Поняття податкової системи не є виключно категорією по-даткового права. Вона має визначене, комплексне, граничне положення на стику бюджетного й податкового права. З одного боку, податкове право регулює відносини щодо надходження коштів до дохідної частини бюджетів, але з іншого боку, це фактично і є відносини формування дохідної частини бюджетів, які регулює бюджетне право. Зазвичай, у більшості випадків використовують бланкетні норми, й бюджетними правовідноси-нами не деталізовано особливості надходження до бюджетів доходів у вигляді податків і зборів. Але використання податків і зборів передбачає закріплення їх за певними видами бюд-жетів, розподіл коштів між відповідними бюджетами, що вже виступає через об'єднання бюджетних і податкових норм. Відпо-відно до цього потрібно розмежувати зовнішню й внутрішню форми існування податкової системи. Зовнішня форма вклю-чає особливості розподілу податків за відповідними бюджета-ми й надходження їх до централізованих державних фондів. Внутрішня форма податкової системи буде охоплювати відно-сини зі справляння податків і зборів і фактично включати ви-довий перелік обов'язкових платежів податкового характеру.

Під час визначення податкової системи важливо розмежува-ти два підходи до ЇЇ розуміння. З одного боку, податкова систе-ма становить сукупність податків, зборів, платежів і виступає як механізм визначених, законодавчо закріплених важелів з акумуляції доходів держави. В цьому випадку вона може збіга-тися із системою податків, зборів, платежів. У такому разі на-голошують на матеріальному боці податкової системи, що за-безпечує механізм дії податків. З іншого боку, податкова сис-тема містить у собі й досить широкий спектр процесуальних відносин щодо встановлення, зміни, відміни податків, зборів, обов'язкових платежів, забезпечення Їх сплати, організації кон-тролю та відповідальності за порушення податкового законодавства. Це ніби тіньова, але не менш важлива частина подат-кової системи.

Таким чином, у широкому розумінні податкова система являє собою сукупність податків, зборів і платежів, законодавчо за-кріплених у державі; принципів, форм і методів їхнього вста-новлення чи зміни, скасування; дій, що забезпечують їхню спла-ту, контроль і відповідальність за порушення податкового за-конодавства.

Складно уявити собі систему бюджетних доходів без подат-кових надходжень. Це та сфера регулювання, де бюджетні й податкові норми мають застосовувати з неодмінною кореспон-денцією один одному, чітким, нерозривним взаємозв'язком. У цій ситуації і потрібна, на наш погляд, визначеність у співвідно-шенні понять «податки», «доходи бюджетів» тощо. Хотілося 6 пояснити це на схемі.

Узагальненим показником є податковий тиск (тягар, прес), який визначають співвідношенням загальної суми податкових платежів і сукупного національного продукту. В розвинутих країнах цей показник коливається від 52% -- у Швеції до 30% -- у США й Туреччині Див.: Основи налогового права / Под ред. С. Г. Пепеляева. -- М., 1995. - С. 81.

Потрібно звернути увагу на одну особливість категорії «по-датковий тиск». Здебільшого під податковим тиском (тягарем, пресом) розуміють вплив податкових важелів, що складають тільки частину цього тягаря. Мабуть, податковий тиск здійсню-ють на чотирьох рівнях:

1-й -- тиск безпосередньо податкових важелів;

2-й -- тиск усієї сукупності податків, зборів і платежів;

3-й -- використання механізму пільг платниками, надання пільгових кредитів, дотацій. Разом з тим податковий прес пере-розподіляє тиск із одних платників на інших;

4-й -- використання податкової техніки, за якої підсилюють тиск на платника. Наприклад, авансові платежі, що передбача-ють сплату податку платником до отримання результатів, за якими його мають сплачувати. В цій ситуації необхідно, оче-видно, виходити з визначеного посилання -- податок має бути частиною вже (виділення наше. -- М. К.) заробленого чи от-риманого платником. У іншому випадку держава, як це не па-радоксально, ризикує отримати менше. Наприклад, сплата по-датку з фактом відвантаження чи передачі товару може зумовити таке. По-перше, товар може й не бути реалізовано, а затримка коштів під час повернення платежів до бюджету здатна привес-ти до банкрутства, якщо йдеться про значні обороти. По-друге, кошти, вилучені з обороту до одержання результатів діяльності, зменшують цей оборот і, фактично, зумовлюють зменшення об'єкта оподаткування на наступних етапах оподаткування, скорочують надходження до бюджету.

Податок як правова категорія: поняття, ознаки, функції.

