Рефераты

Фінансовий стан підприємства

РП = *100

СРП

де ПРП - прибуток від реалізації продукції за певний період;

деП С

СРП - певна собівартість реалізованої продукції.

Розрахуємо цей показник виходячи з даних НВКФ “Енергія-Юг” за кожен квартал:

16,56

I РП = *100 = 5,94

63,84

2,64

II РП = *100 = 0,48

554,16

79,32

III РП = *100 = 6,29

1262,04

138,36

IV РП = *100 = 6,79

2038,56

Показники рентабельності продукції НВКФ “Енергія-Юг” зросли протягом досліджуємого періоду на 0,85, але у другому кварталі цей показник різко зменшився, що пояснює низька дохідність реалізації у той час. Вцілому ж на підприємстві рентабельність продукції має середній рівень ефективності.

Рентабельність продукції можна обчислювати також як відношення прибутку до обсягу реалізованої продукції. Саме в такому вигляді цей показник використовується в зарубіжній практиці.

Ділова активність підприємства є досить широким поняттям і включає практично всі аспекти його роботи. Специфічними показниками тут є оборотність активів і товарно-матеріальних запасів, величини дебіторської та кредиторської заборгованості.

Оборотність активів (nА) -- це показник кількості оборотів активів підприємства за певний період (переважно за рік), тобто:

nA = В/КА

де В -- виручка від усіх видів діяльності підприємства за певний період;

КА -- середня величина активів за той самий період.

Розрахуємо цей показник виходячи з даних НВКФ “Енергія-Юг” за кожен квартал:

96,48

I nA = = 0,19

495,48

936,84

II nA = = 1,62

577,2

1600,8

III nA = = 1,71

934,68

2481,12

IV nA = = 2,24

1107,6Як бачимо із зроблених розрахунків, показники оборотності активів постійно збільшуються, що є позитивним для підприємства. За рік цей показник збільшився на 2,05 і показує кількість оборотів, що здійснюють оборотні кошти.

За цих умов середня тривалість одного обороту (tА) становитиме:

tА = ДК/nА

де Д -- кількість календарних днів у періоді.

Розрахуємо цей показник виходячи з даних НВКФ “Енергія-Юг” за кожен квартал:

90

I tA = = 473,68

0,19

90

II tA = = 55,56

1,62

90

III tA = = 52,36

1,71

90

IV tA = = 40,18

2,24

Розрахувавши показники середньої тривалості одного обороту, можна побачити його постійне скорочення, що є позитивним для нашого підприємства і не є перешкодою нормальному ходу реалізації продукції.

Фінансова стійкість підприємства характеризується співвідношенням власного і залученого капіталу. Для цього використовуються коефіцієнти автономії та забезпечення боргів. З-поміж них найбільш поширеними є коефіцієнт автономії та забезпечення боргів.

Коефіцієнт автономії (kA) обчислюється як відношення власного капіталу до підсумку балансу підприємства:

KA = KB / KБ

де КВ - власний капітал підприємства;

КБ - підсумок балансу (сума всіх джерел фінансування).

Розрахуємо цей показник виходячи з даних НВКФ “Енергія-Юг” за кожен квартал:

82,92

I kA = = 0,17

495,48

113,64

II kA = = 0,2

577,2

145,56

III kA = = 0,16

934,68

204,48

IV kA = = 0,18

1107,6Якщо kА < 0,5, то зростає ризик не сплати боргів, а відтак і занепокоєння кредиторів. Збільшення значення коєфіцієнту автономії зумовлює підвищення фінансової незалежності та зменшення ризику порушення фінансової стійкості підприємства.

Як бачимо з отриманих результатів, коефіцієнт автономії НВКФ “Енергія-Юг” менше 0,5, що говорить про ризик несплати боргів підприємства, а також показує залежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування, тому треба збільшувати власний капітал.

Коефіцієнт забезпечення боргів (kЗБ) визначається як співвідношення власного та залученого капіталу:

kЗБ = КВ / КЗ

де КЗ - боргові зобов'язання підприємства (залучений капітал).

Розрахуємо цей показник виходячи з даних НВКФ “Енергія-Юг” за кожен квартал:

82,92

I kЗБ = = 0,2

12,56

113,64

II kЗБ = = 0,25

463,32

145,56

III kЗБ = = 0,18

788,88

204,48

IV kЗБ = = 0,23

902,88Нормальною вважають ситуацію, коли kЗБ1. На жаль, аналітична оцінка фінансового стану підприємства на базі таких коефіцієнтів не завжди є однозначною.

