Вже більше 17 років існує фондовий ринок (ринок цінних паперів) в Україні, адже ще зовсім нещодавно його ми бачили лише з телеекрану з життя Заходу і він здавався абсолютно неможливим в умовах нашої країни. Але все поступово зміняється і ось вже і громадяни України стикаються з цим явищем, що має великий вплив на найважливіші аспекти життєвого устрою в країнах з розвиненою ринковою економікою. Акції, облігації, сертифікати, чеки, векселі і інші цінні папери, які ще зовсім нещодавно були дивиною, тепер міцно увійшли до нашого життя поряд з такими звичними словами як "біржа" і "депозитарій". Цінні папери стали засобом вираження особистого або колективного підприємницького ризику, давно переставши бути об'єктами ритуального поклоніння, що на жаль вельми часто зустрічалося і зустрічається у нас.

У даній роботі проведений аналіз фондового ринку України і визначені перспективи і тенденції його розвитку.

Необхідність вивчення фондового ринку обумовлена тим, що для нормального розвитку економіки необхідна мобілізація тимчасово вільних грошових коштів фізичних і юридичних осіб, їх розподіл і перерозподіл на комерційній основі між різними секторами економіки. Ці процеси і здійснюються на фондовому ринку. Таким чином, на фондовому ринку виникає кругообіг капіталу, причому у одних суб'єктів господарювання створюються заощадження, а інші відчувають потребу у фінансових ресурсах для розширення своєї діяльності. Україна зараз потребує інвестицій, як і будь-яка країна з економікою, що розвивається. Саме тому питання розвитку фондового ринку такі актуальні.

Метою даної курсової роботи є аналіз фондового ринку України і тенденцій його розвитку. У курсовій роботі будуть розглянуті основні аспекти фондового ринку в Україні, його структура, характеристика цінних паперів, а також перспективи розвитку.

1. Фондовий ринок як складова частина фінансового ринку

1.1 Загальна характеристика: поняття, структура, особливості фондового ринку

У сучасних умовах створення основ ринкового господарства помітно зростає інтерес до фінансових аспектів розвитку економіки, яка за своєю структурою, взаємозв’язками, регулюванням та іншими параметрами є досить складною системою. У цій системі важливе місце за силою впливу на інші ринки та економічну систему в цілому посідає фінансовий ринок. Адже фінансова діяльність будь-якої підприємницької структури нерозривно пов’язана з функціонуванням фінансового ринку, розвитком його видів і сегментів, станом кон’юнктури. А тому, конкуруючи між собою на товарних ринках, компанії повинні постійно контактувати з фінансовими ринками, які в умовах переходу до ринкової економіки активно впроваджуються у фінансову систему.

Аналіз економічної літератури з питань сутності та ролі фінансового ринку вказує на існування значних розбіжностей у поглядах науковців. Вже з назви цієї економічної категорії випливає неоднозначність її трактування, оскільки охоплює два поняття: ринок і фінанси. Одні економісти розглядають ринок як сукупність соціально-економічних відносин у сфері обміну, за допомогою яких здійснюється купівля-продаж товарів і кінцеве визначення їх суспільної цінності. Ф. Котлер визначив ринок як "сферу потенційних обмінів" [1,c.18]. А К.Р. Макконелл і С.Л. Брю під ринком розуміють "інститут або механізм, сходяться покупці і продавці окремих товарів і послуг" [2, с.61]. Одні економісти схильні розглядати їх як прийоми і методи для максимізації загальної вартості фірми, інші – як систему відносин у суспільстві, що складаються в процесі розподілу і перерозподілу вартості валового національного продукту. Зустрічається також в економічній літературі ототожнення фінансового ринку з ринком грошей і ринком капіталів. Така плутаниця у термінах, на погляд доктора економічних наук Василика О.Д., викликана як концентрацією уваги науковців на різних аспектах фінансових відносин, так і недостатньою теоретичною розробкою питань фінансового ринку.

В економічній літературі даються різні визначення поняття "фінансовий ринок ":

· сукупність кредитно-фінансових інститутів, які спрямовують потік грошових засобів від власників до позичальників і навпаки;

· механізм перерозподілу капіталу між кредиторами і позичальниками за допомогою посередників на основі попиту і пропозиції;

· грошові відносини, які складаються в процесі купівлі-продажу фінансових активів під впливом попиту і пропозиції на позичковий капітал, рух якого втілюється в цінних паперах;

· загальне визначення ринків, де проявляються попит і пропозиція на різні платіжні засоби.

Однак, якими б різноманітними не були визначення, всі автори визначають кругообіг фінансових ресурсів, у процесі якого в одних суб’єктів ринку нагромаджуються заощадження, а інші мають потребу в коштах для розширення їх діяльності.

Фінансовий ринок можна зобразити у вигляді схеми:

Рис.1. Схема фінансового ринку

Як ми бачимо з ріс.1 фондовий ринок є важливою складовою частиною фінансового ринка. Під фондовим ринком розуміють такий розділ фінансового ринку, на якому за незначний час створюються необхідні умови і відбуваються швидка мобілізація, ефективний перерозподіл і раціональне розміщення фінансових ресурсів в соціально-економічному просторі держави з врахуванням інтересів і потреб суспільства шляхом здійснення емісій коштовних паперів різними емітентами. У вузькому ж розумінні, фінансовий ринок, як правило, означає взаємодію, яка відбувається на ринку між його суб'єктами з приводу випущених коштовних паперів.

Головною метою фондового ринку кожної країни є становлення цілісного, високоліквідного, ефективного і справедливого ринку, регульованого державою і інтегрованого в світові фондові ринки. Фондовим ринком є сукупність стосунків цивільно-правового характеру, які опосередковують рух капіталів у формі коштовних паперів. Він доповнює в структурі фінансового ринку ринок банківських кредитів і тісно взаємодіє з ним.

Особливості фондового ринку такі:

- фондовий ринок завжди виступає як ринок ризикових капіталів, де зростання та падіння курсів цінних паперів залежить від багатьох факторів, які слід постійно враховувати у практичній діяльності;

- курси цінних паперів, як і їхня емісія залежить від рентабельності та кон’юнктури виробництва, економічного стану, від стану ринку позичкових капіталів і рівня облікової ставки;

- із розвитком акціонерного капіталу зростає роль фондових бірж та позабіржового фондового ринку, де суперечності більш гострі, а їхній прояв глибший і сильніший. Позабіржовий фондовий ринок впливає на біржовий ринок і на всю банківську сферу своєю непередбачуваністю;

- прибуток акціонерних товариств стає відомим лише після річних звітів, тому іноді курси акцій залежать від очікуваних дивідендів. На підставі цього вони стають об’єктом спекулятивних дій, залежать від випадкових обставин, реклами, боротьби за зростання чи зниження курсів акцій;

- падіння курсів цінних паперів може бути таким стрімким та непередбачуваним, що спричиняє катастрофічну паніку. Фондові ринки закриваються, угоди не укладаються, банкрутства досягають найбільшого розмаху. Утримувачі цінних паперів, особливо дрібні інвестори, розорюються. Зиски мають тільки великі інвестори. В цьому процесі фондовий ринок стає інструментом централізації капіталу, а біржові кризи – методом цієї централізації;

- кризи призводять до різкого скорочення емісії цінних паперів та падіння попиту на позичковий капітал.

