підприємництва передбачає сприяння генеруванню і активному впровадженню новаторських ідей і проектів, готовність до виправданого господарського ризику та вміння вести конкурентну боротьбу. Якщо підприємці не прагнуть до пошуку і впровадження нових ідей, виробничих технологій, виготовлення нового продукту, застосування нових форм і методів організації виробництва і збуту, що оперативно реагують на потреби ринку і пов’язані з ринком, вони будуть неконкурентоспроможними і стануть банкрутами [22, с. 174].

Ресурсна функція підприємництва полягає у формуванні та продуктивному використанні власного капіталу, а також матеріальних, трудових, природних, інформаційних та інших ресурсів.

Управлінська – пов’язана з механізмом управління персоналом та фірмою [5, с. 21].

Організаційна функція підприємництва полягає у поєднанні чинників виробництва в оптимальних пропорціях, здійсненні контролю за усім використанням, направленості зусиль працівників на досягнення поставленої мети. Підприємницький успіх – головна мета господарської діяльності.

Стимулююча – дозволяє створити механізм підвищення ефективної та корисної праці, застосувати дійові методи стимулювання збуту товарів на основі виявлених споживчих потреб [5, с. 21].

Соціальна функція підприємництва зводиться до формування мотиваційного механізму ефективної праці, виробництва тих товарів та послуг, які необхідні для максимального задоволення реальних потреб споживачів [22, с. 174].

Виділяють також таку функцію підприємництва як особистісну.

Особистісна функція полягає у самореалізації власних можливостей підприємця, отримання задоволення від своєї діяльності [5, с. 158].

Захисна – передбачає систему захисту прав й інтересів підприємців, створення сприятливих умов функціонування бізнесу, усунення існуючих проблем на макрорівні. Це здійснюється на основі співробітництва підприємців та їхніх об’єднань з державними органами влади і управління, міжнародними організаціями, фондами, проектами для забезпечення сталого розвитку підприємництва в цілому, у тому числі приватного та малого бізнесу [5, с. 21].

Окремі підприємства, що здійснюють торгівельні операції на зовнішньому ринку, виконують ще й зовнішньоекономічну функцію [18, с. 173].

Виконання цих функцій підприємництва потребує певних особистих якостей підприємця. Умови існування постійного господарського ризику і відповідальності вимагають від підприємця високої кваліфікації, знань, діловитості, новаторського типу мислення, творчої оцінки ситуації, уміння об’єднати людей для досягнення спільної мети, діяти цілеспрямовано, ризикувати в бізнесі. Ці якості підприємця є обов’язковою умовою його вільної господарської діяльності, спрямовують працювати на себе та на суспільство [22, с. 174].

У підприємництві сполучається особистісний і суспільний інтереси. Особистісний інтерес підприємця – це отримання підприємницького прибутку за найменших витрат, реалізація себе як особистості. Суспільна функція підприємця проявляється у тому, що [14, с. 123]:

1. Підприємство сприяє суспільному прогресу, коли працює на межі своїх можливостей і постійно впроваджує новинки.

2. Підприємство сприяє зростанню добробуту населення, тому що постійно прагне задовольнити нові потреби.

3. Підприємці роблять благодійні внески на соціальні потреби.

4. Вони сприяють оновленню старих регіонів.

5. Підприємництво допомагає вирішити проблему безробіття.

6. Підприємці сплачують податки.

7. Вони забезпечують ефективне використання виробничих ресурсів.

Підприємництво – це ініціативна, новаторська, самостійна діяльність господарських суб’єктів, що здійснюється на свій ризик і власну майнову відповідальність, спрямовану на пошук та знаходження оптимальних економічних рішень з метою отримання максимальної вигоди (доходу, прибутку тощо) [11, с. 158].

1.3 Форми та види підприємництва

Розмежування підприємницької діяльності за видами має здебільшого теоретичний, до того ж — неофіційний, характер. Тому допускається застосування різних ознак і, відповідно, критеріїв та видів підприємницької діяльності.

Формування ринкової структури економіки приводить до появи різноманітних форм сучасних підприємств (суб’єктів господарювання). Їх можна класифікувати за різними критеріями [20, с. 204]:

a) формами власності;

б) формами організації;

в) розмірами;

г) сферами діяльності.

Відповідно до форм власності розрізняють підприємства таких видів.