Класифікація податків і зборів

Основою для позбавлення права власності є конституцій-ний, публічно-правовий обов'язок платника податків платити законно встановлені податки. Платник податків не має права розпоряджатися на свій розсуд тією частиною свого майна, яка у вигляді визначеної грошової суми підлягає внесенню до бюд-жету, і зобов'язаний регулярно перераховувати цю суму на ко-ристь держави. В цьому обов'язку платника податків втілено публічний інтерес усіх членів суспільства. З публічним ха-рактером податку й фіскальним суверенітетом держави пов'я-зано законодавчу форму встановлення податку, обов'язок і примусовість його вилучення, однобічний характер податко-вих обов'язків.

Чинне право приватної власності охороняє закон. Однак, абсолютно очевидно, що воно не належить до прав, які не підля-гають обмеженню ні за яких умов. Приватну власність може бути обмежено законом, але тільки тою мірою, в якій це по-трібно з метою захисту основ конституційного ладу, гарантії прав і свобод громадян, забезпечення безпеки держави. Влас-ника може бути позбавлено власності тільки у випадках, перед-бачених законом. Але саме подібний випадок і закріплено Кон-ституцією України (ст. 67), як необхідну умову існування дер-жави, безумовну її вимогу.

Таким чином, основою для позбавлення власності платника є його імперативний, безумовний, конституційний публічно-правовий обов'язок платити законно встановлені податки. Плат-ник податків не має права на свій розсуд розпоряджатися час-тиною майна, що у вигляді визначеної грошової суми підлягає внесенню до бюджету, позабюджетного цільового фонду. В цьо-му обов'язку втілено публічний інтерес усіх членів суспільства, що визначає й законодавчу форму закріплення податку, обов'я-зок його сплати, примусу при забезпеченні цього обов'язку, однобічний характер податкових обов'язків.

На наш погляд, податок -- це форма примусового відчу-ження результатів діяльності суб'єктів, які реалізують свій по-датковий обов'язок, у державну чи комунальну власність, який вноситься до бюджету відповідного рівня (або цільовий фонд) на підставі закону (чи акта органа місцевого самоврядування) й виступає як обов'язковий, нецільовий, безумовний, безвідплат-ний і безповоротний платіж.

Хотілося б звернути увагу на низку ознак, які притаманні змісту податку:

1. Це вид платежу, закріплений актом органу державної влади. С. Г. Пепеляєв відзначає, що право парламенту затвер-джувати податок є вираженням права народу погоджуватися на сплату податку Див.: Основи налогового права / Под ред. С. Г. Пепеляева. -- М., 1995. - С. 22.

. Однак, це не означає згоди кожного конк-ретного члена суспільства чи навіть певних груп. Наприклад, у багатьох країнах існують конституційні заборони на розв'язання питань про оподаткування шляхом референдуму. Питання про податки й бюджет виключено із законів, що регулюють механізм референдуму (Конституція Італійської Республіки, ч. 2. ст. 75)1.

2. Впритул до цієї ознаки прилягає ознака індивідуальної безвідплатності чи однобічного характеру його встановлення. В її основу закладено однобічний рух коштів від платника до держави. Разом з тим платник не отримує (на перший погляд) нічого натомість, що означає відсутність зустрічних обов'язків держави. Кошти платника йдуть на задоволення суспільних потреб. Однак необхідно враховувати, що безвідплатність має умовний характер, у зв'язку з однобічним обов'язком платни-ка. В загальному ж плані безвідплатність означає, що кошти, які виплачують як податок, переходять до бюджету без одер-жання зустрічного відшкодування чи задоволення для плат-ника.

3.Нецільовий характер податкового платежу означає над-ходження його в фонди, які акумулює держава та які викорис-товують для задоволення державних потреб. Разом з тим не-відомо, на задоволення яких саме цілей ідуть надходження від конкретного податку, тобто формується ніби розмитий грошо-вий фонд держави. Звичайно, вимагає окремого розгляду про-блема деяких видів податків, що за своїм характером дуже схожі на збори (податок із власників транспортних засобів тощо).

4. Безумовний характер податку є продовженням поперед-ньої ознаки й означає сплату податку, яку не пов'язано ні з якими зустрічними діями, привілеями з боку держави. Останні дві ознаки, мабуть, найчіткіше характеризують сутність подат-ку й виділяють його із системи інших платежів.

5. Платіж надходить до бюджетів відповідного рівня чи цільових фондів. Розподіл податків за бюджетами, фондами здійснюють відповідно до бюджетної класифікації. Його мо-жуть проводити двома основними шляхами: закріплення по-датку за певним бюджетом або розподілом його між бюдже-тами.

6. Обов'язковий характер податкового вилучення забезпе-чує нагромадження коштів у дохідній частині бюджету. Це лежить в основі закріплення на конституційному рівні сплати податків як першочергового обов'язку громадян.