Розрахувавши коефіцієнт забезпечення боргів для НВКФ “Енергія-Юг” можна побачити, що збільшення частки боргів у сукупному капіалі зводить нанівець фінансову незалежність підприємства. Проте водночас збільшуються джерела фінансування та можливості підвищення ефективності його діяльності.

За певних умов кредити вигідно брати. Тут проявляється ефект так званого фінансового важеля (лівериджу), який виражають через відношення заборгованості до власного капіталу.

Коли плата за кредит є меншою за рентабельність активів з урахуванням оподаткування, збільшення заборгованості (збільшення відношення КЗ/КВ) веде до зростання рентабельності власного капіталу. Отже, залучення кредиту у цьому випадку є фінансовим важелем (лівериджем) підвищення ефективності діяльності підприємства.

Платоспроможність підприємства, тобто його здатність вчасно розраховуватися з боргами, визначається за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Вони показують, наскільки короткострокові зобов'язання покриваються ліквідними активами. А оскільки поточні активи мають різну ліквідність, то й обчислюється кілька коефіцієнтів ліквідності - загальної, термінової та абсолютної.

Коефіцієнт загальної ліквідності (kЛЗ) - це відношення оборотних активів до короткострокових пасивів:

kЛЗ = КОА / КЗК,

де КОА - оборотні активи підприємства;

КЗК - короткострокова заборгованість підприємства.

Беручи до уваги звітність підприємства, розрахуємо коефіцієнт загальної ліквідності:

417,12

I kЛЗ = = 1,08

358,8

501,6

II kЛЗ = = 1,15

437,76

859,8

III kЛЗ = = 1,12

765,72

1030,32

IV kЛЗ = = 1,17

880,32

Якщо kЛЗ <2, то платоспроможність підприємства вважається низькою. За надто високого його значення (kЛЗ >3-4), може виникнути сумнів в ефективності використання оборотних активів. На оптимальну величину kЛЗ помітно впливає частка товарно-матеріальних запасів у оборотних активах. Для підприємств з невеликими товарно-матеріальними запасами та оперативно оплачуваними дебіторськими зобов'язаннями є прийнятими нижчий рівень співвідношення оборотніх активів і короткострокової заборгованості (kЛЗ <2), і навпаки, на підприємствах, в оборотних активах яких велика частка належить товарно-матеріальним запасам, це співвідношення треба підтримувати на більш високому рівні.

Для НВКФ “Енергія-Юг” коефіцієнт загальної ліквідності менше 2, що говорить про низьку платоспроможність підприємства у середньостроковому періоді.

Коефіцієнт термінової ліквідності (kЛТ) обчислюється як відношення оборотніх активів високої (термінової) ліквідності до короткострокових пасивів, тобто

kЛТ = КТЛ / КЗК,

де КТЛ - оборотні активи високої (термінової) ліквідності, до яких відносять оборотні активи за мінусом товарно-матеріальних запасів (запасів і витрат).

Розрахуємо коефіцієнт термінової ліквідності, підставивши у формулу базові дані:

17,4

I kЛТ = = 0,05

385,8

14,76

II kЛТ = = 0,03

437,76

49,32

III kЛТ = = 0,06

765,72

35,04

IV kЛТ = = 0,04

880,32Зробивши розрахунки коефіцієнту термінової ліквідності для нашого підпрємства, можна побачити, що НВКФ “Енергія-Юг” характерізується низькою платоспроможністю у короткостроковому періоді

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (kЛА) - це відношення абсолютно ліквідних активів до короткостракових пасивів:

kЛА = КАЛ / КЗК,

де КАЛ - абсолютно ліквідні активи підприємства, до яких належать гроші та короткострокові фінансові вкладення (ліквідні цінні папери). Підставимо у формулу дані з фінансових звітів за чотири квартали:

79,68

I kЛА = = 0,2

385,8

87,48

II kЛА = = 0,2

437,76

152,6

III kЛА = = 0,2

765,72

179,64

IV kЛА = = 0,2

880,32Нормальною можна вважати ситуацію, коли kЛА 0,5.

Коефіцієнти абсолютної ліквідності НВКФ “Енергія-Юг” у всіх кварталах дорівнюють 0,2, що говорить про нормальний стан цього коефіцієнту і миттєву платоспроможність підприємства.

Рівень ліквідності підприємства залежить від його прибутковості, але однозначний зв'язок між цими показниками простежується тільки в перспективному періоді. У перспективі висока прибутковість є передумовою належної ліквідності. У короткостроковому періоді такого прямого зв'язку немає. Підприємство з непоганою прибутковістю може мати низьку ліквідність унаслідок великих виплат власникам, ненадійності дебіторів. Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження. Отже, забезпечення задовільної ліквідності потребує певних управлінських зусиль та оптимизації фінансово-економічних рішень. Фінансовий стан підприємства тісно пов'язаний із перспективною його платоспроможністю. Її аналіз дає змогу визначити фінансові можливості підприємства на відповідну перспективу.