В економічній літературі фондовий ринок розглядається як частина ринку позичкових капіталів, де відбувається процес купівлі-продажу цінних паперів: акцій та облігацій, їхня емісія. Розрізняють первісний ринок, де відбувається емісія та первинне розміщення цінних паперів, і вторинний ринок, де відбувається купівля-продаж, котирування, обіг, зміни титулів власності на цінні папери. Як правило, це фондова біржа та позабіржовий ринок, які об’єднує загальне поняття – фондовий ринок.

Фондовий ринок має складну структуру, де перехрещуються інтереси багатьох учасників, кожен з певною функціональною особливістю та метою діяльності. До них належать: емітенти – це держава або якась юридична особа, що має право відповідно до закону випускати цінні папери, та інвестори – це юридичні або фізичні особи, що відповідно до закону мають право працювати з цінними паперами або здійснювати купівлю-продаж їх з метою отримання прибутку. Інвесторами є:

-інституціональні інвестори (пенсійні фонди, поштові фонди, страхові компанії, торгові та фінансові будинки, трастові компанії, інвестиційні фонди тощо), які відповідно до закону працюють з власними або залученими коштами на фондовому ринку;

-банки та акціонерні товариства, що працюють з власними коштами або прибутком;

-всі юридичні або фізичні особи, які мають вільні кошти і можуть придбати за них цінні папери для: отримання дивідендів або контрольного пакета акцій; проведення спекулятивних угод із цінними паперами з метою отримання прибутку, курсової різниці, премії, дивідендів та іншого зиску з урахуванням різниці курсів на різних ринках; вкладання тимчасово вільних коштів для збереження заощаджень із метою отримання дивідендів, іншого зиску без застосування спекулятивних дій; отримання фіксованого прибутку (ренти).

До учасників фондового ринку належать посередники – це юридичні або фізичні особи, які отримали відповідний сертифікат, що надає їм права проводити операції з цінними паперами на біржовому та позабіржовому ринках. Вони поєднують інтереси емітентів та інвесторів, отримуючи за свою діяльність комісійну винагороду, або курсову різницю.

Крім названих активних учасників фондового ринку є й пасивні. Це юридичні особи, які безпосередньо не проводять емісії, не вкладають коштів у цінні папери, але роблять розрахунки та реєструють рух цінних паперів. До них належать реєстратори угод із цінними паперами, які повідомляють емітентам та інвесторам про стан фондового ринку та рух їхніх цінних паперів, а також депозитарії, де міститься інформація про рух цінних паперів та розрахунки на підставі електронних записів. Є ще один учасник. Це Центр сертифікатних аукціонів, де відбувається реалізація акцій за ваучери.

Функції фондового ринку можна розділити на загальні, характерні для всіх ринків, і спеціалізовані. До загальних функцій відносяться наступні:

- комерційна (суб'єкти отримую прибуток від операцій на фондовому ринку);

- цінова (формується ціна на фінансові ресурси);

- інформаційна.

До спеціалізованих функцій відносяться наступні:

1) розподільна:

- розподіл грошових коштів між країнами, галузями, сферами економіки);

- переведення заощаджень з невиробничої форми у виробничу;

- фінансування дефіциту державного бюджету на не інфляційній основі;

2) Страхування цінових і фінансових рисок (хеджування).

1.2 Фондова біржа

Фондова біржа являє собою певним чином організований ринок, на якому власники цінних паперів здійснюють через членів біржі, що виступають у якості посередників, операції купівлі - продажу. Контингент членів біржі складається з індивідуальних крамарі цінними паперами і кредитно-фінансових інститутів.

Фондова біржа - це насамперед місце, де знаходять один одного продавець і покупець цінних паперів, де ціни на ці папери визначаються попитом і пропозицією на них, а самий процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами, тобто це певним чином організований ринок цінних паперів.

У якості товару на цьому ринку виступають цінні папери - акції, облігації і т.п., а в якості цін цих товарів - курси цих паперів.

Загальне в біржі з ринком - установлення цін товарів у залежності від попиту і пропозицій на них. Але, на відміну від ринку, на біржі можуть продаватися не всі товари, а тільки допущені на неї, це з одного боку, а з другого, способи купівлі-продажу на біржі значно різноманітніші, ніж на ринку, але, більш регламентовані .

Що стосується аукціону, то про нього на біржі нагадує спосіб призначення ціни: її викрикують. У вік електроніки така система може показатися лише данню традиції, але, на думку біржовиків, вона виконує ряд корисних функцій: створює необхідну ринкову атмосферу, забезпечує публічність торгів. При однаковій ціні на запропоновані товари вони скоріше дістануться тому, хто голосно викрикнув ціну, тому "голосові дані" на біржі, як і на аукціоні, мають чимале значення але, на відміну від аукціону, ціни на товари на біржах не тільки зростають стосовно стартових, але і падають.

Ознаки класичної фондової біржі:

1) це централізований ринок, із фіксованим місцем торгівлі, тобто наявністю торгової площадки;

2) на даному ринку існує процедура підбору найкращих товарів (цінних паперів), що відповідають певним вимогам (фінансова стійкість і значні розміри емітента, масовість цінного паперу, як однорідного і стандартного товару, масовість попиту, чітко виражена коливаємість цін і т. ін.);

3) існування процедури підбору кращих операторів ринку в якості членів біржі;

4) наявність тимчасового регламенту торгівлі цінними паперами і стандартних торгових процедур;

5) централізація реєстрації операцій і розрахунків по ним;

6) встановлення офіційних (біржових) квотувань;

7) нагляд за членами біржі (із позицій їх фінансової стійкості, безпечного ведення бізнесу і дотримання етики фондового ринку).

Функції фондової біржі:

а) створення постійно діючого ринку;

б) визначення цін;

в) поширення інформації про товари і фінансові інструменти, їх ціну умови обігу;

) підтримка професіоналізму торгових і фінансових посередників;

) вироблення правил;

) індикація стану економіки, її товарних сегментів і фондового ринку.

Усього у світі біля 150 фондових бірж, найкрупнішими є наступні: Нью-Йоркська, Лондонська, Токійська, Франкфуртська, Тайванська, Сеульська, Цюріхська, Паризька, Гонконгська і біржа Куала Лумпур.