7. Безповоротний характер податку, ймовірно, не вимагає особливих коментарів, хоча слід звернути увагу на один ас-пект. Насамкінець платник одержує віддачу від внесених ним податків, коли держава задовольняє суспільні потреби, в яких зацікавлено суспільство та кожний його індивід (охорона суспіль-ного порядку, охорона здоров'я, освіта), і з цього погляду по-датки ніби повертаються до платника.

8. Платіж у грошовій формі. Внесення податку до бюджету відбувається в грошовій формі. Сплату податку майном чинним законодавством за загальним правилом не передбачено. Грошо-ву форму сплати податку визначає сама сутність податку, що є, як уже було сказано, внеском. У зв'язку з цим, обов'язок плат-ника податків зі сплати податку є однооб'єктним, оскільки тільки сплату податку в грошовій формі, за загальним правилом, роз-глядають (за дотримання інших умов -- про терміни, бюджети тощо) як належне виконання обов'язку. Звертання стягнення на майно платника податків у випадку недоплати за податками та-кож не є винятком, оскільки в результаті (після реалізації май-на) внесення податку до бюджету відбувається в грошовій формі. Однак, у деяких випадках сплату податків допускають і в не грошовій формі, але всі не грошові засоби сплати податків є нетиповими й викликані кризою платежів.

Функції податків, що відбивають їхню сутність, є похідни-ми від функцій фінансів і реалізують ті ж завдання, але по-рівняно в більш вузьких межах. Таким чином, функції податків можна згрупувати в два блоки: основні й додаткові. Група ос-новних функцій включає сутнісну функцію податку (фіскаль-ну) й дві загальнофінансових (регулюючу й контрольну). Саме на підґрунті цих функцій будують податковий механізм, і, дію-чи спільно, вони складають цільний комплекс. Додаткові функції деталізують головні цілі, реалізовані через підсистему основ-них функцій. Крім того, якщо основні функції обов'язкові для всіх видів податків, то додаткові мають відтінок факультатив-ності й не обов'язково представлені за всіма податками.

Основні функції податку:

1. Найважливішою функцією податків є фіскальна (лат. ґізсиз -- державна казна). Відповідно до цієї функції податки виконують своє основне призначення -- насичення дохідної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. В період становлення буржуазної держави цю спря-мованість податків вважали єдиною. Однак, на кінець XIX сто-ліття нова концепція податків розглядає їх як соціальний регу-лятор, знаряддя реформ, а на кінець 30-х років XX століття податки розглядають вже і як засіб регулювання економіки, забезпечення стабільного економічного зростання Див.: Финансовое право: Учебник / Под ред. О. Н. Горбуновой. -- М.: Юрисгь, 1996. - С. 181-182.

Дуже важливо відзначити стабільність фіскальної функції податків. Остання означає не просте формування переліку над-ходжень до бюджету, а механізм цих надходжень, який діє на постійній, стабільній основі, що забезпечує централізоване справ-ляння податків, співвідношення з витратами бюджетів.

2. Регулююча функція служить своєрідним доповненням попередньої і торкається як регулювання виробництва, так і регулювання споживання (наприклад, непрямі податки). Ра-зом з тим регулюючий механізм існує об'єктивно, і вплив на платників здійснюється незалежно від волі держави. Дуже ча-сто під регулюючою функцією розуміють лише надання пільг окремим галузям чи виробникам. Однак податкове регулюван-ня -- більш складний механізм, що враховує не тільки подат-ковий тиск, а й перспективи того чи іншого виду діяльності, рівні прибутковості тощо.

3. Контрольну функцію реалізують у ході оподаткування під час регламентації державою фінансово-господарської діяль-ності підприємств і організацій, отримання доходів громадяна-ми, використання ними майна. За допомогою цієї функції оці-нюють раціональність, збалансованість податкової системи, кожного податку окремо, перевіряють, наскільки податки відпо-відають реалізації мети в сформованих умовах.

Додаткові функції податку утворюють підсистему, що охоп-лює такі види функцій:

1. Розподільна функція становить своєрідне відображення фіскальної: наповнити скарбницю, щоб потім розподілити от-римані кошти. Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно переплітається з регулюючою, і в одній дії можуть виявлятися обидві функції. Наприклад, непрямі податки, регулюючи спо-живання, створюють основи для перерозподілу коштів одних платників на користь інших (акцизи на делікатесні види про-дуктів тощо). Це дозволяє говорити про наявність первинного й вторинного розподілу (перерозподілу) за допомогою податків.

2. Стимулююча (дестимулююча) функція створює орієн-тири для розвитку чи згортання виробництва, діяльності. Як і регулюючу, її може бути пов'язано із застосуванням механіз-му пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням оподат-ковуваної бази. Іноді цю функцію розглядають як підвид ре-гулюючої.

