Фінансовий ринок (фондовий) України

Привілейовані акції можуть випускатися з фіксованим у процентах до їхньої номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендів проводиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному poцi. У тому paзi, коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів за привілейованими акціями проводиться за рахунок резервного фонду.

Якщо розмір дивідендів, що сплачуються акціонерам за простими акціями перевищує розмір дивідевдів за привілейованими акціями, власникам останніх може проводитися доплата у розмірі дивідендів, сплачених іншим акціонерам. Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10% статутного фонду АТ. Акціонерам може видаватися сертифікат на сумарну номінальну вартість акцій.

В України визначено порядок придбання акцій. Їх можуть купувати фізичні та юридичні особи. Громадяни вправі бути власниками, як правило, іменних акцій. Підприємства, організації й установи можуть придбати акції за рахунок коштів, що надходять у їхнє розпорядження після оплати податків та процента за банківський кредит. Акції видаються власнику тільки після повної оплати їх вартості та реєстрації випуску.

Акція повинна містити наступні реквізити:

- фірмове найменування АТ та його місцезнаходження;

- найменування цінного паперу -“акція”,

- її порядковий номер,

- дату випуску,

- вид акції та її номінальну вартість,

- ім'я власника(для іменної акції),

- розмір статутного фонду АТ на день випуску акції, а також кількість акцій, що випускаються,

- строк сплати дивідендів,

- підпис голови правління АТ або іншої уповноваженої на це особи,

- печатку акціонерного товариства.

До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів, який повинен мати такі основні дані: порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції, за якою виплачуються дивіденди, найменування акціонерного товариства 1 piк виплати дивідендів.

Акція є неподільною. У разі, коли одна i та ж акція належить кільком особам, вci вони визнаються одним власником акції i можуть здійснювати свої права через одного з них або через спільного представника.

Випуск акції АТ здійснюється у розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства (в разі перетворення його на акціонерне товариство). Додатковий випуск акцій можливий у тому разі, коли всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю, не нижче номінальної.

Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю акціонерного товариства.

Акції оплачуються в національній валюті, а у випадках, передбачених статутом акціонерного товариства, також у іноземній валюті або шляхом передачі майна. Незалежно від форми внесеного вкладу, вартість акції виражається в національній валюті.

Акціонерне товариство може викуповувати у акціонера акції, що належать йому, для їхнього наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Ці акції мають бути реалізовані в строк не більше одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування и визначення кворуму на загальних зборах акціонерів проводиться без урахування придбаних акціонерним товариством власних акцій.

Випуск акції та їх придбання становлять економічний інтерес як для емітента, так і для інвестора. Для емітента випуск акцій є джерелом капіталу для створення акціонерного товариства або для його розвитку. Для інвестора придбання акцій - це можливість одержання доходу. Для того щоб власник акції отримав прибуток - дивіденд - потрібен дохід, а він буде , якщо акціонерним товариством добре керувати.

Прослідкуємо динаміку емісії акцій за 1999-2002 роки за даними ДКЦПФР. Обсяги угод з акціями зображено на графіку № 2.2.

Графік № 2.2. Обсяги угод за акціями за 1999-2002 роки.

На підставі отриманої інформації можна зробити висновок, що обсяг угод за акціями нарощує питому вагу в загальному обсязі виконаних угод. У 2001 році питома вага склала майже 1/3 всіх виконаних угод. Однак це збільшення відбувається за рахунок торгівлі акціями різних емітентів. Акції користуються періодичним попитом, адже процес приватизації триває. Як тільки певна особа або група осіб набуває контролю над 70% статутного капіталу емітента, попит на акції цього емітента миттєво зникає. Разом із тим аналіз даних свідчить, що процес приватизації в Україні ще незавершено, адже протягом року торговці цінними паперами виконали 357,14 тис. угод з акціями, причому 87,3% їх кількості припадає на угоди торговців з фізичними особами, тобто продовжується процес концентрації пакетів.

Іншим поширеним фінансовим інструментом виступає облігація. Роздивимось її характеристику. Згідно Закону України “ Про цінні папери та фондову біржу” облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів i підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації вcix видів розповсюджуються серед підприємств i громадян на добровільних засадах.

В Україні випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх республіканських i місцевих позик;

б) облігації підприємств.

Облігації підприємств випускаються підприємствами всіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами i не дають їx власникам права на участь в управлінні.

Умови випуску i розповсюдження облігацій підприємств визначаються Законом "Про цінні папери i фондову бipжy", іншими актами законодавства України i статутом емітента.

Облігації можуть випускатися іменними i на пред'явника, процентними i безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом o6iry. Облігації внутршніх республіканських i місцевих позик випускаються на пред'явника.

Обов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під яку вони випускаються.

Облігації підприємств повинні мати такі реквізити:

- найменування цінного папера - "облігація",

- фірмове найменування i місцезнаходження емітента облігацій;

- фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації);

- номінальну вартість облігації;

- строки погашення, розмір i строки виплати процентів (для процентних

облігацій);

- місце i дату випуску, а також cepiю i номер облігації;

- підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи;

- печатку емітента.

До облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів. Купон на виплату процентів повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату процентів; номер облігації; за якою виплачуються проценти; найменування емітента i piк виплати процентів.

Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безпроцентних облігацій), повинні містити купонний лист.

Рішення про випуск облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик приймається відповідно КМУ і місцевими Радами народних депутатів. У рішенні повинні визначатися емітент, умови випуску i порядок розміщення облігацій. Рішення про випуск облігації підприємств приймається емітентом i оформляється протоколом.

АТ можуть випускати облігації на суму не більше 25 % від розміру статутного фонду i лише після повної оплати вcix випущених акцій.

Випуск облігацій підприємств для формування i поповнення статутного фонду емітент1в, а також для покриття збитків, пов'язаних з їx господарською діяльністю, не допускається.

Облігації вcix видів громадяни можуть придбати лише за рахунок особистих коштів.

Підприємства купують облігації вcix видів за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після оплати податків та процентів за банківський кредит.

Доход за облігаціями вcix видів виплачується відповідно до умов їх випуску.

Доход за облігаціями цільових позик (безпроцентними облігаціями) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів чи послуг, під яку випущено позики.

Якщо ціна товару до моменту його одержання перевищуватиме вартість облігації, то власник одержує товар за ціною, вказаною на облігації, а при одержанні більш дешевого товару він одержує різницю між вартістю облігації та ціною товару.

За облігаціями підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом i оплати інших обов'язкових платежів.

У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом зобов'язання з виплати доходів за процентними облігаціями, з надання права придбання відповідних товарів чи послуг за безпроцентними (цільовими) облігаціями або погашення зазначеної в облігації суми у визначений строк стягнення відповідних сум проводиться примусово судом або арбітражним судом.

Порядок викупу облігацій ycix видів, крім цільових, визначається при їх випуску.

Порівняно з іншими видами позичкового фінансування облігації мають низку переваг, найважливіші серед яких:

1) можливість залучити кошти без посередників;

2) доступ до ресурсів широких кіл інвесторів. Права власності на облігацію можуть бути легко передані, тому облігації можуть легко міняти свою власників;

3) гнучкість у формах вибору запозичення. При випуску облігацій емітент має можливість управляти їх параметрами та вибирати з більшого списку можливих видів облігацій;

4) економія на затратах по залученню позичкових ресурсів.