В Україні існує вісім бірж і дві торгівельно-інформаційні системи:

- Донецька Фондова Біржа (DSE );

- Київська Міжнародна Фондова Біржа (KISE);

- Кримська Фондова Біржа (CSE );

- Придніпровська Фондова Біржа (PSE);

- Український Міжбанківська Валютна Біржа (UICE);

- Українська Міжнародна Фондова Біржа (UISE);

- Українська Фондова Біржа (USE );

- Луганська Фондова Біржа (LSE);

Крім того, дві торгівельно-інформаційні системи:

- "Перша Фондова Торгівельна Система" (PFTS);

- Дочірнє підприємство Асоціації "Південноукраїнська Комерційна і Інформаційна Система" - "південь-сервер".[5, с.99]

За даними на початок 2006 року, діяльність на фондовому ринку України здійснювали:

· торговці – 797;

· хранителі – 161;

· реєстратори – 361;

· компанії з управління активами – 159;

· депозитарій – 1;

· кліринговий депозитарій – 1;

· організатори торгівлі – 10.

В Україні зареєстровано 11556 відкритих акціонерних товариств. Переважна частка акцій випущена приватизованими підприємствами (близько 80% від усієї суми емітованих цінних паперів).[4 c.35]

2. Види цінних паперів, їх характеристика

2.1 Характеристика цінних паперів

Цінні папери – це свідоцтва про участь їх власників у капіталі акціонерного товариства або надані позики, які передбачають зобов’язання емітентів сплачувати їхнім власникам доходи у вигляді дивідендів або процентів.[3, с.397]

У юридичному розумінні цінні папери – це майнове право, яке засвідчується певним документом і реалізується в порядку, що вказується у цьому документі.

Основні характеристики цінних паперів такі:

1. Ліквідність – це спроможність фінансового активу перетворитися у гроші. При визначенні ступеня ліквідності враховують тривалість часу та витрати на проведення операції. Наприклад, для конверсії ощадного рахунку в готівку необхідно відвідати банк або надіслати прохання поштою; реалізація казначейського зобов’язання потребує часу й виплат брокерського відсотка; акції – витрати часу, брокерський відсоток, можливі витрати від зниження курсової ціни акції тощо.

2. Ризик пов'язаний з можливістю не отримати вкладених у фінансові активи грошей. Виділяють два види ризику: ризик невиконання платіжних зобов’язань позичальником та ринковий ризик, пов'язаний з коливаннями ринкових цін фінансових інструментів.

3. Дохідність визначається у вигляді річного процента віддачі від вкладеної у фінансовий інструмент суми грошей. Для ощадного рахунку доходність дорівнює річному проценту, який виплачується банком. Для облігації (або привілейованої акції) доходність залежить від величини оголошеного (купонного) процента та ринкової ціни облігації. Якщо відомий купонний процент, то чим вища ринкова ціна облігації, тим нижча доходність облігації для її майбутнього покупця. Доходність цінних паперів змінюється внаслідок коливання їх ринкових цін.

Цінні папери є капіталом, тому їх власники одержують доходи. Але капітал цей фіктивний, оскільки цінні папери на мають вартості, хоча продаються та купуються на ринку.

В Україні у громадському обігу можуть бути такі групи цінних паперів:

1. Пайові цінні папери – цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів), надають власнику право на участь в управлінні емітентом і отримання частини прибутку у вигляді дивідендів та частини майна у разі ліквідації емітента. До пайових цінних паперів відносяться:

- акції;

- інвестиційні сертифікати.

2. Боргові цінні папери – цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачують зобов’язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов’язання. До боргових цінних паперів належать:

- облігації підприємств;

- державні облігації України;

- облігації місцевих позик;

- казначейські зобов’язання України;

- ощадні (депозитні) сертифікати;

- векселі.

3. Іпотечні цінні папери – цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів відносять:

- іпотечні облігації;

- іпотечні сертифікати;

- заставні;

- сертифікати ФОН.

4. Приватизаційні цінні папери – цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.

5. Похідні цінні папери – цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів.

6. Товаророзпорядчі цінні папери – цінні папери, які надають їхньому утримувачу право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Відповідно Закону в Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів:

- акції;

- облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;

- облігації підприємств;

- казначейські зобов'язання республіки;

- ощадні сертифікати;

- векселі;

- приватизаційні папери.

Акція – цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує майнову участь її власника в капіталі акціонерного товариства.[3,с.399]

Власники акцій стають пайовиками акціонерного товариства, його співвласниками, тому вони не можуть вимагати від товариства повернення вкладених коштів. Але вони можуть продавати акції, втрачаючи при цьому право співвласника. Власники акцій як співвласники товариства мають право на одержання частини прибутку товариства пропорційно своїй участі, а також на участь в розділі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Доход, який одержує акціонер, називається дивідендом. Розмір дивіденду залежить від маси прибутку, співвідношення між його нагромаджуваною та споживчою частинами, інституційної політики акціонерного товариства, виду й кількості акцій та інших факторів. Крім дивідендів, власники акцій можуть отримувати доход у вигляді курсової різниці, якщо вони продають акції дорожче, ніж купили їх.

Власники акцій несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства (ризикують) тільки капіталом, вкладеним в акції. Ця відповідальність поширюється лише на їх майно. Акція є неподільною. Якщо одна акція належить кільком особам, усі вони визначаються за одного власника і можуть здійснювати свої права через одного з них. Мінімальна номінальна вартість акції не може бути меншою за 1 коп. Згідно із Законом України "Про цінні папери і фондову біржу ", матеріально акцію репрезентує акціонерний сертифікат, виготовлений друкарським способом з кількома системами захисту.

За такої форми випуск акції акціонерне товариство зобов’язане видавати акціонерам сертифікати на ту кількість акцій, як кожен з них має у власності, і зробити це потрібно не пізніше трьох місяців з дня реєстрації випуску акцій.

Розміщення цінних паперів – це відчуження цінних паперів емітентом первинним власником через укладання громадсько-правових угод. Розміщення має форму передплати – закритої або відкритої. Закрита передплата – розміщення цінних паперів серед заздалегідь визначених інвесторів без публічного оголошення пропозицій. Відкрита передплата – розміщення серед потенційно необмеженого кола інвесторів через оголошення публічної пропозиції та укладання громадсько-правових угод.

Під час відкритого продажу акцій забороняється надавати будь-кому будь-які привілеї щодо придбання цінних паперів. Це правило не застосовується в разі емісії державних цінних паперів, а також щодо використання акціонерами відкритих акціонерних товариств свого переважного права викупу нової емісії акцій. Протягом усього періоду відкритого продажу цінні папери не можуть продаватися за ціною, нижчою від їх номінальної вартості або вартості, встановленої комісією, з урахуванням ринкової вартості цінних паперів цього емітента на фондових біржах або в позабіржових торгово-інформаційних системах.

Існують два види акціонерних товариств:

-закриті – акції їх розподіляються між акціонерами й не надходять у відкритий продаж;

-відкриті – акції їх вільно продаються й купуються.