3. Накопичувальна функція являє собою своєрідне узагаль-нення всіх попередніх функцій і основну -- з погляду реалі-зації цілей держави в податковій системі. Найбільш узагальню-ючою функцією податків, з якою пов'язано їхнє виникнення й розвиток, є фіскальна. Але це тільки на перший погляд. Вона має тимчасовий характер, виступає етапною, реалізуючою на-сичення бюджету на певний період. Остаточна мета податків -- не тільки сформувати бюджет, але й сформувати мету, інтереси в розподілі цих коштів і інших коштів платників, тобто створи-ти умови для нагромадження як юридичними, так і фізичними особами. В цьому випадку йдеться про активне нагромаджен-ня, що виразилося б у збільшенні потужностей, розвитку ви-робництва тощо. Здійснити це можна шляхом диференціації чи зниження майнових податків, надання пільг при цільовому ви-користанні коштів. Цю функцію дуже тісно пов'язано зі стиму-люючою, але вона глобальніша й узагальнююча. Крім того, якщо стимулюючу функцію пов'язано з процесом, діяльністю плат-ників, то накопичувальну орієнтовано на остаточний резуль-тат. Вона визначає мету діяльності й має більш статичний ха-рактер.

Законодавства багатьох держав не розмежовують податки, збори, мито, а податкову систему визначають як сукупність податків і зборів.

Природно, в податку, мита, збору наявна низка загальних рис Див.: Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И. Химичева. -- М: БЕК, 1996. - С. 230.

. До них належать:

1) обов'язковість сплати податків і зборів у відповідні бюд-жети й фонди;

2) чітке надходження в бюджети та фонди, за якими їх за-кріплено;

3) вилучення їх на основі законодавчо закріпленої форми й порядку надходження;

4) примусовий характер вилучення;

5) здійснення контролю єдиними податковими органами;

6) без еквівалентний характер платежів.

Однак, незважаючи на схожість цих механізмів, вони мають чіткі розбіжності.

Мито і збір відрізняються від податків:

а) за значенням. Податкові платежі забезпечують до 80% надходжень у дохідну частину бюджету; інші види відрахувань, відповідно, менше;

б) за метою. Мета податків -- задоволення потреб держа-ви; мета мита, зборів -- задоволення певних потреб чи витрат установ;

в) за обставинами. Податки становлять безумовні платежі; мито, збір виплачують у зв'язку з послугою, яку надано плат-никові державною установою, що реалізує державно-владні повноваження;

г) за характером обов'язку. Сплату податку пов'язано з чітко вираженим обов'язком платника; миту, збору притаманна пев-на добровільність його дій, і їх не регулюють іноді відносинами імперативного характеру;

д) за періодичністю. Збори, платежі, мито часто мають ра-зовий характер і їхню сплату здійснюють без визначеної систе-ми; податки характеризуються певною періодичністю;

Відмінності за періодичністю включають два підходи:

-- періодичність сплати (збори, мито -- одноразова сплата, податки -- певна періодична сплата);

-- періодичність дій (збори, мито безпосередньо залежать від кількості дій, що породжують зобов'язання зі сплати, подат-ки -- чітко не пов'язано з періодичністю дій, наприклад, пері-одичність сплати податку з власників транспортних засобів не пов'язано з характером використання транспортного засобу);

є) відносини відплатності притаманні миту, зборам (на відміну від податків).

Таким чином, на відміну від загальних податкових платежів, збори й мито мають індивідуальний характер і їм завжди влас-тива спеціальна мета й спеціальні інтереси Див.: Основы налогового права / Под ред. С. Г. Пепеляева. -- М., 1995. - С. 27-30.

Раніше основним критерієм розмежування мита й збору було надходження коштів: якщо до бюджету -- мито, якщо на ко-ристь організації -- збір. У сучасних умовах акценти трохи змістилися:

-- збір -- платіж за володіння особливим правом;

-- мито -- плата за здійснення на користь платників юри-дично значущих дій.

Усю сукупність обов'язкових платежів податкового ха-рактеру може бути класифіковано за декількома підстава-ми. Виділимо найважливіші:

1. Залежно від компетенції органу, що вводить дію подат-кового платежу на відповідній території:

а) загальнодержавні -- податки й збори, які встановлює Верховна Рада України, вводять у дію виключно закони, діють на всій території держави;

б) місцеві -- податки й збори, перелік яких установлює Верховна Рада України, вводять у дію нормативні правові акти представницьких органів місцевого самоврядування, діють на території відповідних територіальних утворень.