На фондовому ринку України найпоширеніші наступні види облігацій: державні внутрішні облігації; державні зовнішні облігації; облігації місцевих позик та облігації підприємств. У 2002 році найбільш динамічно розвивався такий сегмент фондового ринку як корпоративні облігації. Саме корпоративні облігації були сприйняті вітчизняними інвесторами як можливість вкладення вільних коштів. Загальний обсяг торгів облігаціями склав понад 2 млрд. грн.., причому 79 млн. грн.. із них - ПФТС. Динаміка розвитку ринку облігацій за 1999-2002 роки зображена на графіку № 2.3 .

Графік № 2.3. Обсяги угод з облігаціями за 1999-2002 роки

Головна проблема ринку облігацій полягає у законодавчому обмежені обсягу емісії облігацій для АТ 25% статутного капіталу. Існує потреба в регулюванні цього питання і присутності на цьому ринку фізичних осіб. Поки що їх доходи оподатковуються двічі: вперше податок утримується підприємством при виплаті доходу по облігаціях, а вдруге громадяни сплачують прибутковий податок при декларуванні своїх доходів. Прибутковість облігацій традиційно залежить від поточних ставок кредитів і депозитів. Однак протягом року спостерігалась тенденція до зниження купонних ставок з 18-19% річних до 16%.

Казначейські зобов'язання - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету i дають право на одержання фіксованого доходу.

Випускаються наступні види казначейських зобов'язань:

а) довгострокові - від 5 до 10 років;

б) середньострокові - від 1 до 5 років;

в) короткострокові - до одного року.

Рішення про випуск довгострокових i середньострокових казначейських зобов'язань приймається КМУ. Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань приймається МФУ. У рішенні про випуск казначейських зобов'язань визначаються умови їх випуску.

Порядок визначення продажної вартості казначейських зобов'язань встановлюється МФУ, виходячи з часу їх придбання.

Виплата доходу за казначейськими зобов'язаннями та їх погашення здійснюються відповідно до умов їх випуску, затверджених: за довгостроковими i середньостроковими зобов'язаннями - КМУ, короткостроковими - МФУ.

Казначейські зобов'язання було випущено відповідно до Постанови КМУ від 10.01.02 № 15. Але вони не є інструментом для фондового ринку, оскільки розміщуються виключно серед фізичних осіб. У 2002 році цей фінансовий інструмент вперше вийшов на фондовий ринок. Загальна кількість угод за ним склала 556,13 млн. грн. Цей обсяг перевищує обсяг за зовнішніми державними облігаціями і інвестиційними сертифікатами. Це пов'язано з тим, що генеральним агентом з їх розміщення, обслуговування та погашення обрано Ощадбанк, як державний банк з най розгалуженішою мережею філій в країні. Мінфін на виконання доручення уряду обрав у радники з комунікаційної політики для освітньо-інформаційної підтримки розміщення казначейських зобов'язань відому в рекламному бізнесі агенцію Adell Saatchi & Saatchi.

Ощадний сертифікат - письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту i процентів за ним.

Існують наступні види ощадних сертифікатів: строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є дійсним.

Ощадні сертифікати повинні мати такі реквізити:

- найменування цінного папера - "ощадний cepтифiкaт";

- найменування банку, що випустив сертифікат, та його місцезнаходження;

- порядковий номер сертифіката, дату випуску, суму депозиту, строк вилучення (для строкового сертифіката), найменування або ім'я утримувача сертифіката (для іменного сертифіката);

- підпис керівника банку чи іншої уповноваженої на це особи;

- печатку банку.

Доход за ощадними сертифікатами виплачується за пред'явленням їх для оплати в банк, що їх випустив. У разі, коли власник сертифіката вимагає повернення депонованих коштів за строковим сертифікатом раніше обумовленогоу ньому строку, то йому виплачується понижений процент, рівень якого визначається на договірних умовах при внесенні депозиту.

З кожним роком питома вага цього інструменту на фондовому ринку України зростає і у 2002 році цей показник перевищив 10% загального обсягу виконаних угод. Прослідкуємо цю динаміку за допомогою графіку № 2.4.

Графік № 2.4. Обсяги виконаних угод з ощадними сертифікатами за 1999-2002 роки

Вексель - цінний пaпip, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання певного строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержальнику).

Випускаються такі види векселів: простий, переказний.

Простий вексель містить такі реквізити:

а) найменування - "вексель";

б) просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму;

в) зазначення строку платежу;

г) зазначення місця, в якому має здійнитися платіж;

д) найменування того, кому або за наказом кого платіж має

бути здійснений;

є) дату i місце складання векселя;

е) підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Переказний вексель повинен містити крім реквізитів передбачених у пунктах а), в) - є), також:

- просту i нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму;

- найменування того, хто повинен платити (платника).

Документ, у якому відсутній будь-який з вказаних реквізитів, відповідно для простого i переказного векселів, не має сили простого або переказного векселя, за винятком таких випадків:

а) вексель, строк платежу за яким не вказаний, розглядається як такий, що підлягає оплаті по пред'явленні;

б) при відсутності особливого зазначення місце, позначене поряд з найменуванням платника (місце складання документа - для простого векселя), вважається місцем платежу i одночасно місцем проживания платника (векселедавця - для простого векселя);

в) вексель, у якому не вказано місце його складання, визначається підписаним у місці, позначеному поряд з найменуванням векселедавця.

Порядок випуску та oбiгy векселів визначається КМУ.

На фондовому ринку вексель продовжує займати значне місце на фондовому ринку продовжує займати вексель, але якщо у 1999 році його питома вага в загальному обсязі виконаних угод займала до 70%, то протягом останніх років вона стала менше 50%. Динаміка угод з векселем зображена на графіку № 2.5.

Графік 2.5. Обсяги угод з векселями за 1999-2002 роки.

За даними звітності торговців цінними паперами, протягом 2002 року на ринку цінних паперів України було виконано 542 454 угоди купівлі-продажу загальним обсягом 108607,9 млн. грн. У порівнянні з попереднім роком кількість угод зменшилась на 29 тис. грн. з одночасним збільшенням загального обсягу у 1,5 рази, що свідчить про збільшення середньої ціни угоди з цінними паперами, яке спостерігається протягом 2 останніх років.

Також прогнозується збільшення питомої ваги організованого ринку. Верховна Рада прийняла у першому читанні законопроект “Про внесення змін у деякі закони України”, який передбачає, що угоди з купівлі-продажу цінних паперів будуть укладатися виключно на організаційно оформленому ринку.

2.3. РЕГУЛЮВАННЯ ФОНДОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

При розгляді розподілу функцій регулювання фондового ринку між державними органами ми бачимо, що основний обсяг робіт у цій справі покладено на Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). Законодавче закріплення за Комісією широких повноважень з регулювання, нагляду та контролю на фондовому ринку стало значним кроком у період його становлення. У держави з'явилися нові можливості та реальні умови справляти вплив на процес випуску та обігу цінних паперів з прийняттям закону України “ Про державне регулювання ринку цінних паперів” (1996).

