Фінансові важелі управління державним боргом

Виходячи з наданої інформації, частка України в боргах та активах колишнього СРСР мала б скласти: борг - 13 млрд. доларів та 2,8 млрд. перевідних рублів; активи - 12,1 млрд. доларів, 7,8 млрд. перевідних рублів, майна на 0,6 млрд. рублів по балансовій вартості (49 млрд. доларів по реальній вартості); золото - 42,1 тонн.

У вступній частині Договору між державами - колишніми суб'єктами СРСР про розподіл зовнішнього боргу СРСР, золотого запасу СРСР, валютного та алмазного фондів СРСР, майна СРСР за кордоном і активів СРСР у вигляді боргів іноземних держав була зафіксована норма неможливості гарантій погашення зовнішнього боргу СРСР без вирішення питання по поділу активів СРСР. Проте ця норма не була реалізована.

Треба зазначити, що Україна - єдина з країн колишнього СРСР, яка й досі не ратифікувала “нульовий варіант”, тому що ратифікація Угоди по так званому “нульовому варіанту” повністю позбавляє Україну права на частку закордонної власності колишнього СРСР.

Підписання 9 грудня 1994 року Угоди між Україною та Російською Федерацією про врегулювання питань правонаступництва щодо зовнішнього державного боргу і активів колишнього Союзу РСР, що передбачає “нульовий варіант” врегулювання, було зумовлене несприятливою для України міжнародною ситуацією щодо реалізації нею свого статусу правонаступника щодо закордонних активів та зовнішніх боргів колишнього СРСР, а також важкою економічною ситуацією та пов'язаною з нею відсутністю фінансових ресурсів для обслуговування зовнішнього державного боргу.

Можна зробити наступні висновки про фінансово-економічні наслідки набуття чинності угодою з урядом Російської Федерації про врегулювання проблеми правонаступництва стосовно зовнішнього державного боргу та активів колишнього Союзу РСР на основі “нульового варіанту”.

По-перше, підписання цієї угоди надало можливість досягти у І кварталі 1995 року домовленості з урядом Російської Федерації щодо реструктуризації заборгованості по державних кредитах, внаслідок чого фактичне фінансування російським урядом дефіциту платіжного балансу і бюджету України склало лише у 1995 році близько 1,1 млрд. доларів США.

По-друге, відкрився шлях до переоформлення частини заборгованості Укргазпрому перед РАТ “Газпром” за поставлений у 1994 році природний газ, що стало додатковим джерелом фінансування дефіциту платіжного балансу України.

По-третє, Україні необхідно поновити переговори на підставі Угоди про реалізацію права на закордонну власність колишнього СРСР для цілей дипломатичних, консульських та торговельних представництв від 3 серпня 1992 року з тим, щоб уточнити перелік об'єктів нерухомості колишнього СРСР, які Російська Федерація повинна передати Україні

Отже, важливою ланкою входження України до світогосподарського простору є її участь в міжнародному русі капіталів, в тому числі на даному етапі особливо через залучення іноземних кредитів, які закономірно ведуть до утворення зовнішнього державного боргу. Потреба в іноземних кредитах не викликає сумніву, так як міжнародний рух позичкового капіталу в формі іноземних кредитів є нормальною функцією у світовій економіці. В той же час гостро стоїть проблема їх ефективного використання з точки зору розбудови незалежної України.

3.2. Застосування нововведень в управлінні і обслуговуванні державним зовнішнім боргом.

Високий розмір зовнішнього боргу України як в абсолютному, так і в відносному виразі, велика кількість ресурсів, які відвертаються на його обслуговування, надають особливу гостроту вирішення проблеми управління зовнішньої заборгованості. Ефективне управління зовнішнім боргом неможливе без постановки чітких цілей і створення механізму для їх реалізації. Це можна вважати однією з пріоритетних задач економічної політики, вирішення якої дозволило б зменшити навантаження на бюджет по обслуговуванню зовнішньої заборгованості і оптимізувати політику залучення нових запозичень.

Управління зовнішнім боргом є одним із елементів макроекономічної політики. Ефективне використання зовнішнього боргу може стати потужним фактором економічного росту, який дасть додаткові фінансові ресурси. Стабільна позиція країни на міжнародному ринку капіталу, своєчасне виконання боргових зобов'язань - усе це сприяє зміцненню міжнародного авторитету і забезпечує додатковий приплив інвестицій на більш вигідних умовах. Крім того, зростає довіра до її валюти, зміцнюються зовнішньоторговельні зв'язки. З іншого боку, зовнішній борг може стати серйозним негативним фактором не лише економічного, але і політичного значення. Непомірно високі виплати із державного бюджету по боргах відвертають кошти від фінансування соціальних, економічних, оборонних і інших програм уряду.

Основні цілі управління державним боргом в найбільш загальному вигляді можна розділити на декілька груп.

До економічних цілей відносяться перш за все мінімізація вартості зовнішніх запозичень, які привертаються, покращення умов рефінансування і, (або) переоформлення зоборгованості, зниження загальних витрат по обслуговуванню зовнішнього боргу, підвищення ефективності використання залучених ресурсів. В цю групу можна включити також бюджетні цілі, такі, як згладжування нерівномірності податкових надходжень і фінансування поточних бюджетних витрат. В цілому економічні цілі визначаються ступенем обтяженості країни зовнішнім боргом.

Політичні цілі управління зовнішнім боргом - підтримка стабільності функціонування політичної системи.

До соціальних цілей відносяться перш за все своєчасне фінансування соціальних програм, забезпечення соціальної стабільності.

Управління зовнішнім боргом - процес циклічний і багатостадійний. Цикл управління зовнішнім державним боргом, як і кожним боргом взагалі, включає три стадії: залучення, розміщення (використання) і погашення (виплата процентів і основної частини боргу). Відповідно система управління зовнішнім державним боргом означає управління всіма стадіями циклу.

Управління залученням зовнішнього боргу може базуватись як на прямому державному управлінні, так і на побічних методах, які включають державні гарантії і нормативно-адміністративне регулювання залучення негарантованих кредитів приватними фірмами. Проте державне управління залученням зовнішнього боргу, як правило, здійснюється в контексті бюджетного процесу, який визначає граничні розміри зовнішніх державних запозичень і державних гарантій на поточний бюджетний рік.

Необхідно підкреслити, що політика, яку проводить український уряд, орієнтується на значні зовнішні запозичення.

З 1992 по 2001 роки Україна залучила ресурсів більше як на 11 млрд. доларів, і приріст нового боргу йде надзвичайно високими темпами. [52, с. 29]

Управління розміщенням зовнішнього боргу характеризується як ключовий активний елемент системи управління зовнішнім боргом. Можна виділити три способи можливого використання залучених ресурсів:

фінасове розміщення, коли із зовнішнього джерела здійснюється фінансування інвестиційних проектів і розвитку економіки. Даний спосіб є найбільш прогресивним видом використання зовнішнього боргу. При цьому надзвичайно важливим є відбір конкурентних високоефективних інвестиційних проектів, які забезпечували б повернення одержаних ресурсів;

бюджетне використання, при якому за допомогою залучених ресурсів фінансуються поточні бюджетні витрати, в тому числі на обслуговування зовнішньої заборгованості. Цей спосіб використання ресурсів, які залучаються з міжнародного ринку, - найменш ефективний з існуючих;

змішане бюджетно-фінансове розміщення, коли запозичення використовуються як на фінансування поточних бюджетних потреб так і на розвиток економіки в цілому.