Принцип компетенції органу, що встановлює податок, ле-жить в основі класифікації податків і зборів. Статті 13 -- 14 Закону України «Про систему оподаткування» закріплюють загальнодержавні й місцеві їхні різновиди. Потрібно врахову-вати, що кожну з цих статей конкретизовано в декількох зако-нах і підзаконних актах, які стосуються окремих податкових відрахувань (детальніше на їхній характеристиці зупинимося у відповідних розділах). Щодо зазначених статей є слушним одне зауваження. Вони включають закритий перелік податків і зборів. Мабуть, доцільно виділити в цьому переліку кілька підпунктів, розбивши його на дві частини. Перша повинна охоплювати тільки податки, в другу увійдуть різновиди зборів. Іншими словами, така класифікація дозволить розділити різні за характером, методами обчислення й способами сплати платежі до бюджету і відрахування, що мають порівняно недавню історію, цільовий характер, принципово відмінний від нецільових, традиційних, що мають багатовікову практику податків.

2. Залежно від каналу надходження. Відповідно до бюджет-ної системи України податкові платежі надходять у бюджети різних рівнів, на основі чого можна розділити їх на закріплені й регулюючі.

Специфіку розподілу податків на закріплені й регулюючі визначено змістом бюджетної системи України. Відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу України вона становить сукупність Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Закріплені податки безпосередньо й цілком надходять у кон-кретний бюджет чи позабюджетний фонд. Серед закріплених податків виділяють податки, що надходять у Державний бюд-жет, у місцевий бюджет. Регулюючі (різнорівневі) податки над-ходять одночасно до бюджетів різних рівнів у пропорціях, що відповідають бюджетному законодавству. Суми відрахувань за такими податками зараховують безпосередньо в Державний бюджет і бюджети інших рівнів, визначають під час затвер-дження кожного бюджету.

Можна дещо деталізувати цю групу податків, диференцію-вавши їх на групи:

а) державні -- податки, що цілком надходять до Держав-ного бюджету;

б) місцеві -- податки, що цілком надходять до місцевого бюджету;

в) пропорційні -- податки, які розподіляють між бюджета-ми в певній пропорції.

3. Залежно від платника:

А. Податки з юридичних осіб (податок на прибуток і т.д.).

Б. Податки з фізичних осіб (податок на доходи фізичних осіб тощо).

В. Змішані -- податки, що допускають як платника і юри-дичних, і фізичних осіб (податок з власників транспортних засобів, земельні податки і т.д.). До того ж змішані податки можна розділити на:

а) податки, які визначають наявністю певних матеріальних благ (транспортні засоби, ділянка землі);

б) податки, які визначають діяльністю платників (податок на додану вартість, акцизний збір).

4. Залежно від форми оподаткування:

А. Прямі (прибутково-майнові) -- податки, які справляють у процесі придбання й акумуляції матеріальних благ, визнача-ють за розміром об'єкта оподаткування, включають у ціну то-вару й сплачують виробник або власник. Прямі податки, відпо-відно, підрозділяють на:

а) особисті -- податки, які сплачує платник податків за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку), вра-ховують платоспроможність платника;

б) реальні (англ. геаі -- майно) -- податки, які сплачують із майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній дохід Див.: Основьі налогового права / Под ред. С. Г. Пепеляева. -- М., 1995. - С. 34-35.

Б. Непрямі (на споживання) -- податки, які справляють у процесі витрати матеріальних благ, визначають за розміром споживання, включають у вигляді надбавки до ціни реалізації товару й сплачує споживач. При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), який виступає посередником між державою та споживачем товару (робіт, послуг). Останній же являє собою платника реального. Саме критерії! збігу юридичного й фактичного платника є од-ним із основних під час розмежування податків на прямі та непрямі. При прямому оподаткуванні -- юридичний і фактич-ний платники збігаються, при непрямому -- ні.

Ще одну важливу обставину слід враховувати під час розме-жування прямих і непрямих податків -- їхню участь в утво-ренні ціни. Якщо прямі податки закладають у ціну на стадії виробництва (у виробника), то непрямі -- тільки на стадії реа-лізації і як надбавку до ціни виробництва товару Див.: Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И. Химичева. -- М.: БЕК, 1996. - С. 232; Финансовое право: Учебник / Под ред. О. Н. Горбуновой. - М.: Юристь, 1996. - С. 185.

. 5. Залежно від способу справляння:

А. Часткові (кількісні) -- встановлюють розмір податку для кожного платника окремо, враховують майновий стан платника та його можливості сплати. Загальну величину податку форму-ють як суму платежів окремих платників.

