Рефераты

Організаційно-правове регулювання інвестиційної діяльності (на приклади Вінніцької області)

Значним потенційним джерелом реального інвестування є кошти, що вивозяться за межі країни. Безумовно, навіть при сприятливому інвестиційному кліматі в державі далеко не всі кошти були б використані на інвестування всередині країни. Потенційні можливості цього джерела дуже великі, з огляду на те, що, по оцінках спеціалістів, оборот капіталу, вивезеного за межі України за останні два роки, складає близько 5 млрд. дол., а загальна його сума за роки реформ досягла 20 млрд. дол. [62, с.28].

Застосувавши світову практику спеціального регулювання грошових потоків (див. дод.9.) в Україні необхідно відпрацювати регулятори, які роблять невигідним відтягнення коштів з їх основної сфери до спекулятивної. Вигідним має стати капітал, що фінансує довгострокові реальні проекти. Належна мотивація, використання механізмів переливу коштів у реальний сектор економіки і стимулів заміщення “коротких” грошей “довгими” - передумови вкрай необхідні, але за браком вільних кош-тів - недостатні. Справа навіть не в діях українського Уряду, “страте-гічна воля” якого паралізована дуже важливою, але в кінцевому під-сумку тактичною проблемою - будь-якими заходами зберегти атрибути “макроекономічної стабілізації”. Справа в тому, що реанімування й по-жвавлення економіки дійсно не можливі без наповнення сфери виробни-цтва реальним капіталом.

Існує багато способів вирішення цієї проблеми: послаблення подат-кового тягаря з розширенням податкової бази і легалізацією “тіньовою" економіки, пошук шляхів залучення заощаджень населення, мобілізація коштів через цінні папери, селективне стимулювання великих прямих іноземних інвестицій, використання іноземних кредитів тощо. Важливо усвідомлювати, що масштабність, швидкість та ефективність викорис-тання цих способів можуть суттєво різнитися, що залежить не тільки від їх значних природних відмінностей, а й від того, наскільки аналогіч-ні способи були успішними чи неуспішними у поточній практиці рефор-мування І наскільки вони адекватні сучасній фінансово-економічній си-туації. Так, зміщення податкового механізму в бік стимулювання ви-робника і, відповідно, послаблення фіскальної та перерозподільної функцій податків загальну ситуацію одразу не поліпшить. Послаблення фіскального начала може не супроводжуватися легальним нагрома-дженням капіталу в ринковому секторі. Внаслідок цього держава не зможе компенсувати втрати від зниження рівня оподаткування збіль-шенням загальної суми надходжень від податків. Може утворитися ва-куум внаслідок інерції практики ухилення від податків через прихову-вання прибутку. Самі собою кошти не "випливуть” з схованок. Тут по-трібні зміни у законодавстві, які б посилювали довіру й надавали від-чуття надійності й безпеки легальній підприємницькій діяльності.

У цьому зв'язку необхідно ввести практику експертизи -- і щодо ймовірних негативних наслідків, і щодо засобів подолання перешкод на шляху кожного заходу, пов'язаного з мобілізацією й переливом фінан-сів, насамперед, у вигляді заощаджень. Одночасно важливо долати не-довіру населення до ринкових інститутів спільного інвестування, які бу-ли дискредитовані внаслідок державного дерегулювання при їх створен-ні та функціонуванні.

Використання державних цінних паперів як методу швидкого отри-мання коштів потребує детального планування фінансування відповід-них проектів. Наповнення реального сектора грошима, одержаними від реалізації державних цінних паперів, стає і реальним, і дійовим захо-дом лише за умови, що ці кошти будуть направлені на фінансування інвестиційних проектів з високою і швидкою віддачею. Мається на увазі, що держава, фінансуючи високоліквідний проект, залучає до нього і підприємницькі структури, але утримує контрольний пакет акцій. По-вертаючи гроші з прибутком, вона має можливість розширювати таку практику. Принцип спільної участі у високоприбуткових проектах дер-жави і підприємницьких кіл може набути значного поширення й реалі-зовуватись у різноманітних формах. Адже саме такий симбіоз, заснова-ний на взаємодії керма (держава) і мотора (підприємництво), не раз викликав до життя ефект “економічного чуда” (класичний приклад -- Південна Корея). Практично невикористаним залишається потенціал за-лучення внутрішніх та іноземних інвестицій через муніципальні та, особ-ливо, корпоративні цінні папери [, с.11].

Селективне стимулювання великих проектів залишається практич-но єдиним способом залучення прямих іноземних інвестицій до української економіки, оскільки формування загального сприятливого інвестиційного клімату - процес досить тривалий.

Перераховані вище чинники і проблеми інвестиційного клімату повинні відповідати концепції соціально-орієнтованої ринкової економіки. Їхнє виконання і підтримка з боку держави дозволить Україні стати демократичною країною з розвинутою економікою, промисловістю, сільським господарством і науково-технічним комплексом.

Для України існують три основні напрямки подальшого економічного розвитку:

Традиційний, що передбачає модернізацію суспільства, здійснюється «поверх». Умовами реалізації такого сценарію є зусилля центральної державної влади, побудовані на авторитарності.

Прихід до влади олігархії.

Веде до збільшення соціальної диференціації, послабленню державної влади, росту соціальної напруги з можливістю використання армії для досягнення миру.