Індивідуальне підприємництво спрямоване на отримання особистого доходу або прибутку. Як зауважив відомий американський економіст П. Самуельсон, щоб стати одноосібним власником, ні в кого не треба просити дозволу. Індивідуальний підприємець працює від свого імені і на свій страх і ризик. Він несе повну і необмежену відповідальність за результати своєї діяльності всім своїм майном, а в критичних ситуаціях воно може бути навіть втрачено. Індивідуальний підприємець одноосібно ухвалює всі рішення з виробничо-господарської діяльності. Перевагами індивідуального підприємництва є мінімальний контроль з боку держави (це дозволяє самостійно розподіляти дохід), мобільність дій (це дає можливість змінювати види діяльності залежно від кон’юнктури ринку), прийнятні податкові умови (індивідуальний підприємець платить податок з доходу) [2, с. 156-157].

Індивідуальний підприємець має право [12, с. 370]:

- створювати підприємство (фірму) і самостійно визначати його профіль та виробничу програму;

- придбати майно або майнові права, використовувати майно інших осіб за угодою оренди;

- наймати або звільняти працівників;

- отримувати кредит і відкривати рахунок у банку;

- самостійно розподіляти прибуток від підприємницької діяльності, який залишається після сплати податків;

- здійснювати операції з валютою.

Отже, зміст діяльності підприємця полягає у самостійній організації виробництва або послуг, у пошуку або формуванні попиту на товари і послуги, їх реалізації [12, с. 370]:.

Сімейне, засноване на власності та праці членів однієї родини.

Приватне, засноване на власності окремого громадянина з правом наймання робочої сили.

Колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу або іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації.

Орендне – підприємства різних форм власності, що їх держава на певних умовах і на певний час передає у користування трудовим колективам.

У колективному підприємництві господарські операції здійснюються колективним суб’єктом. Для цього утворюється підприємства (товариство). Товариства можуть бути юридичними і неюридичними особами. Основними ознаками, що роблять підприємство юридичною особою, є [2, с. 157]:

- становлення і реєстрація згідно зі законом;

- наявність організаційної єдності;

- володіння необхідним майном;

- самостійна майнова відповідальність;

- виступ від власного імені в господарському обороті;

- власний розрахунковий рахунок в банку.

Отже, як юридична особа підприємство є носієм властивих тільки йому майнових прав і обов’язків, виступає від свого імені та існує незалежно від осіб, що входять до його складу [2, с. 157].

У всіх країнах світу сьогодні функціонують також державні підприємства. Основні їх мета – здійснення пріоритетних загальнодержавних науково-виробничих і науково-технічних програм, формування інфраструктури, необхідної для функціонування всієї соціально-економічної системи. Чільне місце державні підприємства займають в енергетиці, транспорті, зв’язку, вугільній промисловості, нафтопереробці. Головною ознакою державного підприємства є те, що держава або контрольовані державою установи, володіють часткою капіталу, достатньою для контролю за цим підприємством [17, с. 186].

Серед держаних підприємств виділяють [13, с. 187]:

- підприємства, засновані на загальнодержавній власності, в т. ч. казенні товариства; особливістю останніх є те, що вони:

- не підлягають приватизації;

- можуть входити в об’єднання лише за погодженням з Кабінетом Міністрів України;

- майно, що є у державній власності і закріплено за казенним підприємством, належить йому на праві оперативного управління.

- підприємства, засновані на власності республіканській (Автономної Республіки Крим);

- підприємства комунальні, засновані на власності адміністративно-територіальних одиниць.

Загальнодержавні та комунальні підприємства засновуються за рішенням органів, уповноважених управляти відповідно державним або муніципальним майном України, а казенні – за рішенням Кабінету Міністрів України [17, с. 187].

Якщо при створенні підприємства використовується власність, заснована на базі об’єднання майна різних форм власності, то таке підприємство отримало назву “спільне”. Залежно від виду капіталу, який використовується при їх створенні, спільні підприємства бувають [13, с. 187]:

1. Національні.

2. Спільні підприємства з іноземним капіталом (частка іноземного капіталу не може бути менше 20% статутного фонду).

