Рефераты

Вплив податкоавої політики на діяльність підприємства

По-третє, через високий рівень навантаження на фонд заробітної плати не стимулюється розвиток виробництва трудомісткої продукції, в першу чергу, наукоємного виробництва, втрачається науково-технічний потенціал України.

По-четверте, через високий рівень тінізації доходів на сьогодні ми не маємо реальної картини про розподіл громадян за рівнями доходів, що робить низькою якість оцінок можливих наслідків запровадження різних ставок податку на економічний розвиток та доходи бюджету. Тому, завданням єдиної 13-відсоткової ставки є виявлення розподілу громадян за рівнями доходів.

По-п'яте, фізичні особи - суб'єкти малого підприємництва не сплачують прибутковий податок з громадян за діючою шкалою, якщо вони застосовують спрощену систему оподаткування. Ставки єдиного податку знаходяться в межах від 20 до 200 грн. в місяць, що стимулює зменшення частки доходів, які оподатковуються на загальних підставах. При отриманні суб'єктом малого підприємництва доходів на рівні середньомісячної заробітної плати (376,38 грн.) фактична відсоткова ставка прибуткового податку при застосуванні мінімальної ставки єдиного податку складає лише 5,3%, тим самим провокуючи перетік доходів через цю систему.

По-шосте, для скасування податкових привілеїв військовослужбовцям, працівникам правоохоронних органів необхідно компенсувати цим громадянам втрати на сплату податку відповідним збільшенням заробітної плати. Для цього у бюджеті спочатку необхідно вишукати додаткові кошти. При 13% ставці потреба в додаткових коштах буде меншою. Так, лише для військовослужбовців для сплати податку за ставкою 13 % необхідно збільшити видатки на зарплату на 676 млн. гривень, а при ставці 15 % - на 780 млн. гривень.

Прийнятий Верховною Радою України у другому читанні проект Закону України „Про податок на доходи фізичних осіб” частково відповідає визначеним Міністерством завданням, зокрема, в частині встановлення єдиної ставки податку, скасування пільг, наданих за професійною ознакою.

За розрахунками Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції, податкове навантаження внаслідок запровадження запропонованого у проекті Закону порядку оподаткування доходів громадян знизиться більш, ніж у 3 рази. Коливання розміру такого зниження залежатиме від величини сукупного оподатковуваного доходу громадянина, введення, чи не введення соціальної пільги щодо не оподаткування доходу у розмірі мінімальної заробітної плати (розрахунок прибуткового податку за чинними ставками та за ставками, які буде введено, додається).

Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції вважає економічно недоцільним передбачене проектом Закону України запровадження оподаткування процентів. Це може негативно вплинути на залучення банками коштів фізичних осіб, тобто призвести до відтоку коштів населення з банківської системи та збільшення тіньового сектору, кредитних ставок та загального погіршення стану економіки.

Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції відстоює комплексний підхід до розв'язання проблеми зниження податкового навантаження на заробітну плату, оскільки тільки за таких умов дійсно може відбутися зростання реальної заробітної плати та її легалізація. Загальна ставка нарахувань на фонд заробітної плати не повинна перевищувати 25 відсотків.

Поряд з позитивними наслідками реформування оподаткування доходів громадян та пенсійної реформи можливі у короткотерміновому періоді і негативні моменти, які, в першу чергу, проявляться у зростанні цін та посиленні диференціювання регіонів за рівнями доходів, адже прибутковий податок є основним бюджетоутворюючим джерелом місцевих бюджетів.

Стосовно зростання цін. Стабільність цін не завжди стимулює розвиток економіки, оскільки за стабільних цін з часом втрачається мотивація до інвестування, зміни асортименту, підвищення конкурентоспроможності, оновлення виробництва. Зростання цін є ознакою виникнення попиту та відповідного руху капіталу.

Більш складним питанням у зв'язку з реформуванням оподаткування доходів громадян може стати посилення диференціації між доходами бюджетів окремих регіонів. В регіонах, де сконцентроване промислове виробництво, за рахунок легалізації заробітної плати доходи бюджетів зростатимуть більшими темпами, ніж на депресивних територіях, де можливе загострення бюджетних проблем. Тому першочергового значення набуває задіяння механізму надання дотацій вирівнювання.

Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції вважає, що реформування оподаткування доходів громадян не може здійснюватися автономно, а повинно реалізовуватись одночасного з просуванням реформ в системі державних видатків, системі пенсійного та соціального страхування.

Розрахунок прибуткового податку з громадян за чинними ставками

і за ставками, які передбачені проектом Закону України

„Про податок на доходи фізичних осіб”

/грн./

Розмір сукупного оподатковуваного доходу за рік

4516,56

(виходячи з розміру середньомісячної зарплати)

1000000

Середньомісячний розмір доходу

376,38

83333,33

Розмір податку за місяць:

за чинними ставками

60,75

33046,75

за ставкою, яку буде введено (13%, за умови введення соціальної пільги, яка передбачає, що податок на доходи фізичних осіб не нараховуватиметься на розмір мінімальної заробітної плати /237 грн./)

18,12

10802,52

за ставкою, яку буде введено (13%, без врахування соціальної пільги)

48,93

10833,33

Розмір податку за рік:

за чинними ставками

729

396561

за ставкою, яку буде введено (13%, за умови введення соціальної пільги, яка передбачає, що податок на доходи фізичних осіб не нараховуватиметься на розмір мінімальної заробітної плати /237 грн./)

217,43

129630,27

за ставкою, яку буде введено (13%, без врахування соціальної пільги)

587,16

130000

Співвідношення між розмірами податку з урахуванням соціальної пільги

3,35

3,06

Співвідношення між розмірами податку без урахуванням соціальної пільги

1,2

3,05

Розділ 3. Застосування зарубіжних моделей податкової політики для умов України

3.1 Податкова політика зарубіжних країн в сфері оподаткування доходів громадян

Підтримка платоспроможного попиту одностайно визнається вітчизняними і закордонними економістами однією із ключових умов досягнення економічного зростання - заради котрого, власне, затівався курс реформ. Збільшення такого попиту можливо лише зі збільшенням купівельної спроможності кінцевих споживачів - говорячи простіше, добробуту, рівня реальних прибутків населення.