2.3. Аналіз динаміки показників фінансового стану НВКФ “Енергія-Юг”

Фінансовий аналіз - це спосіб оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі його бухгалтерської звітності.

Інформаційною базою аналізу фінансового стану є внутрішня і зовнішня звітність підприємства, статистичні дані загальноекономічного характеру, інформація про конкурентів і споживачів продукції підприємства та інші відомості.

Вітчизняні розробки фінансового аналізу не враховують особливлстей перехідного періоду економіки України, не відповідають вимогам комплексності, повноти аналізу. Методичні рекомендації, що надаються різними міністерствами і відомствами, спрямовані на аналіз фінансового стану підприємства у конкретних умовах, наприклад, при приватизації, санації, банкрутстві, аудиторських перевірках. Комплексної методики фінансового аналізу не розроблено.

Розрахунок коефіцієнтів не повинен стати самоціллю; показники повинні допомагати визначати недоліки у роботі підприємства, причини, що викликали стан речей; можливі шляхи покращення діяльності у майбутньому. Для більш повної і точної оцінки фінансового стану метод коефіцієнтів неопхідно доповнювати іншими прийомами, методами, показниками.

Оцінка фінансового стану НВКФ “Енергія-Юг” має на меті обєктивний аналіз величини та структури активів та пасивів підприємства і визначення рівня його фінансової стабільності.

3.Переваги та недоліки системи оцінювання фінансового стану підприємства.

3.1.Удосконалення фінансового стану НВКФ “Енергія-Юг”

Проаналізувавши низку показників фінансового стану НВКФ “Енергія-Юг”, можна сказати, що загальний стан фінансової діяльності підприємства знаходиться на низькому рівні. Про це також говорять чисельні проблеми, з якими зустрічається сучасне мале підприємство.

Малому й середньому підприємництву, безумовно, небхідно відвести одне з провідних місць у проблемі досягнення стабільності фінансової системи в Україні і, очевидно, процес стабілізації слід терміново здійснювати водночас на макро- і мікрорівнях. Аналіз світового досвіду доводить, що практично в усіх розвинутих країнах держава на макроекономічному рівні бере активну участь у створенні умов формування й розвитку малого підприємництва, стимулює і підтримує процес розвитку найдоцільніших та найефективніших його напрямків.

Прийняті нормативно-правові акти не врегульовували законодавче поле діяльності малого й середнього підприємництва та не містили реальних і дієвих механізмів його фінансово-кредитної підтримки. Водночас спостерігалися інвестиційна криза; нерозвинутість ринку; фіскальний характер податкової політики з надмірним тиском, з одного боку, і відсутність у держави бюджетної можливості компенсувати це пільговим наданням позикового капіталу для здійснення прибуткового малого бізнесу, з другого. Однією з найпопулярніших форм підтримки підприємництва за кордоном є гарантія. Проте Кредитно-гарантійній установі, створеній Указом Президента України від 20.05.99р., реалізувати в цьому аспекті наміри поки що не вдалося через відсутність інституту гарантій і достатніх коштів у державному бюджеті.

Функціонування суб'єктів малого підприємництва свідчить теж про існування низких проблем - нестачу стартового капіталу, власних фінансових ресурсів і заставного майна. Підприємці просто неспроможні витримати вимоги банків щодо забезпечення кредитів або гарантій їх повернення з високими відсотками. Тому банки неохоче працюють із малими і середніми підприємствами і віддають перевагу кредитувавнню тих підприємств, де прибуток порівняно з мікрокредитуванням малого бізнесу значно більший. Воднораз, як переконує досвід, переважна більшість суб'єктів малого і середнього бізнесу відчуває гострий “інвестиційний голод”, потребу в пільговому кредитуванні для поповнення обігових коштів і капітальних вкладень, у майновій підтримці, участі у реалізації державних і регіональних замовлень та доступі до участі у конкурсах високоефективних інвестиційних проектів, які фінансуються з бюджету.

Із цими факторами безпосередньо пов'язані ти чи інші негаразди й негативні процеси: обмежені можливості для розвитку й удосконалення організації ринкового виробництва та інноваційної сфери; переміщення активності малих підприємств із виробничої у торгівельно-посередницьку сферу; розвиток невраховоного обігу коштів і тіньового ринку; відсутність соціальної інфраструктури. Спостерігається невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу.