Демократичний шлях. Модернізація суспільства здійснюється «знизу». Прихід до влади нових людей, що опираються на підтримку малого і середнього бізнесу, вільного від корумпованої державної номенклатури [86, с.12].

Останній напрямок є найбільше прогресивним для України, але найменш можливий. На сьогодні найбільше реалістичним є розвиток по першому шляху. З цією умовою варто створити чинний механізм управління, який був би в змозі не допустити авторитарності влади.

Всі перераховані вище умови поліпшення інвестиційного клімату в Україні відповідають концепції соціально-орієнтованої ринкової економіки. Виконання і підтримка цих умов із боку держави дозволить Україні стати демократичною країною з розвинутою економікою, промисловістю, сільським господарством і науково-технічним комплексом. Забезпечить стійкий розвиток економіки і підвищення життєвого рівня населення: удосконалення системи охорони здоров'я й утворення, охорони природних ресурсів і навколишнього середовища, рівні можливості використання суспільних благ для всіх груп населення і створити, таким чином, сприятливий інвестиційний клімат в Україні.

2.3. Компетенція органів державної влади в сфері інвестиційної діяльності

Серед функцій по залученню інвестицій можна виділити формування державної політики щодо залучення інвестицій; участь у міжнародному економічному співро-бітництві, роботі міжнародних економічних і фінансових органі-зацій з метою залучення іноземних інвестицій, укладання міжна-родних договорів з питань інвестування; визначен-ня пріоритетних напрямів структурно-інвестиційної політики, пріоритетних напрямів використання інвестицій, здійснення обліку інформації стосовно джерел іноземних інве-стицій, потреб у їх залученні, напрямів та ефективності вико-ристання; створення сприятливих умов для діяльності інвесторів на території України та ін.

Виходячи із аналізу змісту положень та статутів про відповідні органи виконавчої влади та інші установи, а також практики їх діяльності, можна визначити, що функції по залученню інвестицій входять до компетенції Пре-зидента України, Кабінету Міністрів України, Валютно-кредитної ради при Ка-бінеті Міністрів, Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі. Міністерства економіки, Міністерства фінансів, Міністерства закордонних справ, Української державної кредит-но-інвестиційної компанії, Національного агентства з питань розвитку та європейської інтеграції [75, с.306].

До функцій по використанню інвестицій можна віднести організацію експертизи та конкурсного відбору інвес-тиційних проектів і програм, пошук їх виконавців; організацію, збирання, вивчення й узагальнення пропозицій суб'єктів інвес-тиційної діяльності щодо надання та отримання інве-стицій, ведення обліку заявок іноземних інвесторів та українсь-ких реципієнтів на участь в інвестиційних проектах і програмах; здійснення реєстрації інвестиційних проектів і програм. Деякі із зазначених функцій спрямовані на створення сприятливих умов для використання іноземних інвестицій. Відповідний аналіз зас-відчує, що виконання вказаних функцій певною мірою покла-дено на Валютно-кредитну раду при Кабінеті Міністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Українську дер-жавну кредитно-інвестиційну компанію.

Спеціальними функціями державного управління щодо надання консультацій та забез-печення обміну інформацією між українськими та іноземними учасниками інвестиційних процесів; сприяння формуванню інфраструктури для забезпечення інвестиційної сфери міжнарод-ного співробітництва в Україні; створення системи інформацій-ного супроводження проектів і програм міжнародного інвестиц-ійного співробітництва; використання нагромадженої інформації для економічної оцінки інвестиційних проектів і програм, на-дання довідок, ведення звітності. Ці функції певною мірою на-лежать до компетенції місцевих державних адміністрацій, Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі, Україн-ської державної кредитно-інвестиційної компанії, Національного агентства з питань розвитку та європейської інтеграції.

Органом виконавчої влади загальної компетенції, до функцій якого належить управління інвестуванням в Україні, є Кабінет Міністрів. Також загальні функції держав-ного управління виконує Президент як глава держави [1]. У вста-новлених законом рамках вони здійснюють керівництво інши-ми органами (функціональної та галузевої компетенції).

Кабінет Міністрів України розробляє загальні осно-ви, принципи, напрями державної інвестиційної політики, спря-мовує та координує роботу міністерств, інших підпоряд-кованих йому центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо залучення та використання інвестицій.

Аналізуючи зміст нормативних актів, що визначають пра-вовий статус місцевих державних адміністрацій, можна дійти висновку, що в межах своїх повноважень місцеві державні адмі-ністрації також беруть участь у державному управлінні інвестуванням (наприклад, розробка програм соціально-економічного розвитку відповідних територій та подання їх на схвалення до відповідних органів, внесення пропозицій щодо створення спеціальних (вільних) економічних зон, сприяння створенню підприємств з іноземними інвестиці-ями, здійснення управління інвестиційною діяльністю, внесення до відповідних органів пропозицій щодо залучення інвестицій для економічного розвитку відповідних адміністра-тивно-територіальних одиниць, реєстрація іноземних інвестицій, ведення їх обліку, проведення на місцевому рівні переговорів з потенційними інвесторами тощо).

Зрозуміло, що місцеві державні адміністрації відіграють важливу роль у розробці державних інвестиційних програм розвитку регіонів та окремих територій. Це визначається тим, що саме вони мають оперативну інформацію щодо соціально-економічних потреб регіонів і тим самим можуть повніше вира-зити їх потреби у залученні інвестицій.