Б. Розкладкові (репатріаційні) -- податки, що нарахову-ють на цілу корпорацію платників, які самостійно здійснюють між собою остаточний розподіл податкового тягаря. Історично, це перша форма справляння податків, що пройшла кілька етапів: перший -- встановлення загальної суми потреби держави в до-ходах; другий -- розподіл цієї суми між територіальними одини-цями; третій -- розподіл її між платниками. В Росії у 1885 році було встановлено додатковий розкладковий збір, який справля-ли з промислових і торгових підприємств. Загальну його суму законодавчо визначали за губерніями, в губерніях -- за повіта-ми, де вже згідно з прибутковістю розподіляли між торговими й промисловими підприємствами.

6. Залежно від характеру використання:

А. Загального призначення -- податки, які використовують на загальні цілі, без конкретизації заходів чи витрат, на які їх витрачають (фактично це й є дійсно податки).

Б. Цільові податки -- податки, які зараховують у позабюд-жетні цільові фонди та які призначено для цільового викорис-тання. Фактично, однією з основних ознак податків є нецільо-вий характер, однак, подібні платежі мають низку позитивних моментів: психологічний; ув'язування витрат і доходів від виз-начених видів діяльності; певної незалежності конкретного дер-жавного органу Див.: Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И. Химичева. -- М.: БЕК, 1996. - С. 231.

7. Залежно від періодичності справляння:

А. Разові -- податки, які справляють один раз протягом визначеного часу (найчастіше -- податкового періоду) при здійсненні певних дій (податок із власників транспортних за-собів; податок із майна, що переходить у порядку спадкування чи дарування). Переважно цей різновид податків має характер зборів.

Б. Систематичні (регулярні) -- податки, які справляють регулярно, через певні проміжки часу й протягом усього пе-ріоду володіння чи діяльності платника (щомісячно, поквар-тально) .

Правовий механізм податку та його елементи

Правове регулювання обов'язкових податкових платежів визначають як особливостями компетенції органів державної влади й управління щодо їхнього встановлення, зміни й скасу-вання, так і чітким закріпленням усіх елементів, що прита-манні податку як цільному механізму. Законодавчі акти щодо окремих податків і зборів різняться відносно стабільною, тра-диційною структурою. її складовими частинами виступають елементи правового механізму податку чи збору.

Система елементів правового механізму податку складаєть-ся з обов'язкових і факультативних елементів. Обов'язкові еле-менти включають дві групи:

1. Основні елементи визначають фундаментальні, сутнісні характеристики податку, що формують основне уявлення про зміст податкового механізму. Відсутність будь-якого з основ-них елементів правового механізму податку не дозволяє одно-значно визначити тип цього платежу й робить податковий ме-ханізм невизначеним.

До основних елементів правового механізму податку й збору належать:

а) платник податку чи збору;

б) об'єкт оподаткування;

в) ставка податку чи збору.

2. Додаткові елементи правового механізму податку дета-лізують специфіку конкретного платежу, створюють заверше-ну й повну систему податкового механізму. Слід враховувати, що додаткові елементи так само обов'язкові, як і основні, й не мають факультативного характеру. Цільний правовий механізм податку можливий тільки як сукупність основних і додаткових елементів, і відсутність хоча б одного з додаткових елементів не дозволить законодавчо закріпити окремий податок чи збір (наприклад, неможливо уявити податок, що незрозуміло куди надходить: у який вид бюджету, в бюджет чи цільовий фонд?). Сукупність додаткових елементів правового механізму податку досить різноманітна (залежно від ступеня деталізації податко-вого механізму). Однак ця сукупність складається з двох підгруп:

-- додаткові елементи правового механізму податку, що де-талізують основні чи пов'язані з ними (предмет, база, одиниця оподаткування -- категорії, що безпосередньо залежать від об'єк-та оподаткування);

-- додаткові елементи правового механізму податку, що ма-ють самостійне значення (податкові пільги, методи, терміни й способи сплати податку; бюджет чи фонд, куди надходять по-даткові платежі).

Таким чином, до додаткових елементів правового механізму податку належать:

1) податкові пільги;

2) предмет, база, одиниця оподаткування;

3) джерело сплати податку;

4) методи, терміни й способи сплати податку;

5) особливості податкового режиму;

6) бюджет чи фонд надходження податку (збору);

7) особливості податкової звітності.

Хотілося б зазначити, що й основні, й додаткові елементи мають обов'язковий характер, без якого неможливе закріплен-ня відповідного податкового механізму. Додатковість елемента відзначає не його необов'язковість, а особливості регулювання (можливість делегування компетенції тощо). Хіба можна собі уявити податок, що нікуди не надходить, -- навряд чи. Тому ще раз хотілося б наголосити на обов'язковості додаткових еле-ментів правового механізму податку.

Інакше обстоїть справа з факультативними елементами. В окремих випадках специфіка податку вимагає виділення в його механізмі особливих елементів, притаманних виключно цьому податку. Наприклад, ведення спеціальних кадастрів за майно-вими податками; специфічних реєстрів; бандерольний спосіб сплати тощо. Подібні елементи й складають групу факульта-тивних, що можуть бути наявні в податковому механізмі, а мо-жуть і не використовуватися.