В українській практиці велике розповсюдженя, на жаль, отримав найменш ефективний спосіб - нові запозичення направляються на фінансування поточних витрат бюджету, включаючи і обслуговування існуючого зовнішнього боргу.

Погашення зовнішнього боргу проводиться із трьох основних джерел: із бюджету; за рахунок золотовалютних резервів, приватизації власності; із нових запозичень. В українській практиці нові запозичення відіграють суттєву роль в обслуговуванні заборгованості.

Необхідно відмітити, що методи погашення заборгованості шляхом конвертації її в акції підприємств, які широко використовуються в міжнародній практиці, в нашій країні практично не використовувались.

Проблема зовнішнього боргу - добре відоме в світовій практиці явище. Світова криза заборгованості, яка вибухнула в кінці 70-х - початку 80-х років, дозволила накопичити значний досвід по управлінню борговим тягарем. Відпрацьований комплекс заходів має інтернаціональний характер і може бути ефективно використаний і в нашій країні.

В світовій практиці використовуються різні напрямки реструктуризації зовнішньої заборгованості. Мова йде зокрема про

а) реструктуризацію боргу по лінії Паризького клубу;

б) реструктуризація боргу комерційними банками;

в) конверсія боргу в активи;

г) зворотний викуп боргових зобов'язань;

д) конверсія боргу в облігації;

ж) списання всього боргу або його частини. [62, c.91]

Реструктуризація зовнішнього боргу здійснюється в залежності від типів кредиторів і боржників. Використовується декілька її варіантів, які пропонуються різноманітними кредиторами. Один з них - реструктурування міжурядових позик і позик, які гарантовані урядом в рамках Паризького клубу офіційних кредиторів. Воно базується на так званому меню, яке передбачає вибір між зменшенням боргу чи скороченням його обслуговування. Важливою умовою реалізації цих схем є погодження з МВФ країною-кредитором програми економічного розвитку і наявності достатньо переконливого платіжного балансу, який підтверджував би, що подальшої реструктуризації заборгованості не потребується.

В червні 1988 року були прийняті перші умови переоформлення заборгованості в рамках Паризького клубу, які називались Торонтськими - по місцю підписання угоди. Дані умови дозволяли боржникам або провести списання боргу на одну третину, або використовувати понижені процентні ставки (на 3,5 процентних пункта нижче ринкової, чи половина ринкової ставки). З використанням Торонтських умов 20 країн - боржників реструктуризували зовнішню заборгованість об?ємом 5,9 мільярдів доларів.

Торонтські умови були замінені Лондонськими умовами в грудні 1991 року, які дозволяли боржникам списання 50% боргу чи зниження процентної ставки таким чином, щоб обслуговування боргу скорочувалось на 50%. Запровадження Лондонських умов дало можливість зрівняти надходження від боржника між кредиторами. Важливим досягненням цих умов є встановлення трьохрічного періоду, після якого кредитори фіксують чіткість виконання програми МВФ країною-боржником, а також порядок заключення угод з іншими кредиторами на умовах не гірше існуючої домовленості по переоформленню заборгованості офіційним кредиторам. Кредитори повинні також впевнитись, що проведення зниження боргу не потребує додаткової реструктуризації. Лондонські умови примінялись до грудня 1994 року, в період терміну їх дії 23 країни реструктуризували свій борг на загальну суму 9,1 мільярдів доларів.

Сучасний варіант програми, який пропонується в рамках Паризького клубу країнам з низьким рівнем доходу, регламентується Неапольськими умовами, які вступили в силу в грудні 1994 року. Важливим нововведенням цих умов стало створення таких схем реструктуризації, які дозволяють суттєво змінити об?єм боргового тягаря у дуже обтяжених боргами бідних країнах. Програма реструктуризації передбачає одержання боржником відстрочки виплати основної частини боргу терміном до трьох років.

В категорію країн-боржників, на які розповсюджуються ці умови, відносяться ті які мають середньорічний ВВП на душу населення менше 500 доларів США або відношення боргу до експорту на рівні 350%. Неапольські умови дозволяють їм списувати загальну величину боргу або процентних виплат по ньому на величину до 67%. Інші країни, обтяжені боргом, можуть провести 50 - процентне списання боргу або еквівалентне списання вартості його обслуговування.

По лінії Паризького клубу з 1989 року засновується спосіб реструктуризації боргів комерційних банків. Банки йдуть на реорганізацію деякої частини боргу (як правило, це зниження процентів). Реорганізація боргу здійснюється лише в тому випадку, якщо уряд такої країни-боржника приступить до здійснення більш радикальної програми макроекономічних та структурних перетворень в своїй країні.

Кожний банк-кредитор цілком вільний у виборі тих чи. інших методів реструктуризації боргу. Ці методи, як правило, обумовлюються в умовах договору.

Застосування тих чи інших методів реструктуризації боргів, виданих по лінії приватних кредиторів як і сама проблема їх повернення взагалі вирішується на засіданні Паризького клубу. Власне кажучи, повернення боргів - це головна ціль і завдання, що його ставлять на. своїх зустрічах члени-учасники Паризького клубу.

Останнім часом реорганізація боргів в Паризькому клубі здійснюється на основі ряду прецидентів, які мали місце в світовій кредитній практиці. Зокрема, згідно рішення головних кредиторів Заходу -- а це "сімка" провідних індустріально-розвинених країн (США, Нїмеччина, Франція, Велика Британія, Японія, Італія, Канада) пільги були надані африканським країнам, що знаходяться на південь Сехеля, всім країнам з низьким доходом: ("умови Торонто"), країнам з більш низьким середнім рівнем доходів (так звані "умови Х'юстона"). Згідно задуму, "умови Торонто" (прийняті в 1991 році) застосовуються лише до найбідніших країн, які мають ВВП на душу населення в 75 доларів США та найвищий рівень зовнішньої заборгованості. Такі умови передбачають дві можливості змін умов повернення зовнішніх боргів. Перша - скорочення обслуговуваних боргів на 50 % від загального обсягу або друга умова - скорочення на 50 % витрат по обслуговуванню боргу. [65, c.49; 151]

Умови Торонто застосовуються в тому разі, коли країна-кредитор не бажає або не в змозі списати частину боргу або скоротити вимоги по його обслуговуванню. В такому випадку повернення боргу кредитору розтягується більш як на 25 років, при цьому виплати процентів здійснюються за ринковою ставкою з канікулами на перші 16 років. На вересень 1994 року на таких умовах був реорганізований борг для 23 країн.

Умови Х'юстона були опрацьовані в м. Х'юстоні (США) в вересні 1990 року і торкалися, як вже говорилося, країн з більш низьким середнім рівнем доходу. Ця категорія країн знаходиться в градації країн, де ВВП на душу населення не перевищує 1345 доларів США і де існує високий рівень заборгованості. Згідно х'юстонським умовам, країнам, що одержують офіційну допомогу на розвиток (25% кредиту на розвиток дається у вигляді грантів), повернення боргу розтягується на 20 років, проценти не виплачуються протягом перших 10 років. Решті інших країн, строк погашення боргу продовжуєтся до 15 років, з яких проценти не виплачуються протягом 8 років.

Однією із інтегральних частин управління зовнішнім боргом є конверсія боргів. Першою країною з високим рівнем боргового навантаження, яка прийняла програму конверсії боргів, стала Чілі (травень 1985 року). З цього часу багато країн-боржників почали використовувати подібну схему переоформлення заборгованості. Активізація операцій виникла після посилення зацікавленості комерційних банків до даної програми починаючи з травня 1987 ріку. Пік популярності схем конверсії боргів припадає на початок 90-років.