Специфікою державного управління інвестуванням в Україні є те, що функції щодо його здійснення розподілені між кількома центральними органами виконавчої влади як фун-кціональної, так і галузевої компетенції. Це обумовлено міжга-лузевим характером даного об'єкта державного управління [75, с.308].

Органами функціональної (міжгалузевої) компетенції, до завдань яких певною мірою входить управління процесом залу-чення та використання інвестицій в Україні, є Ва-лютно-кредитна рада при Кабінеті Міністрів, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі. Міністерство еконо-міки, Міністерство фінансів, Міністерство закордонних справ, Національне агентство з питань розвитку та європейської інтег-рації, Фонд державного майна, Державна митна служба, Дер-жавна податкова адміністрація.

Даючи загальну характеристику органів виконавчої влади галузевої компетенції, необхідно зазначити, що їх завданням є керівництво окремими галузями економіки -- промисловістю, сільським господарством, транспортом та ін. Оскільки державне управління інвестуванням в Україні, належить до ком-петенції ряду функціональних органів державного управління, то в структурі галузевих органів можуть створюватися лише певні підрозділи, які можуть займатися координацією залучення та ви-користання інвестицій в конкретних галузях економі-ки України.

Особливий правовий статус має Українська державна кре-дитно-інвестиційна компанія, засновником якої є Кабінет Міністрів. Вона є державним підприємством і діє на принципах повної господарської самостійності, самоокупності, самостійно планує свою діяльність, несе відповідальність за її наслідки та виконання зобов'язань перед державним бюджетом і партнера-ми, реалізує власну продукцію, виконує роботи, надає послуги за цінами та тарифами згідно з чинним законодавством України. Керівним органом компанії є рада директорів, яку очолює пре-зидент компанії, контролюючим органом -- наглядова рада ком-панії. Наглядову раду компанії очолює Прем'єр-міністр. Прези-дент компанії призначається Президентом України, інші члени ради директорів компанії призначаються на посаду й звільняються з посади Кабінетом Міністрів за поданням президента компанії [75, с.309].

Спільним для названих органів виконавчої влади є те, що до компетенції кожного з них певною мірою належить держав-не управління інвестуванням. В цьому можна пере-свідчитися, ознайомившись з переліком конкретних завдань та функцій кожного з цих органів.

Аналізуючи практику державного управління інвестуванням в Україні, необхідно зазначити негативний вплив на інвестиційний клімат в Україні частих змін у системі дер-жавного управління інвестуванням.

Так, у вересні 1993 р. Постановою Кабінету Міністрів Ук-раїни від № 695-93 “Про створення Агентства міжнародного співробітництва та інвестицій” [44] на базі Національ-ного центру реалізації міжнародної технічної допомоги утворе-но Агентство міжнародного співробітництва та інвестицій. Це Агентство було центральним органом державної виконавчої вла-ди, підвідомчим Кабінетові Міністрів і мало статус міністер-ства. Агентство мало реалізовувати державну політику в галузі міжнародного співробітництва та інвестицій, сприяти приско-ренню інтеграції України у світову економіку та здійснювати координацію цих процесів з урахуванням пріоритетних напрямів розвитку економіки. Згідно з Розпорядженням Президента Ук-раїни “Про заходи щодо координації роботи органів державної виконавчої влади з міжнародними фінансовими організаціями у питаннях економічного співробітництва” від 7 лютого 1995 р. [36], на базі Агентства міжнародного співробітництва та інвестицій було створено Агентство координації міжнародної технічної до-помоги, положення про яке було затверджене Указом Прези-дента України від 26 червня 1995 р. № 488/95 [31]. Також Указом Президента України від 8 серпня 1995 р. № 719/95 було створе-но Українську державну кредитно-інвестиційну компанію [35]. Та-ким чином, питання координації міжнародного співробітницт-ва України у галузі іноземного інвестування, отримання іно-земних кредитів та технічної допомоги розподілялися відповід-но між цими двома органами.

Проте на цьому зміни не припинилися. 2 липня 1996 р. було видано Указ Президента України про утворення Націо-нального агентства України з реконструкції та розвитку [34]. Поло-ження про нього було затверджене Указом Президента України від 30 серпня 1996р. [32]. В подальшому це агентство перей-меновано в Національне агентство з питань розвитку та євро-пейської інтеграції. Зазначеними указами передбачено, що зав-данням згаданого агентства має бути участь у формуванні та ре-алізації державної політики у сфері взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями, відповідними міждержавними та ре-гіональними організаціями, в тому числі кредитно-фінансови-ми установами іноземних держав, їх угрупувань з метою залу-чення кредитів, грантів, міжнародної технічної та гуманітарної допомоги, іноземних інвестицій та здійснення контролю за ефек-тивністю їх використання. При цьому Національне агентство з питань розвитку та європейської інтеграції має статус міністерства і є правонаступником ліквідованого Агентства координації міжнародної технічної допомоги [ 75, с.310].

Безпосередню участь у управлінні іноземним інвестуванням приймають органи місцевих державних адміністрацій [130, с.273].

Іноземні інституційні інвестори представлені на українському ринку міжнародними фінансово-кредитними інститутами, фондами, агентствами і банками.

Самий впливовий міжнародний інвестор - це Світовий Банк, створений у 1944 році з метою впливу на соціально-економічний розвиток різних країн світу (членами Світового Банки є близько 160 країн).

Проектний портфель України у Світовому Банку нараховує близько 30% проектів на загальну суму більше 3,5 млрд. дол. США.