Акціонери, як придбали акції з правом голосування на зборах, мають право на контроль за діяльністю корпорації, а саме:

-голосують на зборах акціонерів;

-обирають членів ради;

-розподіляють прибуток;

-вирішують питання об’єднання з іншими корпораціями та ліквідації бізнесу.

Проте права в акціонерів різні, тому що голоси розподіляються пропорційно кількості придбаних акцій. На практиці діяльність корпорацій контролюється групою акціонерів, яка володіє відносно невеликим контрольним пакетом акцій. Теоретично контрольний пакет акцій повинен становити 50% усіх випущених акцій плюс 1 акція. При сучасному розподілі акцій серед великої кількості дрібних акціонерів для реального контролю досить володіти 5-20% усіх випущених акцій.

Акції, що випускаються в обіг, класифікуються за різними ознаками.

1. За характером розпорядження розрізняють:

- іменні акції;

- акції на пред’явника.

Іменні реєструються в акціонерних книгах корпорацій на ім’я власника. На передачу їх іншій особі потрібен дозвіл правління корпорації. Акції на пред’явника імітуються без зазначення власника. Ці акції стали об’єктом купівлі-продажу на ринку цінних паперів, істотно потіснивши іменні.

2. Залежно від порядку виплат дивідендів права участі в управлінні корпорацією акції поділяються на:

- привілейовані (преференційні);

- прості (звичайні).

Привілейовані надають їх власникам певні переваги порівняно з власниками простих акцій. По привілейованих акціях встановлюється фіксований дивіденд, який виплачується раніше, ні його визначають для власника простих акцій. Фіксований дивіденд виражається або в проценті від номінальної вартості, або в грошах з розрахунку на одну акцію. Під час ліквідації корпорації насамперед задовольняються претензії власників привілейованих акцій, а потім – простих.

Привілейована акція надає власникові право голосу на загальних зборах акціонерів. Це вигідно контролюючій групі акціонерів, яка не бажає втручання акціонерів у справи корпорації. Але якщо корпорація не сплачує дивіденди кілька разів підряд, то власники акцій одержують право голосу. Привілейовані акції з фіксованим дивідендом близькі до облігації. Такі акції надійні, однак вони практично не дають змоги підвищити дивіденди.

Привілейовані акції поділяються на:

1. Зворотні

2. Незворотні.

Коли фірма випускає зворотні акції, вона залишає за собою право їх викупу на певних умовах. Зворотність вигідна для корпорації, але не для власників акції. Ціна викупу не повинна перевищувати їх номінальну вартість та премії, що є свого роду компенсацією за викуп. Незворотні акції не можуть бути оплачені доти, доки існує корпорація, що їх випустила.

Проста акція дає власникові право голосу на загальних зборах акціонерів. Прості акції є найбільш ризикованим видом цінних паперів, оскільки розмір дивідендів по них не фіксується, а залежить від фінансового стану корпорації й оплачується з прибутку в останню чергу, після сплати процентів, податків, фіксованих дивідендів.

Проте в умовах сприятливої економічної кон’юнктури власники простих акцій мають шанс одержати дивіденди, що значно перевищують фіксовані, й швидко збільшити свій капітал.

Облігація – це свідоцтво про надання позички, яке дає право на одержання щорічного доходу у вигляді відсотків.[3,с.404] Привабливість облігації для власників полягає в одержанні фіксованого доходу. На відміну від акції облігації після закінчення визначеного строку підлягають викупу, до того ж емітент повинен сплатити номінальну вартість облігації і доход у вигляді відсотка.

Облігації випускаються іменні та пред’явника. Залежно від емітента облігації поділяються на державні й корпоративні.

Державні облігації – це свідоцтва про надання їх власникам позики державі в особі національного уряду та місцевих органів управління. Випуск облігацій здійснюється державою з метою мобілізації грошового капіталу для фінансування державних витрат, якщо недостатньо бюджетних коштів. Держава гарантує викуп державних облігацій, через це вони вважаються першокласними цінними паперами з високим ринковим рейтингом.

В Україні перша спроба випуску державних облігацій була здійснена у квітні 1994 році, коли вийшов Указ Президента "Про державні товарні облігації матеріальних ресурсів України". Але їх випуск викликав значну хвилю критики у суспільстві і був призупинений. Сьогодні це питання знову стає актуальним. Планується випустити облігації зовнішньої позики, які будуть відповідати вимогам євростандарту, мати форму готівкових ЦП і будуть допущені до продажу на фондових біржах Європи. Обсяг емісії - до $ 5 млн. При номінальній вартості однієї облігації $ 1000. Термін їх погашення буде більш тривалим. ніж облігацій внутрішньої позики - від 3 до 5 років.

Найбільше розповсюдження в Україні отримали облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). 23.08.1994р. вийшла Постанова Кабінету міністрів № 586 "Про випуск облігацій внутрішньої державної позики 1995р."

В таблиці 2.2.1. показані результати аукціонів із розміщення ОВДП за 2000р. (станом на 01.07.2000).

Таб.2.1.1. Результати аукціонів із розміщення ОВДП за 2000р.

Період	Розміщено облігацій, шт.	Залучено коштів до бюджету, тис. грн.
Січень	0	0,00
Лютий	0	0,00
Березень	0	0,00
І квартал	0	0,00
Квітень	14 243 081	1 313 775,20
Травень	0	0,00
Червень	3 929 390	371 579,69
ІІ квартал	18 172 471	1 685 354,89
І півріччя	18 172 471	1 685 354,89
Липень	0	0,00
Серпень	0	0,00
Вересень	0	0,00
ІІІ квартал	0	0,00
Жовтень	0	0,00
Листопад	0	0,00
Грудень	0	0,00
ІV квартал	0	0,00
Усього з початку року	18 172 471	1 685 354,89

Аналізуючи ці данні, можна сказати, що облігації внутрішньої державної позики стали більш поширеними в Україні.

Державні цінні папери характеризуються значною різноманітністю і можуть бути класифіковані за рядом ознак.

1. Залежно від порядку обігу:

-ринкові;

-неринкові.

Ринкові облігації більше поширені, їм притаманна вища ліквідність, їх можна швидко реалізувати на ринку. Але власники цих облігацій не можуть претендувати на їх погашення до визначеного строку. На відміну від них, неринкові облігації не підлягають відкритому продажу, вони реалізуються через спеціальні фінансові інститути – пенсійні, ощадні фонди. Їх можна пред’явити до сплати в будь-який час, проте при достроковій оплаті розмір доходу різко зменшується. Частина неринкових облігацій індексується, їх погашення та сплата процентів по них здійснюється з урахуванням індексу роздрібних цін.

2. Відповідно до методів розміщення:

-на добровільній основі;

-примусово.