Існує нагальна потреба кардинальних змін у підходах до розв'язання накопичених проблем у малому і середньому підприємництві, що потребують пошуку нових шляхів його реформування й здійснення таких заходів:

1. визначення фінасування пріорітетних напрямів розвитку малого підприємництва та оптимізації використання русурсів за галузями, сферами господарської діяльності й теріторіями з урахуванням сучасного високотехнологічного товаровиробничого сектору. При цьому слід виходити з результатів аналізу статистичних даних, що свідчать про найширший розвиток малого бізнесу у цих сферах, як в Україні, так і в усьому світі.

2. визначення економічних і соціальних проблем в аспекті підтримки і розвитку малого підприємництва на районному та регіональному рівнях, з урахуванням того, що діяльність малих підприємств орієнтована, головним чином, на місцевий ринок. Заходи щодо їх розв'язання мають здійснюватися за рахунок обсягів регіональних джерел фінансових і матеріально-технічних ресурсів. Це вписується в загальну концепцію розвитку господарської і фінансової самостійності теріторіальних утворень.

3. розробки державної системи підтримки малого підприємництва на умовах широкого залучення позабюджетних ресурсів, нових позабюджетних схем відтворення капітал, самофінансування малого бізнесу (наприклад, через кредитні спілки, товариства взаємного страхування). Централізовані кошти на приоритетні напрями розвитку регіону надавати тільки під конктретний проект на умовах співфінансування. Це знизить навантаження на бюджети різних рівнів.

4. формування ринку продукції малих підприємств шляхом розмішення на них установленої законом на конкурсній основі частки державного замовлення щодо поставок продукції для регіональних потреб.

5. сприяння розширенню виробничо-технологічної та інноваційної кооперації малих підприємств із великим виробництвом і використанню потенціалу малого підприємництва при здійсненні заходів щодо підприємств-банкрутів.

6. інтеграції прогресивних фінансових механізмів малого підприємництва в загальну кредитно-фінансову систему України; реалізації схеми пайової участі бюджетних і позабюджетних коштів для підтримки пріоритетних напрямів розвитку цієї сфери.

7. систематизації через інформаційну мережу й створення бази даних із використання коштів, спрямованих на підтримку малого і середнього бізнесу в Україні, з подальшим аналізом ефективності їх використання.

Виконання зазначених заходів дасть можливість не лише залучити нові фінансові ресурси, а й забезпечити їх прибутковість, і в результаті капіталізувати малий і середній бізнес. Головне, буде сформоване платоспроможний попит населення, який є суттєвим чинником накопичення фінансових ресурсів на місцевому, регіональному і державному рівнях. Їх невиконання зробить підтримку малого і середнього підприємництва неефективною, а фінансову стабільність в Україні неможливою

Певна складність як на НВКФ ”Енергія-Юг” так і інших малих підприємств виникає при визначені права на податковий кредит. Річ утому що відповідно Закону про податок на додану вартість: податковий кредит звітного періоду складається із суми податків сплачених платниками податку в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів вартість яких відносіться до складу валових витрат виробництва та основних фондів або нематеріальних активів, які підлягають амортизації.

Оскільки платники єдиного податку не являються платниками податку наприбуток підприємства, в їх забов'язання не входить ведення податкового обміну валових доходів і валових витрат, а також нарахування податкової амортизації.

Незважаючи на те, що об'єкт оподаткування єдиним податком ніяким чином з витратами не пов'язаний (єдиним виключенням складають операції з продажу основних фондів об'єктом для оподаткування єдиним податком яких є фінансовий результат який враховує залишкову вартість таких фондів тобтонедоамартизованих витрат на їх придбання ) платники все ж таки забов'язані вести облік витрат в книзі обліку доходів і витрат недостатньо.

Для підтвердження права платників єдиного податку на податовий кредит їм необхідно вести облік валових витрат виключно для цілей оподаткування ПДВ. Більш логічно і раціонально було б вести облік валових витрат в окремій відомості.

Пропоную для обліку доходів від реалізації створити окрему відомість доходів. В ній будуть відображатися розрахунки за рахунком 70 ”Доходи” дозволять швидше скласти звіт про фінансові результати (Фора № 2)(В частині доходів), і заповнити декларацію з ПДВ,для платників єдиного податку у частині податкових забов'язань .

3.2 Шляхи вдосконалення законодавчо-нормативної бази,яка регулює спрощену систему оподаткування,обліку та звітності

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємства є найбільш поширеною із альтернативних способівоподаткування. Платники вперше отримали можливість переходу на єдиний податок-з 1 січня 1999 року. Через півроку був прийнятий Указ №746 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємства” ,після вступу в силу якого остаточно сформувалася діюча сьогодні спрощена система оподаткування, обліку та звітності.