Європейський банк реконструкції і розвитку створений у 1990 році об'єднує 59 країн-акціонерів. Ціль банку - вплив на розвиток держав, що проводять ринкову реформу, ЕБРР в Україні реалізує проекти як для державних підприємств, так і з приватним сектором економіки; реалізує кредитну лінію для розвитку малого і середнього бізнесу. Україна посідає третє місце серед країн, в яких ЄБРР здійснює свою діяльність. Від моменту заснування його представництва в місті Києві у 1993 році до кінця 1999 року Європейським Банком Реконструкції та Розвитку ухвалено 35 проектів в Україні загальною вартістю 832 млн.євро. Було проінвестовано та прокредитовано такі галузі, як: нафто-газовидобувна та чарчова промисловість, сільське господарство, транспорт, сфера фінансів та телекомунікацій [145 с.18].

Європейський інвестиційний банк заснований у Люксембурзі в 1959 році. Банк видає пільгові кредити на термін 30-40 років в основному на розвиток транспорту, енергетики, зв'язку, телекомунікацій. У окремих країнах банк фінансує будівництво, реконструкцію і модернізацію виробництва.

Сьогодні в Україні діє ряд міжнародних фондів, що здійснюють інвестиційну і кредитну підтримку підприємництва в Україні [127, с.144].

РОЗДІЛ 3

ПРОБЛЕМИ СТВОРЕННЯ СПРИЯТЛИВОГО ІНВЕСТИЦІЙНОГО КЛІМАТУ В ВІННИЦЬКІЙ ОБЛАСТІ

Інвестиційний потенціал Вінницької області

Правильне розуміння поняття "інвестиційний потенціал" в умовах становлення інтелектуально-інформаційного способу виробництва ще до процесу реального інвестування дає змогу визначити основні напрями інвестування, умови інвестиційного процесу, встановити його критичні параметри.

В науковій економічній літературі інвестиційний потенціал країни характеризується сукупністю макроекономічних показників, зокрема, темпами економічного зростання, співвідношенням споживання і накопичення, ставкою процентів на кредити, нормою прибутів, рівнем та динамікою інфляції, споживчим попитом населення, наявністю і співвідношенням чинників виробництва, ступенем розвитку інфраструктури тощо [74, с.134].

Інвестиційний потенціал регіону складається з окремих потенціалів у дещо вужчому розумінні цього слова, а саме:

ресурсно-сировиннного (середньозважена забезпеченість балансовими запасами окремих видів природніх ресурсів);

виробничого (сукупний результат господарської діяльності населення);

споживчого (сукупна купівельна спроможність населення);

інфраструктурного (економічне становище та географічне розміщення регіону і його інфраструктурного забезпеченість);

інтелектуального (освітній рівень населення);

інституційного (міра розвитку провідних інститутів ринкової економіки);

інноваційного (рівень впровадження досягнень науково-технічного прогресу) [104, с. 131].

Виходячи з цих та ряду інших позицій розглянемо інвестиційний потенціал Вінницької області [65].

Вінницька область заснована 1932 року і займає 4,5% території держави (26,5 тис.кв.км.). Вона розташована в центральній частині Правобережної України і межує з 7 областями. На південному заході Вінниччини, по річці Дністер, на ділянці 202 кілометри проходить державний кордон з Республікою Молдова.

В області 17 міст, 30 селищ міського типу, 27 районів і 1466 сіл. Адміністративний центр - місто Вінниця, якому виповнилося понад 630 років. Тут живе близько 400 тис. мешканців.

У Вінницькій області мешкає майже 2 мільйона чоловік, із яких 52% мешкає в сільській місцевості. Чисельність працюючих у всіх сферах економічної діяльності складає 744 тис. чоловік або 40,6%. Питома вага працездатного населення становить 50,7%.

Вінниччина - це край з багатою мінерально-сировинною базою. В його надрах відкрито 1159 родовищ та проявів 30 видів різноманітних корисних копалин, десятки родовищ торфу, а також унікальні поклади граніту, каоліну, гранату і флюориту. На 421 родовищах вивчені і затверджені геолого-технологічні параметри і гірсько-економічні умови їхньої розробки. Розроблені й діють цілющі джерела мінеральної води, зокрема з високим вмістом радону в м.Хмільнику.

Область має найбільше у світі родовище конкурентоспроможної мінеральної сировини - каоліну (800 млн. тонн). Діапазон його використання дуже широкий: паперова, керамічна (порцеляна, фаянс), електротехнічна (ізолятори), вогнетривка, алюмінієва, текстильна, кабельна, гумова, хімічна, миловарна промисловості, а також парфумерія, виробництво олівців і мінеральних фарб.

Унікальні декоративні властивості вінницьких гранітів, собитів, вінницитів, чарнокитів дозволяють виготовляти з них камінь, облицювальні плити, підвіконня, пам'ятники тощо.

Розвідано й розробляються 3 родовища гранітів (запаси - 10 млн. куб. м), провадиться пробне добування з 8 родовищ. Гранітом підприємства забезпечені більш ніж на 100 років.

В області розвідано єдине в Європі родовище гранатів (донині не розробляється). Єдине в Україні родовище флюоритів на теперішній час в стадії геологічної розвідки та технологічних випробувань. Попередньо підраховані його запаси становлять 100 млн. тонн, а прогнозні - 220 млн. тонн. Близько 30 галузей промисловості використовують флюоритові концентрати (металургія, алюмінієве, хімічне, цементне, скляне виробництва тощо). Металургійна й інші галузі промисловості України річно використовують 122 тис. тонн флюоритових концентратів, які завозять з Монголії, Китаю, Таїланду (на суму 20 млн. дол.)