Передплата на державні цінні папери проводиться на добровільній основі, тому що примусове розміщення облігацій підриває довіру до них. Облігації, які розміщуються примусово, як правило, випускаються під час війни, в умовах складного стану державних фінансів, коли держава відчуває гостру потребу в коштах.

3.За строком погашення:

- поточні – від кількох тижнів до 1 року;

- короткострокові – від 1 до 2-3 років;

- середньострокові – від 3-5 до 10 років;

- довгострокові – понад 10 років.

4. Згідно зі способом виплати доходів:

- лотерейні (виграшні);

- процентні з виплатою доходів на дисконтній основі.

По лотерейних облігаціях періодично розігруються виграші на різну суму, яка виплачується залежно від номінальної вартості облігацій.

Процентні облігації забезпечують власникам фіксований, або плаваючий доход, що визначається процентною ставкою. Облігації з плаваючим доходом виникли порівняно недавно. Доход по ним коливається залежно від зміни рівня позичкового відсотка. Випуск такого роду цінних паперів дає змогу уникнути додаткових витрат випадку зниження процентних ставок, водночас робить їх досить привабливими в період їх підвищення.

Корпоративні облігації – це свідоцтва про надання їх власникам довгострокової позики корпорації, фірмі, підприємству, тобто це облігації, емітовані юридичними особами.[3,с.406]

Випуск облігацій – вигідніший спосіб формування додаткового капіталу, ніж випуск акцій, оскільки процент по облігаціях сплачується з прибутку до виплати податків. Корпоративні облігації більше підлягають ризику, ніж державні облігації, проте доходи по них значно вищі.

Залежно від характеру забезпечення облігацій вони поділяються на:

а) заставні;

б) беззаставні.

Заставні облігації – це юридичний документ, що підтверджує згоду корпорації заставити під свій борг землю, споруду та інше майно, яке їй належить, і дає право кредитору на оволодіння заставленими активами у разі несплати боргу. Облігації під заставу інших цінних паперів забезпечуються не майном, а іншими акціями та борговими зобов’язаннями фірми. Уразі несплати боргу заставні цінні папери стають власністю того, хто володіє заставними облігаціями.

Забезпеченням без заставних облігацій є загальна платоспроможність корпорації. Такі облігації випускають корпорації, які мають високий кредитний рейтинг.

Облігації також бувають з правом дострокового відкликання; без такого права; конвертовані (передбачають обмін на прості акції тієї ж фірми); неконвертовані, відсотки по яких менші, ніж у конвертованих.

Казначейські зобов'язання України - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Випускаються такі види казначейських зобов'язань:

а) довгострокові - від 5 до 10 років;

б) середньострокові - від 1 до 5 років;

в) короткострокові - до одного року.

Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язань приймається Кабінетом Міністрів України.

Ощадний сертифікат - письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів з нього.

Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника.

Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Випускаються такі види векселів: простий, переказний.

Простий вексель свідчить про таке: векселедавець дає чесне слово сплатити обумовлену суму коштів в обумовлений строк тому, хто цей вексель пред'явить. Чесне слово векселедавця може бути підтверджене іншою особою, як правило – це банк або фірма, фінансовий стан якої не викликає сумнівів, у такому випадку вексель вважається авальованим.

Переказний вексель – це наказ векселедавця іншій особі заплатити власнику векселя обумовлену суму в обумовлений строк. Для того, щоб власник векселя міг ним скористатися, переказний вексель має бути акцептований, тобто та особа, якій було наказано заплатити, має підтвердити свою згоду це зробити, у цьому випадку саме вона дає чесне слово сплатити по векселю, і було б не зайвим, якби це чесне слово підтверджувалося банком або іншою фірмою, якій власник векселя довіряє.

Інвестиційний сертифікат – цінний папір, який випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає право його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів. Інвестиційні сертифікати випускаються інвестиційним фондом або компанією з метою мобілізації грошей, які в подальшому будуть інвестовані в різні цінні папери. Іншими словами, якщо власник коштів не має інформації про те, які саме цінні папери йому слід придбати на наявні у нього вільні гроші, то він може покластися на професіоналів, які працюють в інвестиційному фонді.

Дериватив – стандартний документ, який засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому. Іншими словами, дериватив – це контракт чітко встановленої форми, причому обумовлене в ньому право придбати (продати) за певних умов може бути продане іншій особі. Правила випуску та обігу деривативів встановлюються законодавством. За змістом деривативи поділяються на форвардні контракти, ф’ючерсні контракти і опціони. Відповідно до виду цінностей деривативи поділяються на фондові, валютні і товарні.

Деривативи називають ще похідними фінансовими інструментами, оскільки їхня вартість є похідною від вартості тих інструментів, які покладені в основу угоди й називаються базовими

Приватизаційні папери – це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.

Види приватизаційних паперів:

· приватизаційні майнові сертифікати;

· житлові чеки;

· земельні бони;

· компенсаційні сертифікати.

2.2 Операції з цінними паперами

Первинне розміщення - це продаж нового випуску ЦП, при якому виручка від продажу йде емітенту.

Вторинне розміщення ЦП – торгівля ЦП після їх первинного розміщення з метою продажу населенню; перерозподіл пакету акцій через деякий час після того, як він був запропонований (проданий) компанією, що його випустила.

Важливим показником розвитку РЦП є співвідношення між первинними та вторинними ринками ЦП. Співвідношення між первинними та вторинним ринком на розвинутих ринках коливається у межах 5-15 % обсягів вторинного ринку. Характерною особливістю українського РЦП є безумовне переважання первинного ринку. Наприклад, у 1996 році загальний обсяг емісії ЦП на первинному ринку досягнув 8,3 млрд. грн., а на вторинному – лише 15,4 млн. грн., що складає менше 0,2 відсотка загального обсягу емісії ЦП в Україні.[6,с.135] Цей показник значно поступається відповідному показнику російського РЦП, не кажучи вже про розвинуті фондові ринки. Існує кілька причин такого стану: по-перше, це небажання інвесторів продавати ЦП, які вони придбали під час випуску, а ті інвестори, які хотіли б продати свої ЦП не можуть цього зробити тому, що важко знайти покупця (вкладання коштів в ЦП абсолютної більшості емітентів не приносить очікуваних прибутків); по-друге, крупні інвестори, і в першу чергу – інституційні, як правило, придбають акції для того, щоб прийняти участь в управлінні АТ або користуватись пільгами, які емітент може надавати своїм акціонерам (іноді шляхом акціонерних взаємовідносин намагаються закріпити господарські зв’язки з емітентом).

Отже задача розвитку вторинного ринку цінних паперів набуває особливого актуального значення. Вирішення цієї задачі в значній мірі залежить від активної діяльності торговців цінними паперами, формуванні дієздатної інфраструктури ринку.