ДКЦПФР підпорядковано Президентові України; вона також є підзвітною Верховній Раді України. Комісія створюється у складі у складі Голови Комісії та шести її членів. Всі вони призначаються та звільнюються Президентом України. Голова й члени Комісії мають право без окремих доручень репрезентувати її в суді. Термін повноважень Голови і членів Комісії - сім років. Та сама особа не може бути членом Комісії понад 2 терміни поспіль. Звільнення Голови і членів комісії протягом терміну їхніх повноважень можливе тільки з власного бажання, а також у разі заподіяння ними шкоди державі і у зв'язку з неможливістю виконання обов'язків за станом здоров'я.

Комісія є певною адміністративною системою, до якої входять центральний апарат і територіальні органи, що координують діяльність з місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.

З метою координації діяльності державних органів з питань функціонування ринку цінних паперів створюється Координаційна рада. До складу Координаційної ради входять керівники державних органів, що у межах своєї компетенції здійснюють контроль або інші функції управління щодо фондового ринку та інвестиційної діяльності в Україні. Очолює Координаційну раду Голова Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Склад та Положення про Координаційну раду затверджує Президент України за поданням Голови Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку розробляє і затверджує з питань, що належать до її компетенції, акти законодавства, обов'язкові для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, учасниками ринку цінних паперів, їх об'єднаннями, контролює їх виконання. При Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку створюється Консультаційно-експертна рада, яка розробляє рекомендації щодо політики на ринку цінних паперів та бере участь у підготовці та обговоренні проектів актів законодавства, які розробляються та розглядаються Комісією. Склад Консультаційно-експертної ради та положення про неї затверджує ДКЦПФР. Основними завданнями Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку є: 1) формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів; 2) координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних; 3) здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, додержання законодавства у цій сфері; 4) захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень; 5) сприяння розвитку ринку цінних паперів; 6) узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення.

Названі цілі реалізуються через виконання широкого діапазону функцій і прав, законодавчо закріплених Комісією. Багато функцій мають певну схожість, що дає змогу згрупувати їх та узагальнити:

1) участь в опрацюванні проектів законів та законодавчих актів, роз'язнення порядку застосування законодавства про цінні папери;

2) встановлення правил, вимог, порядку, стандартів, процедур випуску й обігу цінних паперів, у тому числі:

а) вимог до розміщення цінних паперів;

б) порядку стандартизації цінних паперів та інформації про їх емісію;

в) до порядку реєстрації фондових бірж та позабіржових торговельно-

інформаційних систем; та ін.

3) ліцензування діяльності з випуску й обігу цінних паперів (див. додаток № ), окремих різновидів паперів, а також дозвіл на обіг цінних паперів українських емітентів за рубежем;

4) встановлення порядку складання звітності учасниками фондового ринку, а також обліку операцій з цінними паперами;

5) координація роботи з підготовки спеціалістів з питань фондового ринку, проведення сертифікації спеціалістів;

6) організація наукових досліджень з питань функціонування фондового ринку;

7) інформування громад кості про свою діяльність і стан фондового ринку.

Для виконання такого широкого комплексу завдань і функцій Комісію наділено відповідними повноваженнями. Вона має право:

1) розробляти нормативні акти, моделі інфраструктури фондового ринку і робити висновки про віднесення цінних паперів до певного виду;

2) встановлювати нормативи власних коштів, які обмежують ризик в операціях з цінними паперами, встановлювати плату за видачу ліцензій, реєстрацію документів і надання інформації, а також здійснювати сертифікацію програмного забезпечення фондового ринку;

3) встановлювати обмеження щодо суміщення видів професіональної діяльності на фондовому ринку, у тому числі обмеження стосовно залучення торговельно-інформаційних систем до інших видів діяльності;

4) призначати тимчасово (строком до двох місяців) керівників фондових бірж та інших установ фондового ринку, а також обмежувати або припиняти допущення цінних паперів на фондові біржі;

5) здійснювати моніторинг руху інвестицій в Україну та за її межі, які відбуваються через фондовий ринок.

Комісії надано й інші повноваження та права. Наприклад, у разі недотримання емітентами вимог законодавства або відповідних нормативних актів Комісії, вона може не тільки вимагати змін у рекламному оголошенні або іншому засобі інформування інвесторів стосовно публічної пропозиції чи відкритого продажу цінних паперів, а навіть вимагати припинення даної пропозиції взагалі.

Законом передбачено, що державні органи зобов'язяні сприяти Комісії у виконання її функцій. Органи приватизації зобов'язані надавати Комісії необхідні документи про об'єкти державної власності; правоохоронні органи - інформацію, необхідну для забезпечення належного контролю за діяльністю на фондовому ринку. У разі недопущення працівників Комісії до проведення перевірок органи внутрішніх справ на прохання вповноважених Комісії зобов'язані негайно вжити заходів для примусового забезпечення проведення перевірок.

Державна комісія з цінних паперів на фондового ринку також виконує контрольну функцію. Для цього згідно чинного законодавства їй надані наступні повноваження:

- проводити перевірки і ревізії учасників фондового ринку;

- контролювати правдивість інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність та фондовому ринку, та її відповідність встановленим стандартам;

- вилучати на час проведення перевірок на термін до 3 діб документи, що підтверджують факти порушення законодавчих актів про цінні папери;

- призначати державних представників на фондові біржі, у депозитарії і торговельно-інформаційній системи;

- надсилати емітентам, особам, які здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку, фондовим біржам і само регульованим організаціям обов'язкові для виконання розпорядження щодо усунення порушень законодавств про цінні папери і вимагати надання необхідних документів згідно чинного законодавства;

- у разі порушення законодавства про цінні папери, призупиняти на термін до 1 року розміщення (продаж) та обіг цінних паперів емітента, дію спеціальних дозволів (ліцензій0, а також анулювати їх;

- у разі порушення фондовою біржею законодавства про оцінні папери, Статуту і правил фондової біржі припиняти торгівлю на фондовій біржі до усунення таких порушень;

- накладати адміністративні стягнення і штрафи, застосовувати санкції за порушення чинного законодавства до юридичних осіб та їхніх співробітників;

- направляти матеріали в органи Антимонопольного комітету України у разі виявлення порушень антимонопольного законодавства.