Для стимулювання збільшення прибутків в Україні вже давно пропонується полегшити їхнє оподатковування, і зокрема оподаткування заробітної плати: понизити прибутковий податок із громадян і нарахування на фонд заробітної плати підприємств. Однак віз і нині там. З одного боку, уряд і депутати ніяк не можуть домовитися про прийнятну шкалу оподатковування, а з іншого - спрацьовує стандартний аргумент податкової адміністрації: знизьте податки - і подивимося, як ви забезпечите видаткові статті бюджету. Та й у "розвитих країнах", мов, податки на доходи громадян є однією з основних статей формування бюджетів (як державного, так і місцевих).

Частка прибуткового податку в прибутках бюджету в 90-х роках у США, за підрахунками Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР, OECD), складала понад 35%, а наприкінці 80-х - понад 45%, у Великобританії і більшості країн континентальної Західної Європи ця частка коливається в межах 25-30%. Своєрідний рекорд належить країнам Північної Європи, де з відрахувань прибуткового податку формується до 50% прибутків державного бюджету; до того ж, прибутки громадян цих країн оподатковуються муніципальними і церковними податками, а також зборами в соціальні фонди.

Так, у Данії середня ставка муніципального і церковного податків у сумі складає 29,5 %. Ставка державного податку диференційована в залежності від прибутку. Якщо простий (муніципальний) податок перевищує 134500 датських крон, додатково встановлюється податок у розмірі 5 % і 15 % - при перевищенні прибутку 243500 датських крон. Гранична ставка прибуткового податку склала в 1996 р. 61 %, із 1998 р. вона знижена до 58 %. У 1994 р. запроваджено новий податок у соціальні фонди. Ставка в 1996 р. склала 7 % від валової заробітної плати. Ці внески утримуються роботодавцем і сплачені суми податку зменшують базу оподаткування на суму персонального відрахування, що складає в середньому 13224 датських крон. Внески в державні пенсійні і страхові фонди також можуть відраховуватися з бази оподаткування. Крім того, база оподаткування може бути зменшена на суми внесків із страхування за безробіттям, суми пожертвувань, деякі види транспортних витрат, витрати на виховання дітей і аліменти.

У Швеції дохід у розмірі не більш 209100 шведських крон оподатковується муніципальним податком за ставкою приблизно 32 %. Дохід понад ці суми оподатковується також національним податком 25 %. Таким чином, максимальна ставка прибуткового податку (муніципального і національного) - 57 %. Дохід від капіталу оподатковується окремо за ставкою 30 %. Фізична особа, що знаходиться на території Швеції менше 6 повних місяців, має обмежену податкову відповідальність. Податок за ставкою 25 % повинний бути утриманий роботодавцем при оплаті зроблених у Швеції робіт і послуг. Нерезидент, що працює за наймом, не зобов'язаний представляти декларацію про доходи в податкові органи. Велику частину податку в соціальні фонди (33 % від валової заробітної плати, включаючи вартість додаткових виплат і пільг) сплачує роботодавець, однак працівник, вік якого не перевищує 65 років, повинен також сплачувати внески на індивідуальне медичне страхування - 3,95 % і пенсійне забезпечення - 1 %. З 1996 року був установлений граничний розмір страхових внесків - 271500 шведських крон.

Ставка муніципального податку у Фінляндії встановлена на рівні 15 і 20 %, у залежності від місцевих законодавчих актів. Податки також сплачують парафіяни Фінської Церкви за ставкою 1 - 2 %. Додатково з громадян стягуються наступні податки: внески в соціальні фонди за ставкою 1,9 %, на доходи, що перевищують 80000 фінляндських марок - 3,35 %, у пенсійний фонд - 4,3 % і 1,5 % у фонд зайнятості. Суми, сплачені в соціальні фонди й у фонд зайнятості, цілком відраховуються з податкової бази. Ставки державного прибуткового податку сплачуються по прогресивних ставках, диференційованих від 7 до 39 % у залежності від розміру доходу. Доходи до 43000 фінляндських марок звільнені від цього податку. Прибутковий податок розраховується і стягується з заробітної плати працівника роботодавцем. Недоплачений податок утримується додатково, а переплачений - відшкодовується. Нерезиденти сплачують податок на фінські джерела доходу за ставкою 28 % на дивіденди, авторські гонорари, відсотки, а на заробітну плату і пенсії - 35 %.