Непрямі податки

ПОДАТОК НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ

Податком на додану вартість (далі -- ПДВ) є непрямий податок, який включають у ціну товару й становить частину приросту вартості, створюваної на всіх стадіях виробництва, надання послуг або після митного оформлення, й внесений до Державного бюджету. Механізм податку на додану вартість закріплено Законом України «Про податок на додану вартість» в редакції від 3 квітня 1997 року Відомості Верховної Ради України. -- 1997. -- № 21. -- Ст. 156.

Платник податку -- особа, зобов'язана здійснювати утри-мання й внесення в бюджет податку, який сплачує покупець чи особа, що ввозить (пересилає) товари на митну територію Ук-раїни.

Платника ПДВ можна визначити як певну систему суб'єктів, а саме:

1) особа, обсяг оподатковуваних податком операцій із про-дажу товарів (робіт, послуг) якої протягом будь-якого періоду за останні дванадцять календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) особа, що ввозить (пересилає) товари на митну терито-рію України чи отримує від нерезидента роботи (послуги) для їхнього використання або споживання на митній території Ук-раїни;

3) особа, яка здійснює на митній території України підприєм-ницьку діяльність із торгівлі за готівкові кошти, незалежно від обсягів продажу, за винятком фізичних осіб, які здійснюють торгівлю на умовах сплати ринкового збору;

4) особа, яка на митній території України надає послуги, пов'язані з транзитом пасажирів або вантажів через митну те-риторію України;

5) особа, відповідальна за внесення податку до бюджету за об'єктами оподаткування на залізничному транспорті;

6) особа, яка надає послуги зв'язку й здійснює консолідова-ний облік доходів і витрат, пов'язаних із наданням таких по-слуг і отриманих (понесених) іншими особами, що перебува-ють у підпорядкуванні цієї особи.

Об'єктом оподаткування є операції платників податків з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України; ввезення (пересилання) товарів на митну територію України й отримання робіт (послуг), наданих нерезидентами для їхнього використання чи споживання на митній території України; ви-везення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їхнього споживан-ня за межами митної території України.

Базу оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначають за їхньою договірною (контрактною) вар-тістю, визначеною за вільними або регульованими цінами (та-рифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком ПДВ, який включають у ціну товарів (робіт, послуг) відповідно до законів України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включають будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, переданих платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю осо-бу, в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Закріплення в нормативному акті ставки 20% припускає й ставку 16,67%. Однак йдеться про одну ставку, яку використо-вують на різних стадіях нарахування податку. Перша з них є основною й поширюється на обороти, обчислені за цінами, які не містять ПДВ. Якщо ж використовують ціни й тарифи, що містять ПДВ, то застосовують іншу ставку -- 16,67%, що є похідною від ставки 20%.

Об'єкти оподаткування, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, і операцій, до яких застосовують нульову ставку, обкладають податком за ставкою 20%. Податок складає 20% бази оподаткування, його додають до ціни товарів (робіт, послуг).

Нульову ставку застосовують до експортованих товарів (робіт, послуг); до товарів і послуг, передбачених для офіцій-ного використання іноземними дипломатичними й прирівняни-ми до них представництвами тощо; до робіт, пов'язаних із ліквідацією Чорнобильської катастрофи.

Механізм звільнення від ПДВ передбачає:

А. Звільнення товарів (робіт, послуг) із правом відраху-вання сум податку, які сплачено постачальником. У цьому ви-падку весь податок із використаних на виготовлення сировини, матеріалів, комплектуючих, паливо тощо приймають або в змен-шення сум податку, які обчислено щодо власної реалізації, або відшкодовують податкові інспекції на основі представлених розрахунків. Раніше внесені суми податку, включені до ціни товару, який поставляють, зараховують на сплату майбутніх платежів чи відшкодовують із бюджету за рахунок загальних надходжень податкові інспекції при наданні підприємствами відповідних підтверджень.

Б. Звільнення від податку без надання права відрахування сплаченого постачальниками податку. Разом з тим суми подат-ку стають фактором витрат виробництва (робіт, послуг). При такому способі від податку звільняють усі товари (роботи, по-слуги) за визначеним переліком. Усі перераховані в ньому то-вари і т. п. звільняють без права відрахування вхідного подат-ку, тобто податку, сплаченого своїм постачальникам за товар-но-матеріальні ресурси, що здобувають. Наприклад, до ціни виробів медичного призначення увійде ПДВ матеріалів, які використовують під час виготовлення цих виробів.

Сплату податку провадять не пізніше двадцятого числа міся-ця, наступного за звітним періодом.