Для прикладу нижче подаються розміри штрафів, які згідно із законодавство накладає Комісія:

- здійснення операцій по випуску в обіг або розміщенню не зареєстрованих відповідно до чинного законодавства цінних паперів тягне за собою накладення на громадян чи посадових осіб штрафу у розмірі від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- здійснення операцій на ринку цінних паперів без спеціального дозволу (ліцензії) (див. додаток № ), отримання якого передбачено чинним законодавством, тягне за собою накладення на громадян чи посадових осіб штрафу у розмірі від 20 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- неподання, несвоєчасне подання або подання за відомо недостовірних відомостей ДКЦПФР, якщо подання цих відомостей передбачено чинним законодавством, тягне за собою накладення на громадян чи посадових осіб штрафу у розмірі від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень ДКЦПФР тягне за собою накладення на громадян чи посадових осіб штрафу у розмірі від 20 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідальність юридичних осіб за правопорушення на ринку цінних паперів наступна:

- за випуск в обіг та розміщення незареєстрованих цінних паперів відповідно до чинного законодавства - у розмірі до 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або в розмірі до 150 відсотків прибутку (надходжень), одержаних в результаті цих дій;

- за діяльність на ринку цінних паперів без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено чинним законодавством, - у розмірі до 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- за ненадання, несвоєчасне надання або надання за відомо недостовірної інформації - у розмірі до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень, рішень про усунення порушень щодо цінних паперів - у розмірі до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Штрафи накладає Голова Комісії, її члени, а також голови територіальних відділень і стягуються у судовому порядку. На всіх фондових ринках , незалежно від того на скільки вони розвинуті, без ліцензійна діяльність кваліфікується як серйозне порушення законодавства, як намагання ввести в оману інвестора та шахраювання фінансовими ресурсами.

На фондовому ринку також здійснюється нагляд - постійний моніторинг процесів, що відбуваються на фондовому ринку. Він включає таку операції:

а) одержання періодичної фінансової звітності про результати діяльності професійних учасників фондового ринку;

б) аналіз цієї звітності з метою встановлення відповідності учасників фондового ринку вимогам законодавства9фінансовий стан, ліквідність), що сприяє захищеності інвестора;

в) нагляд через участь представників у сесіях фондових бірж, за біржових фондових торговельних системах, на загальних зборах акціонерів тощо.

Дана система державного контролю не є надто жорстокою. Для того, щоб впевнитись в цьому достатньо звернутись до зарубіжного досвіду. В США та фондових ринках інших країн існує широка система контролю та перевірок. В першу чергу це необхідно для зниження системного ризику. Світовий фондовий ринок знає наступні види контролю:

1) перевірка учасників “на вході” до ринку;

2) реєстрація приватних осіб та “відфільтрування” потенційних порушників;

3) моніторинг фондової діяльності;

4) виїзди на місця та надання права співробітникам контролюючих органів самостійно вирішувати питання проведення перевірок.

В Україні існує контроль “при вході” на фондовий ринок: лістинг цінних паперів емітента, розраховуються показники ліквідності та фінансового стану. Під час діяльності на фондовому ринку учасники щоквартально та за річними результатами надають звітність до ДКЦПФР. За порушення діяльності стежать Фонд державного майна, НБУ, Антимонопольний комітет, Міністерство фінансів, ДКЦПФР і в межах свої повноважень регулюють питання правопорушень. Розглянемо найтиповіші правопорушення з боку суб'єктів фондового ринку згідно аналізу ДКЦПФР:

- не реєстрація або несвоєчасна реєстрація в Комісії інформації про емісію акцій;

- не публікування в пресі інформації про діяльність компанії;

- внесення змін до статуту без затвердження такого рішення на загальних зборах;

- недотримання річного терміну реалізації або анулювання викуплених у акціонерів акцій для реєстраторів;

- ведення реєстрів власників іменних цінних паперів без спеціального дозволу Комісії;

- брак необхідної кількості спец листів, що мають відповідні кваліфікаційні посвідчення;

- недотримання всіх вимог, що пред'являються до ведення реєстру;

- недостатнє програмне забезпечення;

- несвоєчасне переоформлення прав власності на імені цінні папери;

- ведення реєстрів навіть тоді, коли кількість власників іменних цінних паперів перевищує 500.

Для професійних учасників фондового ринку:

- несвоєчасне подання звітності або порушення вимог щодо їх оформлення;

- порушення обмеження щодо співвідношення портфеля цінних паперів та ліквідності;

- уведення до складу спостережної влади членів виконавчих органів або не обрання спостережної влади;

- брак інвестиційній декларації відомостей про пункт, місце, термін та порядок виплати дивідендів;

- приховування інформації, яка підлягає оприлюдненню відповідно до чинного законодавства.

За словами голови ГКЦПФР - Олега Мозгового, за 9 місяців 2002 року Комісією було проведено 1137 перевірок, в тому числі емітентів цінних паперів - 490, незалежних реєстраторів - 227, торговців цінними паперами - 112, інвестиційних фондів та компаній - 54, контролерів за реєстрацією акціонерів в загальних зборах - 254. За результатами перевірок в діяльності 87% емітентів цінних паперів, 57% незалежних реєстраторів, 70% торговців і більше 4,4% фондів та інвесткомпаній були знайдені порушення.

За результатами перевірок юридичних осіб центральним апаратом Комісії було збуджено 513 справ, а територіальним відділенням - 6794 справи о правопорушеннях на ринку цінних паперів, внаслідок яких застосовані штрафні санкції на 140 млн. грн.. та 2,5 млн. грн. відповідно.

Якщо розглядати досвід США, то державним органом нагляду за ринком цінних паперів є Комісія з цінних паперів і бірж. Їй надано право проводити первинні, вторинні інспекції, у ході яких вивчається фінансова звітність. Комісія має повний доступ до всієї звітності та бухгалтерських документів. Вона також має право домагатися накладення штрафів на торговців-інсайдерів. Частину своїх повноважень комісія передала Національній асоціації біржових ділерів (НАСД), залишивши за собою контроль за діяльністю. Також в США створено й інші потужні системи контролю, зокрема групу біржового нагляду, групу нагляду за позабіржовим ринком, службу контролю за операціями і дотриманням нормативів, службу розслідування і всі вони використовують новітні автоматизовані системи. Саме обробка даних фондового ринку програмними засобами дає змогу вчасно помічати тенденції, що вказують на порушення правил торгівлі цінними паперами, - найчастіше випадки продажу акцій особам, які володіють конфіденційною інформацією(факти інсайдерської торгівлі). Створені в США телекомунікаційні системи збирають, звіряють, обробляють та надсилають до системи котирування найостанніші дані про фондові угоди. Найширша звітність про кожну угоду надходить до аналітичних центрів за 90 секунд.

На українському фондовому ринку існує певна проблема із порушенням законодавства і вимагає вживання нових заходів для покращення даної ситуації. Нажаль, немає системи контролю, яка застосовується в США. Відсутні окремі служби нагляду та контролю за певними сегментами ринку, майже всі функції покладено на ДКЦПФР. Також звітність і бухгалтерські документи учасників ринку не є доступними і вимога щодо публікування інформації про діяльність іноді просто ігнорується.

Для того, щоб спроб порушення законодавства спостерігалося менше, необхідно створювати більш жорстку систему регулювання шляхом прийняття відповідних законодавчих та нормативних документів та спостерігати за їх дотриманням.

ГЛАВА 3. ПРОБЛЕМИ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ ФОНДОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

3.1. ІНФРАСТРУКТУРА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Як зазначалось нами в першій главі, під інфраструктурою фінансового ринку слід розуміти весь комплекс елементів і видів діяльності, які створюють умови для ефективного функціонування ринкового механізму. Так як фондовий ринок - частина фінансового ринку, тому поняття інфраструктури поширюється й на нього.