Найбільшу питому вагу серед конверсійних операцій має схема викупу боргу із вторинного ринку нижче ринкових цін (40% всіх операцій) і конверсія в акції корпоративних підприємств (34% всіх операцій). Механізм переводу боргу в акції являє собою конвертацію боргу приватним кредиторам в акції компанії країни-боржника. Інвестори купують борг на вторинному ринку, потім він трансформується центральним банком країни в відповідні інструменти в національній валюті для подальшої купівлі акцій. Максимальний об'єм заключення подібних угод припадає на 1989-1990 роки, вони активно використовувались при переоформленні заборгованості таких країн-боржників, як Чілі, Аргентина і Мексика. Але до 1991 року їх об'єм значно скоротився в основному тому, що з початку 90-х років ціни боргів на вторинних ринках зросли і зацікавленість інвесторів в подібних операціях зменшилась. Операції по конверсії боргу в акції підприємств іноземними інвесторами були прибутковими до тих пір, поки їх національна вартість була нижче світової.

В останні роки поступово зростає зацікавленість кредиторів до конверсії боргів в розвиток національних економік-боржників (в національну валюту). Ця угода фактично являє собою безоплатну допомогу. Держави-кредитори розробили програми конверсії боргів в національні валюти з ціллю довгострокового фінансування проектів розвитку. Виділяється три види таких програм: борг для охорони природи, борг для охорони здоров'я, борг для освіти. Механізм операції зводиться до того, що міжнародна неурядова організація купує борг на вторинному ринку із значним дисконтом. Потім борг обмінюється на національну валюту, часто щоб уникнути інфляційних стрибків національної валюти на закуплену суму боргу випускаються спеціальні облігації в національній валюті, які потім використовуються для фінансування програм розвитку.

Таким чином, для різних видів зовнішнього боргу існують різноманітні концепції управління реструктуруванням для країн з низьким і середнім рівнем доходу на душу населення. З врахуванням класифікації, яку використовує Світовий банк (градація по рівню доходу на душу населення і ваги боргового тягаря), найбільш репрезентативним для України може стати досвід управління зовнішнім державним боргом в латиноамериканських державах. З середини 80-х до середини 90-х років було заключено біля двох десятків угод про зниження боргу і його обслуговування на загальну суму, що перевищує 120 млрд. доларів. При цьому загальна сума боргу була зменшена майже наполовину, а для ряду країн - Болівії, Чілі, Мозамбіку, Філіппін і інших - борг був списаний майже повністю.

Досвід країн, що розвиваються, свідчить, що обов'язково настає час, коли обслуговування зовнішнього боргу починає систематично перевищувати нові надходження зовнішніх фінансових ресурсів у країну, якщо борги спрямовувалися не на виробничі потреби, які ведуть до одержання прибутку і зростання ВВП. Така картина спостерігається і в Україні, про що свідчать дані таблиці 3.2, у якій подано характеристику динаміки обслуговування зовнішнього державного боргу в видатках держбюджету України.

Таблиця 3.2

Динаміка обслуговування зовнішнього боргу в видатках

Державного бюджету України

Таблиця 3.2 відображає розвиток залучення в Україну іноземних кредитів під гарантії уряду, що знайшло вираз у видатках державного бюджету країни. При цьому візьмемо до уваги, що всі надходження іноземних фінансових позичок в Україну й до нині відбувається за умови надання за них державних гарантій.

Вперше позиція про зовнішньоекономічну діяльність з'являється серед вида-тків державного бюджету в 1993 році, коли ці видатки були означені сумою в 405592,6 млн.крб., в т.ч.:

1) платежі по кредитних угодах під гарантію уряду (власне по обслуговуванню зовнішнього державного боргу) - 81984,3 млн.крб., та

2) витрати по зовнішньоекономічній діяльності - 323608,3 млн.крб.

З 1995 року, коли зовнішні фінансові запозичення почали помітно наростати, у видатках державного бюджету вже безпосередньо були введені позиції про зовнішні запо-зичення для фінансування дефіциту бюджету та про обслуговування зовнішнього державного боргу. У 1998 році введена до державного бюджету позиція про зовнішні запо-зичення для погашення державного боргу та фінансування дефіциту державного бюджету. Визначено планові, намічені для уряду межі державних зовнішніх запозичень України в 1998 році у розмірі 5850300,0 тис.гривень, в т.ч.: на покриття дефіциту державного бюджету - 2250000 тис.гривень, та на погашення державного боргу - 3600300 тис.гривень. При цьому допускається збільшення або зменшення зовнішніх (як і внут-рішніх) запозичень у межах загального обсягу встановлених граничних розмірів суми державного внутрішнього боргу та зовнішніх запозичень.

Потреба в жорсткому виконанні бюджету посилюється вкрай напруженим обслуговуванням зовнішнього боргу у 2001 році. Законом України “Про Державний бюджет України на 2001 рік встановлено розмір державних зовнішніх запозичень в 2001 році для погашення державного боргу та фінансування дефіциту державного бюджету в сумі 825 495 тис. доларів США.

На обслуговування зовнішнього державного боргу у 2001 році передбачалося витратити 2 009 млн.гривень, з них на сплату процентів - 1582 млн. гривень, на сплату комісій по зобов'язаннях - 19 млн. гривень, на сплату інших платежів по зобов'язаннях - 22 млн. гривень і на сплату доходу (процентів) за облігаціями зовнішньої позики - 386 млн. гривень.

Причина важкої ситуації з обслуговуванням зовнішнього боргу прихована не у номінальній сумі платежів, термін яких настав у 2000 та 2001 роках, а у тому, що Україна підірвала довіру до себе як отримувача кредитів на міжнародних ринках капіталів й більше не може розраховувати на приватні позики для фінансування боргових зобов'язань.

На нашу думку, проблема боргу не є результатом несприятливих змін в економічному оточенні України (азіатська чи російська фінансові кризи), а швидше віддзеркалює відсутність послідовної політики реформ, яка б викликала довіру міжнародної спільноти. Тому Україні важко розраховувати на ті джерела фінансування, якими зазвичай користуються країни для обслуговування зовнішнього боргу. Валові резерви НБУ складали на 1 січня 2001 року 1,049 млрд.доларів США, які вважаються недостатніми для адекватного обслуговування боргу.

У таблиці 3.3 розглянуті джерела надходжень капіталу, за рахунок яких у 2001 році Україна фінансувала свій бюджетні витрати і погашала зовнішній борг.

Таблиця 3.3

Оцінка іноземних надходжень в Україну в 2001 році (млн.доларів)

Загальна сума зовнішнього фінансування, що може бути використана на обслуговування зовнішнього боргу, є меншою за передбачувані зобов'язання на 300 млн доларів. Крім цього приватні запозичення в сумі 103 млн.доларів є малоімовірними, та враховуючи 157 млн. доларів, необхідних для зовнішнього фінансування дефіциту бюджету нестачу коштів для України у 1999 році можна оцінити у майже 560 млн. доларів. Тому потрібно запровадити надзвичайний стан в управлінні фінансами, який би дозволив країні вчасно обслуговувати свої зовнішні зобов'язання.