Підприємства, засновані на власності юридичних осіб і громадян інших країн, складають такий вид підприємств, як іноземні. Особливість цього виду підприємств є те, що, з одного боку, порядок їх створення і діяльності регулюється законодавством тільки тієї країни, резидентом якої вони є, а, з іншого, - умови їх реєстрації та діяльності регулюються законодавством України [17, с. 187].

Залежно від способу утворення та формування статутного фонду в країні підприємства поділяються на унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив. До унітарних підприємств належать державні, комунальні підприємства, а також підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника [22, с. 186].

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більшою кількістю засновників за їх спільним рішенням, діє на основі об’єднання майна та підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами на основі корпоративних прав. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більшої кількості осіб [22, с. 186].

Різноманітність форм власності привела до формування різних організаційних форм підприємств. Відповідно до форм організації підприємства виступають як партнерства, асоціації, корпорації, консорціуми та концерни.

Партнерство, або товариство – форма організації підприємства, що базується на об’єднанні (пайовому, частковому) майна різних власників. Як правила, це закриті компанії, де зміна власників паїв відбувається лише за згоди більшості її членів. Дохід між членами товариства розподіляється пропорційно до паїв (після сплати податків і виділення засобів на нагромадження капіталу).

Товариства можуть виступати юридичними і неюридичними особами. Основними ознака, що роблять підприємство юридичною особою, є [3, с. 370]:

1. Створення та реєстрація його згідно з законом.

2. Самостійна майнова відповідальність.

3. Участь від власного імені в господарському обороті.

4. Власний розрахунковий рахунок у банку.

Перевагами партнерства є те, що його, як і одноосібну власність, нескладно організувати. Завдяки більшої кількості власників фінансові ресурси є більшими. Така фірма може збільшити масштаби виробництва. Вона може збільшувати продажі за рахунок виділення коштів на рекламу та знижувати ціну продукції за рахунок економії, обумовленої збільшенням масштабу виробництва [7, с. 316].

Недоліки партнерства полягають у тому, що фінанси все ж таки обмежені. Поділ управлінських повноважень між його учасниками може призвести до неузгодженості дій. У разі виходу з бізнесу або смерті одного з партнерів доводиться призупинити діяльність фірми, а той здійснювати її повну ліквідацію та реорганізацію [7, с. 317].

Розрізняють такі види партнерства [20, с. 205]:

- повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю);

- товариство з обмеженою відповідальністю;

- змішане (командитне) товариство.

Повне товариство – об’єднання громадян та (або) юридичних осіб з метою здійснення спільної господарської діяльності на основі угоди (договору) між ними. Повне товариство не є юридичною особою, його члени зберігають повну самостійність, але несуть повну солідарну відповідальність за зобов’язаннями не тільки майном підприємства, а й своїм власним майном. Ця форма застосовується там, де переважає частка інтелектуальної праці (брокерські, аудиторські, адвокатські фірми) [18, с. 174].

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) – це форма організації підприємства, за якої його учасники роблять певний пайовий внесок і несуть обмежену відповідальність у межах своїх внесків. Основними рисами товариства з обмеженою відповідальністю є [2, с. 162]:

- відповідальність за своїми зобов’язаннями всім майном (вкладники ж несуть відповідальність в межах внеску);

- статус юридичної особи;

- регулювання діяльності з боку держави, як правило, відповідно до норм чинного законодавства.

Товариство з обмеженою відповідальністю ґрунтуються на відповідальності, яка обмежується тільки капіталом підприємства, і підприємець не відповідає своїм майном. Ця форма менш ризикована для підприємця і тому більш поширена [18, с. 174].

Партнерства з обмеженою відповідальністю типові для фірм, зайнятих здійснення будівельних проектів, розробкою природних ресурсів, операціями з нерухомістю та іншими видами діяльності в капіталомістких сферах підприємництва. Партнерства з обмеженою і необмеженою відповідальністю оподатковуються за одними і тими ж принципами [7, с. 317].

