1.1 Державний бюджет в економічній системі держави 5
1.2 Фінансові ресурси як база для формування доходів державного бюджету України 9
1.3 Зарубіжний досвід формування доходів місцевих бюджетів 11
1.4 Нормативно-правове регулювання з теми дослідження 21

Розділ 2. Аналіз формування доходної частини державного бюджету України 24

2.1 Доходна частина бюджету як складова Державного бюджету України 24
2.2 Аналіз доходної частини державного бюджету України 30
2.3 Дефіцит державного бюджету України та методи його покриття 42

Розділ 3. Шляхи оптимізації формування доходної частини державного бюджету України 49

3.1 Альтернативи шляхи наповнення доходної частини державного бюджету України 49
3.2 Нові підходи у прогнозування доходів державного бюджету України 53

Висновки 64
Список використаної літератури 67
Додатки 69

Вступ

Економічний зміст бюджету та його ланок розкривається в процесах формування та розподілу грошових ресурсів, які за своєю сутністю дуже різноманітні й охоплюють усі рівні державного управління. Рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях - від створення до споживання здійснюється за допомогою грошових фондів. Тому залежно від того, як відбувається процес мобілізації та використання бюджетних коштів, як це впливає на формування в кінцевому підсумку фондів споживання та нагромадження визначається роль бюджету в управлінні економікою. У зв'язку з цим важливе значення має постійне удосконалення системи мобілізації доходів бюджету, краще використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Актуальність теми дослідження обумовлюється не тільки потребами практики державного будівництва, а й необхідністю всебічного наукового дослідження бюджетного процесу в цілому та фінансових основ його формування зокрема. В контексті даного дослідження найменш розробленими в науковому плані є питання формування ресурсної бази Державного бюджету. Однак, без з'ясування на науковій основі цього питань не можливе ефективне вирішення питань розподілу бюджетних коштів.

Наукове осмислення проблеми необхідне для вирішення таких практичних завдань, як створення фінансової бази, достатньої для виконання державними органами своїх завдань, створення гарантованих, передбачуваних та довгострокових доходних джерел бюджетів. Підходи до вирішення проблеми формування доходної частини бюджету наведено у працях наступних вітчизняних та зарубіжних науковців: В.Андрущенка, С.Буковинського, О.Василика, Т.Вахненко, В.Гейця, В.Глущенка, А.Гриценка, І.Д'яконової, А.Ілларіонової, Б.Кваснюка, С.Лондар, І.Луніної, І.Мітюкова, А.Покритана, В.Протасова, І.Радіонової, І.Сала, В.Сумарокова, В.Суторміної, В.Федосова, І.Чугунова, С.Юрія та ін.

Основна мета дипломної роботи полягає у дослідження особливостей формування доходної частини Державного бюджету України. Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:

· дослідити теоретичні основи формування доходів Державного бюджету України;

· розглянути зарубіжний досвід формування доходної бази бюджетів;

· проаналізувати процес формування доходів Державного бюджету України за останні роки;

· напрацювати можливі шляхи оптимізації формування доходної частини Державного бюджету України.

Предметом дипломного дослідження є відносини по формуванню Державного бюджету України.

Об'єктом дослідження виступає доходна частина Державного бюджету України.

В якості інформативної бази дипломної роботи виступили нормативно-правові акти з питань формування Державного бюджету, літературні джерела з теми дослідження, матеріали спеціалізованої періодичної преси.

В дослідженні застосовано логіко-діалектичний метод пізнання, методи системного аналізу, абстракції, синтетичних оцінок, метод багатовимірного статистичного аналізу, групувань, вибірок тощо.

Дипломна робота складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначаються мета, завдання, предмет, об'єкт, інформативна база та методи дослідження. Основна частина присвячена дослідженню визначеної проблеми. У висновках сформульовано основні результати дипломної роботи.

Розділ 1. Теоретичні аспекти формування державного бюджету України

1.1 Державний бюджет в економічній системі держави

Державний бюджет є найдійовішим механізмом здійснен-ня фінансової політики держави. У доходах бюджету відоб-ражається податкова політика держави, а у видатках -- прі-оритетні напрями вкладень коштів.

Держава використовує бюджет для здійснення територі-ального, внутрішньо - і міжгалузевого розподілу і перерозпо-ділу ВВП з метою вдосконалення структури суспільного ви-робництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. В умовах формування ринкових відносин бюджетна систе-ма має надавати фінансову підтримку щодо роздержавлен-ня і демонополізації галузей господарства, забезпечення со-ціального захисту населення [9, c.72].

Основні напрями бюджетної політики визначаються Вер-ховною Радою України в спеціальній постанові, яка має назву бюджетної резолюції.

З державного бюджету України до бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів областей, міст Києва і Севасто-поля може передаватись частина доходів у вигляді процент-них відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів, які справляються на цій території, або дотацій і субвенцій. Розмір цих відрахувань затверджу-ється Верховною Радою України в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік за поданням Президен-та України з урахуванням економічного, соціального, при-родного і екологічного стану відповідних територій.

До проекту Закону про Державний бюджет України Ка-бінет Міністрів України додає техніко-економічне обґрунтування відрахувань, дотацій і субвенцій бюджетам Автоном-ної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Кошти державного бюджету України витрачаються лише на цілі та в межах, затверджених Законом про Державний бюджет України.

Збалансованість бюджетів, які входять до складу бюд-жетної системи України, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики. Перевищення доходів над видатками становить надлишок, перевищення видатків над доходами -- дефіцит бюджету. При визначенні розміру дефіциту бюд-жету кредити і позики в джерело доходів не враховуються. Граничний розмір дефіциту і джерела його покриття визна-чаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радами народних де-путатів під час затвердження відповідних бюджетів. Дефі-цит бюджету покривається за рахунок внутрішніх держав-них позик, позик іноземних держав та інших фінансових інституцій. Рішення про залучення позик до державного бюджету України в кожному конкретному випадку приймає Верховна Рада України [13, c.50].