При надто важкому стані наповнення державного бюджету в умовах глибокої все-осяжної кризи, значному від'ємному сальдо як торгівельного, так і платіжного балансів, складності отримання іноземних кредитів для покриття дефіцитів та критичного імпорту, урядом України, особливо останнім часом, для існування в параметрах економічної політики, яка здійснюється, доводиться звертатися до та-кої форми іноземного кредитування, як випуск державних облігацій, в тому числі зовнішніх. Це і випуск облігацій державної зовнішньої позики України в 1995 році, і розміщення в 1997 році короткострокових (9-12 місяців) облігацій через японський банк Номура, що принесло 780 млн. доларів США під 12% річних, роз-міщення у лютому 1998 року трирічних державних зовнішніх облігацій на 750 млн. німецьких марок під 16% річних. А на початку берез-ня 1998 року були випущені українські державні облігації на суму в 500 млн.євро (до введення євро - ЕКЮ) під 15%, тобто всього дві останні позики за облігації склали майже 1 млрд. доларів США.

Для оцінки майбутніх наслідків від таких випусків державних зовнішніх облігацій зазначимо, що наприклад, Туреччина платить за свої облігації 5,6%, Польща - 6,7%, Хорватія - 8,4%. Навіть Росія, що нині вважається досить ризиковим позичальником, платить 10%. [63, c.71] Для України її річні проценти за облігації означають, що за позику через банк Номура треба вже в 1998 році повернути не тільки основну позику, а й додаток у 100 млн. доларів США процентів. По двох остан-ніх зазначених позиках у вигляді одних сум за проценти доведеться віддавати по-над 15 млн. доларів США річних. Підкреслимо, що справа не в сумах позик, навіть не у процентах самих по собі. Головне, куди підуть отримані гроші. Останні мають працювати й нести нові гроші, коли перетворюються в інвестиції у виробництво. Але позики за облігації використовуються на покриття дефіцитів, в т.ч. боргів за постачання енергоносіїв, по заробіт-ній платі та пенсіях тощо, щоб запобігти соціальному вибуху. Повертати ж борги доведеться досить швидко. І знову будуть не виробничі, а споживчі запозичення. Цільова функція отриманих позик під обліга-ції - виживання, а не розвиток виробництва, який тільки й може відкрити шлях до їх повернення без збільшення в майбутньому боргів.

Розв'язання проблеми зовнішнього державного боргу через його повернення та в подальшому призупинення росту лежить у площині знаходження відповідних сум з внутрішніх джерел фінансування економіки країни. Отримання таких коштів можливе за рахунок наступних заходів.

Рис. 3.1 Прогнозні розрахунки видатків Державного бюджету україни на 2002-2012 роки., що пов'язані з обслуговуванням зовнішнього державного боргу (сплата процентів і сплата боргу)

1) Переходу до проведення приватизації за вивіреною в інтересах національної економічної безпеки стратегією з отриманням належної ціни за державне майно що має продаватися. Згідно з визначенням навіть керівництвом Фонду держмайна України за останні роки було продано державної власності на 120 млрд. гривень. а в державний бюджет надійшло менше 1 млрд. гривень.

2) Створення необхідних економічних законодавчих умов для повернення в Україну вивезеної тіньовими шляхами за межі країни й покладеної на рахунки в іноземних банках вільно конвертованої валюти, мінімальні оцінки якої становлять 10 млрд. доларів США, а максимальні - 40 (саме остання сума за багатьма розрахунка-ми є необхідною потребою України в іноземних капіталах).

3) Жорсткого контролю за надходженням і використанням зовнішніх фінансових ресурсів, щоб вони працювали на розбудову країни

Все сказане вище дає підставу зробити висновок, що ті країни Східної Європи, які мають велику заборгованість перед західними кредиторами, незалежно від того чи вони є офіційними при сумлінному та пунктуальному виконанні програм МВФ, пов'язаних з ринковою трансформацією економіки мають можливість реструктуризувати свої борги. В такий спосіб країни-боржники отримують можливість з одного боку значно полегшити свій борговийй тягар перед країнами Заходу і міжнародними фінансовими організаціями, а з іншого з'являються можливості отримання нових кредитів.

В зв'язку з цим було б корисно розглянути питання про можливість використання різноманітних методів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які використовуються в світовій практиці, і знайти способи переходу від відстрочки платежів до скорочення боргу. Для цього можна використати схеми, які пропонуються Х'юстонськими умовами для країн сильно обтяжених заборгованістю із низьким рівнем доходу на душу населення (до числа яких можна віднести і Україну), включаючи різноманітні види конверсії боргів (в тому числі в акції українських підприємств) чи викуп боргів на вторинному ринку. Виконання даних програм буде сприяти урегулюванню проблем зовнішньої заборгованості і розвитку ефективної економіки в Україні.

3.3 Державний борг в контексті економічної безпеки

Розробка системи національної безпеки включає декілька основних напрямків - політичний, військовий, економічний, ідеологічний тощо. На жаль, ще не стала пануючою як в законодавчих сферах, так і в суспільстві думка, що рівень державного боргу, бюджетного дефіциту слід включити в сукупність оцінок національної безпеки.

Значною мірою це зумовлено тим, що при визначенні бюджетного дефіциту, який призводить до утворення державного боргу, його розглядають лише як економічну категорію. Однак він має вплив на всі аспекти життя суспільства, і не тільки на економіку, а й на політику. В західних країнах державний бюджет не лише забезпечує акумулювання коштів необхідних для фінансування державної машини, використовується не тільки для часткового перерозподілу доходів з метою підтримання сприятливого соціального клімату в державі, але й не в меншій мірі для різноманітних форм впливу на економічні, соціальні, національні, регіональні процеси для здійснення верховною владою відповідної національної стратегії розвитку, спрямованої на зміцнення національної безпеки. В Україні остання функція державного бюджету не лише практично не використовується, але й не розробляється теоретично. [56, c.40]

В умовах нездатності країни виконувати зобов'язання по виплаті зовнішнього боргу і процентів по ньому, виникає загроза її економічної самостійності. Надмірно високий тягар зовнішнього боргу, несвоєчасне здійснення платежів по ньому складають значні перепони в функціонуванні національної економіки, підривають можливість проведення незалежної економічної політики і, відповідно, є фактором, який може впливати на економічну безпеку країни. В теорії подібне явище одержало назву - «тиски залежності». На практиці це означає фактичне банкрутство країни: їй починають диктувати умови не лише по погашенню заборгованості, але і по проведенню економічної політики в цілому. Отже, здатність ефективно управляти зовнішнім боргом напряму зв'язана з системою економічної безпеки країни.

Зовнішній борг є складовою частиною економічної системи, він виявляє прямий і побічний вплив на її елементи, зокрема на державний бюджет, грошово-кредитну і валютну системи, рівень інфляції, внутрішні і зовнішні заощадження, іноземні інвестиції і ін. Таким чином, зовнішній борг впливає на економіку країни в цілому, а можливості його ефективного використання багато в чому визначаються загальним рівнем розвитку економіки і торкаються практично всіх елементів економічної системи.

Економічна небезпека означає поступову втрату народом власності на своє національне багатство, а державою - здатності проводити незалежну політику в інтересах усього населення, а також поступове перетворення країни на сировинний додаток.

Іноземні кредити дозволяють усій нації існувати в борг, і навіть в окремі роки підвищувати заробітну плату при дальшому зниженні ВВП. Так, у 1995 році реальна заробітна плата збільшилася на 28,5 %, тоді як ВВП скоротився на 11,8 %, а продуктивність праці - на 7 %. Водночас вони дозволяють маневрувати, не допускати соціального вибуху, який у разі відсутності кредитів був би неминучим.

Бюджетна політика держави, спрямована на забезпечення економічної безпеки, має наступні основні виміри:

встановлення частини валового внутрішнього продукту, яка перерозподіляється через державний бюджет;

співвідношення між основними статтями витрат державного бюджету;

співвідношення між доходами і витратами держави.