Але нажаль це тільки Указ. У зв'язку з цим виникають розбіжності взаконодавчих актах по альтернативним способом оподаткування з іншими нормативними актами і, як наслідок-неоднозначна трактова контролюючими органами спірних питань оподаткування і державного регулювання підприємницької діяльності.

Указ №746 діє на період “до законодавчого врегулювання цього питання”.

Тому відсутня впевненість у незмінності умов оподаткування у перспективі і неможливості довгострокового прогнозування фінансового положення підприємства.

Всі недоліки законодавчо-нормативної бази,яка регулює спрощену систему оподаткування,обліку та звітності можна представити у наступному вигляді:

1.Бухгалтерський облік:

- невідповідність спрощеної форми бухгалтерського обліку сучасним принципом обліку;

- відсутність сучасної форми бух. обліку призначеної для використання малими підприємствами.

2.Податковий облік:

- неузгодженість окремих законодавчо-нормативних актів;

- відсутність чіткого підходу до визначення об'єкта оподаткування;

- відсутність методичних рекомендацій щодо переходу зі спрощеної системи оподаткування на звичайну і навпаки .

3. Звітність :

- виникають проблеми щодо заповнення фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва при веденні повного плану розрахунків бух. обліку;

- неузгодженні строки в подачі податкової звітності .

Недоліки в бух. обліку зумовлені застарілими регістрами обліку майна малого підприємства , які не відповідають сучасним принципам обліку.

Для усунення цих недоліків було доцільно запропонувати нову спрощену форму бух. обліку, яка б відповідала новому плану рахунків та положенню.

Неузгодженість окремих законодавчо-нормативних актів можна усунути шляхом їх переглядання ,або навіть й прийняття нових.

Щоб вирішити проблему відсутності чіткого підходу до визначення об'єкта оподаткування потрібно або переглянути де-яки пункти Указу №746 або скасувати листи ДПАУ , які суперечать даному Указу.

Великим недоліком вважається відсутність чітких рекомендацій щодо переходу зі звичайної системи оподаткування на спрощену і навпаки. Більш раціональну було б видати методичні рекомендації , які б врегулювали дане питання. В цих рекомендаціях потрібно чітко вказати хто має право перейти на спрощену систему оподаткування , обліку та звітності, а хто ні.

Недоліком у звітності суб'єкта малого підприємництва є те , що при ведені повного плану рахунків виникають проблеми при заповненні фінансового звіту.

Адже фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва значно скорочений за показниками , а це свідчить про те що застосовувати повний план рахунків їм нераціонально. Більш важливим недоліком у звітності є неузгодженість строків в подачі податкової звітності. Указом №746 встановлений квартальний податковий період по сплаті ПДВ .А відповідно Закону про ПДВ якщо об'єм господарських операцій за попередній календарний рік перевищує 7200 не оподаткованих мінімумів доходів громадян потрібно застосовувати місячний податковий період а якщо не перевищує то застосовують або квартальний або місячний податковий період щоб вирішити це питання потрібно переглянуту низку законів.

Таким чином для усунення всіх цих недоліків необхідно прийняти Закон “Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” який повинен врегулювати розбіжності між законодавчо-нормативними актами закріпити принципи нарахування сплати єдиного податку, врегулювати взаємозв'язок єдиного податку з іншими податками і зборами.

Щоб закріпити принципи спрощеної системи оподаткування , обліку та звітності потрібно не тільки прийняти Закон але й переглянути порядки рекомендації, вказівки які стосуються єдиного податку.

Основними шляхами зниження витрат є економія усіх видів ресурсів, що споживаються у виробництві: трудових та матеріальних. Так, значну долю в структурі витрат виробництва займає оплата праці. Тому актуальною є задача зниження трудомісткості продукції, що виготовляється, зростання продуктивності праці, скорочення чисельності персоналу.

Зниження трудомісткості продукції, збільшення продуктивності праці можна досягнути різними шляхами. Найбільш важливі з них - механізація та автоматизація виробництва, розробка та застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна та модернізація застарілого обладнання. На даному підприємстві дуже багато застарілого обладнання, яке можна продати без будь - якої шкоди для виробництва, це допоможе скоротити простої. Отримані кошти можна вкласти в нове, ресурсозберігаюче обладнання, яке підвищить фондовіддачу.

Можна порекомендувати виробництво продукції маленькими партіями, тоді витрати по складуванню готової продукції будуть мінімальними. Але, з іншого боку, збільшаться витрати на підготовку виробництва. Для НВКФ”Енергія-Юг” доцільним є продаж деякої кількості виробничих запасів та незавершеного виробництва, отримані гроші можна залучити до виробництва, з цього отримати додатковий прибуток.