У цілому частка загальнодержавного бюджету в держав-ному бюджеті України досить значна. Це дає підстави гово-рити про високий рівень централізації в розподілі та перероз-поділі фінансових ресурсів. У зв'язку з цим зростає актуаль-ність проблеми подальшого пошуку оптимального співвідно-шення між загальнодержавним і місцевими бюджетами.

Бюджетний устрій України визначається за-кріпленим Конституцією України державним ладом України та її адміністративно-територіальним поділом.

Під бюджетним устроєм розуміють організацію і принципи побудови бюджетної системи, її структуру, взаємозв'язок між її окремими ланками.

Державний бюджет України, республіканський бюд-жет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети утворюють бюджетну систему.

Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, складає зведений бюджет, який використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічним і соціальним ро-звитком України.

Бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує рес-публіканський бюджет та бюджети районів і міст респу-бліканського підпорядкування цього регіону.

До місцевих бюджетів належать обласні, міські, рай-онні в містах, селищні і сільські бюджети.

Бюджет області об'єднує обласний бюджет та бюд-жети районів і міст обласного підпорядкування.

До складу бюджету району входять районний бюд-жет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. Селищні і сільські бюджети ство-рюються за рішенням районних чи міських рад народ-них депутатів за наявності необхідної фінансової бази і визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів.

Бюджет міста, яке має районний поділ, об'єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу. У випадках, коли міській чи районній у місті раді народних депутатів адміністративне підпорядковані інші міста, селища чи сільські населені пункти, то бюд-жети цих міст, селищ, сіл об'єднуються відповідно у бюджеті міста або у бюджеті району в місті.

Бюджетний устрій ґрунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності і самостій-ності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України [13, c.51-53].

Принцип єдності означає існування єдиного рахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Єдність бюджетної системи забезпечується єдиною пра-вовою базою, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю форм бюджетної документації, погодженими принципами бюджетного процесу, єдиною грошовою системою, єдиною соціально-економічною політикою, наданням необхідної статистичної та бюджетної інфор-мації з одного рівня бюджету іншому.

Принцип повноти полягає у відображенні у бюджеті всіх доходів і видатків.

Принцип достовірності вимагає формування бюджету на основі реальних показників, науково обґрунтованих нормативів та відображення у звіті про виконання бюд-жету тільки тих доходів і видатків, які є результатом кінцевих касових операцій банків.

Принцип гласності забезпечує висвітлення в засобах масової інформації показників бюджетів і звітів про їх виконання.

Принцип наочності обумовлює відображення показ-ників бюджетів у взаємозв'язку із загальноекономічними показниками в Україні та за її межами шляхом викори-стання засобів максимальної інформативності щодо ре-зультатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку.

Головним ланцюгом бюджетної системи України є Державний бюджет, з якого фінансуються заходи за-гальнодержавного значення в галузі господарського, культурного будівництва, оборони держави, утримання органів державної влади і управління. Через Державний бюджет провадиться перерозподіл частини загальнодер-жавних доходів між Автономною Республікою Крим та областями у вигляді субвенцій, субсидій та дотацій з ме-тою економічного вирівнювання регіонів [17, c.29].

Державний бюджет України, республіканський бюд-жет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, рай-онні, районні в містах, селищні, сільські бюджети є са-мостійними. Самостійність бюджетів забезпечується на-явністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства України. При цьому, складаючи і виконуючи свої бюд-жети, відповідні органи влади й управління враховують загальнодержавні інтереси.

Таким чином, можна зробити висновок, що головне призначення бюджету - регулювати розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту за підрозділами виробництва, галузями економіки, адміністративно-територіальними утвореннями, верствами населення, ґрунтуючись на потребах ринкового господарства відповідно до визначеної фінансової політики.

1.2 Фінансові ресурси як база для формування доходів державного бюджету України

Фонди фінансових ресурсів є об'єктивно необхідною умовою здійснення процесу розширеного відтворення на всіх його стадіях і у всіх формах. Джерелом фінансових ресурсів є валовий внутрішній продукт.

Створення й використання фінансових ресурсів одночасно передбачає їхній рух. При переміщенні фінансові ресурси відокремлюються від матеріальних цінностей. Проте рухові матеріальних цінностей завжди передує рух фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси - це грошові фонди, які створюються в процесі розподілу, перерозподілу й використання валового внутрішнього продукту, що створюється упродовж певного часу в державі. Фінансові ресурси держави включають ті з них, що перебувають у розпорядженні органів державного управління, всіх видів і форм підприємницьких структур і населення. У розпорядженні держави перебувають ресурси бюджетної системи й різних видів централізованих та децентралізованих фондів, а також державних страхових органів, державних кредитних установ). Інша частина фінансових ресурсів у держави знаходиться в розпорядженні господарських підприємств, установ і організацій різних форм власності та видів діяльності. Третя частина - у розпорядженні населення в формі вкладів, заощаджень і депозитів у банківській системі та в інших фінансових установах [12, c.72].

З трансформацією вартості валового внутрішнього продукту у відповідні фонди фінансових ресурсів фінанси починають впливати на процес розширеного відтворення й працювати як складова економічного механізму. Усе це зумовлює актуальність розгляду суті й складу фінансових ресурсів, їхньої специфіки у відтворювальному процесі.

Фінансові ресурси є матеріальними носіями фінансових відносин, що дає змогу виокремити фінанси із сукупності інших економічних категорій, жодна з яких не характеризується матеріальним носієм. Ця особливість характерна для фінансів будь-якої економічної системи, проте в кожній із них застосовуються різні форми й методи створення та використання фінансових ресурсів.