Проблема зростання державного боргу безпосередньо пов'язана із проблемою визначення дефіциту бюджету. Рівень бюджетного дефіциту обернено пропорційний рівню бюджетної безпеки.

Надзвичайно важливою загрозою економічному суверенітетові України у зовнішньоекономічній сфері є катастрофічно швидке зростання зовнішнього боргу. Останній зростає в процесі отримання кредитів.

Розглядаючи проблему зовнішнього боргу, передусім слід зазначити два аспекти його взаємозв'язку з системою економічної безпеки держави. По-перше, з точки зору позитивного впливу міжнародної фінансової допомоги (за відсутності власних коштів) на задоволення нагальних потреб України, а відтак - відносного покращання стану її фінансової безпеки. Виходячи з того, що обсяги зовнішньої фінансової допомоги закладено у бюджет, її неотримання, або несвоєчасне отримання чи отримання в менших розмірах означатиме загрозу бюджетній (а відтак і фінансовій в цілому) безпеці України, загальмує виконання цілого ряду програм, призведе до погіршення платіжного балансу. Це в свою чергу може поставити під сумнів успішність проектів випуску українських єврооблігацій позначитися на процесі іноземного інвестування в нашу країну тощо. По-друге, з точки зору досягнення надмірних по відношенню до узагальнюючих об'ємних економічних показників розмірів зовнішнього боргу та коштів на його обслуговування, а відтак - погіршення стану економічної безпеки держави. Тобто виникає потреба у пошуку таких умов, коли б поточні потреби держави задовольнялись без шкоди для її подальшого поступального соціально-економічного розвитку. Контроль за дотриманням такого співвідношення можливий за умови впровадження відповідних індикаторів цього аспекту фінансової безпеки держави. Максимально можливе досягнення інтересів України як позичальника з обов'язковим урахуванням інтересів позикодавців на взаємовигідних умовах - центральна проблема при отриманні іноземних кредитів. Тому необхідно здійснювати пошук і знаходження відповідних альтернативних позикодавців і відстоювання державотворчих інтересів України.

Особливе значення при залученні зарубіжних коштів має не лише комерційна сторона отримання доходу для повернення кредиту, а й політична сторона - недопущення утиснення національного суверенітету й загрози економічній безпеці країни. Обидві ці сторони діалектично взаємопов'язані. У світовій практиці відомі приклади збільшення зовнішнього боргу як розвинутих країн, так і країн, що розвиваються. Досвід цих країн показує, що зростання зовнішнього боргу по різному впливає на їх економічну безпеку залежно від рейтингу країни за макроекономічними показниками.

Розглянемо дані світової статистики. У 1992 році країни, що розвиваються, повинні були витратити 160 млрд. доларів на обслуговування боргу, що на 60 млрд. доларів більше від загального припливу у дані країни приватного капіталу за рік. З 1970 року до середини 1990-х років загальна сума зовнішнього боргу країн, що розвиваються, зросла у 20 разів і становила понад 2 трлн. доларів США. [60, c.21] Тобто видатки, пов'язані з обслуговуванням свого боргу країнами - боржниками, значно перевищують суму взятих ними позик і є однією з перешкод економічній безпеці цих країн.

Загрозу економічній безпеці становлять, насамперед, рекомендації та пропозиції щодо, по-перше, недоцільності державного регулювання макроекономічних процесів навіть за допомогою ринкових підойм - ціноутворення, капіталоутворення, валютного режиму, кредитно-інвестиційної політики, зовнішньоекономічної діяльності та соціальних пріоритетів; по-друге, форсованих темпів роздержавлення та приватизації, незважаючи на відсутність відповідних умов; по-третє, жорстко ортодоксальної монетарної політики яка послужила вагомою причиною руйнування макроекономічних пропорцій процесу відтворення, отже - і поглиблення економічної кризи.

Ці процеси мають негативні наслідки, і зокрема той факт, що, втілюючи подібні пропозиції з метою одержання кредитів (адже тільки за таких умов МВФ надасть їх), ми зазнаємо економічних збитків у національній економіці, які набагато перевищують суму цих кредитів.

Адже названі рекомендації МВФ спрямовані не стільки на впровадження ринкових підойм саморегулювання економіки, скільки на приховане руйнування економічної могутності раніше сильної європейської держави. Зокрема, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності сприяє проникненню на внутрішній ринок, як правило, неякісних, але дешевих товарів, що поступово знищує національне виробництво, перетворюючи Україну на периферію світового господарства.

Головні наслідки отриманих кредитів МВФ випливають не з умов їх погашення, які є в кінцевому підсумку прямим відрахуванням з багатства країни, а в політико-економічній їх зумовленості. Це доводить наступне.

Починаючи з кінця 1994 року (коли для отримання кредитів в МВФ для цієї організації був розроблений перший меморандум уряду України спільно з НБУ, який потім постійно щорічно поновлювався все більше очевидним став факт, що МВФ має сильні важелі впливу не тільки на економічний, а й особливо на політичний стан в Україні, на внутрішньополітичний розклад в ній сил. МВФ (як і СБ) суттєво впливав на внутрішню і зовнішню політику країни: скорочення Верховною Радою за вимогами МВФ та поданням уряду бюджетних дефіцитів, обмеження кредитної емісії НБУ, лібералізація грошових і товарних ринків, зняття обмежень на експорт, фіскальна реформа, прискорення приватизації без відповідних проробок її результатів в кожному конкретному випадку тощо. Кожний меморандум визначає цілі економічної політики та шляхи її досягнення. Залежність від МВФ (як і інших МФО) виявляється кожного разу, коли уряд вирішує відступити від оговорених в меморандумах параметрів економічної політики. Відповідь наступає негайно: ніякого спеціального політичного тиску, але й ніякого кредитування.

Всякі намагання владних структур країни проводити корекції жорсткої монетарної політики відповідно вимогам МВФ, наштовхуються на перепони МВФ. Вона зациклена на фінансовій стабілізації на базі монетаристських методів без необхідної виробничої на основі структурної трансформації, що вже само по собі унеможливлює й першу. Фінансова стабілізація звелась до грошової без виробничої. Звідси хиткість навіть такої стабілізації, коли немає необхідного виробничого підгрунтя, яке тільки й може надати імпульс інвестиціям та виходу з кризи.

Центральним питанням меморандумів є масова приватизація, яка стала найболючішим питанням та з якої випливають усі інші багаточисельні вимоги МВФ по скороченню державних витрат на соціальний захист тощо. Протистояння в суспільстві України не з приводу приватизації, її потреби, а з приводу її форм, методів, масштабів тощо. Приватизація без відповідних її проробок та контролю, а головне - належної оцінки майна, що приватизується, веде до розкрадання державної власності.

Нарешті, співробітництво з МВФ (як і іншими МФО) не привело до очікуваного урядом виходу національної економіки з кризи. Головним чином це сталося тому, що угоди так і не змогли створити умови для розвитку ринкових перетворень та структурної трансформації економіки в цілому.

Розгляд проблеми, викликаної загрозою зовнішнього боргу економічній безпеці країни потребує аналізу альтернативних наслідків залучення іноземних кредитів в Україну, бо можливі наслідки цього процесу випливають із конкретних умов як отримання, так і особливо використання зарубіжних коштів.

Якісна характеристика боргу випливає з його кількісної характеристики та певних меж. Перевищення меж веде до створення і поглиблення кризових явищ в країні. В міжнародній практиці для оцінки стану державного боргу використовуються різноманітні показники.