Інфраструктура фондового ринку:

· впливає на акумуляцію та концентрацію коштів населення і підприємств;

· сприяє залученню вітчизняного й іноземного капіталу в економіку країни;

· сприяє приватизації на її завершальному етапі;

· узгоджує майнові інтереси країни, інституціональних і індивідуальних інвесторів в процесі обігу цінних паперів;

· економить суспільні витрати на обіг фінансових інструментів та поліпшує взаємні розрахунки підприємств;

· сприяє підвищенню ефективності керування підприємством;

· створює умови для інтеграції країни у світову економічну систему завдяки впровадженню загальносвітових принципів і стандартів функціонування ринку цінних паперів.

Найважливішим показником ефективної діяльності фондового ринку є обіг цінних паперів. Обсяги окремих фінансових інструментів ми детально розглянули у другій главі роботи. Проаналізуємо цей аспект з точки зору професійних учасників ринку, діяльність яких пов'язана з цінними паперами.

Розпочнемо свій аналіз з реєстраторської діяльності.

Всього за станом на 01.01.03 в Україні діють 365 реєстраторів. Порівняно з попередніми роками тенденція щодо кількості виданих Комісією з цінних паперів та фондового ринку дозволів на здійснення діяльності щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів істотно не змінилась (див. діаграму №3.1.).

Діаграма № 3.1. Динаміка кількості зберігачів цінних паперів

Регіональне представництво реєстраторів власників іменних цінних паперів сформувалося в попередні роки. Більшість з них знаходиться в промислово розвинутих районах, в яких сконцентрована переважна більшість емітентів іменних цінних паперів (див. діаграму № 3.2.).

Діаграма №3.2. Розподіл реєстраторів України за областями

Найбільша кількість реєстраторів зосереджена в Київській області - 113, Харківській - 29, Дніпропетровській -29, Донецькій - 21,Одеській - 18. В усіх інших регіонах кількість реєстраторів становить - 156.

Спостерігається загальна тенденція розгалуження реєстраторів за допомогою створених підпорядкованих підрозділів у регіонах. Таким чином, здійснюється значний вплив найбільш крупних реєстраторів.

У 2001 році продовжує спостерігатися тенденція збільшення номінальних утримувачів у системах реєстраторів порівняно з 2000 у 1,3 рази. Зміни, що відбуваються насамперед пов'язані з збільшенням пакетів акцій приватизованих підприємств, із розвитком інститутів зберігачів, депозитаріїв та створення сприятливих умов для обігу цінних паперів в бездокументарній формі. Також спостерігається тенденція до поступового скорочення кількості емітентів, які ведуть реєстр іменних цінних паперів. Все більше емітентів передають права ведення реєстру “професійним” реєстраторам.

Динаміка основних показників діяльності реєстраторів іменних цінних паперів протягом останніх років відображена в таблиці № 3.1.

Табл. №3.1. Основні показники діяльності реєстраторів.

Реєстратори виконали значну та важливу роботу щодо створення та упорядкування системи обліку прав власності на цінні папери, що були випущені в процесі приватизації.

Станом на 01.01.02 в реєстрах емітентів налічується понад 17,70 млн. власників іменних цінних паперів. На сьогодні тенденція щодо кількості власників іменних цінних паперів у системах реєстру дещо стабілізувалася, але, очікується, що кількість власників буде скорочуватися, а процес концентрації капіталу буде пожвавлюватись. Це пов'язано з завершенням масової приватизації підприємств та поступовим укрупненням пакетів акцій приватизованих підприємств та формуванням реальних власників цих пакетів.

Наступним кроком нашого аналізу буде спостереження за розвитком діяльності зберігання цінних паперів.

Усього станом на 01.01.03 в Україні діяло 104 зберігачів. У 2001 році кількість виданих Комісією дозволів на здійснення професійної депозитарної діяльності зберігача збільшилась. Але все ж таки помітних змін в структурі депозитарної діяльності не відбулося. Динаміка кількості зберігачів за 1997-2002 роки зображена на діаграмі №3.3.

Діаграма № 3.3.Динаміка кількості зберігачів цінних паперів

Якщо покласти в основу регіональний розподіл, то ми побачимо, що 67% від загальної кількості зберігачів зареєстрована в м. Києві та Київській області. Переважна кількість областей та регіонів України (Вінницька, Волинська, Рівненська, Житомирська, Закарпатська, Кіровоградська, Миколаївська, Сумська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька) не мають зберігачів цінних паперів.(діаграма № 3.4).

Діаграма №3.4. Розподіл зберігачів України за областями

Зростанню ролі професійних учасників фондового ринку цінних паперів у процесі становлення фондового ринку сприяло прийняття у 1997 році Закону “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”. Особливо це торкнулося діяльності депозитаріїв цінних паперів.

Важливою складовою Національної депозитарної системи є депозитарні установи. Вони забезпечують формування, розвиток, функціонування системи депозитарного обліку та обслуговування обігу цінних паперів.

Верхній рівень Національної депозитарної системи - це депозитарії цінних паперів.

Сьогодні в Україні існує два депозитарії:

- Національний депозитарій України (НДУ), заснований у травні 1999;

- “Міжрегіональний фондовий союз” (МФС), заснований у 1997 році.

Єдиним на даний час повно функціональним депозитарієм в Україні є “МФС”. Загальна кількість цінних паперів, депонованих емітентами у депозитарії, складає 34,923 млрд. шт.., що становить 36,3% від загальної кількості цінних паперів. (див. діаграму № 3.5).

Діаграма № 3.5. Стан депозитарної діяльності на фондовому ринку України.

Обіг цінних паперів забезпечують торговці цінними паперами. Торговцями цінних паперів можуть виступати банки, а також акціонерні товариства, статутний фонд яких сформовано виключно з іменних акцій, а також інші товариства, для яких операції з цінними паперами складають виключний вид діяльності. Відповідно до чинного законодавства торговці цінними паперами можуть здійснювати такі види діяльності: комерційну, комісійну, діяльність з розміщення цінних паперів та діяльність управління активами.

Розглянемо динаміку торговців фондового ринку України.

На 01.01.02 діючі ліцензії мали 750 торговців цінними паперами. За 2002 рік загальна кількість виданих ліцензій склала - 462. Кількість діючих торговців цінними паперами складає 855. Порівняно з минулим роком кількість діючих торговців суттєво не змінилась.(див. діаграму №3.6).

Діаграма № 3.6. Динаміка кількості торговців цінними паперами, які здійснюють професійну діяльність на ринку.

Переважну більшість операцій на фондовому ринку України у 2002 році становила комерційна та комісійна діяльність, питома вага яких дорівнювала 53% та 46% відповідно.

У 2001 році продовжилось збільшення загального обсягу торгів на фондовому ринку. За станом на 01.01.02 загальний обсяг торгів на фондовому ринку України склав 68,481 млрд. грн.., що на 2,013 млрд. грн.. більше, ніж загальний обсяг торгів з 1998 по 2000 роки. У 2002 році за даними звітності торговців цінними паперами на ринку було виконано 542454 угоди купівлі-продажу загальним обсягом 108607,9 млн. грн. У порівнянні з попереднім роком кількість угод зменшилась на 29 тис з одночасним збільшенням загального обсягу у 1,5 рази, що свідчить про збільшення середньої ціни угоди з цінними паперами, яке спостерігається протягом 2 останніх років. Більш детально показники та дані фондового ринку наведено в таблиці № 3.2.