Тому введення в науковий обіг поняття „фінансові ресурси” дає змогу точніше визначити об'єкт фінансового прогнозування й балансових розрахунків, а за його допомогою обґрунтувати форми й методи впливу фінансів на увесь відтворювальний процес. Тут можна виявити таку взаємозумовлену залежність: фінанси як сукупність економічних відносин знаходять своє безпосереднє вираження в фінансових ресурсах, формою руху яких є фонди. Отже, процес створення й використання фондів фінансових ресурсів є об'єктом фінансового прогнозування та балансових розрахунків і наукових досліджень.

Місце і роль фінансових ресурсів у розширеному відтворенні можна чітко визначити лише тоді, коли матимемо їхнє теоретичне обґрунтування як економічної категорії. В економічній літературі й досі немає єдиної думки щодо визначення фінансових ресурсів, їхнього змісту, методів впливу на ефективність господарювання.

На нашу думку, для науково обґрунтованого визначення поняття фінансових ресурсів треба чітко визначити ті критерії, яким воно повинно відповідати. До них належать джерела створення, форми виявлення, цільове призначення [12, c.73-74].

З огляду на це фінансові ресурси - це грошові накопичення і доходи, що створюються в процесі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту й зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення та задоволення інших суспільних потреб.

Наведене вище визначення фінансових ресурсів дає змогу пов'язати їхній обсяг і склад із вартісною структурою валового внутрішнього продукту й закладає основу для забезпечення єдності прогнозування динаміки валового внутрішнього продукту й фінансових ресурсів. Це дає змогу активніше використовувати фінанси як інструмент господарського механізму для впливу на всі елементи структури процесу виробництва. У цьому визначенні виражена економічна основа й зв'язок фінансових ресурсів з відтворювальними процесами, що, в свою чергу, дає змогу визначити їхній склад і структуру.

1.3 Зарубіжний досвід формування доходів місцевих бюджетів

Зарубіжний досвід формування
доходів місцевих бюджетів

Прагнення до побудови в Україні ефективної системи взаємовідносин між органами різних рівнів у бюджетній сфері і бажання уникнути економічно необґрунтованих рішень спонукає до вивчення як позитивного, так і негативного світового досвіду в організації між-бюджетних відносин. Будь-яка бюджетна система повинна бути зорієнтована на розв'я-зання завдань будівництва системи, яка відповідала б таким основним вимогам, як соціальна справедливість, економічна ефективність, політична стабіль-ність. У різних країнах існують різноманітні умови (адміністративні, соціальні, національні, культурні, історичні тощо), які впливають на побудову взаємовідносин різних рівнів влади у бюджет-ній сфері. Залежно від цих умов кожна країна по-своєму вирішує питання побудови між--бюджетних відносин.

Як правило, більш висока централізація бюджетної системи і більший обсяг бюджет-них коштів, що перерозподіляються, характерні для країн з високим ступенем нерівності бюджетної забезпеченості. Наприклад, у Німеччині після об'єднання західної і східної частин спостерігається нерівність бюджетної забезпеченості між землями: близько 73,0 % подат-кових доходів стягуються на рівні федерації, а обсяг переданої фінансової допомоги з федерального бюджету перевищує 20 % доходів земель. Разом з тим, у Канаді, де з 12 су--б'єк-тів федерації лише два характеризуються істотно меншою бюджетною забезпе-ченістю, у федеральний бюджет стягується тільки 48,2 % податкових доходів, обсяг фінансової допомоги становить близько 15 % доходів. У результаті цього і в Німеччині, і в Канаді досягається основна мета міжбюджетного регулювання - здійсню-ється бажане вирів-нювання бюджетної забезпеченості суб'єктів федерації, тобто кінцеві споживачі мають відносно рівний доступ до бюджетних послуг [16, c.107].

В усіх розглянутих країнах, крім Австрії, регулюючу функцію виконують бюджетні трансферти та регулюючі доходи до місцевих бюд-жетів у вигляді відрахувань частини від загальнодержавних податків, які розподіляються на основі формалізованого механіз-му (що ґрунтується насамперед на подушовому підході). У той же час податки, що вводяться центром і розподіляються на частковій основі, закріплюються за всіма суб'єк-тами міжбюджетних відносин за єдиними нормативами3.

Огляд міжбюджетних відносин у зарубіжних країнах та формування дохідної бази місцевих бюджетів включає в себе характеристику адмініст-ративно-територіального устрою держави, короткий огляд податкової системи і, насамперед, систему взаємодії центральних і місцевих органів влади, порядок надання бюджетних трансфертів місцевим.

Сполучені Штати Америки, наприклад, являють собою федеративну республіку, що складається з 50 штатів. Конституція США, прийнята в 1789 р., визначає повноваження федерального уряду та повноваження штатів у цілому. Федеральні органи влади не втручаються у питання податкової політики штатів, за незначним винятком, останні мають повну свободу в цій сфері. Відповідно до бюджету на 2001 р., основними дохідними джерелами федерального бюджету є податок на доходи фізичних осіб (48,2 % усіх доходів федерального бюджету), внески на соціальне страхування та в пенсійні фонди (33,8 %), податок на доходи корпорацій (9,6 %) і акцизи (3,8 %). Ні конституція США, ні будь-який із федеральних законів не встановлюють обмежень на податки, які влади штату в межах своїх пов-новажень вважають за потрібне вводити на визначені види економічної діяльності, для фірм, приватних осіб. Штатам надано право самим вирі-шувати, які подат-ки вводити, яку ставку оподаткування встановлювати і до якої бази її застосовувати. Штати не мають права здійснювати грошову емісію та оподатковувати міжнародну тор-гівлю (встановлювати імпортні чи експортні мита), але можуть використовувати будь-які інші джерела доходів за умови, що це не суперечить чинному законодавству [18, c.46].

Сьогодні усі грошові трансферти з федерального бюджету мають цільовий характер більш-менш вузької спрямованості. Трансферти поділя-ються на цільові й вузькоцільові.