Світовий банк, наприклад, вважає критичним рівень державного зовнішнього боргу, який відповідає 50% ВВП. Рада національної безпеки Російської Федерації вважає максимально допустимим показник потреби держави в обслуговуванні і погашенні внутрішнього боргу по податковим надходженням зведеного бюджету на рівні 25%. [61, c.80]

Взагалі ж, як вважають фахівці, економічно безпечним для держави є обсяг іноземних кредитів, що не перевищує 70% обсягу її річного експорту. Поки що Україна вкладається в ці межі. За іншими оцінками, межею небезпеки вважається перевищення суми боргу порівняно з експортом у 2 рази, підвищеної небезпеки - в 3 рази.

Для визначення меж зовнішнього державного боргу існують такі основні пока-зники: по-перше, відношення зовнішнього державного боргу до ВВП та експорту країни; по-друге, відношення обслуговування зовнішнього державного боргу до експорту країни. Щодо відношення заборгованості до ВВП та експорту країни, то виділяються 3 групи країн-боржників:

1) з низьким рівнем заборгованості, коли обидва показники менші 60%;

2) з помірною заборгованістю, коли ці показники нижчі 80% і 220% відпові-дно, але вищі 60%;

3) з надмірною заборгованістю, коли зазначені показники перевищують 80% та 220% відповідно. [66, с. 14]

У світовій практиці безпечним вважається такий рівень зовнішнього боргу, коли сума його обслуговування не перевищує 25 процентів загальних валютних надходжень країни або 20 процентів вартості експорту товарів. Межею небезпеки при оцінці ситуації з погашенням боргу і сплатою процентів вважається відношення процентних платежів до експорту 15-20 процентів, межею підвищеної небезпеки - 25-30 процентів, критичною межею - коли зовнішні борги перевищують 40 процентів ВВП.

Україна не має на сьогодні своїх узаконених напрацювань по критичних показниках економічної безпеки країни по державному боргу. Міністерство фінансів і Національний банк України пропонують порогове значення співвідношення валового розміру державного зовнішнього боргу до річного експорту товарів і послуг встановити на рівні не більше 165 процентів.

Наведені дані свідчать, що хоч за більшістю показників боргової безпеки Україна поки що нібито перебуває у безпечному стані, проте показник співвідношення обсягу зовнішньої заборгованості до ВВП перевищив порогові значення і наближається до критичної межі. Особливо слід підкреслити, що проблема зовнішнього боргу загострюється й існуванням проблеми внутрішнього боргу, насамперед з обслуговування ринку державних цінних паперів.

В своєму Посланні до Верховної Ради України Президент України наголосив, що “успішне вирішення всього комплексу завдань економічної та соціальної політики на 2000-2004 роки значною мірою залежатиме від ефективної реалізації заходів, пов'язаних з упередженням дальшого нарощування державного боргу України, особливо зовнішнього. На кінець 1999 року зовнішній борг перевищив 12,6 млрд. доларів. З урахуванням девальвації гривні його частка стрімко зростає: у 1997році вона становила 22,9% ВВП, у 1998 році - 41,8%, у 1999 році - 54,2%.

Ми наблизилися, - констатував Президент України, - до критичної межі, за якою, і це засвідчує світовий досвід, країна втрачає практичні можливості вибратися з боргової ями, перетворюється в хронічного боржника. Добре відома особлива складність цієї проблеми для України.

Щодо обсягу обслуговування зовнішнього державного боргу у процентах до експорту, то в Україні це співвідношення становило 6,0%, що значно нижче ніж у Румунії (15,6 %), Болгарії (19,6 %), Хорватії (18,7%) та ряду інших країн Східної Європи.

Економічні дослідження свідчать, що акумуляція державного боргу не сприяє збільшенню інвестицій в економіку країни, а після перевищення критичного значення у 50 % від ВВП зменшує цей показник.

Для прикладу можна привести стрімке збільшення зовнішнього боргу Болгарії, за допомогою якого фінансувались сумнівні програми соціального захисту й підтримки виробництва і до пори до часу маскувалась відсутність економічних реформ, що призвело до повного краху економіки й екстремальних рішень у економічній політиці. Ці рішення проявились у тому, що із серпня 1997 року у Болгарії діє система грошової ради, що забороняє надання позик центрального банку уряду та комерційним банкам, а також операції відкритого ринку.

У другій половині 70-х років країни Латинської Америки залучили понад 200 млрд. доларів США іноземних позик (переважно під гарантії уряду), однак у жодній з країн це не допомогло а ні визначенню пріоритетних напрямків у структурній перебудові, а ні селективній підтримці окремих галузей і виробництв, як це часом пропонується в Україні. У Бразилії протягом 1978-1981 років, коли іноземні позики залучалися найінтенсивніше, частка інвестицій зменшилася до 20,5% від ВВП проти 21,7% у 1965-1977 роках. Прикметно, що в Україні в 1998 році планувалось з залучених 5,85 млрд. гривень за рахунок бюджету виплатити 5,6 млрд. гривень. (або 95,7% від загальної суми).

Перед Україною гостро стоять проблеми, по-перше, диверсифікації джерел критичного імпорту в інтересах національної безпеки; по-друге, розвитку національних джерел енергоносіїв; по-третє, налагодження перспективних довгострокових договірних основ співробітництва із зовнішніми контрагентами. Цьому мають, наприклад, слугувати: договір про зону вільної торгівлі між Грузією, Україною, Азербайджаном і Молдовою (ГУАМ), що відкриває нові джерела і шляхи проходження нафти; широкомасштабний договір про дружбу, співробітництво і партнерство України та Росії; угода між Російською Федерацією та Україною про економічне співробітництво до 2010 року тощо.

Згідно Закону “ Про державний внутрішній борг України”, граничні розміри внутрішнього боргу, його структура, джерела і строки погашення повинні встановлюватись Верховною Радою одночасно із затвердженням державного бюджету на наступний рік, але структура державного внутрішнього боргу протягом трьох останніх років не затверджувалась.

В Україні необхідно прийняти закон “Про державний борг України”, який повинен удосконалити процес управління державним боргом, а також сформувати чітку методику розрахунку величини державного боргу і віднесення відповідних видів заборгованості до внутрішнього і зовнішнього боргу. На сьогодні відсутність такої методики призводить до розбіжностей при обчисленні величини державного боргу. Так за розрахунками Міністерства фінансів на початок 1999 року державний борг складає 52,8 млрд.гривень і становить більше половини розміру ВВП країни. В той же час по оцінках Рахункової палати Верховної Ради України, обсяг державного боргу досягає більш ніж 180 млрд.гривень за рахунок неврахованих урядом заборгованостей по заробітній платі, соціальним виплатам та заощадженням населення в Ощадбанку (в сумі 131,96 млрд.гривень), співвідношенням величини цього боргу із розміром ВВП за 1998 рік становить 178%. Такий показник свідчить про потенційну неплатоспроможність України, тобто про пряму загрозу економічній безпеці.

З осені 1997 року запозичення уряду диктувались насамперед необхідністю погашення та обслуговування накопиченого державного боргу. Форсоване нарощування внутрішнього запозичення у 1995-1997 роках призвело до того, що можливості залучення коштів з внутрішнього ринку були наближені до вичерпання. З огляду на це зусилля уряду були сконцентровані на суттєвому зниженні темпів зростання боргу по облігаціям внутрішньої державної позики, було поставлено за мету переорієнтацію з внутрішніх джерел фінансування бюджетного дефіциту на більш дешеві і довгі зовнішні. Однак, якщо і подалі зовнішні запозичення будуть зростати такими темпами - це становитиме пряму загрозу економічній безпеці держави.