Загальна схема функціонування РЦП має такий вигляд: клієнт (юридична або фізична особа) дає наказ торговцю цінними паперами на купівлю (продаж) ЦП, який реалізує замовлення на біржовому (позабіржовому) РЦП. Після виконання замовлення гроші повертаються до попереднього власника (продавця), а ЦП – до нового власника (покупця).

Згідно Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" торговці цінними паперами вправі здійснювати такі види діяльності по обігу ЦП:

- діяльність по випуску ЦП;

- комісійну діяльність по ЦП;

- комерційну діяльність по ЦП.

1. Операції з цінними паперами на біржовому фондовому ринку.

Зростання обсягів емісій корпоративних та державних паперів активізувало вторинний ринок і сприяло розвитку фондових бірж та зростанню кількості угод, які на них здійснювалися. До купівлі-продажу на фондовій біржі, як і на позабіржовому ринку, допускаються лише ті ЦП, які визначено в чинному законодавстві.

Згідно вимог українського законодавства, правилами фондової біржі має бути передбачено певний порядок допуску (лістингу) ЦП до офіційного та неофіційного котирування. Без лістингу жодна акція не виставляється на торги.

Так, наприклад, ЦП, що котируються на УФБ, розподіляються на три групи:

Гр. К1 - ЦП емітентів з високим економічним потенціалом, високорентабельних і фінансово стійких компаній. При цьому емітент відповідає за достовірність повідомленої ним економічної та юридичної інформації (АСК "Укррічфлот").

Гр. К2 – ЦП емітентів, економічне становище яких оцінюється як достатнє для допуску до офіційного котирування. У цьому разі емітент може обмежитися мінімальним обсягом інформації, яку необхідно подати на біржу.

Гр. К3 – ЦП, які не були прийняти, або емітенти яких не вимагали офіційного котирування. При цьому УФБ не несе ніякої відповідальності за достовірність інформації про такі ЦП.

Така система котирування дає змогу гарантувати певну безпеку інвесторів, прозорість РЦП, ефективно здійснювати кліринговий процес.

Розвиток фондового ринку в значній мірі стримується тим, що у списках офіційного лістингу відсутні акції стратегічних підприємств загальнонаціонального значення.

Участь у торгах з продажу на біржах пакетів акцій ВАТ, що належать державі, можуть брати:

- зареєстровані на біржі брокерські контори;

- торговці ЦП, які не є брокерськими конторами даної біржі ;

- інші юридичні та фізичні особи, які мають право за діючим законодавством України на придбання державного майна в ході приватизації.

Торги можуть проводитися у вигляді аукціонних торгів "з голосу" або в електронній системі біржі. Форма проведення торгів по кожному об’єкту визначається біржею. Посередником між емітентом та інвестором на біржовому ринку є брокер. Він не виступає контрагентом, що забезпечує рівність усіх клієнтів та однакові умови для них. Брокер несе повну відповідальність лише за правильне і своєчасне виконання замовлень клієнтів.

Електронна система обігу ЦП дає змогу простежити за кожною угодою, всі етапи руху ЦП і коштів – від банківських розпоряджень і угод між брокерами а ринку до стандартизованих розрахунків.

2. Операції з цінними паперами на позабіржовому фондовому ринку.

Поряд з біржовим ринком в Україні розвивається і активно функціонує позабіржовий (організований та неорганізований) РЦП. Його інфраструктуру складають інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, довірчі товариства, холдінгові фірми, страхові компанії, інші незалежні торговці ЦП, а також аудиторські та консалтингові організації.

На позабіржовому ринку здійснюється первинне розміщення і вторинний обіг облігацій, інших боргових зобов’язань та акцій підприємств, які не відповідають вимогам біржового лістингу.

Важливою складовою частиною фондових ринків країн з розвинутою економікою є наявність сукупності показників, які дають змогу здійснювати поточний та перспективний аналіз цього важливого сегмента фінансового ринку. За їх допомогою оцінюється загальна ситуація на фондовому ринку та можливість досягнення поставлених інвестиційних цілей, здійснюється вибір стратегії дій учасниками фондового ринку, ведуться операції з цінними паперами на провідних фондових біржах світу.

Найбільшого поширення на практиці набули інтегральні індекси, що відображають динаміку фондового ринку в цілому чи стосовно якогось важливого його компонента.

Найбільш відомі вітчизняні індекси – це L- і S- індекси газети "Фінансова Україна", CITI AV, CITI NS, CITI MP – індекси газети "CITI" . Ці індекси ґрунтуються на врахуванні середніх курсів окремих видів ЦП, що користувалися підвищеним попитом за поточний період на українському ринку.

З розвитком фондового ринку посилюється необхідність у розробці та використанні більш інформативних показників, які б враховували особливості ситуації на фондовому ринку України. Першим кроком у цьому напрямі є врахування курсів ЦП з деякою вагою, наприклад зважування за числом торговців ЦП (індекс CITI NS), чи за розмірами емісії (індекс CITI MP).

Залишається актуальною проблема розробки інструментарію аналізу українського ФР. Такий інструментарій міг би включати ряд індексів, які б відображали динаміку та кон’юнктуру позабіржового ФР, стан і якість інвестиційних портфелів його учасників. Доцільно відслідити динаміку чистих активів інвестиційної компанії, як орієнтирів для потенційних клієнтів, показувати секторний чи галузевий зріз стану її портфелів.

3. Перспективи розвитку фондового ринку в Україні

3.1 Тенденції розвитку фондового ринку в Україні

З дня прийняття в 1991 році Закону України "Про цінні папери та фондову біржу " бере свій початок історія розвитку українського фондового ринку.

Національний фондовий ринок в останні роки зробив помітний крок вперед, що свідчить про його важливу роль у реформуванні економіки країни. Фондовий ринок як сегмент фінансового ринку, став потужним механізмом у розподілі, перерозподілі та мобілізації фінансових ресурсів для динамічного розвитку економіки. Фондовий ринок сприяє накопиченню інвестиційного капіталу у виробничій та соціальній сферах.

Відповідно до Концепції функціонування й розвитку фондового ринку України, прийнятої в 1995 році Верховною Радою, утворення й розвиток нашого фондового ринку має базуватися на таких принципах:

· Соціальна справедливість

· Надійність захисту інвесторів

· Урегульованість

· Контрольованість

· Ефективність

· Правове впорядкування

· Прозорість, відкритість

· Конкурентність

Варто враховувати, що ця Концепція не є законом, який встановлює чіткі правила функціонування фондового ринку й регулювання дій його учасників, це лише орієнтир для наступної розробки відповідних законодавчих актів. Всі ці норми й міжнародні правила не знайшли достатнього розвитку й за станом на кінець 2005 року фондовий ринок України можна характеризувати в такий спосіб:

1. Операції з цінними паперами мають невелику вагу проводяться на позабіржовому ринку. У зв’язку з цим більшість акцій недостатньо ліквідні. Багато учасників ринку мають переважну спрямованість на одержання спекулятивного доходу й не виявляють інтересу до довгострокових укладень.