Вузькоцільові - виділяються на чітко визначені цілі: наприклад, на будівництво визначеного об'єкта чи на виплату заробітної плати вчителям певної категорії. Вузько-цільові трансферти розподіляються згідно з такими правилами:

1. На підставі формули, затвердженої в законодавчому чи адміністра-тивному поряд-ку. У формулу включаються різні статистичні показники.

2. Під конкретні проекти. Такого роду трансферти, як правило, розподіляються на кон-курсній основі.

3. Комбінація формули та проекту. У даному випадку обсяг коштів, які виділяються під конкретний проект, обмежується сумою, визначеною на підставі формули.

Такі трансферти виділяються або в абсолютній сумі, або в порядку спільного фінансу-вання витрат штатів. В останньому випадку федеральний бюджет відшкодовує частину витрат, зроблених бюджетами штатів за даним його видом. Загальна сума коштів, які виділяються з федерального бюджету в порядку спільного фінансування, може бути як обмеженою, так і необмеженою [18, c.47].

Цільові трансферти мають цільовий характер, однак напрям їхнього використання визначається досить широко, що дозволяє владі штатів самостійно обирати спосіб використання отриманих коштів у досить широких рамках.

Підтримка штатів і місцевих органів влади за рахунок федерального бюджету здій-снюється також за рахунок податкових витрат, під якими розуміють втрати федерального бюджету, що виникають у результаті виключення з оподатковуваної бази за федераль-ними податками її окремих елементів. До елементів, що виключаються, передусім належать суми, які сплачують платники податків до бюджетів штатів і місцевих бюджетів у вигляді прибуткового податку і податку на майно, а також кошти, одержувані ними у вигляді процентних платежів за облігаціями штатів і місцевих органів влади. Таким чи-ном, коли якийсь із штатів вирішить збільшити ставку прибуткового податку, що над-хо-дить до його бюджету, податкова база федерального прибуткового податку зменшиться і феде-ральний бюджет недоодержить кошти. Подібні втрати федерального бюд-жету фактично є фінансовою допомогою штатам.

Канада, як і США, є федерацією 10 провінцій і двох територій, уряд яких є другим рівнем державної влади, а бюджети - рівноправними з федерацією учасниками між-бюджетних відносин. Це північні території, рівень життя в яких традиційно нижчий, ніж у провінціях.

Податки в Канаді можуть встановлюватися на всіх рівнях бюджетної системи: феде-раль-ному, провінційному/територіальному і місцевому. У Канаді немає регулюючих податків. Перелік податків, встановлюваних бюджетами провінцій, територій і місцевих бюджетів, є відкритим.

Основні надходження до консолідованого бюджету Канади забез-печуються за рахунок податків, що вводяться федеральним урядом. До них належать, наприклад, прибутковий податок із фізичних осіб, податок на доходи корпорацій, податок на товари і послуги (аналог ПДВ), акцизи, імпортні мита, відрахування на соціальне страхування. Доходи за даними видам податків зараховуються як у федеральний бюджет, так і в бюджети провінцій/територій (у законодавчо встановлених частках). Виняток ста-новлять лише імпортні мита, ряд акцизів і податки на нерезидентів, які стягуються тільки федеральним урядом. За прибутковим податком і податком на доходи корпорацій, що вводяться федеральним урядом, бюджети провінцій/територій можуть встановлювати додаткові податкові ставки і податкові пільги. Крім того, провінції мають право вста-новлювати власні податки, наприклад на використання природних ресурсів, на ігорний бізнес, алкогольну продукцію, податок із продажу, податки на майно і нерухомість, спеціальні ліцензійні збори [25, c.374].

Основні доходи бюджетів провінцій/територій забезпечуються за рахунок надходжень за прибутковим податком із фізичних осіб (30 %), податком з продажів (16 %), а також неподаткових доходів, зокрема від інвестицій, використання природних ресурсів, реа-лізації товарів і послуг (20 %). Основні доходи місцевих бюджетів забезпечуються за раху-нок податку на нерухомість (близько 70 %).

Крім податкових і неподаткових доходів, бюджети провінцій/тери-торій одержують трансферти з федерального бюджету. Загальний обсяг доходів і витрат бюджетів визна-чається з урахуванням переданої фінан-сової допомоги.

У Канаді існує два види трансфертів: податковий і грошовий. Гро-шовий трансферт здійснюється у вигляді перерахування коштів із фе-дерального бюджету до бюджетів про-вінцій/територій. Податковий - виникає у випадку, коли федеральний уряд знижує федеральні ставки з податків, одночасно надаючи провінціям/територіям право підвищу-вати свої ставки з відповідних податків на аналогічну величину.

Обсяг трансфертів і методика їхнього розподілу, як правило, виз-начаються на п'ять років, а передача здійснюється на річній основі. Федеральний уряд Канади передає трансферти провінціям/територіям за трьома основними програмами [25, c.376]:

· Трансферт на охорону здоров'я і соціальну допомогу (СН&Т). Програма спрямована на підтримку охорони здоров'я, вищої освіти, надання соціальної допомоги та послуг територіям і провінціям. Даний трансферт є зв'язаним (цільовим). СН&Т було введено в дію в 1996-1997 фінансовому році. Він замінив дві окремі трансферні програми - соціаль-ної підтримки та підтримки охорони здоров'я і вищої освіти. За цільовою програмою соціальної підтримки (САР) федеральний уряд компенсував провінціям 50 % їхніх витрат на підтримку малозабезпечених та на інші соціальні програми державної підтримки (тобто на кожний витрачений провінцією долар держава видавала трансферт у розмірі 50 центів). При цьому витрати провінцій повинні відповідати визначеним вимогам. Зокрема, їх необхідно будувати з урахуванням першочергових потреб одержувачів допомоги. У рамках цієї програми провінції одержували різний обсяг душових трансфертів, оскільки обсяг цієї допомоги залежав від політики самих регіонів.

· Програма вирівнювання спрямована на вирівнювання провінцій (території у вирівнюванні участі не беруть), менш забезпечених за рівнем надання бюджетних послуг населенню. Даний трансферт є незв'язаним. Він розподіляється за формулою, яку встанов-лює федеральне законо-давство.