При цьому слід зазначити, що у подальшому питома вага коштів, потрібних для обслуговування та погашення державного зовнішнього боргу, може зростати, по-перше, за умов закінчення пільгових термінів надання зовнішніх кредитів, і, по-друге, внаслідок більш жорстких умов надання запозичень зовнішніми кредиторами.

Нестача достатньої кількості вільних коштів для обслуговування зовнішнього боргу обтяжлива для платіжного балансу України і становить потенційну загрозу економічній безпеці держави. Враховуючи значення ефективного контролю за формуванням зовнішнього боргу України для забезпечення економічної безпеки держави, необхідно вдосконалювати цю діяльність. В Україні на даний час не має єдиного контролюючого органу. Так, фінансова допомога МВФ перебуває під контролем Національного банку України; допомога Світового банку і кредитні лінії Японії та ЄС - під контролем Міністерства фінансів України; міждержавні кредитні лінії - Укресімбанку. Отже, слід здійснити концентрацію контролюючих функцій. Необхідно розробити і впровадити комплексну систему індикаторів щодо стану зовнішнього державного боргу України, а також сукупного державного боргу (з урахуванням внутрішнього).

Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що при вирішенні проблеми зовнішнього боргу України потрібно виходити з того, що ця проблема поєднує в собі надзвичайно широкий спектр економічних перетворень. Це не лише прийняття бездефіцитного бюджету, а й здійснення додаткових заходів спрямованих на забезпечення надійної стабілізації валютного ринку, удосконалення структури зовнішньоторговельного балансу, відпрацювання механізмів повернення з-за кордону національного капіталу, сприяння прямим іноземним інвестиціям, утвердження ефективної системи страхування від інвестиційних ризиків тощо.

Нинішній рівень економічної безпеки в Україні в зв'язку з існуючою на цей час тенденцією до швидкого зростання обсягу зовнішньої і внутрішньої заборгованості явно недостатній. Уряд України з огляду на важке становище у сфері державних фінансів та значне поточне боргове навантаження вважає за необхідне вжити негайних заходів, спрямованих на підвищення ефективності управління державним боргом. В числі цих заходів наступне:

досягнення домовленостей щодо умов погашення та обслуговування в 2000 - 2001 роках зовнішнього державного боргу та оптимізації його структури шляхом продовження середнього терміну погашення кредитів і зменшення вартості обслуговування;

концентрація зусиль на відновленні програми розширеного фінансування, що підтримується Міжнародним валютним Фондом, яка є необхідним фактором реструктуризації значної частини державного боргу. Саме це і дає підставу говорити про необхідність комплексного вирішення проблеми внутрішнього і зовнішнього боргу з метою запобігання можливим загрозам економічній безпеці України, а відтак і її національному суверенітету.

Висновки

На основі дослідження державного боргу України можна зробити наступні висновки і пропозиції теоретичних аспектів цієї проблеми.

Державний борг України має дві складові - це державний внутрішній борг та державний зовнішній борг. Кількісна оцінка державного внутрішнього боргу здійснюється в національній валюті, зовнішнього - в іноземній, як правило в доларах США.

Статистика державного боргу свідчить про кілька етапів в його формуванні та розвитку. Перший характеризується залученням із внутрішніх джерел виключно прямих кредитів Національного банку України та хаотичним утворенням зовнішнього боргу шляхом надання урядових гарантій по іноземних кредитах. Протягом другого етапу державний борг формувався за рахунок отримання зовнішніх позик від міжнародних фінансових організацій та за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної позики і поступовим заміщенням цими облігаціями прямих кредитів НБУ. Третій період, який продовжується по нинішній час, характеризується суттєвим скороченням можливості урядових запозичень як зовнішніх, так і внутрішніх джерел.

В перехідний період в Україні державний внутрішній борг впродовж кількох років формувався переважно за рахунок кредитних емісій Національного банку з метою покриття великих розмірів бюджетного дефіциту. Такого інфля-ційного джерела покриття дефіциту державного бюджету немає в жодній країні з розвинутим ринковим господарством. А відтак, в жодній індустріальній розви-неній країні немає неринкового, інфляційного за своєю суттю механізму формування державного внутрішнього боргу. І лише в останні три-чотири роки в Україні стала формуватися цивілізована форма державних позик через емісію та продаж облігацій державної внутрішньої позики.

Незважаючи на теперішній, відносно невдалий етап функціонування системи внутрішніх позик в Україні державні облігації є необхідним фінансовим інструментом, який при належному використанні може бути важливим джерелом фінансування державних витрат.

Для вдосконалення функціонування системи державної позики необхідно гарантувати довіру інвесторів; визначати обсяги залучень державою коштів виходячи із реальних можливостей їх повернення; запозичені кошти використовувати в інвестиційних цілях; дотримуватися тенденції збільшення строків обігу облігацій, та зменшення їх дохідності.

Особливе значення мають зовнішні запозичення. Залучені зовнішні фінансові джерела потрібно розглядати з двох сторін: з точки зору їх обсягу і з позицій ефективного використання. Відомо, що при неефективному використанні ресурсів потреба у їх кількості стає необмеженою. Це викликає необхідність у встановленні межі їх залучення, тобто лімітування обсягів кредитів.

Залучені зовнішні позики повинні вести до збільшення виробничих потужностей, головним чином тих підприємств, продукція яких йде на експорт. Збільшення експорту продукції призведе до збільшення валютних надходжень до держави, які необхідні для обслуговування та погашення зовнішнього боргу.

Ріст державного боргу призводить до збільшення витрат по його обслуговуванню. Управління державним боргом повинно бути спрямовано на збільшення середнього терміну погашення заборгованості та скорочення витрат на обслуговування боргу. Тому політика Національного банку і Міністерства фінансів України повинна бути направлена на збільшення довгострокових зобов'язань при скороченні питомої ваги короткострокових позик.

Закон України “Про державний бюджет України на 1995 рік” // Відомості Верховної Ради України. -- 1995. -- №16. -- с. 353-365.

Закон України "Про Державний бюджет України на 1996 рік" // Відомості Верховної Ради України. -- 1996 . -- № 16. -- с. 151 -163.

Закон України "Про Державний бюджет України на 1997 рік" // Відомості Верховної Ради України. -- 1997. --№33. -- с. 591-602.

Закон України "Про Державний бюджет України на 1998 рік" // Відомості Верховної Ради України. -- 1998. -- №13-14. -- С. 4-6.

Закон України “Про державний бюджет України на 1999 рік” // Фінанси України. - 1999. - №3, с. 17-54.

Закон України “Про державний бюджет України на 2000 рік” // Фінанси України. - 2000. - №2, с. 12-46.

3акон України "Про державний внутрішній борг України" //Закони України. - Том 4. - Київ, 1996. - с.43-44.

Закон України "Про структуру державного внутрішнього боргу України за станом на 1 січня 1996 року і граничний розмір державного внутрішнього боргу України на 1996 та 1997 роки” // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - №11. - с. 165-166.

Алексеев М.Ю. Рынок ценных бумаг и организация работы на нем. - М.: Перспектива, 1991.

Алехин Б.И. Рынок ценных бумаг, введение в фондовые операции. - М.: Финансы и статистика, 1991.--260 с.

Аникин А.В. Кредитная система современного капитализма. - М.: Наука, 1964. - 434 с.