Табл. № 3.2. Обсяг виконаних угод із цінними паперами за даними звітності торговців цінними паперами

Аналіз даних таблиці свідчить, що починаючи з 1997 року обсяги виконання угод з цінними паперами постійно збільшуються. Передумовою такого збільшення є постійне зростання грошової маси в країні та приріст ВВП. Цікавим є той факт, що протягом 1997-1999 років обсяг виконаних угод у перерахунку за середньозваженим курсом НБУ в доларовому еквіваленті складав 4 млрд. дол. Із незначним збільшенням до ВВП. Це свідчило про обмеженість інвестиційних ресурсів. Саме на цей період припадає постійне зниження ВВП.

І лише починаючи з 2000 року,, коли вперше ВВП почав зростати, спостерігається тенденція до збільшення обсягу виконання угод у доларовому еквіваленті та відношення до ВВП. При чому, у 2000 році обсяг виконаних угод на ринку перевищив показник попереднього року більш ніж у 2 рази, а наступного - склав третину ВВП.

Слід також зазначити, що в період з 1997 по 2000 рік курс долара постійно зростає, а у 2001-2002, за даними НБУ відбувається зворотний процес: курс долара щодо гривні зменшується.

Якщо розглянути організований та неорганізовані ринки, то протягом 1997-2002 років на них простежується тенденція зростання обсягів торгів (див. діаграму 3.7).

Діаграма № 3.7. Обсяги торгів на організованому та неорганізованому ринках.

На діаграмі ми бачимо, що обсяги торгів на організованому ринку (біржі та торговельно-інформаційні системи) збільшився порівняно з минулим роком у 3 рази, а на неорганізованому відповідно - в 1,6 раз. Збільшення питомої ваги обсягів торгів на організованому ринку є позитивною тенденцією.

Організований фондовий ринок в Україні представлений фондовими біржами та торговельно-інформаційними системами. Станом на 01.01.02 в Україні діяло 7 фондових бірж: Донецька фондова біржа, Київська міжнародна фондова біржа, Кримська фондова біржа, Придніпровська фондова біржа, Українська міжбанківська валютна біржа, Українська міжнародна фондова біржа, Українська фондова біржа; та 2 торговельно-інформаційні системи: дочірнє підприємство Асоціації ”Перша фондова торговельна система - “Технічний центр “ПФТС” та дочірнє підприємство Асоціації “Південноукраїнська торговельно-інформаційна система” - “Південь-Сервер”.

Зосередження обігу цінних паперів на організаторах торгівлі має суттєве значення для функціонування фондового ринку, зокрема, для підвищення його відкритості, ліквідності інвестиційної ефективності, збільшення кількості укладених угод, що, в свою чергу, призведе до збільшення податкових надходжень до бюджету.

Вирішення проблеми попиту та пропозиції історично привело до необхідності зосередження угод купівлі-продажу цінних паперів на організаційно оформлених ринках з метою зменшення ризиків, пов'язаних з не передбачуваним коливанням цін.

Досвід показує, що торгівля цінними паперами на провідних біржах світу вважається престижною, що свідчить про високий рівень інвестиційної привабливості підприємства-емітента і при цьому вимагає від нього фінансових витрат для проходження процедури лістингу.

Ситуація в Україні - інша. Заохочувальні заходи організаторів торгівлі не сприяють концентрації угод купівлі-продажу цінних паперів на організаторах торгівлі.

У 2001 році провідні позиції організованого ринку займали ПФТС та УМВБ. У загальному обсязі торгів, порівняно з минулим роком, позиція лідерів не змінилася, а обсяги торгів інших організаторів торгівлі зменшилися (див. діаграму № 3.8).

Діаграма № 3.8.Обсяги виконаних угод на організованому ринку

На біржовому ринку провідну позицію посідає - УМВБ, яка за обсягами укладених угод займає 95% ринку. На інших біржах було укладено лише 5% від загального обсягу.

Ми провели комплексний аналіз інфраструктури ринку цінних паперів України і бачимо, що інфраструктура розвинута недостатньо.

Якщо реєстратори цінних паперів здійснюють свою діяльність шляхом створення підпорядкованих підрозділів і намагаються таким чином охопити більше коло підприємств-емітентів, то ситуацію з зберігачами можна назвати критичною, тому що в більшості регіонів України вони відсутні. Депозитарну діяльність фактично здійснює один депозитарій - “МФС”.

Позитивним фактором є значне збільшення загального обсягу торгів на фондовому ринку. Так у 2002 році загальний обсяг вперше перевищив 100 млрд. грн.

Почалось ліцензування компаній по управлінню активами згідно Закону “Про інститути спільного інвестування”. За минулий рік було видано таких три таких ліцензії.

Розглянемо, які зміни на фондовому ринку можна очікувати у 2003 році.

По-перше, прогнозується різке збільшення питомої ваги організованого ринку, що пов'язано з прийняттям Верховною Радою у першому читанні законопроекту “Про внесення змін у деякі закони України”, який передбачає, що угоди з купівлі-продажу цінних паперів будуть укладатися виключно на організаційно оформленому ринку. Подальше становлення організованого ринку дозволить зробити його більш прозорим, захистити учасників від можливих порушень прав і інтересів, дозволить сформувати реальну ціну цінних паперів.

По-друге, Київ здійснить перше відкрите зовнішнє запозичення, що можливо, дасть повштох до розвитку муніципальних облігацій. Крім того, керівники столиці заявили про наміри вийти з облігаціями і на внутрішній ринок.

По-третє, можливо, в цьому році компанії з управління активами створять перші венчурні та інтервальні пайові інвестиційні фонди.

Які саме зміни відбудуться в 2003 році ми зможемо проаналізувати тільки по закінченню року. А зараз на підставі вище викладеного матеріалу визначимо основні проблеми функціонування фондового ринку України та перспективи розвитку.

3.2.ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗИТКУ ФОНДОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

Глобалізація економічного розвитку всіх сторін сучасної господарської діяльності диктує відповідні вимоги, кількісні та якісні параметри для української економіки. Відповідність української економіки світовим стандартам потребує створення сприятливого інвестиційного клімату для вітчизняних і закордонних інвесторів. Створення такого інвестиційного клімату передбачає політичну і законодавчу стабільність, формування економічно обґрунтованої податкової політики, вмикання економіки у світові господарські комунікації, розвиток в Україні повного комплексу інфраструктури фондового ринку. Формування відповідних умов для інвестиційної діяльності є важливим напрямком державної політики.

Нажаль, Україна ще й досі знаходиться далеко від головних потоків капіталу. Спроби ринкових перетворень окремих сторін господарської діяльності, нажаль, не призводять до бажаного результату. Відсутність ефективно діючої інфраструктури, яка забезпечує акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери та сприяє раціональному розміщенню фінансових ресурсів, не дає можливості ефективно управляти господарською діяльністю і конкурентно оцінювати вартість виробничих ресурсів. Недосконала система обліку прав власності на майно у поєднанні із відсутністю загальнонаціональних ринків основних ресурсів виробництва робить українську продукцію неконкурентною, а українські підприємства - збитковими.