· Програма територіального фінансування (ТРР). У рамках програми спеціальний трансферт передається північним територіям (не провінціям), відмінність яких від провінцій полягає в тому, що в них значно вищі витрати на надання бюджетних послуг, високі темпи росту чисельності населення і слабко розвинена податкова база. Даний трансферт є не-зв'язаним і надається для підвищення бюджетної забезпеченості територій. ТРР розраховується за принципом “покриття розриву” між індексом бюджетних витрат і дохідних можливостей територіальних бюджетів.

· За іншими програмами (наприклад, державна програма вивчення іноземних мов, програма фіскальної стабілізації, програма субсидій)

Частка федеральних трансфертів у доходах провінцій коливається від 14 % (провінція Альберта) до 42 % (провінція Ньюфаундленд). Території практично всі свої доходи забез-печують за рахунок федерального транс-ферту.

Німеччина також є федерацією 16 земель, уряди яких становлять другий рівень держав-ної влади. Третій рівень бюджетної системи пред-ставлений місцевими органами влади, незалежність яких гарантована Конституцією.

Податкова система. Усі податки Федеративної Республіки Німеччина можна розділити на дві групи:

1. Податки, які закріплені за визначеним рівнем бюджету і надходять до нього в пов-ному обсязі (федеральні податки, податки земель і місцеві податки), тобто власні податки.

2. Податки, що розподіляються на частковій основі між рівнями бюджетної системи (загальні податки).

При цьому загальні податки становлять близько 70 % податкових доходів зведеного бюджету країни [25, c.211].

Список податків визначено ст. 106 Конституції Федеративної Респуб-ліки Німеччина:

1. Загальні податки: прибутковий податок; податок на доходи корпо-рацій; податки з обороту (ПДВ, податок на імпорт).

2. Федеральні податки: мита; акцизи на нафту, тютюн, каву, алкогольну продукцію (крім пива); дорожній податок; податок на операції з цінними паперами, страхові виплати; платежі на вирівнювання добробуту менш забезпечених земель; платежі в ЄС.

3. Податки земель: податок на майно; податок на спадщину; податок із власників транспортних засобів; акциз на пиво; податок на ігорний бізнес.

4. Місцеві податки: податок на нерухомість; місцеві акцизи; податок на торгівлю; місцеві збори (з полювання, риболовлі тощо).

Федеральний уряд має виняткове законодавче право введення і визначення оподат-ковуваної бази і ставок з митних платежів і податків з монополій. З усіх федеральних і загальних податків федеральний уряд і землі приймають спільні рішення. Землі беруть участь у законодавчому процесі через федеральні збори, до яких адміністрація суб'єкта федерації призначає представників, число яких пропорційне чисельності населення.

Уряди земель мають законодавчу владу щодо власних податків і акцизів, які зарахо-ву-ються до місцевих бюджетів (за умови, що ці акцизи не збігаються з федеральними).

Вертикальне вирівнювання в Німеччині здійснюється за допомогою загальних подат-ків, що є регулюючими. Відповідно до Конституції федеральний уряд і землі мають рівні права на прибутковий податок, тому спочатку визначається частка, необхідна місцевим бюджетам, а потім залишається сума, яка розподіляється між рівнями державної влади.

При розподілі податку на прибуток корпорацій і податків з обороту федерація та землі також мають рівні права, оскільки в Конституції вста-новлено, що в різних землях повинні забезпечуватися рівні умови життя і податковий тягар не може бути надмірним. Частка податків з обороту може змінюватися залежно від зміни співвідношення витрат між федера-цією та землями.

Починаючи з 1996 р., федерація передає землям 18,2 % надходжень від акцизів на нафту для інвестування в розвиток громадського паса-жирського транспорту. Відбу-вається горизонтальне вирівнювання через перерозподіл ПДВ. Первісний розподіл доходів, отриманих із регулюючих джерел, потім трансформується за допомогою перероз-поділу, заснованого на закріпленому в Конституції праві на однакові умови життя в різних землях. На першій стадії до 25 % ПДВ, зарахованих до бюджетів суб'єктів федера-ції, перерозподіляються на користь земель, в яких після первісного розподілу податкових ресурсів податкові доходи виявилися низькими. Сьогодні перерозподіл на цьому етапі відбувається в основному на користь східних земель [28, c.111].

Горизонтальне вирівнювання за допомогою трансфертів. На другій стадії застосовується схема з негативними трансфертами. Розподіл тран-сфер-тів споконвіку ґрунтується на прогнозах оподатковува-ної бази, а пізніше, коли стають відомі фактичні значення бази оподатку-вання, коригується. Додатковий тягар складається зі статей витрат, що мають місце лише у конкретного суб'єкта федерації (на-прик-лад, витрати на зміст порту). Витрати зафіксовано в законі про фінансове вирів-ню-вання.

Таким чином, застосована в Німеччині схема трансфертів є схемою вирівнювання доходів на душу населення. На етапі негативних трансфертів відбувається підтягування душових доходів до 95 % “необхідних ресурсів”.

Додаткова фінансова допомога. На наступному етапі вирівнювання душові доходи слабкіших у фі-нансовому відно-шенні земель збільшуються до 99,5 % “необхідних ресур-сів” за рахунок додаткової фінан-сової допомоги з федерального бюджету.

Крім того, федерація перераховує деяким землям так звані “спеціальні трансферти”. Це додаткові відрахування для східних земель, трансферти західним землям, що компенсують втрати від включення східних земель до єдиної трансфертної схеми (виплачуються протягом 10 років), трансферти малим землям, що компенсують більші адміністративні витрати. Федерація також може виплачувати землям тимчасові субсидії для полегшення обслуговування боргу.