Проаналізувавши майнову структуру капіталу та зробивши оцінку структурних змін, можна сказати, що НВКФ”Енергія-Юг” має проблему з дебіторською заборгованістю. Підприємство може скоротити відвантаження продукції, тоді рахунки дебіторів зменшаться. Наявність заборгованості дебіторів спричиняє фінансові труднощі, оскільки підприємство відчуває недолік фінансових ресурсів для придбання виробничих запасів, виплати заробітної плати та інше.

Сума дебіторської заборгованості та запасів покриває суму оборотних активів у нормативному значенні. Якщо провести правильну політику по управлінню дебіторською заборгованістю, то необхідну суму можна отримати із неї, а частину дебіторської спрямувати на покриття кредиторської заборгованості. Але для цього потрібно вибрати найбільш доцільні строки платежів та форми розрахунків із споживачами (попередня оплата, з відстрочкою платежу, по факту відвантаження продукції). Доцільним є надання відстрочки платежу споживачам, бо за рахунок цього збільшується обсяг реалізації, тобто прибуток (для стимулювання збуту в умовах високої конкуренції), але можливе виникнення додаткових витрат по залученню короткострокових банківських кредитів для компенсації дебіторської заборгованості (сплата банку відсотків за кредит).

Проаналізувавши фінансову структуру капіталу та зробивши оцінку структурних змін, можна сказати, що НВКФ”Енергія-Юг” має кредиторську заборгованість. Хоча підприємство і не бере короткострокові кредити у банку, що пояснюється досить високою обліковою ставкою НБУ та жорсткими умовами кредитування. Більшу частину об'єму кредиторської заборгованості складає заборгованість перед постачальниками, яка являє собою комерційний кредит, по якому не потрібне забезпечення та який майже безкоштовний.

Наявність кредиторської заборгованості не дуже вдало характеризує діяльність підприємства, але якщо сума власного капіталу із внутрішніх джерел є недостатньою, то іншого виходу немає - треба звертатись до зовнішніх джерел залучення. Це вимагає необхідність розробки емісійної політики підприємства. Основною метою цієї політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу власних фінансових коштів в мінімально можливі строки.

Процес управління вартістю залученого капіталу за рахунок зовнішніх джерел характеризуються високим рівнем складності і потребує відповідної кваліфікації виконавців.

1. Як вже зазначалося, поряд з власним капіталом підприємства певну частину своїх фінансових ресурсів формує за рахунок позикового капіталу. За питомою вагою у складі залучених джерел фінансування значне місце займають банківські кредити, комерційний кредит та інші види кредитів. Необхідність кредиту як джерела поповнення фінансових ресурсів підприємства визначається характером кругообігу основних і оборотних активів.

Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості при визначенні вартості капіталу враховується по нульовій ставці, тому що це безкоштовне фінансування підприємства за рахунок цього позикового капіталу. Але не можна збільшувати суму капіталу за рахунок цього джерела, бо якщо кошти затримуються на тривалий час в обігу і своєчасно не повертаються, це може стати причиною простроченої кредиторської заборгованості, що в кінці приведе до виплати штрафів, санкцій та погіршить фінансовий стан підприємства.

Таким чином, в результаті розглянутих варіантів можна сказати, що політика оптимізації структури капіталу спрямована на підвищення долі власного капіталу. А саме прибутку, через неможливість залучення кредитів. Але ж якщо взяти за мету підвищення рентабельності власного капіталу, то теоретично найкращий варіант - залучення позик. Але є обмеження по коефіцієнту платоспроможності, який не дозволяє збільшити позиковий капітал без збільшення оборотних активів. Збільшення питомої ваги оборотних активів дозволяє збільшити позиковий капітал та зменшити власний і зберегти платоспроможність. Рентабельність капіталу тим більша, чим нижче його сума і вище прибуток, а при заміні власного капіталу позиковим вона підвищується.

Проаналізувавши показники рентабельності, можна сказати, що аналіз показника рентабельності продажу свідчить про те, що НВКФ”Енергія-Юг” не отримує прибуток з однієї гривні продажу, аналіз показника рентабельності капіталу свідчить про падаючий попит на продукцію підприємства і про перенагромадження активів, аналіз показника рентабельності майна свідчить, що ефективність використання основних засобів підприємства знизилась з 3 % до 2% (негативна тенденція), рентабельності продукції знизилась з 14% до 8%

Підвищення рентабельності продукції забезпечується переважно зниженням собівартості одиниці продукції. Чим краще використовуються основні виробничі фонди, тим нижче фондомісткість, вище фондовіддача і в наслідок цього відбувається зростання показника рентабельності виробництва. При поліпшенні використання матеріальних обігових коштів знижується їхній розмір, що припадає на 1 гривню реалізованої продукції. Отже, чинники прискорення оборотності матеріальних оборотних коштів є одночасно чинниками росту рентабельності виробництва.