У Норвегії виділяються дві групи платників податків: самотні громадяни і громадяни, що мають 1 і більше утриманців на утримуванні. Ставка муніципального податку дорівнює 21 % плюс 7 % - податок у фонд вирівнювання, що виплачується із сум чистого доходу, що перевищують 23300 норвезьких крон для першої групи платників податків і 46000 норвезьких крон для другої групи. Індивідуальний дохід (який визначається як валовий дохід від трудової діяльності за трудовою угодою або підприємницької діяльності, включаючи пенсії) є предметом оподатковування. Національний податок має дві ставки. Для першої групи платників податків, що мають дохід 220501 - 248500 норвезьких крон, податок складає 9,5 %, а при доходах понад 248500 норвезькі крони - 13,7 %. Для другої групи ставка 9,5 % діє при доходах 267501 - 278500 норвезьких крон, 13,7 % - якщо дохід перевищує 278500 норвезьких крон. З оподатковуваного доходу відраховується неоподатковуваний мінімум у розмірі 36000 норвезьких крон для першої групи платників податків і 29800 норвезьких крон - для другої. Працівники виплачують із своєї заробітної плати внески в соціальні фонди в розмірі 7,8 %. Для вільних підприємців ставка податку в соціальні фонди дорівнює 10,7 % від їхнього доходу, що не перевищує 447600 норвезьких крон, і 7,8 % при перевищенні цього рівня. Із сум пенсій також утримується податок у соціальні фонди, але за зниженою ставкою - 3 %. Ця ж ставка застосовується на доходи осіб, вік яких менше 17 років і більше 69 років. Іноземні громадяни зобов'язані в загальному порядку сплачувати страхові внески, хоча може бути надане виключення з правил, якщо є відповідна податкова угода. Іноземці, що працюють на континентальному шельфі, звільнені від сплати страхових внесків.

Практично у всіх країнах із податкової бази виключаються витрати, пов'язані з одержанням прибутку, дивіденди, відсотки, аліменти і подібне. Слід зазначити, що реформа податкової системи в 90-і роки стала повальним явищем практично в усіх державах.

Відповідно до результатів дослідження, проведеного Центральним економіко-математичним інститутом (ЦЕМІ) російської Академії наук (на жаль, вітчизняна наука не одержує фінансування на подібні дослідження), основними тенденціями зміни податкових ставок у Західної Європі є: зниження ставок податків на прибутки корпорацій, підвищення ставок ПДВ і ставок соціальних платежів, невелике збільшення неоподатковуваного індивідуального доходу і зниження ставок індивідуального прибуткового податку; у Росії в 1992-95 р. спостерігалися в основному протилежні тенденції: ріст ставок податку на прибуток, зниження ставки ПДВ, підвищення сукупної ставки нарахувань на заробітну плат. В 1996-1997 р. істотних зміни більшості ставок не відбулося, але був скасований спецподаток і податок на наднормативний фонд оплати праці. Лише 2000 року був початий процес прийняття нового Податкового кодексу, і насамперед проведена згадувана реформа податку на доходи громадян.

Відмінності у значеннях ставок прибуткового податку у світі дуже значний: від мінімальної ставки - 3,1% у Швейцарії до 42% у Данії (у середньому 20,4%), а максимальної ставки - від 35,7% до 63% у тих же країнах (у середньому 51,1%).

У США максимальна ставка нижча і становить 31%. За даними ЦЕМІ РАН, у 1995 р. у порівнянні з 1991 р. мінімальна ставка зросла в 5 країнах, понизилася в 10 країнах, не змінилася в 2 країнах, максимальна ставка підвищилася в 5 країнах, понизилася в 7 країнах і не змінилася в 5 країнах. У 1997 р. у порівнянні з 1995 р. мінімальна ставка підвищилася в 2 країнах, знизилася в 5 країнах; максимальна ставка понизилася в 3 країнах, підвищилася в 4 країнах, а в більшості країн ставки залишилися без змін. У середньому простежується тенденція до невеликого зменшення ставок індивідуального податку на дохід (мінімальної на 2,2 пункти, максимальної - на 2,9 пункти). Найбільш істотне зменшення ставок у Норвегії, Данії, Фінляндії й Ірландії, де вони були вищими, ніж в інших країнах Європи. Досить значно підвищилися податкові ставки в Бельгії і Німеччині через уведення надбавок до прибуткового податку. Слід зазначити, що в більшості країн щорічно або раз на два роки коректуються податкові інтервали в зв'язку з інфляцією. У країнах, де застосовувалися шкали з великою кількістю інтервалів - 10-20, до 1997 р. відбулося їхнє скорочення до 5-10. Більше 10 податкових інтервалів встановлене в Греції (15) і Люксембурзі (17). Середнє число інтервалів по країнах Західної Європи дорівнює 7.

Сукупні ставки соціальних платежів, що являють собою суму усіх видів нарахувань на заробітну плату, у 1995 р. у порівнянні з 1991 р. збільшилися для роботодавців у 8 країнах, для працівників - у 12 країнах, залишилися незмінними відповідно в 2 і 4 країнах і зменшилися в 7 країнах і в 1 країні. У 1997 р. у порівнянні з 1995 р. ставки соціальних платежів окремо для роботодавців і для працівників зросли в 7 країнах, а знизилися в 4 країнах. Середня ставка по 17 країнах Європи (без Ісландії) склала в 1997 р. для наймачів 22,4% (ріст на 0,5 пункту в порівнянні з 1991 р.) , а для працівників - 11,9% (ріст на 2,4 пункти). Незважена середня сукупна ставка виросла на 3,6 пункти і склала 34,3%. Це означає, що превалює тенденція до росту ставок соціальних платежів. Слід зазначити, що в тих 11 країнах, де соціальні податки стягуються по окремих ставках на різні потреби, ріст сукупної ставки відбувався за рахунок збільшення відрахувань на страхування безробіття при зниженні відрахувань на медичне страхування.