2. Макроекономічні показники ринк ще обмежені, біржовий ринок настільки не розвинений, що його поки що не можна порівняти навіть із ринками деяких країн, що розвиваються, і країн Східної Європи. Емітенти недостатньо зацікавлені у виході на відкриті ринки капіталів, прагнуть утримувати великі пакети акцій у своїй власності, не враховують перспективності й можливостей ринку з мобілізації капіталів.

3. Матеріальна база ринку, його інфраструктура й необхідні інститути одержали достатній розвиток, але часто використовуються недостатньо ефективно або з порушенням чинних норм.

4. Роль держави у регулюванні ринку поки ще не реалізована в необхідному обсязі, хоча Комісія з цінних паперів активно й досить успішно займається розробкою нового законодавства. Є певні прогалини й протиріччя в нормативно-правовій базі фондового ринку, держава іноді не в змозі оперативно й результативно впливати на поточні процеси.

5. Діяльність на українському ринку цінних паперів відрізняється високим ступенем усіх ризиків. Часто складно виконати перереєстрацію акцій на нового власника, не завжди легко врегулювати розрахунки, визначається високий рівень криміналізації.

6. Розвитку фондового ринку перешкоджає високий рівень інфляції, загальне падіння виробництва. Емітенти не можуть забезпечити, а іноді не хочуть, виплату дивідендів на вкладений капітал.

7. України ознайомилася зі значним масштабами грюндерства (ажіотажне заснування нових дутих компаній, акціонерних товариств, які через якийсь час лопаються або просто зникають разом із вкладеними коштами вкладників або акціонерів). Через ці компанії пограбовані сотні тисяч людей, зникла довіра, ринок має нестабільний характер. Керівники багатьох компаній зацікавлені власних доходах, не поважають права невеликих акціонерів. Наслідки цього дотепер не вдалося приборкати.

8. Бракує достовірної інформації про ринок цінних паперів, про фактичні операції, їх обсяги.

9. Учасникам ринку бракує досвідченого персоналу. Внаслідок багато компаній своєю роботою не можуть заслужити довіру інвесторів.

10. Відсутність вільних коштів у інвесторів призводить до недостатнього попиту. На ринку немає умов для проведення короткострокових спекулятивних операцій.

11. Фондовий ринок поки не може повною мірою виконувати своє основне призначення з ефективного перерозподілу грошових ресурсів, в основному йде перерозподіл власності або створення нових фінансових компаній, що не володіють до емісії в достатніх обсягах реальними активами і, як наслідок, швидко зникають з ринку.

12. Дефіцит державного бюджету приводив до необхідності розширення ринку державних облігацій з їх порівняно високою прибутковістю, що скорочувало реальні інвестиції в цінні папери і виробництво. До чого це призвело, показали події на українському ринку державних облігацій у другій половин 1998 року – на початку 1999 року. За станом на 2006 рік ситуація змінилася, серйозних емісій державних облігацій немає.

13.Відомо, що масова приватизація може бути стимулом для економічних перетворень, базою для широкого розвитку фондового ринку. Однак у нашій країні цього поки не відбулося. Кількісні перетворення ще не переросли в якісні.

14. Акціонерні товариства мають можливість ухвалювати на загальних зборах акціонерів рішення, які призводять до дискримінації або збитків меншості акціонерів; відсутні адміністративна й кримінальна відповідальність перших осіб емітентів у випадках серйозних порушень прав акціонерів.

15. Не достатньо відрегульоване оподатковування деяких операцій з цінними паперами.

16. Верховна Рада надто повільно ухвалює нові фондові закони.

17. Експерти відзначають високий рівень політичних ризиків і пов'язаний із цим відтік капіталів, низький рівень іноземних інвестицій.

Все це перешкоджає повномасштабному розвитку фондового ринку в нашій країні, й важко прогнозувати реальні строки становлення цього ринку.

3.2 Напрямки розвитку фондового ринку в Україні

Згідно з основними напрямками розвитку фондового ринку України на 2005 - 2010 роки, державна політика у сфері функціонування фондового ринку має бути направлена на створення умов для постійного підвищення капіталізації економіки, впровадження ефективної системи захисту прав інвесторів, забезпечення прозорих правил і процедури діяльності учасників фондового ринку, використання надійних і ліквідних інструментів ринку цінних паперів.

Розвиток фондового ринку України повинен відбуватися через:

I. Удосконалення механізмів захисту прав інвесторів:

- впровадження загальноприйнятих міжнародних принципів корпоративного управління і діяльності акціонерних товариств;

- введення в акціонерних товариствах посади корпоративного секретаря з покладанням на нього функцій відносно організації заходів щодо корпоративного управління в цих суспільствах;

- розробку і реалізацію стратегії ефективної дивідендної політики в акціонерних товариствах;

- впровадження механізму оцінки ефективності управління акціонерними товариствами через показник їх капіталізації на фондових біржах, удосконалення системи винагороди членів правління таких товариств з врахуванням цього показника;

- утворення системи спеціалізованих судів для розгляду корпоративних суперечок в акціонерних товариствах;

- систематичне узагальнення Верховним Судом України практики розгляду судами справ про захист прав і законних інтересів акціонерів;

- забезпечення підтримки освіти і діяльності громадських організацій громадянами, які є міноритарними акціонерами, з метою захисту їх прав, надання необхідної наукової допомоги.

II. Розвиток інструментів ринку коштовних паперів:

- впровадження нового вигляду іпотечних цінних паперів, а також похідних (деріватівов);

- створення умов для широкого використання органами місцевої самоврядності облігацій місцевих позик з метою залучення інвестицій для реалізації регіональних соціально-економічних програм;

- впровадження системи рейтингів суб'єктів господарювання і інструментів фондового ринку незалежними рейтинговими агентствами, зокрема провідними міжнародними рейтинговими агентствами.

III. Зосередження укладення договорів купівлі-продажу цінних паперів на фондових біржах і інших організаторах торгівлі цінними паперами:

- удосконалення механізмів відкритого розміщення цінних паперів акціонерних товариств на фондових біржах;

- установка вимог до організаторів торгівлі цінними паперами відносно мінімального обсягу торгів цінними паперами на них;

- приведення законодавства в частині створення і функціонування організаторів торгівлі цінними паперами у відповідність з директивами ЄС;

- завершення впровадження єдиних стандартів діяльності для організаторів торгівлі цінними паперами.

IV. Удосконалення Національної депозитарної системи:

- створення на основі Національного депозитарію України центрального депозитарію цінних паперів, контрольованого державою і незалежного від впливу промислових фінансових груп і професійних учасників фондового ринку;

- впровадження централізованої, прозорої і надійної системи обліку прав власності на цінні папери;

- введення єдиних правил і технологічних процедур обліку цінних паперів;

- уніфікація принципів і порядку здійснення діяльності учасниками Національної депозитарної системи і взаємодії між ними;

- впровадження нового вигляду професійної діяльності на ринку цінних паперів.