Як свідчить порівняння механізмів бюджетного вирівнювання, які застосовуються в різних країнах світу, підходи, що використовуються в Україні, мають з ними багато спіль-ного. Більше того, Україна застосовує ряд елементів, які не тільки дозволяють урахувати особливості міжбюд-жетних відносин в інших країнах, а й забезпечують вищу порівняно з ними прозорість у розподілі фінансової допомоги.

Головне завдання бюджетного регулювання полягає в тому, щоб у конкретних еко-номічних і політичних умовах обрати найефективнішу модель бюджетних відносин. Для цього насамперед необхідно чітко розподілити видаткові функції між рівнями влади, закрі-пити відповідні джерела фінансування, сформувати систему надання фінансової допомоги найбіднішим регіонам.

Критерієм ефективності кожної конкретної моделі зрештою можуть виступати тільки якість та обсяг бюджетних послуг, наданих населенню. Різні країни вирішують проблему вибору моделі бюджетних відносин по-різному. Проведений аналіз засвідчив, що ефектив-ність системи міжбюд-жетних відносин визначається не ступенем централізації/децент-ралізації бюджетної системи, не наявністю чи відсутністю регулюючих податків, не частками доходів/витрат центрального уряду, не обсягом і способами надання фінансової допомоги, а чітко встановленою та збалансованою сис-темою всіх цих чинників, які точ-но відповідають особливостям держави [28, c.117].

Ефективність системи міжбюджетних відносин у розглянутих країнах досягається в результаті забезпечення адекватності дохідних джерел видатковим потребам усіх рівнів бюджетів. Сума власних доходів бюджету і переданих трансфертів дозволяє повністю виконати встановлені видаткові зобов'язання. Розподіл фінансової допомоги характери-зується прозорістю і стабільністю механізму вирівнювання. Процедура розрахунку фінансової допомоги залишається незмінною протягом як мінімум трьох-п'яти років. У результаті цього кожен суб'єкт має можливість спрогно-зувати свої доходи на майбутні періоди. Розмір трансферту залежить тільки від об'єктивних чинників, які впливають на видаткові потреби та дохідний потенціал бюджетів, а процедура розрахунку фінансової допомо-ги не позбавляє одержувачів допомоги зацікавленості у зростанні власних бюджетних доходів.

1.4 Нормативно-правове регулювання з теми дослідження

Формування бюджету, а також регламентація доходів та видатків здійснюється згідно з бюджетним законодавством України:

1. Конституція України

2. Бюджетний кодекс України

3. Закон про Державний бюджет на поточний рік

4. Інші закони, що регулю-ють бюджетні відносини; нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України; нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади; рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.

Конституцією України (ст. 95) визначено загальні засади формування бюджетної системи України, побудовані на справедливому і неупередженому розподілі суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Виключно Закон про Державний бюджет України визначає будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Таким чином, Конституція обмежує фінансові ресурси, якими може оперувати Уряд протягом бюджетного періоду для забезпечення державної політики. Принципом бюджету визначається його збалансованість; регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені.

На виконання завдань та положень Конституції України був розроблений і 21 червня 2001 р. прийнятий Бюджетний кодекс України. Кодекс встановив верховенство бюджетного законодавства, оскільки всі нормативно-правові акти мають застосовуватися у частині, що не суперечить йому та Закону про Державний бюджет України (ст. 4). Визначено структуру та принципи бюджетної системи, дано поняття бюджетного процесу та встановлено компетенцію його учасників. У новому аспекті висвітлено міжбюджетні відносини, у тому числі розмежування доходів і видатків між бюджетами різних рівнів.

Крім виправлення численних недоліків і заповнення прогалин старого Закону «Про бюджетну систему України» (прийнятий ще у 1991 р.), завданням Бюджетного кодексу стало сприяння швидшому просуванню України шляхом фіскальної децентралізації. У цьому плані новий Бюджетний кодекс орієнтується та спирається на два важливі законодавчі акти -- Конституцію України та Закон України «Про місцеве самоврядування», в яких передбачено поступове ослаблення чималої фіскальної влади, зосередженої на обласному та районному рівнях, та створення міцних бюджетів на рівні міст, сіл і селищ, здатних ухвалювати власні видаткові рішення та фінан-сувати їх переважно з власних джерел доходів. Водночас у законодавстві не було детального механізму практичної реалізації спільної програми фіскальної децентралізації. Оскільки легше децентралізувати видатки, ніж джерела доходів, місцеві бюджети для збалансування у багатьох країнах спираються на трансферти з бюджетів вищого рівня.

Відтепер законодавством передбачено перехід до нормативного планування бюджетів самоврядування, тобто при визначенні централізованих надходжень до місцевих бюджетів точкою відліку є норматив «бюджетної забезпеченості жителів», а не стосунки розподільників з губернаторами. Кодекс орієнтований на формування регіональних бюджетів на формульній, а не на суб'єктивній основі: на базі нормативів бюджетного забезпечення розраховуватиметься необхідний обсяг витрат того чи іншого регіону.

Водночас Кодекс не ставить за мету досягти цілковитої бюджетної децентралізації, оскільки це суперечитиме загальним принципам державності та суверенітету, закладеним у Конституції України. Згідно з Кодексом місцеві бюджети містять бюджети місцевого самоврядування (бюджети власне територіальних громад) та районні, обласні бюджети і бюджет Автономної Республіки Крим.

Говорячи про інші джерела бюджетного права, слід звернути увагу на бюджетну резолюцію, що приймається у вигляді постанови Верховної Ради України, відображає основні напрями бюджетної політики на планований рік та є програмою, на яку уряд має орієнтуватися, складаючи проект Закону про Державний бюджет.

У межах компетенції, визначеної Конституцією України, Бюджетним кодексом та чинним законодавством, уряд та органи центральної виконавчої влади здійснюють поточне нормативно-правове регулювання бюджетною діяльністю. Визначальне місце у цьому процесі відведено органами системи Міністерства фінансів та Державного казначейства.