Вінницька область - єдина в Україні, де є великі запаси пеліканіту (39 родовищ з прогнозними ресурсами близько 170 млн. тонн).

Буре вугілля Вінниччини якістю подібне до продукції відомих буровугільних шахт Дніпробасу й придатне для енергетичних цілей, переробки методами напівкоксування, гідрогенізації. Попередньо розвідано З родовища з запасами 50 млн. тонн, а ще 3 - в стадії пошуків.

У промисловості будівельних матеріалів широко використовуються пісок і гравій. Всього розвіданих родовищ піску нараховується і розробляється 5, в тому числі для силікатної цегли - 1, будівельних розчинів - 3, баластних - 1. По запасах сировини для виготовлення дорожнього щебеню регіон займає головне місце в Україні. У області розвідано 83 родовища бутощебеневої сировини із сумарними запасами 440 млн. куб. м. На сьогоднішній день освоєно 48 родовищ. Інвестування у видобуток і виробництво будівельного щебеню стає більш привабливим у зв'язку з початком будівництва “Міжнародних транспортних коридорів України”.

На Вінниччині виявлено і використовуються лікувальні властивості мінеральної води Хмільницького радонового родовища. Крім того, розвідано 21 джерело столової води, 10 з них паспортизовано, на 5 родовищах налагоджено розлив ("Регіна", "Княжна", "Шумилівська", "Подільська", "Росяна"). Виявлено мінеральні води типу "Миргородська". Проводиться розвідка нових родовищ радону.

Вперше на Поділлі знайдено боксити - руду на алюміній. За оцінкою геологів, прогнозні ресурси бокситів становлять близько 3 млн. тонн.

Прийнятий нещодавно Закон України “Про концесії” відчиняє широкі можливості для участі іноземних інвесторів у видобутку і переробці корисних копалин.

Екологічна обстановка у Вінницькій області, як це не парадоксально звучить - поліпшується. Це пов'язано з малим впливом наслідків Чорнобильської катастрофи і припиненням роботи практично всіх потужних підприємств ВПК колишнього СРСР, закриттям багатьох хімічних підприємств, відмовою від використання або внесенням меншої кількості добрив і ядохімікатів у грунт. Відкрилася можливість виробництва елітних (екологічно чистих) сільськогосподарських продуктів без застосування штучних добрив.

Індустріальний потенціал області презентують такі підприємства, як Ладижинська ДРЕС, ВАТ “Могилів-Подільський машинобудівний завод”, ВАТ “Вінницький завод тракторних агрегатів”, Вінницький завод "Кристал", ВАТ “Вінницький підшипниковий завод”, ЗАТ “Вінницяпобутхім”, Гніваньський завод спецзалізобетону, десятки підприємств переробної і легкої промисловості.

На Вінниччину припадає 12,7% промислово-виробничого потенціалу України, 2% вартості основних виробничих фондів і 2,6% випуску промислової продукції.

Область має багатогалузевий промисловий комплекс, провідне місце в якому займають харчова галузь та машинобудування і металообробка.

В області працює понад 470 промислових підприємств 13 галузей промисловості: харчової (46,0%), електроенергетики (18,5%), машинобудування і металообробки (9,9%), хімічної і нафтохімічної (5,1%) та ін. Розвиваються нові галузі - мікробіологічна і медична.

63 підприємства машинобудування спеціалізовано на випуск продукції для таких підгалузей промисловості: електротехнічна, верстатобудівна й інструментальна, приладобудівна, підшипникова, тракторне і сільськогосподарське машинобудування (металорізальний інструмент, насоси, підшипники кочення, водо-, тепло-, газолічильники, електродвигуни, електроверетена, засоби обчислювальної техніки, обладнання технологічне для переробних галузей промисловості, машини сільськогосподарські для рослинництва й тваринництва, комунальна техніка, прилади напівпровідникові та електровакуумні, ваги, підіймачі автомобільні, млини, доїльне обладнання та ін.).

Питома вага виробництва товарів народного споживання в загальному випуску по Україні становить 4,1% (за 1999 рік). Їх виробляють 339 підприємства.

Область спеціалізується на виробництві продовольчих товарів. У загальному обсязі вироблених товарів за 1999 рік 75,5% становить продовольча група, 13,2% - товари господарського і культурно-побутового призначення, 6,9% - вироби легкої промисловості.

За обсягами виробництва продовольчих товарів народного споживання за 1999 рік Вінниччина посідає сьоме місце серед областей України, непродовольчих товарів - 13.

У структурі виробництва товарів культурно-побутового призначення основні позиції займають вироби, які виготовляються на підприємствах машинобудівного комплексу, хімічної галузей, - засоби малої механізації для підсобних господарств, товари побутової хімії.

Серед підприємств легкої промисловості поширюється практика укладання договорів з іноземними фірмами на виробництво продукції з давальницької сировини. Налагоджено співпрацю з фірмами Німеччини, США, Словаччини, Чехії, Угорщини, Індії та інших країн. У 1999 році на давальницькій сировині інофірм працювали ЗАТ "Поділля" (м. Вінниця), ВАТ "Хмільницька швейна фабрика "Лілея", ВАТ "Володарка" (м. Вінниця), ВАТ "Тульчинська швейна фабрика" та інші.