Суми податку на додану вартість зараховують до Держав-ного бюджету й використовують, насамперед, для бюджетного відшкодування ПДВ і формування бюджетних сум, які спря-мовують як субвенції місцевим бюджетам.

Податковий кредит -- сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду. Да-тою виникнення права платника податку на податковий кредит вважають:

1) дату здійснення першої з подій:

або дату списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дату виписки відпо-відного рахунку (товарного чека) -- в разі розрахунків із ви-користанням кредитних, дебетових карток чи комерційних чеків;

або дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

2) для операцій із ввезення (пересилання) товарів (ро-біт, послуг) -- дату сплати податку відповідно до податкового обов'язку;

3) датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінан-сового лізингу таким орендарем;

4) датою виникнення права замовника на податковий кре-дит з контрактів, які визначено як довгострокові відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», є дата збільшення валових витрат довгострокового контракту.

АКЦИЗНИЙ ЗБІР

Одним із видів непрямих податків є акцизи. В сучасних податкових законодавствах вони зазвичай займають наступне місце після податку на додану вартість (чи податків, що його заміняють) і за значенням, і за обсягами надходжень до бюд-жету. Однак, податкові системи XIX століття включали акцизи як основний канал забезпечення непрямого оподаткування, й нерідко термін «акциз» застосовували як синонім до всієї сис-теми непрямих податків.

Механізм акцизного збору закріплено Декретом Кабінету Міністрів «Про акцизний збір» від 26 грудня 1992 року Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 10. - Ст. 82.

. Дина-міка змін нормативних актів щодо акцизного збору багато в чому повторює зміни актів стосовно ПДВ: прийняття перших Законів України в грудні 1991 року, потім Декретів у грудні 1992 року й нових Законів України в 1995--1996 роках. Щоп-равда, принципові зміни щодо акцизного збору в минулому пе-реважно пов'язано з коригуванням рівня ставок (у цьому ви-падку не йдеться про регулювання платників, об'єктів і нара-хування акцизного збору).

Першою статтею нормативного акта зазвичай закріплено поняття акцизного збору як непрямого податку на окремі това-ри (продукцію), визначені законом як підакцизні, що включа-ють до ціни цих товарів (продукції). Перелік підакцизних то-варів і розміри ставок затверджує Верховна Рада України.

Платників акцизного збору законодавство України поділяє на три категорії:

1. За підакцизними товарами й продукцією вітчизняного ви-робництва -- суб'єкти підприємницької діяльності, підприємства та організації, включаючи підприємства з іноземними інвестиці-ями, філії, відділення й інші відокремлені підрозділи, що їх ви-робляють. До цієї категорії платників належать і виробники підак-цизних товарів із давальницької сировини, під якою розуміють сировину, матеріали, продукцію, передані їхнім власником без оплати іншим підприємствам для подальшої переробки (цей аспект дуже важливий, тому що досить багато підакцизних то-варів пов'язано з давальницькою сировиною, наприклад, група лікеро-горілчаних виробів і продукти харчування).

2. За ввезеними на територію України товарами -- суб'єкти підприємницької діяльності, які імпортують підакцизні товари (продукцію). Редакція ст. 2 вищевказаного Декрету розкри-ває поняття платника вдаліше, ніж попередній варіант ст. 2 Закону України від 18 грудня 1991 року, де платника визначе-но в загальній формі як суб'єкта підприємницької діяльності, який реалізує на території України підакцизні товари.

3. Громадяни України, іноземні громадяни, особи без гро-мадянства, які ввозять (пересилають) предмети (товари) на митну територію України.

Якщо Закон України «Про акцизний збір» від 18 грудня 1991 року в якості об'єкта оподаткування виділяв оборот від реалі-зації на внутрішньому ринку як виготовлених в Україні, так і ввезених на її територію підакцизних товарів (ст. 3), то Декрет Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» від 26 грудня 1992 року детальніше регулює цей бік акцизного збору й виді-ляє три основних підходи до визначення об'єкта оподатку-вання:

1. Обороти від реалізації вироблених на території України підакцизних товарів, що ґрунтуються на вартості використаної підакцизної продукції, виходячи з фактичної собівартості й суми акцизів за встановленими ставками. Під час реалізації підак-цизних товарів і продукції, виготовлених із давальницької си-ровини, їхню вартість визначають відповідно до ринкових цін, що склалися на такі ж або аналогічні товари й продукцію в цьому регіоні за звітний період. При використанні як даваль-ницької сировини підакцизних товарів, за якими вже було спла-чено акциз, суму акцизу, що підлягає сплаті за готовими това-рами, зменшують на суму раніше сплаченого акцизу.

Страницы: 1, 2, 3