У сфері бюджетних відносин помітне місце належить бюджетним документам, що регламентують виконання бюджету за доходною та видатковою частинами. Бюджетні документи поділяються на планові (проекти бюджетів, розписи відповідних бюджетів, кошториси бю-джетних установ тощо), оперативні (доручення фінансових органів на перерахування коштів з місцевих бюджетів на реєстраційні рахунки головних розпорядників бюджетних коштів тощо) та звітні (звіти бюджетних установ, фінансових та кредитних організацій про виконання бюджетів).

Отже, бюджетне законодавство України побудоване за принципами, визначеними у статтях 8, 95 та 143 Конституції України, що полягають у верховенстві закону та незалежності окремих ланок бюджетної системи країни, що будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Розділ 2. Аналіз формування доходної частини державного бюджету України

2.1 Доходна частина бюджету як складова Державного бюджету України

Державний бюджет займає провідне місце в бюджетній системі України. І як будь-який план, він має свої складові частини. Відповідно до глави 5 Бюджетного кодексу (далі -- БК) можна виділити доходну і видаткову частини Державного бюджету [2].

Дослідження проблем формування доходної частини Державного бюджету України викликає інтерес, насамперед тому, що саме бюджет характеризує рівень економічного розвитку країни, і завдяки правильному здійсненню бюджетного процесу забезпечується економічна і соціальна стабільність та належний життєвий рівень населення. Через державний бюджет органи державної виконавчої влади здійснюють реалізацію державної внутрішньої і зовнішньої політики, державне регулювання і стимулювання економіки, фінансування соціальної політики з врахуванням довгострокових інтересів країни. Збільшення асигнувань з державного бюджету сприяє зростанню сукупного попиту в економіці і, відповідно, збільшенню випуску продукції і зайнятості. Наведене свідчить про актуальність досліджуваної теми.

Норми, які регулюють відносини по формуванню доходної частини бюджету, відіграють важливу роль у системі бюджетно-правових норм, оскільки ці відносини впливають як на фінансове забезпечення функцій управління, так і на розвиток держави в цілому. Звернемо увагу на особливий характер зв'язку бюджетних матеріальних і процесуальних норм порівняно з цивільними матеріальними і цивільними процесуальними нормами. Відмінність полягає передусім в тому, що в бюджетних відносинах беруть участь одні й ті ж учасники, якими є органи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями (ст. 20 БК), а у цивільних -- самостійні й різні суб'єкти. До учасників формування державного бюджету відносяться Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України і Верховна Рада України, а також розпорядники бюджетних коштів.

Стаття 2 БК дає наступне визначення доходів бюджету -- це усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України. Але, на нашу думку, ця дефініція не повністю відображає сутності поняття «доходи бюджету». З огляду на розробки, здійснені наукою бюджетного права, можна дати наступне визначення: доходи бюджету -- це частина фінансових ресурсів, що опосередковують економічні відносини з приводу акумулювання державою грошових коштів для створення централізованого грошового фонду, які мають на меті забезпечення реалізації державних програм. Правові норми, що стосуються складу і формування доходів державного бюджету, складають окрему групу, але розглядаються в одному розділі з групою правових норм, що регулюють видатки бюджету. Тим самим підкреслюється єдність і взаємозалежність між доходною і видатковою частинами, тобто збалансованість бюджету, що має бути враховано при формуванні кожної з цих частин. Необґрунтовані розбіжності між обсягами доходів і видатків, нехтування узгодженістю в процесі формування кожної з цих частин бюджету призводять до таких негативних явищ як розбалансованість та дефіцит державного бюджету, у зв'язку з чим немає оптимального впливу бюджету на розвиток економіки і соціальної сфери.

Розмаїття видів доходів відображається завдяки бюджетній класифікації, яка здійснюється з метою проведення необхідного аналізу в розрізі доходів та забезпечення загальнодержавної та міжнародної порівнянності бюджетних показників.

Бюджетним кодексом України (ст. 9) встановлена така класифікація доходів бюджету: 1) податкові надходження; 2) неподаткові надходження; 3) доходи від операцій з капіталом; 4) трансферти. До податкових надходжень належать обов'язкові платежі, передбачені податковим законодавством України. Перелік загальнодержавних і місцевих податків закріплений у статтях 13, 14 Закону України «Про систему оподаткування». Також до законодавства про податки, збори та обов'язкові платежі належать нормативні акти, що регулюють порядок справляння конкретного виду платежу, наприклад, Закон України «Про плату за землю», Декрети Кабінету Міністрів «Про податок на додану вартість», «Про акцизний збір», «Про податок на прибуток» та ін., Укази Президента та постанови Кабінету Міністрів, підзаконні нормативні акти інших органів влади, які уточнюють і доповнюють законодавчі приписи.

Неподатковими надходженнями визнаються: доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові платежі.

Виходячи з наведеної класифікації доходів бюджету і визначається склад доходів Державного бюджету України.

Узагальнюючим джерелом доходів державного бюджету, рівно як і місцевих бюджетів, є валовий внутрішній продукт (далі - ВВП) країни. Зростання ВВП призводить до зміцнення та стабілізації економіки, розширення виробництва, збільшення зайнятості, підвищення життєвого рівня народу, заробітної плати працівників, прибутків підприємств та організацій, купівельної спроможності населення, а, отже, до збільшення податкових надходжень до державного і місцевих бюджетів, до поповнення їх доходної частини. Разом з тим зниження номінального обсягу ВВП та зростання інфляції призводить до номінального зменшення надходжень до бюджету.

Склад доходів Державного бюджету включає доходи (за винятком тих, що згідно зі статтями 64, 66 та 69 БК закріплені за місцевими бюджетами), які отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов'язкові платежі та Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», а також за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств. До складу доходів Державного бюджету України також входять: гранти і дарунки у вартісному виразі та міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

Маючи матеріальний характер, доходи класифікуються і систематизуються переважно за економічними і правовими джерелами. За соціально-економічними ознаками доходи бюджетів поділяються на доходи: від господарської діяльності; від використання природних ресурсів; від зовнішньоекономічної діяльності; від банківської діяльності; від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; державне мито; митні платежі; збори та інші неподаткові платежі; доходи від приватизації; доходи від прибутку громадян тощо.