На території області розміщено потужності для виробництва 10523,4 млн.кВт/год електроенергії. В даний час вони використовуються неповністю. 1999 року вироблено 4518 млн. кВт/год електроенергії, споживання її становило 1767,8 млн. кВт/год.

На сьогоднішній день у регіоні працює достатня кількість підприємств харчової і переробної промисловості:

39 цукрових заводів (переробка 80,6 тис. тонн цукрового буряка за добу);

37 консервних заводів (275.6 млн.у.б. консервів за рік);

6 м'ясокомбінатів (239 тонн м'яса худоби і 25 тонн птиці в добу);

13 спиртзаводів (13,5 млн. дал. спирту етилового харчового в рік);

26 молокопереробних заводів (297.5 т цмп, 72.4 т олії, 9.9 т сиру в зміну);

37 хлібозаводів і пекарень (1,7 тис. т хлібобулочних виробів у добу);

1 кондитерська фабрика (39 тис. т виробів у рік);

1 олійножировий комбінат (переробка 530 т соняшнику в добу);

29 комбікормових заводів (1 млн. т комбікормів і білкових-вітамінних домішок у рік);

На переважній більшості цих підприємств проведена денаціоналізація, і вони перетворені в акціонерні товариства. Створено передумови для ефективного залучення інвестицій, шляхом передачі контрольного (блокуючого) пакета акцій, у власність або управління інвестору.

Найбільш привабливим, для інвестування, сектором ринку є агропромисловий комплекс. Питома вага його у валовому регіональному суспільному продукті складає більш 62%.

Унікальним інвестиційним потенціалом Вінницького регіону є земельні ресурси. Площа сільськогосподарських угідь складає 2 млн. га, із них рілля 1,7 млн. га, багаторічних насаджень - 54 тис. га, сіножатей - 51 тис. га, пасовищ - 181 тис. га. У орних землях переважають опідзолені ґрунти. Значну частину - 21% займають ґрунти чорноземного типу, це унікальна в масштабах усього світу концентрація високоякісних земельних ресурсів.

На території області станом на 1.07.2000 р. функціонують 825 новостворених сільськогосподарських підприємства, з них 96 приватних підприємства, 458 - товариства з обмеженою відповідальністю, 242 - сільськогосподарські кооперативи та 29 селянські (фермерські) господарства. Крім цього діють 906 селянських (фермерських) господарства.

Основною спеціалізацією сільськогосподарських підприємств усіх форм власності в рослинництві є вирощування зернових культур і цукрових буряків; у тваринництві - виробництво м'яса та молока. У загальній структурі посівних площ озима пшениця займає 21%, ячмінь - 12%, цукрові буряки - 9%.

1999 року в області було вироблено 6% зерна, 12,9% цукрових буряків, 7,6% плодів і ягід, 6,0% м'яса в живій вазі, 5,1% молока, 4% яєць від виробленого в Україні.

Так середня врожайність зернових культур у Вінницькій області 24,3 ц/га, що практично в 3-4 рази нижче врожайності в країнах Центральної Європи, навіть при гіршій якості їхніх земельних ресурсів. Це демонструє, який величезний потенціал розвитку наявний в сільськогосподарському регіоні, приймаючи на увагу також повне забезпечення водоресурсами, багатовіковою культурою землеробства, помірним кліматом, транспортною інфраструктурою і порівняною близькістю до європейських ринків збуту.

Наявні землі з настільки високими якісними показниками (середнє утримання гумусу в грунті 2,74%), низька вартість трудових ресурсів може слугувати базою об'єднання сільськогосподарського потенціалу Вінниччини з сучасними світовими агротехнологіями, організацією маркетингу і менеджменту дозволить робити продукт конкурентноспроможним не тільки на українському, але і міжнародному ринку.

Основною спеціалізацією регіонального сільського господарства є вирощування і переробка зернових культур, у першу чергу пшениці і ріпаку, цукрового буряка, виробництво м'яса і молока.

Величезні потенційні можливості регіону по виробництву м'яса, молока і яєць можна реалізувати при розвитку кормової бази. У Вінницькій області розпочато випуск сучасних комбікормів (домішок) на основі сої і ріпаку. Інвестування в розвиток сучасної кормової бази в поєднанні з багатовіковою культурою скотарства дасть можливість робити продукцію високої якості по порівняно низькій ціні.

Цього року Вінницькою обласною державною адміністрацією розроблена й успішно здійснена програма розширення виробництва і переробки технічних культур “РІПАК”.

Інтенсивний розвиток сільського господарства створить потужну базу для розвитку харчової і переробної промисловості. Вже на сьогоднішній день у них зайнято більше 22 % від усіх працюючих у регіоні. Експорт продукції харчової промисловості складає 68 % від усього експорту області. Проте повільне впровадження сучасних технологій глибокої переробки сільськогосподарської продукції, технологій тари, упакування, менеджменту і маркетингу, на існуючих підприємствах харчової і переробної промисловості, не стимулює виробників сільськогосподарської продукції до інтенсифікації виробництва.