Процеси реформування власності в Україні супроводжувались структурною перебудовою економіки і зумовили створення ринку цінних паперів, як складової частини ринкових відносин. Проведення приватизації в Україні, нажаль, здійснювалось майже при повній відсутності законодавства, яке б вирішувало весь комплекс проблем щодо обігу цінних паперів і враховувало бодай частину досвіду інших держав. Держава запропонувала переважній більшості підприємств єдиний шлях до “нового управління” - акціонування. Більшість емітентів в Україні використовували емісію фінансових інструментів не з метою залучення інвестицій, а для перетворення з державної форми власності в приватну зі зміною форми господарювання. Це призвело до обігу великої кількості неліквідних цінних паперів (35 тисяч емісій цінних паперів акціонерних товариств). Шляхом обміну приватизаційних сертифікатів та льготної підписки була сформована велика кількість (30 мільйонів) власників цінних паперів, які за своєю суттю не є власниками і не мають можливості (а інколи бажання) управляти належною їм власністю. В Посланні Президента України до Верховної Ради України щодо стратегії економічної і соціальної політики на 2000 -2004 рр. зазначено: “неефективним та логічно незавершеним виявився процес приватизації. Ії здійснення не забезпечило формування відповідального господаря, якій був би зацікавлений в інвестиційній діяльності, прискореному оновленні виробництва, його реальному оздоровленні. Не досягнуто оптимальної глибини приватизаційного процесу. Як наслідок, у ході реформування економіки не вдалося забезпечити глибокої структуризації відносин власності, запровадити повноцінні правові та організаційні механізми реалізації переваг приватної власності, всебічного зміцнення позицій національного капіталу”.

Показники рентабельності інвестицій у цінні папери в реальних секторах економіки призвели до стагнації ринку цінних паперів. Невисока рентабельність капіталовкладень у цінні папери українських корпорацій - одна з причин відтоку капіталу з ринку цінних паперів, а податки - причина, яка знижує цю рентабельність ще більше. Цей процес пов'язаний також із наявністю більш рентабельних і менш ризикованих сфер капіталовкладень.

Стагнація українського ринку корпоративних цінних паперів має негативні наслідки для України не тільки зниженням обсягу інвестицій, а й для найбільшого власника корпоративних цінних паперів - держави. Складність визначення справедливої ціни на цінні папери поза функціонуючим ринком цінних паперів може призвести до збитків держави у випадку продажу пакетів цінних паперів. Відзначається загрозлива тенденція зростання кількості правопорушень щодо обліку прав власності. Так за 1997 рік на ринку цінних паперів ДКЦПФР зареєструвала 2200 правопорушень, а за 1998 рік у тричі більше. Становище, що склалося в даний час стосовно фіксації прав власності на цінні папери наближається до критичного стану. Відсутні окремі служби нагляду та контролю за певними сегментами ринку, майже всі функції покладено на ДКЦПФР. Також звітність і бухгалтерські документи учасників ринку не є доступними і вимога щодо публікування інформації про діяльність іноді просто ігнорується.

Відсутність в Україні практики формування депозитарного обліку обумовлює необхідність концентрації інтелектуальних і фінансових зусиль навколо Національного депозитарію, до компетенції якого відноситься стандартизація депозитарного обліку і стандартизація документообігу. Допомогу у створенні депозитарного обліку в Україні можуть зробити практичні розробки в цьому напрямку інших країнах. Найбільшою проблемою цього напрямку є обмежений доступ українських фахівців до найкращого практичного досвіду іноземних депозитарних систем, який є “ноу-хау” і не підлягає поширенню. Практичне вивчення роботи конкретних депозитарних систем може стати запорукою не допущення помилок та підгрунтям для адаптації та інтеграції українського ринку цінних паперів у міжнародні ринки. Такі практичні розробки повинні бути вивчені й адаптовані з урахуванням усього комплексу законодавчих і нормативних актів України. До того ж аналіз даних показав, що більшість реєстраторів цінних паперів сконцентрована в м. Київ та Київській області, переважна кількість областей та регіонів не мають власних зберігачів цінних паперів.

Ще однією проблемою сучасного фінансового ринку України можна назвати відсутність єдиного фондового центру. Це ускладнює зробити ринок прозорим, цілісним і не дає інвесторам впевненості у правильності свого вибору. Інвестор не віддасть своїх грошей туди, де від нього не приховують інформацію. Зазначені недоліки суттєво впливають на фінансову довіру дрібних інвесторів і на розміри коштів, що залучаються.

Принцип цілісності ринку потребує впровадження єдиних підходів до функціонування організованих ринків на всій території України. Світова практика свідчить, що ринок неминуче еволюціонує від хаотичності і роздробленості до цілісності, централізації. Це характерно для усієї фінансової системи ринкових відносин - як у межах однієї країни, так і в міжнародних фінансово-економічних відносинах.

Адекватне функціонування та взаємодія інформаційної, облікової системи та системи виконання угод створює умови для появи цілісного, високоліквідного, ефективного і справедливого фондового ринку в Україні. Цей фундамент має забезпечити ефективність державного регулювання, необхідний рівень захисту прав власності інвесторів і має сприяти надходженню інвестицій в економіку України.

Важливо зауважити, що на даний час укладання та виконання угод щодо цінних паперів регулюється великою кількістю законодавчих і підзаконних актів, які регулюють майнові взаємовідносини. З одного боку, це загальне законодавство (Цивільний кодекс України, Закон “Про власність”, “Про нотаріат” тощо) із низкою підзаконних актів, а з іншого - спеціальне законодавство. Відсутність чіткої визначеності щодо порядку застосування загальних та /або спеціальних нормативно - правових актів дає можливість вирішувати долю учасників ринку цінних паперів суб'єктивно. Створення чітко зрозумілої і прозорої системи законодавчого регулювання надасть інвестору впевненість, що в Україні його права власності захищені. У випадку обрання цього шляху вирішення проблем обліку прав, закріплених цінними паперами, можливо регулювати чітко визначеним спеціальним законодавством.

Таким чином можна зробити висновки, що для ефективної роботи фондового ринку в Україні необхідно:

· проведення широкомаштабних реформ для створення прозорого, справедливого і надійного ринку;

· створення механізмів надійного захисту прав інвесторів та споживачів фінансових послуг;

· розширення спектору можливостей інвесторів і споживачів фінансових послуг щодо вибору фінансових послуг;

· створення рівних можливостей інвесторів і споживачів фінансових послуг щодо доступу до ринку та отриманню фінансових послуг;

· підвищення якості роботи фінансових установ та стимулювання конкуренції між ними;

· створення законодавчої бази для формування справедливого та прозорого середовища укладення та виконання договорів на фінансовому ринку;

· адаптація національного фінансового ринку до міжнародних фінансових ринків;

· забезпечення стабільністі фінансової системи держави;

· введення системи електронного обліку цінних паперів;

· створення умов для адекватного функціонування та взаємодії інформаційної, облікової системи та системи виконання угод шляхом приведення загальних принципів до стандартизації та уніфікації;

· ознайомлення фахівців із світовим досвідом організації фондового ринку шляхом міжнародного обміну та стажирування.