За порядком та умовами зарахування доходів у Державний бюджет та в місцеві бюджети вони поділяються на закріплені і регулюючі. До закріплених відносяться доходи, які чинними законодавчими актами віднесені у доходну частину певного рівня бюджетної системи повністю у розмірі територіального надходження або у твердо фіксованому розмірі (норматив), що встановлюється на тривалий строк. Регулюючі доходи -- це доходи, надходження яких у нижчестоящі бюджети визначаються щорічно Верховною Радою України або представницьким органом місцевого самоврядування вищого рівня при запровадженні своїх актів про бюджет. У сучасних умовах Державний бюджет може мати як закріплені за ним кошти, так і позичені. За юридичними формами доходи Державного бюджету поділяються на податкові і неподаткові [22].

При формуванні доходної частини державного бюджету необхідно дотримуватися принципів бюджетної системи, які визначені ст. 7 БК. Деякі з цих принципів поки що реалізується недостатньо ефективно.

Найважче, як свідчить практика, забезпечити принцип збалансованості бюджету, згідно з яким повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період. Цей принцип не був дотриманий при прийнятті Закону України про Державний бюджет України на 2002 рік. Не вдалось його дотримати і при прийнятті Закону України Про Державний бюджет України на 2003, 2004 та 2005 роки. Приймаючи Закон, Верховна Рада України, за поданням Бюджетного комітету, доходну частину Державного бюджету «пристосовувала» під видаткову частину бюджету. Непомірно збільшуючи видатки Державного бюджету, Верховна Рада України у Законі про Державний бюджет на 2003-2005 рр. набагато збільшила доходну частину Державного бюджету порівняно з обсягами, поданими до Верховної Ради Кабінетом Міністрів України у своєму проекті.

Однією з головних проблем щодо наповнення Державного бюджету в Україні є необхідність кардинальної реформи системи пільг, які надаються платникам податків та платежів. Розвинена система пільгового оподаткування та протекціоністська політика держави щодо окремих галузей економіки призвела до того, що загальний обсяг пільг з оподаткування у 2003 та 2004 році сягнув 71,3 та 85,1 мільярди гривень відповідно, що співставно, практично, з 95-ма відсотками доходів бюджетів України.

Податок на додану вартість втратив основну роль джерела доходів бюджету і фактично використовується як інструмент регулювання виконання Державного бюджету. Залишок невідшкодованих сум за цим податком на перше січня 2005 року сягнув 6,4 мільярда гривень, прострочена бюджетна заборгованість 1,8 мільярдів гривень.

Податок на додану вартість є найбільш криміналізованим видом податку, за яким скоєно, за даними Державної податкової адміністрації, більше 50 відсотків злочинів у податковій сфері, в основному при експортно-імпортних операціях платників податку. Очевидно, найкращим за цієї ситуації було б запровадження іншого, зрозумілого і простого, адміністрування податку. Таким міг би бути, наприклад, податок з продажу.

Враховуючи, що обсяг роздрібного товарообігу на 2005 рік прогнозується на рівні 55,5 мільярда гривень, запровадження цього податку у розмірі 10 відсотків ціни забезпечило б надходження до бюджету майже 6 мільярдів гривень, що дорівнює надходженню податку на додану вартість. До того ж це призвело б до позитивного соціального ефекту через зниження цін на 10 відсотків та зменшення рівня криміналізації бюджетної сфери.

Таким чином, можна констатувати, що проблема наповнення доходної частини Державного бюджету України на сьогодення є однією з найбільш гострих. В цьому контексті ми вважаємо за доцільне проаналізувати доходну частину Державного бюджету України за останні роки.

2.2 Аналіз доходної частини державного бюджету України

Аналіз виконання доходної частини бюджетів останніх років переконливо свідчить про те, що прогнозування доходів бюджетів в Україні має досить невисокий рівень достовірності. Про це переконливо свідчить невиконання плану надходжень до загального фонду і перевиконання плану надходжень до спеціального фонду бюджету, так само, як і виконання більшості місцевих бюджетів і невиконання - державного. На нашу думку, останнє є одним з головних недоліків бюджетної політики нашої держави. З огляду на це найголовнішим завданням сьогодення в бюджетній сфері є створення науково-обґрунтованої методологічної бази прогнозування доходів та видатків бюджетів усіх рівнів. Вирішення цього завдання, на наше переконання, потребує всебічного аналізу зарубіжного досвіду у відповідній сфері. Водночас необхідно здійснювати перехід до використання виключно обґрунтованих прогнозів при розгляді та прийнятті проекту про державний бюджет на наступний рік, можливо навіть і на основі занижених прогнозів стосовно джерел наповнення його доходної частини. Лише за таких умов фінансування витратний статей відбуватиметься у повному обсязі, а "ручне" управління виконанням бюджету буде просто унеможливлено.

Розглянемо особливості формування доходної частини державного бюджету за період 2003-2005 рр. Так, в таблиці 2.1 наведені узагальнені показники доходної частини державного та зведеного бюджетів відповідно до Закону України “Про державний бюджет України на 2003, 2004 та 2005 рік.

Таблиця 2.1

Узагальнені показники доходної частини державного та зведеного бюджетів

млрд. грн.

	2003 рік факт	2004 рік факт	2005 рік план
Доходи зведеного бюджету (без трансфертів)	75,3	82,6	110,5
Доходи загального фонду	58,3	65,7	83,9
Доходи спеціального фонду	17,0	16,9	26,6
Доходи державного бюджету (без трансфертів)	55,1	63,6	86,3
Доходи загального фонду	42,5	49,8	63,8
Доходи спеціального фонду	12,8	13,8	22,5

Страницы: 1, 2, 3