В даний час завершений розподіл земельних ресурсів серед селян. У Вінницькій області продовжується створення товариств, у статутний фонд яких селяни вносять свої права власності на землю. Створені товариства мають величезний інвестиційний потенціал завдяки володінню сільськогосподарськими земельними ресурсами. Така господарсько-правова форма керування землею розкриває широке правове поле взаємодії з іноземним інвестором - від залучення інвестора на етапі створення, у якості фундатора, до застави або продажу своїх акцій. З'єднання земельних ресурсів Вінниччини і сучасного устаткування та технологій у єдиному господарському комплексі, що знаходиться в спільній власності і керуванні, дозволить створити високорентабельні підприємства. У той же час із достатнім ступенем будуть захищені інтереси всіх сторін.

Через територію області проходять 3 магістральних газопроводи: Уренгой-Помари-Ужгород, "Союз", Дашава-Київ; експлуатується 3299,8 км газорозподільчих мереж.

Щільність залізничних колій 47,6 км на 1000 км2 території (по Україні 37,6 км). Щільність автомобільних доріг із твердим покриттям 335 км на 1000 км2 території. Дивлячись на карту Європи легко зауважити, що по території України проходять зручні транспортні магістралі зі Скандинавії на Кавказ, із Німеччини в Росію і Середню Азію. У 1998 році розроблена і затверджена програма “Міжнародні транспортні коридори України”. До 2002 року планується побудувати і реконструювати 3600 км автомобільних доріг міжнародного стандарту. Три з чотирьох міжнародних магістралей мають проходити по Вінницькій області. У такий спосіб Вінницький регіон закріплює за собою статус “транспортного вузла” не тільки внутрішнього, але міжнародного масштабу.

В 1999 році підприємства Вінницької області здійснювали зовнішньоекономічну діяльність з партнерами із 78 країн світу. Оборот зовнішньої торгівлі товарами в 1999 році збільшився проти 1998 року на 23,3% і склав 305,2 млн. дол. США. При цьому обсяги експорту склали 177,5 млн. дол. США, імпорту - 127,7млн.дол.США, що відповідно на 36,2% і 9,0% більше, ніж за відповідний період минулого року. Коефіцієнт покриття імпорту експортом становив 1,39 (за минулий рік 1,1).

Найбільші обсяги експортних поставок здійснювались у Російську Федерацію -39,1% до загального обсягу експорту, , Бельгію - 22,8%, Німеччину - 11,9%, Білорусію - 3,9%, США - 2,9% тощо.

Найбільші імпортні поставки здійснювались підприємствами Німеччини - 20,9% до загального обсягу імпорту, Російської Федерації - 16,8%., Гани - 8,5%, Франції - 8,4%, США - 6,7%, Білорусії - 4,4%, Італії - 3,9%.

Найбільшу частку експортних поставок області займає експорт живих тварин та продуктів тваринництва -23,3% ( в основному за рахунок м'яса і субпродуктів); текстиля та текстильних виробів - 14,5% (де на одяг припадає 14,2%). Значне місце експорту серед груп товарів займає питома вага машин та устаткування - 9,8%. Поставки продукції харчової промисловості складають - 9,3% суми експорту (в тому числі виробів з м'яса, риби -3,6%, продуктів переробки плодів, овочів -3,1%).

В загальному обсязі імпорту товарів 17,0% вартості припадає на поставки текстилю та текстильних виробів. Продукції харчової промисловості імпортовано 14,0 відсотків.

В 1999 році в порівнянні з 1998 роком більше як в два з половиною рази скоротились поставки, які здійснювались за умови товарообмінних (бартерних) операцій : питома вага зменшилась відповідно з 7,6% до 2,9%.

Товарообмінні операції підприємствами області здійснювались з партнерами 28 країн світу. Найбільше експортувалось по бартеру продукції хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості -28,1% , продукції харчової промисловості -22,8% продукти рослинного походження - 7,1%. Основу товарної структури бартерного імпорту становили засоби наземного, повітряного та водного транспорту - 24,2%, мінеральні продукти - 20,2%, продукція хімічної промисловості - 16,0% тощо.

У загальному обсязі експорту області серед районів найвагомішими були поставки підприємств та фірм м. Вінниці та Вінницького району - 78,2%, Могилів-Подільського - 5,7%, Козятинського - 3,7%, Барського - 3,1%.

По імпортних надходженнях 85,3% від всього обсягу імпорту області припадає на м. Вінницю та Вінницький район. Імпортні надходження в м. Жмеринку та Жмеринський район, м. Хмільник та Хмільникський район не перевищують 2 відсотки.

3.2. СТАН ІНВЕСТУВАННЯ ОБЛАСТІ

За період з 1992 по 31.12.2000 року в області зареєстровано фактично внесених прямих іноземних інвестицій на суму 22,3 млн. дол. США (дод.10.).

Найвагоміша частка інвестицій припадає на Сполучені Штати Америки, Канаду, Іспанію, Німеччину, Австрію, Люксембург, Угорщину. Намітилась тенденція надходження в область інвестицій у вигляді обладнання та іншого майна. Якщо в 1994-95 рр. Іноземних інвестицій реєструвалось у вигляді обладнання та іншого майна 87,6%, 1996 році - 53,4%, в 1997 році - 84,5%, 1998 році - 56,2%, то 1999 році - 97,6%. Найбільш інвестованими галузями народного господарства є торгівля, харчова та фармацевтична промисловість.

За 2000 рік в підприємства малого бізнесу області внасено іноземних інвестицій на суму майже 10,5 млн.дол.США, із них у вигляді майна 9,8 млн.дол.США, що складає 93,7 % від загальної суми іноземних інвестицій. В порівнянні з відповідним періодом попереднього року іноземних інвестицій надійшло на підприємства області більш як на 8 млн.дол.США, обсяг інвестицій зріс в 5 раз.