Проте даний тип товариства має деякі особливості порівняно з акціонерними. На відміну від акціонерних товариств, у товариств з обмеженою діяльністю створюється пайовий капітал. Підприємства (фірми) у формі ТОВ – в основному дрібні і середні організації, а отже, мобільніші, ніж акціонерні товариства. У різних країнах мінімальний розмір капіталу для організації товариства з обмеженою відповідальністю звичайно менший, ніж для акціонерних товариств. На відміну від акцій, пайові свідоцтва ТОВ не є цінними паперами (вони не обертаються на ринку). У деяких країнах (наприклад, у Великобританії) пай не може дробитися і належить тільки одній особі. У товариствах даного типу за певних умов пайовик зобов’язаний вносити додаткові кошти у капітал фірми. І, нарешті, як правило, структура органів управління товариств з обмеженою відповідальністю простіша, ніж в акціонерному товаристві. Наприклад, у Росії вона може бути дворівневою: загальні збори членів товариства – директорія (правління). Функції управління ТОВ поділені між загальними зборами і директорією. Кількість голосів учасників на зборах визначається пропорційно розміру їх частки у пайовому капіталі. Рішення з тих або інших питань приймається простою більшістю голосів. Дирекція здійснює оперативне керівництво товариством з обмеженою відповідальністю. Таким чином, ТОВ як організаційна форма дає можливість обмежити ризик величиною внеску в пайовий капітал. Воно вимагає меншого капіталу для ведення справи, відрізняється простою системою звітності. Товариства з обмеженою відповідальністю – оптимальна форма організації для сімейних об’єднань [2, с. 162].

Змішане товариство (командитне) – об’єднання кількох фізичних і (або) юридичних осіб для спільної діяльності на основі договору. Воно складається із дійсних членів (комплементарів), які несуть повну (необмежену) відповідальність за зобов’язаннями товариства, та членів-вкладників (командистів), які відповідають за зобов’язаннями товариства тільки своїми внесками [18, с. 174].

Асоціації – об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності (вони не повинні втручатися у виробничу або комерційну діяльність будь-якого з учасників) [20, с. 205].

Корпорація (акціонерне товариство) – форма об’єднання капіталів учасників акціонерного товариства (АТ). Вона засвідчує внесення капіталу у формі акцій і дає право акціонеру на отримання доходу та участь в управлінні товариством. Акціонерні товариства бувають закритого (ЗАТ) та відкритого типу (ВАТ). Різниці між ними у тому, що перші не випускають акції, або випускають їх без права вільної купівлі-продажу, а другі (ВАТ) – випускають акції, які вільно купуються та продаються [18, с. 175].

До переваг корпорацій належать такі[12, с. 371]:

- широкі можливості залучення грошового капіталу шляхом продажу акцій та облігацій;

- поділ прав акціонерів на майнові та особисті. Майновими є права на отримання дивідендів, а також частину вартості майна фірми в разі її ліквідації. До особистих відносять право на участь в управлінні справами акціонерного товариства;

- залучення фахівців для виконання управлінських функцій;

- стабільність функціонування корпорацій – вибуття із товариства будь-якого з акціонерів не призводить до закриття фірми.

Особливість корпорацій полягає у тому, що їхній капітал утворюється у грошовій формі та поділяється на однакові за номінальною величиною і неподільні паї у вигляді акцій. Рішення приймаються тими акціонерами, які володіють контрольним пакетом акцій (50%+1). Особливим видом сучасної корпорації є холдингові компанії, які виступають власниками контрольних пакетів акцій низки підприємств. Холдинг відносно останніх виступає материнською компанією, а компанії, акціями яких володіє холдинг, є відносно нього дочірніми. Такий механізм називають системою участі [20, с. 205].

Корпорація є домінуючою формою підприємництва. Вона має кілька різновидів і в різних країнах має свої особливості. Законодавства США дає таку характеристику корпорації: централізоване управління; тривалість існування товариства, яка перевищує тривалість життя тривалих власників акцій; вільне переведення прибутків акціонерів; обмеження відповідальності акціонера часткою його капіталовкладень. За наявності не менше трьох із цих ознак будь-яке підприємство може оподаткуватися як корпорація.

Акціонерні товариства також утворюються шляхом об’єднання на пайовій (частковій) основі коштів своїх учасників (акціонерів) і належать до компанії з обмеженою відповідальністю, оскільки відповідають за своїми зобов’язаннями тільки власним капіталом. Таким чином, майновий ризик акціонерів обмежується лише тими коштами, які вони внесли для вступу в акціонерне товариство. Відмінність акціонерних товариств від повних товариств полягає передусім у тому, що їх капітал утворюється, як правило, в грошовій формі.