У зв'язку з обмеженістю наданих соціальними фондами благ у багатьох країнах (США, Сінгапур, Австрія, Німеччина, Греція, Ірландія, Іспанія, Нідерланди, Люксембург і Швейцарія) існують максимальні межі заробітку, із якого стягуються соціальні внески, що знижує ступінь оподатковування високих заробітків. Межі варіюються від 23 тисяч до 88 тисяч доларів США в рік (приблизно від 1 до 3 середніх заробітних плат). У зв'язку з інфляцією і ростом заробітків ці границі, як правило, щорічно підвищуються на 5-10%, а за період 1991-1997 р. вони в середньому збільшилися в 1,6 рази.

Таким чином, розвинуті країни продовжують політику "соціальної держави", залишаючи незмінними або збільшуючи відрахування в спеціальні фонди, однак одночасно роблять спробу стимулювати збільшення доходів, знижуючи ставки власне прибуткового податку. Як видно, ставки прибуткового податку в Україні порівнянні зі ставками в найменш ліберальних у цьому відношенні країнах Північної Європи, а ставки відрахувань у соціальні фонди навіть перевищують скандинавські аналоги. При цьому невиправдано низькими залишаються рівні прибутків, що оподатковуються високими ставками. З урахуванням інфляції це приводить до щорічного падіння реальних прибутків: відповідно до підрахунків економістів програми TACIS, у 1999 році ставка податку на дохід, стягнутий з еквівалента 100 доларів, досягла рівня оподатковування... 300 доларів у 1995 році. Беручи до уваги, що за українським законодавством підприємство, бажаючи виплатити працівнику "чистими" еквівалент 100 доларів, повинно передбачити в бюджеті еквівалент ще понад 72 доларів на прибутковий податок, соціальні відрахування і нарахування на фонд зарплати, не дивно, що зарплати вважають за краще тримати низькими або виплачувати їх у "тіні", вивертаючись у всіляких схемах.

У результаті офіційна середня зарплата в Україні за підсумками 2000 року - з урахуванням зростання на 35% у порівнянні з 1999 роком - становить 296 грн. на місяць (менше 55 доларів або 60 євро) - при офіційно визнаному прожитковому мінімумі доходів понад 300 гривень. За цим показником Україна безнадійно відстає не тільки від розвинених країн, але і від сусідів у Центральній і Східній Європі, включаючи Болгарію і Румунію. За даними Дойчебанка, середня нарахована (до сплати податків) зарплата на місяць у 2000 році складала: Румунія - 135 євро, Болгарія - 143 євро, Латвія - 290 євро, Словаччина - 299 євро, Литва - 300 євро, Естонія - 340 євро, Угорщина - 357 євро, Чехія - 414 євро, Польща - 522 євро, Словенія - 925 євро (середній у Євросоюзі рівень місячної зарплати - 1852 євро). Не зайве нагадати, що рівень споживчих цін у Центральній і Східній Європі порівнянний з українським, а в деяких країнах і нижче...

Те, що необхідно стимулювати зростання доходів населення, визнається усіма - від уряду і депутатів до експертів-економістів незалежно від громадянства. Але, як уже було сказано, страх загубити існуючі доходи бюджету змушує чіплятися за грабіжницькі ставки і податкові діапазони.

Водночас давно відомо, що покладатися на обкладання доходів громадян як основне джерело прибутків можуть тільки держави з економікою, що постійно зростає, стабільною соціально-економічною ситуацією і низькою інфляцією. Тільки такі чинники дають необхідне відчуття стабільності, дозволяють витрачати значні бюджетні кошти на соціальні програми, що створює для платників податків досить ясну картину того, на що йдуть відрахування з їхніх доходів, і сприяє формуванню атмосфери солідарності і відповідальності, на відсутність якої в наших громадян так скаржаться вітчизняні податківці.

На початкових етапах економічного перехідного періоду прибутковий податок не є важливим джерелом податкових надходжень. У перехідний період дохід на душу населення невеликий, і економіка може пристосовуватися до перехідних умов за рахунок подальшого скорочення прибутків населення до поновлення економічного зростання.

Крім того, основним джерелом прибуткового податку в перехідний період є відрахування з зарплат, і потрібно певний період часу для того, щоб надходження з інших джерел прибуткового податку (відсотки, дивіденди, дохід від малого бізнесу) стали ефективним податковим інструментом.

Країни з перехідною економікою повинні пристосуватися до нових податкових концепцій, з урахуванням місцевих особливостей, а населення повинно усвідомити, що сплата податків є його громадянським обов'язком. Як і всякий процес, зв'язаний із масовою свідомістю, подібне ставлення до податків розвивається досить повільно.

Тому на початкових етапах реформи частка бюджетних надходжень від прибуткового податку повинна бути невелика. Важливо, щоб податок стягувався за схемою, що забезпечує адаптацію економіки до цього податку. Тоді усе більше людей будуть ставати платниками прибуткового податку і/або платити більше податків - мірою зростання їхніх реальних доходів.

З цих міркувань виходили й автори податкової реформи в Росії. Економічні розробки авторів так називаної "реформи Грефа" зводяться до того, що на початкових етапах реформ досить запровадити найпростішу схему оподатковування, що включала б у себе не оподатковуваний податком мінімум, єдину (і низьку - біля 12%) ставку прибуткового податку і помірні - до 25% - відрахування в соціальні фонди (обов'язкового соціального, пенсійного і медичного страхування). У цілому відрахування з доходів не повинні перевищувати 35-35,5%.