V. Удосконалення системи розкриття інформації на ринку цінних паперів:

- подальше вдосконалення системи розкриття інформації на фондовому ринку на основах вільного, оперативного, безкоштовного доступу інвесторів до інформації про емітентів цінних паперів і професійних учасників фондового ринку, зокрема впровадження міжнародних стандартів розкриття інформації;

- впровадження адміністративної і кримінальної відповідальності за використання інсайдерської інформації під час здійснення операцій з коштовними паперами і за перешкоду в доступі до інформації про емітентів цінних паперів, професійних учасників фондового ринку і спотворення такої інформації.

VI. Розвиток інвестиційної інфраструктури:

- розширення переліку фінансових інструментів, в які можуть інвестуватися активи недержавних пенсійних фондів;

- підвищення вимог до компаній, які здійснюють діяльність з управління активами недержавних пенсійних фондів;

- удосконалення порядку ведення бухгалтерського обліку в інститутах загального інвестування.

Для реалізації цих напрямів розвитку передбачені наступні заходи:

1. Внесення змін до статутів акціонерних товариств, контрольний пакет акцій яких належить державі, відносно впровадження національних принципів корпоративного управління.

2. Внесення змін до зразкового статуту акціонерного товариства відносно впровадження посади корпоративного секретаря і забезпечення доступу акціонерів до інформації про діяльність суспільств.

3. Проведення конференцій, семінарів, засідань за круглим столом з метою обговорення принципів корпоративного управління в акціонерних товариствах і механізму їх впровадження.

4. Залучення фінансових ресурсів і міжнародної технічної допомоги від країн-донорів і міжнародних фінансових організацій з метою поліпшення корпоративного управління в акціонерних товариствах.

5. Узагальнення і поширення позитивної практики впровадження загальноприйнятих міжнародних і національних принципів корпоративного управління в діяльності акціонерних товариств шляхом проведення спеціальних конкурсів і освітлення цих питань в засобах масової інформації.

6. Сприяння прийняттю акціонерними товариствами, в статутних фондах яких є державна частка, і товариствами, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, кодексів корпоративного управління.

7. Проведення аналізу господарської фінансової діяльності акціонерних товариств, контрольний пакет акцій яких належить державі, відносно забезпечення прибутковості і реалізації дивідендної політики.

8. Сприяння створенню громадських організацій міноритарними акціонерами і надання ним необхідній консультаційній допомозі з метою захисту прав.

9. Проведення щорічних конференцій з питань залучення інвестицій через інструменти фондового ринку.

10. Сприяння створенню консолідованої біржової системи на ринку цінних паперів і впровадженню єдиних стандартів діяльності організаторів торгівлі цінними паперами.

11. Розробка нормативно-правових актів по питаннях встановлення електронного документообігу між учасниками Національної депозитарної системи відповідно до міжнародних стандартів ISO.

12. Підготовка пропозицій відносно створення фонду гарантування інвестицій з метою приведення законодавства України в цій сфері у відповідність із законодавством ЄС.

13. Розширення переліку фінансових інструментів для інвестування активів недержавних пенсійних фондів.

14. Розробка Державної програми удосконалення системи розкриття інформації на фондовому ринку на основах вільного, оперативного, безкоштовного доступу інвесторів до інформації про емітентів цінних паперів і професійних учасників фондового ринку.

15. Розробка методичних рекомендацій відносно впровадження механізму оцінки ефективності управління акціонерними товариствами за показниками їх капіталізації на фондових біржах.[5,с.186]

Висновки

У нинішній час в нашій країні поступово розвивається ринок цінних паперів. Практично усі суб'єкти економічних відносин, безпосередно стикаються з обліком операцій з цінними паперами, а значить, виникає потреба враховувати в практичній діяльності особливості операцій з цінними паперами, так чи інакше, брати участь на ринку цінних паперів.

До висновку необхідно відмітити, що сьогодні перед українським ринком цінних паперів постає ряд проблем, швидке і ефективне рішення яких стане поштовхом до його подальшого розвитку. Це такі завдання, як:

- контроль за діями учасників ринку цінних паперів з метою обмеження монополістичної діяльності;

- комп'ютеризація фондового ринку і створення єдиного інформаційного простору для підвищення інформованості суб'єктів ринку;

- захист інтересів інвесторів і потреба удосконалення процедури реєстрації цінних паперів та захист їх від підробки;

- встановлення чітких засобів відповідальності державних та комерційних структур за порушення процедури випуску та обігу цінних паперів.

Обрана мною тема курсової роботи дуже об'ємна за змістом і в той час дуже цікава з точки зору динамічності свого розвитку. В даній роботі на основі діючого в Україні законодавства зроблена спроба розкрити суть і види цінних паперів, їх характеристику, а також ринку цінних паперів й особливості його становлення та функціонування в Україні.

В нашій країні відбувається поступовий розвиток ринку цінних паперів. В ході державних реформ була досягнута деяка стабілізація в економіці, зокрема значно були уповільнені темпи інфляції, забезпечувалася певна стабільність національної валюти, що, певно, сприяло становленню та зміцненню біржового ринку і торгівлі цінними паперами. Зараз підприємства можуть інвестувати кошти в державні цінні папери та одержувати при цьому деякий прибуток. Основна проблема вексельного обігу в нашій країні - це нестабільна економічна система, недовіра партнерів один до одного і бажання одержувати оплату за товар і послуги за фактом відвантаження або з попередньою оплатою. Мало керівників, що вірять в надійність векселів в нашій країні і в можливість отримати гроші потім, якщо вони не отримані по факту. Тим не менше, процеси, що відбуваються в нашій країні, повинні призвести до нормального функціонування системи цінних паперів, що в кінцевому рахунку покращить інвестиційний клімат в Україні, сприятиме розвитку національного виробництва.

Література

фондовий фінансовий ринок біржа

1. Котлер Ф. Управление маркетингом. – М.: Экономика. – 1980. с. 18.

2. Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. – М.: Республика. – 1992. – с.61.

3. В.І. Павлов, І.І. Пилипенко, І.В. Кривов’язюк. Цінні папери в Україні: Навч. Посібник. Видання 2-ге, доповнене. К.: Кондор, 2004. – 400 с., с.34-44.

4. Кравченко Ю.Я. Ринок цінних паперів: Навч. Посібник. – К.: Дакор, 2008. – 664 с., с.639-650.

5. Положение об утверждении положения о функционировании фондовых бирж № 1542 от 19.12.2006/ГКЦБФР//Официальный вестник Украины. – 2007. - №5. – с.186.

6. "Фінанси України", 1997. - №6.

7. "Фінанси України", 2000. -№12. – с.135-140.

8. "Фінанси України", 1998. -№3. – с.93-94.

9. "Фінанси України",1998. – №11. – с.78- 83.