Увесь акціонерний капітал компанії складається з власного та позиченого. Власний формується із коштів, отриманих від продажу акцій і облігацій, відрахувань від прибутку. Позичений капітал складають банківські кредити. Основну частку капіталу фірми зазвичай отримають від продажу акцій – більше 50% [18, с. 175].

Стимулом для придбання акцій є вищі дивіденди на них порівняно з вкладом певної суми в банк. Акція дає право на участь в управлінні підприємством. Оскільки акції є предметом купівлі-продажу, то вони мають свою ціну. Ціна, зазначена в акції, називається номінальною, а та, за яку її продано на ринку цінних паперів – курсом. Він визначається за формулою:

(1.1)

Курс акцій зростає зі зростанням розміру виплачуваних по них дивідендів та зниженням рівня банківського процента, і навпаки [18, с. 175].

Переваги акціонерних товариств [10, с. 238]:

- значно кращі умови залучення фінансових ресурсів;

- менший ризик банкрутства (за обмеженої відповідальності);

- порівняно більша стійкість;

- ефективний менеджмент та маркетингове обслуговування.

Недоліки акціонерних товариств [10, с. 238]:

- організація та ліквідація акціонерних товариств вимагає значних витрат;

- розбіжності в інтересах учасників акціонерних товариств утруднюють досягнення ефективного управління;

- складна організаційна структура управління породжує бюрократизацію.

У сучасній ринковій економіці активізується роль об’єднання підприємств (рис. 1).

Концерни – об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців [20, с. 205].

Синдикат – форма об’єднання підприємств, які виробляють однорідну продукцію, що передбачає збереження виробничої самостійності при втраті права на самостійний збут продукції. Створена спільна структура займається реалізацією товарів, а доходи розподіляються за часткою кожного підприємства у реалізованій продукції [10, с. 239].

Диверсифікати – багатогалузеві корпорації, об’єднанні системою участі, виробничою кооперацією, патентно-ліцензійними угодами, спільним виробничим та науково-дослідницькими програмами, єдиною системою фінансування.

Риси диверсифікату [18, с. 175 – 176]:

1. Наявність галузевого ядра.

2. Об’єднання суміжних галузей.

3. Впровадження принципово нових видів діяльності та їхніх результатів – товарів і послуг.

4. Допоміжна роль банків та інших фінансово-кредитних установ.

Консорціум – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети [17, с. 189].

Трест – форма об’єднання, яка передбачає втрату юридичної та економічної самостійності як і у виробництві, так і в реалізації. Трест несе повну відповідальність усім своїм майном за результатами господарської діяльності усіх підприємств, що входять до його складу. Частка кожного підприємства визначається пакетом акцій, пропорційно цій частці розподіляються і доходи [10, с. 239].

Конгломерат – багатогалузеве об’єднання, яке виникає на основі інтенсивної експансії головної фірми у чисельні, мало пов’язані між собою галузі економіки шляхом скуповування пакетів акцій інших підприємств.

Риси конгломерату [18, с. 176]:

- відсутність галузевого ядра;

- зміна власника підприємства за незмінних виробничих програм;

- незмінність товарів та послуг, що пропонуються на ринку;

- провідна роль банків та інших фінансово-кредитних установ, які здійснюють стратегію поглинання та підпорядкування через інтенсивну спекулятивну діяльність.

Картель – угода (гласна або негласна) між незалежними підприємствами щодо проведення єдиної цінової політики, розподілу ринків збуту, узгодження умов обміну патентами, ліцензіями тощо. Виробнича діяльність картельною угодою не регламентується [10, с. 238].

Фінансово-промислові групи (ФПГ) – організаційна форма об’єднання великих промислових фірм із банківськими структурами, в якій кожен член-учасник самостійно вирішує власні завдання, але не нехтує при цьому інтересами групи. Координаційну діяльність може здійснювати банк або промислове підприємство.

Функції ФПГ [18, с. 176]:

1. Акумуляція фінансових ресурсів.

2. Створення сприятливих умов для інвестиційної діяльності.

3. Належний контроль за ефективним використанням фінансових ресурсів.

4. Сприяння розвитку науково-дослідницьких розробок.

5. Міжгалузевий перерозподіл ресурсів.

Залежно від змісту розрізняється такі види підприємницькі діяльності [3, с. 369].