Відомо, що застосування цих теоретичних викладок на практиці в Росії дало позитивний ефект. Навіть скептики визнають, що надходження від прибуткового податку збільшилися як мінімум у півтора рази - це при істотному зниженні ставок! Практично одномоментне збільшення надходжень від прибуткового податку - без звичного для макроекономістів "лагу" (тимчасового інтервалу між зміною правил гри і їхнім економічним ефектом) аналітики пояснюють виходом значних обсягів заробітної плати з "тіні".

Утім, зараз у російській пресі активно обговорюється питання, скільки ще протриває дароване владою послаблення. Ще влітку 2000 року перший віце-прем'єр І.Клебанов проговорився, що 13% ставка прибуткового податку - "тимчасовий захід". Як тільки більшість підприємців почне вказувати реальні доходи своїх працівників, уряд різко підніме ставки. А виправдати різке заниження прибутків, що декларуються, буде вже дуже непросто, і громадянам доведеться платити більш високий податок. До того ж, терміни підвищення ставок не визначені законодавчо, і уряд може внести відповідну пропозицію в будь-який момент. А якщо в цей момент держава буде особливо гостро потребувати коштів (наприклад, на чеченську кампанію, програму протиракетної оборони або інший дорогий проект), Дума цілком може погодитися з урядом.

У цей момент це тільки припущення. Але вони істотно зменшують довіру до реформи. Щоб позбутися подібних побоювань, терміни підвищення ставок слід передбачити - надавши, приміром, п'ятилітній мораторій на їхнє підвищення і/або прив'язавши терміни підвищення ставок до досягнення визначеного середнього рівня доходів громадян.

Російський досвід дуже цікавий і міг би багато в чому бути використаний Україною. Однак варто визнати і той факт, що єдина ставка прибуткового податку в сьогоднішньому світі - швидке виняток, ніж правило. Законодавці в ХХ столітті - і особливо після Великої Депресії і II Світової війни - притримуються принципу справедливості і солідарності: якщо більше заробив, більше поділись із суспільством - в обмін на ефективність наданих суспільством публічних послуг. Крім чисто економічного ефекту (збільшення надходжень у бюджет), така політика сприяє легітимізації влади, підтримці її виборцями, більшість із яких вірить в обов'язок багатих ділитися. Тому в переважній більшості країн застосовується прогресивна шкала оподаткування доходів.

Крім Росії, на постсоціалістичному просторі єдина ставка застосовується тільки в Естонії. Але там вона удвічі вища - 26% (із зниженою ставкою 10% для виплат по пенсійному страхуванню). У країні існує також єдиний соціальний податок (33% фонду зарплати).

Інші держави, що виникнули на території колишнього СРСР, використовують прогресивну шкалу оподатковування.

Наприклад, у Вірменії ставок три: 15, 25 і 30%.

У Киргизстані (до речі, одній з небагатьох держав, що мають податковий кодекс - із 1996 року) - цілих шість:

до 5-кратної мінімальної річної заробітної плати (МГЗП) - 5% із суми доходу; від 5 до 15-кратної МГЗП - сума податку з 5-кратної МГЗП + 10% із суми, що перевищує її;

від 15 до 25-кратної МГЗП - сума податку з 15-кратної МГЗП + 15% із суми, що перевищує її;

від 25 до 35-кратної МГЗП - сума податку з 25-кратної МГЗП + 20% із суми, що перевищує її;

від 35 до 45-кратної МГЗП - сума податку з 35-кратної МГЗП + 30% із суми, що перевищує її;

понад 45-кратну МГЗП - сума податку з 45-кратної МГЗП + 40% із суми, що перевищує її; соціальні відрахування в Податковий кодекс Киргизстану не включені - і Україна, до речі, ризикує повторити цей досвід.

В Узбекистані (також має Податковий кодекс - із 1998 року) - п'ять:
до 3-х кратного розміру мінімальної зарплати (МЗ) - 15%;
від 3 до 5 МЗ - податок до трьох МЗ+25% із суми, що перевищує їх;
від 5 до 10 МЗ - податок до п'ятьох МЗ+35% із суми, що перевищує їх;
від 10 до 15 МЗ - податок до десятьох МЗ+40% із суми, що перевищує їх;
понад 15 МЗ - податок до п'ятнадцятьох МЗ+45%із суми, що перевищує їх.

Високі ставки і дещо заплутаний порядок нарахування, а також низький поріг для малих ставок (навіть зважаючи на те, що країни Середньої Азії взяли за одиницю розрахунків мінімальну зарплату, а не сміховинний неоподатковуваний мінімум, як в Україні) створюють проблеми з нарахуванням і сплатою податків: податковий тягар залишається долею громадян із низькими доходами, що до того ж не можуть піти в "тінь".

Утім, "лідери економічних реформ і європейської інтеграції" у реґіоні - Угорщина, Польща, Чехія, Словенія, Хорватія, - а також Литва і Латвія теж використовують різні моделі прогресивного оподатковування.

Оподатковування доходів у Польщі досить істотне. Існують три ставки прибуткового податку для фізичних осіб: 19% (прибутки до 32736 злотих на рік - тобто більше 8000 доларів), 30% (32736-65000 злотих) і 40% (понад 65 тис. злотих).