Аналізуючи надходження іноземних інвестицій в область необхідно відмітити, що вони були вкладені в основному в малі та середні підприємства, які складають основу економіки розвинутих країн і повинні зайняти відповідне місце і в нашій країні.

В області створено біля трьохсот спільних із суб'єктами господарювання іноземних держав підприємств, в 192 із яких зареєстровано іноземні інвестиції. Станом на 1.01.2000 року їх діє більше ста. Основною формою вкладання інвестицій є участь в створенні спільних підприємств. В організації цих підприємств взяли участь підприємства та громадяни 42 країн світу.

Поряд із іншими причинами, збільшення інвестиційних надходжень в область є в якійсь мірі результатом правильних орієнтирів вибраних в роботі відповідних органів державного управління.

В цьому напрямку:

- показала свою життєздатність стратегія підтримки “центрів потенційного росту”, тобто визначення і підтримка підприємств, виробничих комплексів, які суттєво впливають на загальну соціально-економічну ситуацію в регіоні, найбільшим чином готові до істотних ринкових перетворень, та є потенційно привабливими для інвесторів;

- приносить конкретні результати адресна робота із підприємствами, які потребують інвестиції, економічних підрозділів облдержадміністрації;

- відпрацьовується “Програма реструктуризації цукрової галузі Вінницької області”;

- створена Постійно діюча інвестиційна конференції області, до якої увійшли керівники управлінь облдержадміністрації, Вінницького регіонального відділення УСПП, представники фінансових та консалтингових структур - всі ті, хто безпосередньо впливає на інвестиційний клімат регіону [46].

Спільні підприємства, розташовані на території області, мають широкий спектр діяльності: виробництво комп'ютерних комплексів, радіоелектронної техніки побутового і виробничо-технічного призначення, одягу, взуття, меблів з деревини, переробка продукції сільського господарства та вторинної сировини, обробка діамантів і виготовлення ювелірних виробів та інші види діяльності.

Найбільший інтерес у інвесторів щодо вкладення капіталу в нашій області викликають такі галузі економіки як внутрішня торгівля, харчова промисловість, промисловість будівельних матеріалів, будівництво, легка промисловість, машинобудування і металообробка тощо.

В регіональному розрізі провідні місця по обсягах прямих іноземних інвестицій продовжують утримувати м. Вінниця, Барський, Немирівський, Калинівський райони.

Приклади позитивної роботи іноземних інвестицій в області:

- спільне українсько-австрійське підприємство “Поділля ОБСТ” (зареєстровано 2,7 млн.дол.США ) яке займається виготовленням фруктово-ягідних соків; на спільному підприємстві реалізовується інвестиційний проект по виробництву концентрованих соків, в найближчій перспективі планується також виготовлення добавок до йогуртів. Австрійська компанія “Штайробс” вже зараз розпочинає роботу по формуванню сировинної зони по всій Україні на умовах входження інвестора до статутного фонду через систему акціонування відкритих акціонерних товариств. В даний час вирішено питання подальшого залучення інвестицій в обсязі до 15 млн. DM. Вже розпочались будівельно-монтажні роботи. Після повного освоєння коштів підприємство зможе з нового виробничого сезону довести середньомісячні обсяги виробництва до 25-30 млн.грн., дасть можливість створити в області до 15 тис.нових робочих місць.

- спільне українсько-ліхтенштейнське підприємство “Вінізпак” (840 тис.дол.США) - виробляє та реалізує фасовану в пластикові пляшки олію;

- спільне українсько-канадське підприємство “Новолакс” (256 тис.дол.США) - виготовляє за канадською технологією вікна з УПВХ, двері, склопакети, вітражі з повищеною теплоізоляцією - вироби своєчасні і необхідні для житлового і промислового будівництва;

- Немирівський лікеро-горілчаний завод “NEMIROFF” (1070 тис.дол.США).

- спільне українсько-іспанське підприємство “Сперко Україна” (2366,24 тис.дол.США), підприємство здійснило ремонт і реконструкцію цеху на заводі “Аерогеоприлад” та з минулого року налагодило випуск продукції фармацевтичної промисловості. В 2000 році, станом на 10 лютого в області вже зареєстровано іноземну інвестицію в спільне українсько-іспанське підприємство “Сперко Україна” на суму 575,5 тис.дол.

-українсько-німецьке СП "Агро-Хім-Технологія"(383,6 тис.дол.США) - здійснює впровадження в Україні високорозвинутих технологій в сільському господарстві, займається покращенням родючості ґрунтів та захисту рослин, проводить лізингові операції з сільськогосподарською технікою;

-українсько-угорське СП "Анфол-ЛТД"(100 тис.дол.США) - спеціалізується по виготовленню одноразового посуду та різного роду тарних матеріалів;

-українсько-канадське СП "Гранат".

Підприємство “Гранат” зареєстроване 3 липня 1997 р. Засновниками були ВАТ “Іванівський спецкар'єр” та Канадська компанія “Аврора Пасифік Індустріальний розвиток”. Канадською стороною до статутного фонду спільного підприємства внесено 470 тис. дол.США. З 2000 року СП “Гранат" почало співпрацю з ЗАТ “Концерн НАДРА”.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7


© 2010 Реферат Live