Проаналізувавши показники ліквідності НВКФ”Енергія-Юг” , можна зробити висновок, що коефіцієнт абсолютної ліквідності дуже низький. Його значення свідчить про те, що підприємство має низьку платоспроможність у середньостроковому періоді.

Коефіцієнт швидкої ліквідності теж має низьке значення, яке майже вдвічі нижче оптимального. На кінець періоду цей показник декілька збільшився за рахунок збільшення дебіторської заборгованості. А оскільки даний коефіцієнт має вирішальне значення для банків, так як характеризує ступінь надійності підприємства при поверненні кредитів, тенденція до збільшення свідчить на користь підприємству.

Тобто показники абсолютної і швидкої ліквідності набагато нижчі нормативних значень. Це визнано перевищенням темпів росту поточної заборгованості темпів росту ліквідних коштів підприємства.

Чистий оборотний капітал необхідний для підтримки фінансової стійкості підприємства, оскільки перевищення оборотних коштів над короткостроковими зобов'язаннями означає, що підприємство не тільки може погасити свої короткострокові зобов'язання, але і має резерви для розширення діяльності. Оптимальна сума чистого оборотного капіталу залежить від особливостей діяльності компанії, зокрема від її масштабів, обсягів реалізації, швидкості оборотності матеріальних запасів і дебіторської заборгованості. Недолік оборотного капіталу свідчить про нездатність підприємства вчасно погасити короткострокові зобов'язання. Значне перевищення чистого оборотного капіталу над оптимальною потребою свідчить про нераціональне використання ресурсів підприємства. Наприклад: випуск акцій чи одержання кредитів понад реальну потребу. НВКФ”Енергія-Юг” відбувається збільшення чистого оборотного капіталу, це вважається позитивною тенденцією.

По значенню коефіцієнта автономії можна судити на скільки НВКФ”Енергія-Юг” незалежно від позикового капіталу. Що говорить про ризик несплати боргів підприємства, ось чому останні намагаються збільшувати з року в рік абсолютну суму власного капіталу підприємства. Такі можливості є насамперед у добре функціонуючих підприємств. Маючи великі прибутки, вони намагаються утримати значну їх частину в обігу підприємства шляхом створення резервів з валового та чистого прибутку або прямого зачислення у власний капітал нерозподіленого прибутку. З отриманих даних можна сказати, що підприємство не залежить від зовнішнього фінансування.

Але щоб судити на скільки НВКФ”Енергія-Юг” незалежно від позичених коштів розглядається коефіцієнт співвідношення позичених і власних коштів. Він показує, яких коштів у підприємства більше - залучених чи власних. Чим більше коефіцієнт, тим більше залежність підприємства від залучених коштів. Допустимий рівень залежності визначається умовами роботи кожного підприємства і, в першу чергу, швидкістю обігу обігових коштів. Проаналізувавши цей показник, можна сказати, що на початок року на одну гривню власних коштів НВКФ”Енергія-Юг” мало 2 коп. запозичених коштів, а на кінець року - 23 коп. Щоб збільшити боргів у сукупному капіталі зводить нанівець фінансову незалежність підприємства. Проте водночас збільшуються джерела фінансування та можливості підвищення ефективності його діяльності. За певних умов кредити вигідно брати. Тут проявляється ефект так званого фінансового важеля, який виражають через відношення заборгованості до власного капіталу.

Важливою також є оцінка коефіцієнта реальної вартості основних засобів у майні підприємства. Цей коефіцієнт визначає рівень виробничого потенціалу підприємства, забезпеченість виробничого процесу засобами виробництва. Він є дуже важливим, якщо дане підприємство бажає встановити договірні відносини з новими партнерами - постачальниками або покупцями. Коефіцієнт реальної вартості майна у таких постачальників або покупців допоможе підприємству скласти уяву про їх виробничий потенціал та доцільність укладання договорів з ними з цієї точки зору. Аналіз цього показника показав, що рівень виробничого потенціалу НВКФ”Енергія-Юг”дуже високий.

. Підбиваючи підсумок, можна сказати, що комплексна оцінка фінансового стану НВКФ”Енергія-Юг” виявила проблеми стосовно його діяльності, але якщо керівники зможуть реалізувати всі вище приведені пропозиції, то дане підприємство буде мати стійкий фінансовий стан - запаси й витрати забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довгостроковими позиковими джерелами.