Сукупний дохід зменшується на витрати, пов'язані з його придбанням, а також суми дивідендів, відсотків, соціальних виплат і подібного, що характерно для більшості держав. Однак існують і специфічні пільги - наприклад, на житлове будівництво (вкладаючи гроші в будівництво п'яти квартир, платник податків зменшує свій дохід на визначену квоту - 133 тис. злотих). Від прибуткового податку також звільняються (на 5-10 років) іноземні інвестори, що вклали 30 млн. доларів і більше.

Треба сказати, що податкове законодавство в Польщі переглядається, його намагаються зробити більш ліберальним. Планується перехід до двох ставок прибуткового податку - 22% і 32%, - а згодом і до єдиної ставки в 22%. При цьому такі зміни проводяться в комплексі з іншими. Поступово знижується, наприклад, також ставка прибуткового податку з юридичних осіб: із 38% (у 1992 р.) до 30% (у 2000 р.), причому польський уряд має намір продовжити цю тенденцію і довести цей рівень до 28% у 2001 і 22% - у 2003 році. У такий спосіб уряд має намір реалізувати ідею про "дзеркальне" відповідності ставок на прибутки фізичних і юридичних осіб, щоб досягти "збалансованості в економіці".

Компенсувати це зниження ставок у Польщі передбачається традиційним для країн ЄС шляхом: "підтягування" до максимального (22%) рівня ставок ПДВ (сьогодні існують пільгові ставки 0% і 7%).

До того ж, у Польщі дуже істотні відрахування в соціальні фонди. У залежності від прибутків, підприємства сплачують 19% або 40% податок на фонд зарплати працівників. Стягується також збір у фонд соціального страхування (близько 56%).

В Угорщині існують три ставки прибуткового податку. При річному доході до 400 тис. форинтів застосовується ставка 20%. При доході від 400,001 до 1 млн. форинтів ставка розраховується як 80 тис. форинтів плюс 30% суми, що перевищує 400 тис. форинтів. З прибутку 1000,001 форинта і вище стягується 260 тис. форинтів плюс 40% суми, що перевищує 1 млн. форинтів.

Неоподатковуваного мінімуму немає, хоча в країні ведуться дискусії про необхідність його введення - як і про зниження максимальної (40%) ставки.

Крім традиційних статей зменшення оподатковуваного доходу, угорське законодавство передбачає ряд специфічних пільг. Так, особи, що займаються приватним підприємництвом, можуть вилучати з доходу витрати, понесені для його одержання (від утримування квартири й автомобіля до прийому ділових партнерів). Існують також інші підстави для відшкодування частини податку. Так, особи, що одержують менше 1 млн. форинтів у рік, мають право в період заповнення декларації (лютий-березень) одержати назад 10% сплаченого податку. Якщо дохід родини не перевищує 45 тис. форинтів на місяць на людину, на місяць повертається 1700 форинтів на кожну дитину - до досягнення дітьми повноліття або закінчення стаціонарного відділення вузу. Родини з трьома і більше дітьми щомісяця одержують відшкодування 2600 форинтів на кожну дитину.

Відрахування в соціальні фонди невисокі: 11% валової зарплати, із яких 8% йде в Пенсійний фонд, а 3% - у фонд охорони здоров'я.

Законодавство про оподатковування доходів у Чехії істотно відрізняється від інших країн реґіону - там відсутні спеціальні відрахування в позабюджетні й інші соціальні фонди.

Тому ставки прибуткового податку досить високі: річний дохід до 102 тис. крон оподатковується за ставкою 15%; при доходах від 102 тис. крон до 204 тис. крон, стягуються 15300 крон плюс 20% суми, що перевищує 102 тис. крон; при доходах від 204 тис. крон до 312 тис. крон - 35700 крон плюс 25% суми, що перевищує 204 тис. крон; для доходів понад 312 тис. крони застосовується ставка 32%.

А вже зібраний прибутковий податок розподіляється між Пенсійним фондом, фондами соціального і медичного страхування.

Зменшення бази прибуткового податку також в основному має соціальну основу і пов'язане з тим, чи має платник податків на утримуванні не працюючих членів родини: дружину, літніх батьків, дітей, інвалідів та інше. Зменшення податку для глави такої родини - спосіб державної підтримки, своєрідна соціальна дотація.

У Хорватії існують дві ставки: 25% для доходів до 2100 хорватських кун на місяць, і 35% - для доходів понад цю суму. Додатково до цього, міста з населенням більше 40 тис. мешканців мають право стягувати додатковий місцевий прибутковий податок із ставкою 5-22,5% від суми загальнодержавного податку.

Неоподатковуваний мінімум становить 700 кун на місяць.

Як і в більшості країн, прибутковий податок не стягується із соціальних виплат, дивідендів, відсотків і подібного. Податкова база також може бути зменшена на витрати, пов'язані з одержанням доходу; зокрема, не оподатковуються податком 30% доходів від прав власності і 50% - від здачі в оренду житла. Особи, що займаються приватним бізнесом, можуть віднімати з доходу свої витрати, що називаються "витратами діяльності" (матеріали, сировина, товари, електроенергія, різні послуги і подібне).

У Хорватії існує поняття "зон спеціального інтересу" - аналога спеціальних економічних зон, де можуть установлюватися полегшені правила оподатковування для залучення інвестицій - особливо в сільське господарство.

Кожний працівник платить 23,85% валового заробітку на різні соціальні збори (і ці відрахування не включаються в дохід: вилучаються до розрахунку прибуткового податку).