Висновки

Фінансовий ринок є життєво важливим фундаментом для зростання, розвитку і стабільності національної ринкової економіки. Становлення і розвиток фінансового ринку має стати ключовим елементом сильного економічного середовища, який підтримуватиме корпоративні ініціативи, забезпечуватиме фінансування реального сектора економіки через залучення інвестицій, здійснення платежів та перерозподілу капіталів. Як каталізатор економічного зростання - фінансовий ринок буде істотно впливати на забезпечення суверенітету держави та реалізацію її національних інтересів в умовах глобалізаційних процесів.

Основним сегментов фінансового ринку є фондовий ринок, який сприяє обігу та раціональному розміщенню фінансових ресурсів, дає можливість самостійно оцінювати ефективність управління підприємством, створює умови для добросовісної конкуренції та обмежує монополізм.

Головна мета фондового ринку України в майбутньому - це створення цілісного, високоліквідного, ефективного і справедливого ринку цінних паперів, який буде регульований державою і інтегрований в світові фондові ринки.

На сьогодні існують певні проблеми формування та розвитку українського фондового ринку, серед яких найбільш вагомі такі:

- відсутність ефективно діючої інфраструктури, яка забезпечує акумулювання капіталу для інвестицій та не сприяє раціональному розміщенню фінансових ресурсів;

- відсутність досвіду використання систем угод і обліку прав власності;

- відсутність єдиної платіжної і фондової системи, що призводить до зниження надходжень закордонних портфельних інвестицій;

- стагнація ринку цінних паперів внаслідок невисокої рентабельності капіталовкладень у цінні папери українських корпорацій та високі податки;

- відсутність в Україні практики формування депозитарного обліку;

- наявність великої кількості законодавчих та нормативних документів, які регулюють питання цінних паперів і прав власності, і відсутність порядку їх застосування.

Для підвищення ефективності функціонування фондового ринку в Україні необхідно провести наступні заходи:

· провести широкомаштабні реформи для створення прозорого, справедливого і надійного ринку;

· створити механізми надійного захисту прав інвесторів та споживачів;

· розширити спектор можливостей інвесторів і споживачів фондового ринку;

· підвищити якість роботи фінансових установ та стимулювати конкуренцію між ними;

· створити законодавчу базу для формування справедливого та прозорого середовища укладення та виконання договорів на фондовому ринку;

· провести адаптацію національного фондового ринку до міжнародних стандартів фондових ринків розвинутих країн;

· створити умови для адекватного функціонування та взаємодії інформаційної, облікової системи та системи виконання угод шляхом приведення загальних принципів до стандартизації та уніфікації;

· знайомити фахівців із світовим досвідом організації фондового ринку шляхом міжнародного обміну та стажирування.

Вирішення проблем фондового ринку за допомогою вище наведених рекомендацій допоможе зробити функціонування ринку більш ефективним та забезпечити гарантії інвестиційної діяльності в економіці України.

Література:

1. Конституція України

2. Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.1991, № 1576-12, ВВР

3. Закон України ”Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних папері на Україні” від 10.12.1997, №710-97, ВВР

4. Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30.10.1996 // Голос України,-1996-26лист.

5. Закон України “Про цінні папери та фондову біржу” від 18.06.1991// ВВР - 1991-№38

6. Указ Президента “Про стимулювання розвитку фондового ринку в Україні” від 04.06.1999р.№615/99//Уряд. кур'єр.-1999-17черв.

7. Указ Президента України ”Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку” від 14.02.1997 №142/97//Уряд. кур'єр.-1997-1997-22 бер.

8. Постанова КМУ “Про невідкладні заходи стабілізації фінансового ринку України” від 03.12.1997 № 1354// Уряд. кур'єр.-1999-18 груд.

9. Правила здійснення торговцями цінними паперами комерційної та комісійної діяльності по цінних паперах: Затв. Наказом ДКЦПФР від 23.12.199 №331//Закон і бізнес. -1997.

10. Барановський О. Ринок цінних паперів в Україні: стан, проблеми, перспективи// Віст. НБУ.-1997.-№9.-С.20-24.

11. Буренин А.Н. Рынок ценных бумаг и производных финансовых инструментов: Учебное пособие - М.: Фед. Книготорговая компания, 1998. -352с.

12. Бурмака М.О. Регулювання фондового рину в Україні //Фінанси україни.-1998-№11.-С.78-84.

13. Брігхем Є. Ф. Основи фінансового менеджменту:Пер. З англ.. - К. : Молодь, 1997.

14. Войтов В.О. Особливості українського фондового ринку // Моніторинг інвестиц. діяльності в Україні.-1998.№1.-С.48-51.

15. Галенко О. Класифікація учасників ринку цінних паперів // Вісн. НБУ -1997.-№12.-С.36-42.

16. Головко А.Т. Інфраструктура фондового ринку і тенденції її розвитку // Фінанси України.-1996.-№10. -С.82-86.

17. Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф.. Б.С. Івасіва.- КНЕУ.-1999

18. Давидов О. Питання розвитку фондового ринку // Економіка України.-1996.-№4-С.81-83.

19. Задоя А.О., Ткаченко І. П. Структура та функції сучасного фінансового ринку // Фінанси України.-1999.-№5.

20. Иванов В. М. Финансовый рынок: Конспект лекций.- К.:МАУП, 1999.-112с.: ил.

21. Корнєєв В.В., Глущенко С.В. Цінні папери в системі фінансового ринку:Фінансовий ринок та ринок цінних паперів. Операції з цінними паперами. -К.: НДФІ, 1999.-68с.

22. Концепція фунціоювання та розвитку фондового ринку України // Голос України. -1995.-31 жовт.-С.8-9.

23. Костіна Н.І., Марахов К.С. Проблеми формування фондового ринку в Україні // Фінанси України.-2000.-№2.-С.30-36.

24. Липилина С. Возникновение и развитие рынка ценных бумаг // Бізнес Информ.-1998.- №2.-С. 57-59.

25. Литвиненко Т.М. Економічна культура фондового ринку - запорука успішного реформування економіки // Фінанси України.-2000.-№2.-С.50-53.

26. Лінніков В., Мізецька О. Становлення ринку цінних паперів в Україні// Банківська справа.-1997.-№3.-С.35-46.

27. Мертенс А.В. Инвестиции: Курс лекций по современной финансовой теории. - К.: Киевское инвестиционное агентство, 1997.-41с.: ил.

28. Мозговий О.М. Фондовий ринок: Навчальний посібник. - К.:КНЕУ, 1999.-316с.

29. Оскольський В.В. Ринок цінних паперів України: проблеми функціонування і розвиту.-К.: КСУ, 1996.-146с.

30. Токмакова І.В., Краснов В. Г. Сутність і структура фінансового ринку// Фінанси України. - 2001. - №12. -С.112-120.

31. Учасники фондового ринку: функції, організація діяльності // Довідкове видання. - К.: Вісник фондового ринку, 1998.-287с.

32. Януль І.Є., Шелудько В.М. Шляхи розвитку фондового ринку в Україні // Фінанси України.-1998. - №6.-С.96-100.

Страницы: 1, 2, 3