Висновки

В роботі було розглянуто фінансову діяльність та фінансовий стан підприємства на прикладі НВКФ “Енергія-Юг”. Після опрацювання цієї теми, можна зробити наступні висновки:

ь Реальні умови господарювання не сприяють прибуткованому функціонуванню малих підприємств. Держава поки що лише на словах підтримує підприємництво, а реально займається малим бізнесом недостатньо. Особливо бачимо недоскональність законодавства, відсутність зацікавленості в держорганів у становлені малих підприємств.

ь Необхідно докорінно змінити ставлення до малих підприємств, особливо до тих, що справді виготовляють продукцію, виконують роботи, надають послуги, тобто беруть участь у збільшенні обсягу випуску продукції і створюють внутрішній валовий продукт.

Щоб успішно розвивалось підприємництво, необхідно розв'язати кілька основних проблем:

1. розробити законодавчо-нормативну базу прямої дії з функціонування малого бізнесу;

2. розв'язати проблему взаємозв'язку: державний чиновник - підприємець;

3. створити необхідні фінансові умови для можливості утворення нових малих підприємств у всіх галузях економіки за рахунок банківського пільгового кредитування, а також державного фінансування і кредитування на взаємовигідній основі;

4. розробити і впровадити у регіонах програму сприяння розвитку малого підприємництва відповідно до положень національної програми, оголошеної Законом України від 21.12.2000р.;

5. запровадити систему відстрочок податкових платежів чи нульового оподаткування залежно від характеру діяльності, галузі економіки, регіону, соціальної спрямованості бізнесу, фактичних результатів діяльності, термінів утворення підприємства, використовувати різні ставки і види податків.

Ефективне функціонування підприємств малого бізнесу, можливе тільки за загального сприятливого екеномічного, політичного, законодавчого клімату в країні.

Перелік використаних джерел

1. Закон України “Про підприємства в Україні” від 28.02.95

2. Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", затверджений наказом Мінфіну України від 16.07.99 № 996-ХIV

3. Положення (Стандарти) бухгалтерського обліку.

4. “Економіка підприємства”/за ред. Покропивного С.Ф. - Київ: КНЕІ, 2001р. - 528с.

5. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І., Піча Ю.В. “Економіка підприємства”. - Київ: Каравела; Львів: Новий світ, 2001р. - 298с.

6. Бутинець Ф.Ф., Малюга Н.М. “Бухгалтерський облік: облікова політика і план рахунків, стандарти і кореспонденція рахунків, звітність”. - Житомир: ЖІТІ, 2000р. - 480с.

7. Глущенко В.В., Лиущенко И.И. “Финансы”. - Москва :ТОО НПЦ Крылья, 1998г. - 416с.

8. Грабова Н.Н., Добровский В.Н. “Бухгалтерский учет в производственных и торговых предприятиях”. - Киев: А.С.К., 2000г.- 624с.

9. Замасло О.Т. “Вплив податкової політики держави на фінансову діяльність підприємства”// ж. “Фінанси України”. - Київ: Міністерство Фінансів України, 2002р. - с. 39-42.

10. Ковалева А.М. “Финансы”. - Москва: Финансы и статистика, 1999г. - 384с.

11. Котикова О.І. “Фінансові результати розвитку Миколаївщини”// ж. “Фінанси України”. - Київ: Міністерство Фінансів України, 2002р. - с. 30-33.

12. Кужельний В.М., Лінник В.Г. “Теорія бухгалтерського обліку”. - Київ: КНЕІ, 2001р. - 334с.

13. Наумова Л.Ю. “Розвиток малого та середнього підприємництва як фактор фінансової стабілізації в державі”// ж. “Фінанси України”. - Київ: Міністерство Фінансів України, 2001р. - с. 24-29.

14. Опарін В.М. “Фінанси”. - Київ: КНЕІ, 2001р. - 240с.

15. Партін Г.О., Загородній А.Г. “Облікова політика та її вплив на фінансові результати діяльності підприємства”// ж. “Фінанси України”. - Київ: Міністерство Фінансів України, 2001р. - с. 54-57.

16. Поліщук Н.В. “Інформаційне забезпечення регулювання результатів діяльності підприємства”// ж. “Фінанси України”. - Київ: Міністерство Фінансів України , 2002р. - с. 61-66.

17. Узунов В.М. “Фінансові аспекти розвитку підприємництва в Україні”// ж. “Фінанси України”. - Київ: Міністерство Фінансів України, 2001р. - с. 142-150.

18. Шакуна В.І., Мельник П.В., Попович В.М. “Правові основи підприємницької діяльності”. - Київ: Правові джерела, 1997р. - 780с.

Array

Страницы: 1, 2


© 2010 Реферат Live