Збори включають: відрахування в Пенсійний фонд ("Фонд пенсій і допомоги непрацездатним" - 12,75%), медичне страхування (7%), внесок на боротьбу з безробіттям (1,90%), відрахування на допомогу дітям (2,20%).

Крім того, роботодавець платить 19,75% фонду зарплати в Пенсійний фонд (12,75%) і на медичне страхування (7%). Ці виплати не повинні впливати на базу оподатковування.

У Словенії існує досить складна система нарахування прибуткового податку і соціальних зборів. До речі, варто відзначити, що надходження від прибуткового податку складають біля 15,5% (ПДВ - 31,5%, податок із прибутку корпорацій - 2,8%), а соціальні збори - менше 36,8% доходів консолідованого бюджету - при тому, що, як пам'ятаємо, у Словенії найвища в постсоціалістичної Європі середня зарплата.

Існує шість ставок (17%, 35%, 37%, 40%, 45% і 50%), по яких прибутковий податок стягується із сукупного доходу. Не оподатковуються податком особи, чий дохід не перевищує 11% середнього по країні, пенсіонери, що живуть тільки на пенсію, і студенти й учні, якщо їхній загальний дохід не перевищує 51% середнього по країні.

Крім звичайних категорій доходів, що виключаються з бази оподатковування, у Словенії дозволяється зменшувати прибуток на 40% вартості найму житла, приміщень для індивідуального бізнесу або гаражів, на 60% вартості найму обладнаного житла, і на 40% доходів від прав власності.

Шкала прибуткового податку розраховується по двох схемах. За однією стягується податок із заробітної плати і пенсій, за іншою - з приватного підприємництва і приватної практики. В основі розрахунків лежить середня місячна зарплата (СМЗ) по країні за попередній податковий період (рік).
По першій схемі прибутки з 11% до 50% СМЗ оподатковуються ставкою 17%.

50%-100% СМЗ -- 50%СМЗ x 17% + 35% понад 50%СМЗ.

100%-150% СМЗ -- 50%СМЗ x 52% + 37% понад 100%СМЗ.

150%-200%СМЗ -- 50%СМЗ x 89% + 40% понад 150% СМЗ.

200%-300% СМЗ -- 50%СМЗ x 129% + 45% понад 200%СМЗ.

Понад 300% СМЗ -- 50%СМЗ x 219% + 50% понад 300% СМЗ.

По другій схемі ставки розраховуються так:

до 80% СМЗ -- 15%

80%-320%СМЗ -- 80%СМЗ x15% + 25% понад 80%СМЗ

320%-640%СМЗ -- 80%СМЗ x 90% + 35% понад 320% СМЗ

640%-960%СМЗ -- 80%СМЗ x 230% + 45% понад 640% СМЗ

Понад 960%СМЗ -- 80%СМЗ x 410% + 50% понад 960%СМЗ

Доходи, отримані від занять сільським господарством, оподатковуються так: до 30% СМЗ - 0%, понад - 8%. Нерезиденти, правда, платять 17%.

Доходи від роботи за контрактом оподатковуються за ставкою 25%.

Дивіденди - 25% для резидентів і 15% у випадку їхньої експатріації.

З доходів від прав власності береться податок 25%, із доходів з капіталу - 30%.

Соціальні збори відчисляються в позабюджетні Пенсійний (15,50% валової зарплати платить працівник, 8,85% - роботодавець), і Охорони здоров'я (6,36% і 6,89% відповідно) фонди, а також у бюджет на виплати за безробіттям (0,14%, 0,06%) і декретні відпустки (0,10%, 0,10%). Вони сплачуються як працівником, так і роботодавцем - хоча реально їх утримує для виплати податковим органам роботодавець. У цілому працівник відчисляє на соціальні платежі 22,10% валової зарплати, роботодавець - 15,90%.

Крім того, роботодавці (крім тих, 40% працівників яких - інваліди) платять прогресивний подушний податок: 0% із фонду зарплати до 110 тис., 2% - 110001-130000, 4% - 130001-400000, 8% - 400001-750000 і 15% - із фонду понад 750 тис. словенських толарів.

У Литві передбачений поділ оподатковування доходів у залежності від їх виду. Так, доходи з основного місця роботи оподатковуються за єдиною ставкою 33% - так званий "прибутковий податок на працевлаштування". Інші доходи оподатковуються за прогресивною шкалою від 10% до 35% - також у залежності від виду доходів.

Цікаво, що доходи працюючих в іноземних компаніях оподатковуються за ставкою 20%. Особи, що займаються приватним підприємництвом, також платять єдиний податок - 24%.

Неоподатковуваний мінімум встановлюється урядом і нині складає 214 литів, "зароблених на основному місці роботи" на місяць.

Надходження від прибуткового податку у повному обсязі зараховуються до місцевих бюджетів.

Передбачено також відрахування в соціальні фонди: соціального забезпечення, у який із працівників утримується 1% валової зарплати, а з роботодавця - 27% фонду заробітної плати, і фонду медичного страхування, у який роботодавці платять 3% фонду зарплати.

У Латвії існують дві ставки: основна в 25% і додаткова - 10% із різниці між реальним об'ємом доходу і двадцятьма неоподатковуваними мінімумами. Цей мінімум у Латвії складає 21 лат на місяць.