Виробниче підприємство – діяльність, пов’язана безпосередньо з виробництвом продукції, товарів, послуг, робіт, інформації. При цьому функція виробництва стає для підприємця основою, тоді як інші (транспортування, реклама, збут тощо) є другорядними, доповнюють основу. Природно, що виробниче підприємництво має бути прибутковим, відшкодовувати зроблені витрати. Вважають, що організація нового виробництва є доцільною лише у тому разі, якщо річний прибуток становитиме в сумі не менше ніж 15-20 % від потрібних витрат [3, с. 369].

Основною функцією виробничого підприємництва є організація виробництва будь-якого спрямування: матеріального, інтелектуального, творчого [11, с. 164].

Комерційне підприємництво характеризується насамперед тим, що провідна роль у ньому належить товарно-грошовим, торговельно-обмінним операціям. Вони пов’язані з операціями та угодами з купівлі-продажу (або перепродажу) товарів і послуг. Успішною комерційна діяльність може бути тоді, коли, по-перше, реалізаційна ціна виробленого товару вища за купівельну і, по-друге, коли товар користується попитом на ринку. Комерційна акція вважається вигідною, якщо вона приносить прибуток не менше ніж 20-30 % від витрат [3, с. 369].

Фінансове підприємництво пов’язане з купівлею-продажем валюти, цінних паперів. Агентами ринку грошей, валюти, цінних паперів виступають комерційні банки, фондові біржі, підприємства, фірми, окремі громадяни. Прибуток підприємця вникає у результаті продажу фінансових ресурсів з одержанням процентів.

Посередницьке підприємництво – це підприємництво, суб’єкт якого сам не виробляє і не продає товару, а виступає тільки посередником у товарно-грошових операціях. Головна мета такого підприємця – знайти і звести дві заінтересовані в цій акції сторони. Завдання посередницької діяльності – надання послуг кожній із сторін. Посередницькі фірми спеціалізуються також на наданні інформаційних, консультаційних та маркетингових послуг, за що отримують відповідний прибуток [3, с. 369-370].

За розмірами підприємства поділяють на малі, середні та великі.

Малі підприємництва законодавчо найчастіше визначаються чисельністю зайнятих на них працівників з урахуванням специфіки сфер, галузей та видів економічної діяльності. В Україні чинне законодавство до малих відносить підприємства, чисельність зайнятих на яких не перевищує [10, с. 244]:

- у промисловості та будівництві – 200 чол.;

- в інших галузях виробничої сфери – 50 чол.;

- у науці та науковому обслуговуванні – 100 чол.;

- у галузях невиробничої сфери – 25 тис. чол..;

- у роздрібній торгівлі – 15 чол.

Переваги малих підприємств [14, с. 127]:

1. Вони гнучкі, ніж великі, легко пристосовуються до змін на ринку, реагують на коливання смаків споживачів.

2. Швидко освоюють нову продукцію.

3. Орієнтуються на місцеві ринки, тому краще знають потреби невеликого кола своїх клієнтів.

4. Не потребують великих інвестицій.

Недоліки малих підприємств [14, с. 127]:

- неспроможні здійснювати дорогі науково-дослідні розробки;

- дуже чутливі до змін у цінах і відсоткових ставках;

- схильні до банкрутства.

Функції дрібних підприємств [10, с. 245]:

1. Оперативно реагують на кон’юнктурні коливання економіки.

2. Коригують структуру економіки відповідно до змін у структурі смаків, потреб, уподобань.

3. Розширюють межі економічної свободи, керуючись у своїй діяльності економічною доцільністю, а не рішеннями управлінських кооперативних чи державних органів.

4. Забезпечують розвиток конкуренції.

5. Сприяють послабленню монополізму.

6. Створюють додаткові робочі місця.

7. Насичують ринок товарами та послугами за відсутності великих стартових капіталів.

8. Швидко відшкодовують витрати і відновлюють здатність заново інвестувати.

9. Є основою для формування середнього класу.

10. Активні щодо інноваційної діяльності.

Середні підприємства здійснюють виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробів з малою капіталомісткістю та незначними витратами у значних обсягах. Вони, як правило, здатні швидко пристосовуватись до регіональних ринків, краще використовувати місцеві виробничі ресурси (трудові і сировинні) та забезпечувати насичення ринку регіону необхідними товарами та послугами [22, с. 188].

Страницы: 1, 2, 3