Андрущенко В.Л. Західна фінансова думка про природу державних фінансів // Фінанси України. 1996.-№9.--С.21-27.

Барановський О. Боргова безпека // Банківська справа. - 1998. - №4. - с.60-64, 1999. - №1. - с.28-32.

Барановський О. Бюджетна безпека. // Вісник Національного банку України.- 1998. - №6. - с.40-43.

Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. - К.: МП «ИТЕМ» Лтд, 1995.

Богачевский М.Б. Государственный кредит в капиталистических странах. - М.: Финансы, 1986.- 192 с.

Боголепов Н.М. Государственный долг: типологический очерк. - Санкт-Петербург: Изд-во О.Н. Поповой, 1910., 369 с.

Бондарук Т.Г. Внутрішній борг України та проблеми його регулювання // Наукові праці НДФІ. - 1998. - №6. - с.40-45.

Бондарук Т.Г. Зовнішній державний борг України та механізм його обслуговування // Фінанси України. - 2001. - №5. - с.94 - 102.

Брегель Э. Я. Ссудный капитал и кредит. -М.: Госполитиздат, 1955.- 136 с.

Василик О. Д. Державні фінанси України. -К.: Вища школа, 1999. - 383с.

Васильченко А. Державний борг невпинно зростає // Економіст. - 1997. - №1. - с. 34-35.

Вахненко Т, Державний борг: ситуація в Україні та досвід інших країн // Банківська справа. - 1997. -.№6. - с. 27-30.

Вахненко Т. Державні запозичення в Україні: підсумки 1998 року. // Банківська справа. - 1999. - №2. - с.21- 24.

Вахненко Т. Тягар державного боргу: теоретичний аспект // Економіка України, - 1998. - № 3.- с. 21-30.

Волынский В.С. Государственный кредит, бюджетный дефицит и методы его покрытия // Финансы СССР.- 1990.- № 8.- С. 65-68.

Гапонюк М., Буряченко А.Є. Бюджетна реформа в Україні // Економіка, фінанси, право. - 1999. - №1. - с. 17-22.

Гапонюк М.А., Буряченко А.Є., Особливості розвитку ринку ОВДП // Фінанси України. - 2001. - № 11. - с. 68-77.

Государственные финансы. Учебное пособие для студентов экономических ВУЗов и факультетов. / Под ред. В. М. Федосова, С. Я. Огородника, В. Н. Суторминой. /- К.: Лыбидь, 1991.--205 с.

Губський Б. Державні гарантії: ринковий аспект / Урядовий кур'єр. - 1997. -№ 143-145. - 7 серпня. - с. 5.

Дьяконова І. І. Бюджетний дефіцит та методи його оптимізації. // Фінанси України. - 1998.- № 10. -с. 53-59.

Жураховская Л., Жураховский С. ОВГЗ остаются непревзойденным инструментом. // Финансовые риски.- № 4.- 1996.

Заруба О.Д. Новий бюджетний дефіцит із старими проблемами // Фінанси України. - 1996. - № 6. - с. 5-23.

Іваницька О. Зовнішній борг і проблеми економічного розвитку // Вісник НБУ, -2001 - №2.- с. 44-45.

Корнєєв В.В. Фінансові зигзаги на ринку запозичень // Фінанси України, - 1999. - № 3. - с.116-122.

Климко Г. Н. Альтернативні можливості залучення іноземних кредитів в Україну // Фінанси України, - 1998. - № 10. с. 11-22.

Климко Г. Н., Матвієнко А. С. Проблема ефективності використання іноземних кредитів у економіці України. // Фінанси України. - 1997. - №2 - с. 29-37.

Климко Г. Н. Можливі наслідки залучення іноземних кредитів в економіку України на перспективу // К., НДФІ, 2001.-25 с.

Критика современных буржуазных теорий финансов, денег и кредита. -М.: Финансы, 1970. -304с.

Кучер Г.В. Державний борг: історія і сьогодення // Фінанси України. - 1999. - №2. - с.16-22.

Кучма Л.Д. Про заходи щодо економічної стабілізації та стимулювання виробництва // Урядовий кур'єр. - 1998. - № 233-224. - с. 3-5.

Льовочкин С. В. Государственный долг США: Дис. канд. ек. наук: 08.04.01.-К, 1997. - 155 с.

Льовочкін С.В. Теоретичне обгрунтування державного боргу // Фінанси України.- 1997.- № 1. С.18-27.

Льовочкін С. В. Проблеми державного боргу // Фінанси України.- 1997.- №4.--С.24-29.

Михеев Ю. Управление процессом обновления портфеля ценных бумаг // Рынок ценных бумаг - 1996. - №3.- с. 28-32.

Мочерний С. Плотніков О. Економічна безпека в контексті державного суверенітету України // Економіка України.-2001.- №4.-с.4-12.

Новицький В.Є., Плотніков О.В. Динаміка зовнішніх боргових зобов'язань України. - Київ: Політична думка. - 2000. - 330с.

Новосад Л.Я. Соціально-економічні передумови і макроекономічні наслідки державної заборгованості. // Фінанси України. - 1998. - № 6. с. 37-41.

Охріменко О.О., Охріменко О.А. Ринок держоблігацій: ретроспектива, аналіз, прогноз // Фінанси України. - 2000. - № 6. - с. 48-54.

Пашута М., Куліков Г. Заборгованість з виплати заробітної плати: стан, причини, наслідки, шляхи подолання // Україна: аспекти праці. - 1997. - №2. - с. 21-27.

Редькін О. С., Коктаров О. В. Деякі оцінки практики обслуговування державного боргу в Україні // Фінанси України -2001.-№5 -С. 25-35.

Рубцов Б. Б. Зарубежные фондовые рынки. Инструменты, структура, механизм функционирования. - М.: Инфраструктура. 1996.--266 с.

Симоненко В. Государственный долг Украины: нет законов - нет и нарушений? // Украина-Business, - 1998. - № 45. - с. 5.

Соколик М. Оплата праці в доходах і витратах населення України // Україна: аспекти праці. - 1998, - №3. - с. 22.

Степаненко В., Софіщенко І. Боргова яма // Віче. - 1998. - № 8. -- С. 37-50.

Степаненко В.О., Бондарук Т.Г. Проблеми утворення та обслуговування державного внутрішнього боргу // Фінанси України. - 1998. - №4. - с. 5-10.

Степаненко В.О. Резерви зростання державних інвестицій // Закон і бізнес. - 1997. - №37.

Савлук М. Загострення проблеми фінансування бюджетного дефіциту в 1999 році // Вісник НБУ. - 1999. - №5. - с.9-10.

Суторміна В. М. Державний капіталістичний кредит, - К.: Науково-методичний кабінет вищої заочної економічної освіти, 1986.- 32с.

Титков В. Проблемы управления российским внешним долгом // Вопросы экономики. - 2001. - №11. - с. 78-85.

Титков В. Реструктурирование внешнего долга // Экономист - 2000, - №2.- с.90-94.

Хакамада И. Государственный долг: структура и управление // Вопросы экономики, - 2000. - №4. - с. 67-83.

Хайхадаева О. Д. Внутренний государственный долг России и роль государственных ценных бумаг в его формировании. - С. - П., 1995.

Харисов К. Г. Некоторые вопросы теории кредита в современной экономической литературе. - М.: МФИ, 2000.- 124с.

Шохин А. Как не попасть в долговую "петлю" // Вопросы экономики. - 1999. - №5. - с. 4-18.

Экономические обзоры МВФ, Вашингтон, 1993-1999 г.г.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5