Усі працівники платять 1% збір у соціальний фонд. До 31 грудня 2001 року в Латвії також відраховується 37% (для зайнятих у сільському господарстві - 18,5%) збір у фонд соціального страхування, із яких 28% платить із фонду зарплати роботодавець, а 9% - із своєї зарплати працівник. З 2002 року ставку цього збору знизять до 33%, із яких половину повинен буде виплачувати працівник. До того ж установлюється, що збір на соціальне страхування буде стягуватися лише з прибутків, що не перевищують 12000 латів у рік. Мовляв, на соціальні потреби повинні скидатися тільки ті, хто відповідними благами користується.

Постсоціалістичні країни південно-східної Європи також застосовують традиційні шкали оподатковування доходів.

Так, у Болгарії розрахунок прибуткового податку за рік робиться за такою схемою:
до 1200 болгарських левів у рік не оподатковуються;

1200-1620 левів - 20% перевищення 1200;

1620-4800 левів - 84 лева+26% перевищення 1620;

4800-16800 левів - 910,80 левів +32% перевищення 4800;

понад 16800 левів - 4750,80 левів+38% перевищення 16800 левів.

Однак доходи з основного місця роботи оподатковуються дещо інакше, ніж сукупний дохід: відповідні відрахування робляться щомісяця за такою схемою:
до 100 левів на місяць - не оподатковується;

100-135 левів - 20% перевищення 100;

135-400 левів - 7 левів +26% перевищення 135;

400-1400 левів - 75,90 левів +32% перевищення 400;

понад 1400 левів - 395,90 левів +38% перевищення 1400.

Роботи за контрактом оподатковуються за ставкою 15% - але наприкінці року робиться перерахунок за зазначеною вище схемою, і до 35% платежів може бути повернуто. Управляючі та члени рад директорів оподатковуються за ставкою 15%, і після перерахунку до 25% може бути повернуто.

Крім неоподатковуваного мінімуму в 100 левів щомісяця і традиційних статей зменшення податкової бази, передбачено також звільнення від податків доходів від операцій із нерухомістю; а от послаблень у зв'язку з утримуванням непрацюючих членів родини немає.

Роботодавці і працівники платять також відрахування в соціальні фонди: соціального страхування, боротьби з безробіттям і медичного страхування. У фонд соціального страхування роботодавці платять 26,3% фонду зарплати, працівники - 6,4% валової зарплати. У фонд боротьби з безробіттям відповідні відрахування складають 3,2% і 0,8%. У фонд медичного страхування відраховуються 4,8% і 1,2% відповідно. Ці платежі відраховуються з валової зарплати, але із суми, що не перевищує 10 мінімальних зарплат (мінімальна зарплата - 79 левів).

Цікаво також оглянути досвід іншого сусіди України - Туреччини, демографічні показники якої схожі з українськими, а економічні набагато Україну випереджають.

Прибутковий податок стягується за прогресивною шкалою:
до 2 млрд. турецьких лір у рік - 15%;

2-5 млрд. лір - 300 млн. лір +20% перевищення 2 млрд.;

5-10 млрд. лір - 900 млн. лір +25% перевищення 5 млрд.;

10-25 млрд. лір - 2,15 млрд. лір +30% перевищення 10 млрд.;

25-50 млрд. лір - 6,65 млрд. лір +35% перевищення 25 млрд.;

понад 50 млрд. - 15,4 млрд. лір +40% перевищення 50 млрд.

Від податку звільняються люди "вільних професій" (художники, письменники, винахідники і т.п.), доходи від здачі в оренду житлових приміщень, кошти, що спрямовуються на інвестиції, а також традиційний набір "витрат, пов'язаних з одержанням доходу", витрат на утримування непрацюючих членів родини, соціальні виплати, відсотки і т.д.

Таким чином, для систем оподатковування доходів у сучасних країнах характерні досить високий неоподатковуваний мінімум, значні податкові діапазони (інтервали в значеннях доходів, оподатковуваних за однією ставкою), обкладання малих і средньо-малих доходів за низькою ставкою. У свій час автори податкового законодавства цих країн не побоялися відмовитися від "визискування бідних", і в результаті одержали і високий рівень доходів громадян, і значні надходження в бюджет.

Досвід Росії із запровадженням єдиної ставки податку є безперечно вдалим. І усе ж при реформуванні податкового законодавства України варто врахувати недоробки росіян, особливо в частині стабільності нових податкових умов. Необхідно або відразу передбачити більш високу ставку для високих (більше 1000 доларів) доходів, або чітко визначити терміни й умови запровадження прогресивної шкали, або оголосити тривалий (понад 5 років) мораторій на зміну умов обкладання доходів.

У цілому, досвід сусідів України свідчить про те, що побоювання "бюджетних втрат" у результаті відмови від "визискування бідних" не мають під собою ґрунту. Як відомо з давніх часів, краще зібрати небагато з багатьох, ніж у деяких побагато.

3.2 Стан податкової політики країн світу в контексті глобалізації економік країн світу

Якщо у 2000 р. приріст світового валового продукту становив близько 4% річних, то цього року, за прогнозами МВФ, очікується лише приблизно 1% приросту. Якщо наприкінці минулого сторіччя оазами економічного процвітання були центри конвертації валют і пільгових податків, а також США, то нині їх економічні успіхи є досить нестійкими, а лідерство - сумнівним (скорочуються робочі місця та втікає бізнес з Сінгапуру та Гонконгу, а приріст ВВП склав у США у II чверті 2001 р. лише 0,2% річних Див.: "Известия" від 20 жовтня 2001 р.). Отже, закономірним буде запитання: чи дійсно світова економічна система, зокрема її податковий компонент, є такою вже "успішною"?

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6


© 2010 Реферат Live